Інтелектуальна власність

Таким чином, чинність патенту і проголошене ним  право власності на винахід, корисну  модель і промисловий зразок виникають  від дати подання заявки. Особисті немайнові та майнові права на ці ж об’єкти промислової власності, що випливають із патенту, виникають від дати публікації відомостей про видачу патентів. А хіба право власності не майнове право? Постає питання і про особисті немайнові права – вони з якого моменту виникають? Відповіді на ці запитання законодавство, на жаль, не містить.

Суб’єктивні права  на знаки для товарів і послуг відповідно до Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів  і послуг” виникають від дати подання заявки до Установи. Ці права, що випливають із свідоцтва (ст. 16 Закону), набувають чинності від дати подання заявки за умови сплати відповідного збору. Свідоцтво надає його власнику виключне право на користування і розпорядження знаком на свій розсуд.

Закон України „Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” момент виникнення суб’єктивних прав на зазначені топографії пов’язує з моментом внесення відомостей про топографію інтегральної мікросхеми до Реєстру. Саме з цього моменту ст. 16 цього Закону надає власнику зареєстрованої топографії ІМС виключне право використовувати топографію ІМС на свій розсуд.

Таку ж норму  містить Закон України „Про охорону  прав на зазначення походження товарів”.

Таким чином, два  закони встановлюють початок виникнення суб’єктивних прав на об’єкти промислової власності від дати опублікування відомостей про видачу патентів. Два інших – від дати дання заявки на видачу охоронного документа, ще два – з моменту державної реєстрації заявленого документа.

Більш принципові відмінності є в порядку визначення суб'єктивних авторських прав і суб’єктивних прав на об’єкти промислової власності. Перші виникають з моменту надання об’єктивної форми творам науки, літератури і мистецтва або з початку вчинення дії, результатом якої виникають об’єкти суміжних прав.

Щодо  виникнення суб’єктивних прав на об’єкти  промислової власності, в тому числі і на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, чинне законодавство вимагає виконання певних юридичних дій, без яких зазначене право просто не виникає. Це система юридичних дій:

– подання заявки на пропозицію, яку заявник має  намір через відповідний державний орган визнати тим чи іншим об’єктом інтелектуальної власності;

– здійснення необхідних експертиз заявок на видачу охоронного документа на той чи інший об’єкт інтелектуальної власності;

– у  разі позитивних результатів проведених експертиз здійснення державної реєстрації заявленого і атестованого об’єкта промислової власності;

– видача відповідного охоронного документа, який засвідчує виникнення суб’єктивних прав на об’єкт промислової власності.

При цьому слід мати на увазі, що мова йде про суб’єктивні  права саме на об’єкти промислової власності, які виникають лише на підставі рішення відповідного державного органу про визнання заявленої пропозиції тим об’єктом, на який претендував заявник. У заявника є й інші суб’єктивні права, які виникають ще до визнання пропозиції тим чи іншим об’єктом промислової власності. Це право на подання заявки, на її зміну, заміну, відкликання тощо.

У теорії цивільного права всі суб’єктивні права  прийнято поділяти на особисті немайнові  і майнові права. Цей поділ  стосується і об’єктів інтелектуальної власності.

9.2 Особисті немайнові права  на об’єкти інтелектуальної власності

Особисті немайнові  права на твори науки, літератури і мистецтва визначені Законом України „Про авторське право і суміжні права”. Стаття 14 цього Закону до них відносить права:

1. вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;
2. забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;
3. вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;
4. вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.

Право авторства  полягає в тому, що тільки дійсний  творець того чи іншого твору науки, літератури і мистецтва вправі називати себе автором створеного ним твору. Право авторства засвідчує факт створення даного твору конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як твору, так і особи автора.

Право авторства  не потребує для його визнання будь-якої формалізації. Воно породжується самим фактом створення твору. Авторство не відчужуване, його не можна передати іншим особам, але від нього не можна й відмовитися.

Слід відрізняти право авторства від просто авторства. Право авторства належить, як уже відзначалось, певній особі, яка створила твір. Зміст твору певною мірою характеризує самого автора, його особистість. Право авторства належить автору протягом його життя і припиняється зі смертю автора. Авторство не припиняється ніколи. Воно продовжує жити і без автора. Авторство визнається і охороняється і після смерті автора, але вже не як суб'єктивне право, а як суспільне явище, удостоєне поваги нащадків. Право авторства зумовлює всі інші авторські права.

Право на авторське ім’я. Право на авторське ім’я включає в це поняття кілька правомочностей автора. Воно надає автору право обнародувати свій твір під своїм власним іменем; видати твір під вигаданим іменем (псевдонімом) або взагалі без згадування свого імені (анонімно). Отже, автор має право забороняти згадувати своє ім’я під час використання його твору, якщо він з тих чи інших причин цього не бажає.

Автор має право вимагати називати його ім’я і авторство при будь-якому  використанні його твору. Ім’я автора не згадується при використанні, його твору лише у тих випадках, коли це неможливо з технічних причин.

Право на вибір способу зазначення імені  автора, а також на розкриття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора. Лише у випадку, коли автор у своєму творі порушив чиїсь права (наприклад, образив когось), на вимогу слідчих органів або суду видавництво, редакція газети чи театр, яким відоме справжнє ім’я автора, можуть розкрити його псевдонім чи анонім.

Автор має право  вимагати від користувачів, щоб його ім’я згадувалося чи позначалося при кожному використанні твору, наприклад, при виданні книги ім’я автора має бути зазначено на кожному примірнику, воно має згадуватися при кожному публічному виконанні, при цитуванні, передачі по радіо чи телебаченню. При цьому автор може просити при зазначенні його імені вказувати також його титули, звання тощо. При виданні, наприклад, наукової роботи може зазначатися науковий ступінь і вчене звання автора, при виданні військових мемуарів – військове звання автора та інші почесні звання, наприклад, генерал Лелюшенко, Герой Радянського Союзу. Але такі додатки до імені автора можуть здійснюватися лише з дозволу самого автора.

При використанні твору, створеного кількома авторами, їх імена зазначаються в послідовності, яку вони визначають за своєю згодою.

Проте право  на позначення свого імені псевдонімом  в окремих випадках може бути обмежено. Такі обмеження можуть мати місце у випадках порушення норм моралі, образливого характеру твору. Не прийнято використовувати псевдонім, який може ввести в оману споживача, наприклад, використовувати як псевдонім ім’я відомого автора.

Нарешті, автор  має право взагалі не зазначати  своє ім’я, тобто обнародувати твір без зазначення свого імені або зазначити його лише ініціалами. В окремих випадках видавець має право не зазначати ім’я автора, але тільки з його згоди. Справжнє ім’я аноніма може бути розкрито лише з дозволу суду.

Одним із досить важливих особистих немайнових прав автора є його право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Раніше це право називалося право на недоторканність. Формулювання цієї норми в чинному Законі про авторське право видається більш вдалим, воно охоплює собою більше коло неправомірних дій, які можуть порушити цілісність твору.

Автор не тільки має право на свій твір. Він також  несе відповідальність, принаймні моральну перед суспільством, за зміст твору, його художній рівень та інші достоїнства. В будь-якому творі в тій чи іншій мірі відображається індивідуальність автора, його світосприйняття, його бачення реальності тощо. Тому він не може допускати, щоб цей прояв його індивідуальності був ким би то не було переіначений. Тому Закон встановив право автора на недоторканність його творіння.

Зазначені дії  можуть стосуватися не тільки змісту твору, а також його назви та позначення імені автора. Не допускається також без дозволу автора супроводжувати твір при його виданні ілюстраціями, передмовами, коментарями і будь-якими іншими поясненнями, доповнювати або скорочувати твір. За типовими видавничими договорами раніше не дозволялося без згоди автора визначати малюнок і навіть колір обкладинки.

Проте особи, на які законом покладається обов’язок  захищати твір від таких неправомірних дій, можуть видавати дозвіл на внесення до твору змін і доповнень, які не можуть докорінно змінювати творчий задум творця. Видається, що така практика не суперечить чинному законодавству.

Разом з тим слід мати на увазі, що право  автора чи його спадкоємців на недоторканність твору має свої межі. Інколи чинний Закон про авторське право допускає можливість використовувати лише окремі частини твору, наприклад, цитування, використання окремих частин з навчальною метою тощо. Можна з інформаційною метою відтворювати окремі частини твору. Всі такі випадки використання твору передбачені Законом. Не вважається порушенням цього права і творча інтерпретація твору виконавцем або режисером-постановником, якщо при цьому не вноситься змін у форму і зміст твору. Пародії і стилізації також не визнаються порушенням цілісності твору.

Особисті  немайнові права суб’єктів промислової  власності. За своїм змістом і характером вони патентні права відрізняються від особистих немайнових прав суб'єктів авторського права і суміжних прав.

До особистих  немайнових прав суб’єктів промислової  власності можна віднести: право першого заявника; право винахідника на те, щоб його не згадували як винахідника даного винаходу; право на подовження пропущених строків; право на внесення до заявки доповнень, змін і уточнень; право на участь у розгляді заявки; право на пріоритет; право на оскарження будь-яких рішень по заявці та ін. Цей перелік варто доповнити правом авторства і правом на назву об’єкта промислової власності, які, видається, є найбільш важливими.

Право авторства на будь-який об’єкт промислової  власності (за винятком засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, знаків для товарів і послуг) є таким же як і суб’єктів авторського права і суміжних прав. Воно полягає в тому, що автор рішення у сфері промислової власності має право вимагати від усіх, хто користується цим об’єктом, щоб його визнавали автором даного рішення. Ім’я автора об’єкта промислової власності повинно називатися також і при будь-якому іншому використанні цього об’єкта.

Автор технічного рішення має право вимагати, щоб  його не згадували як автора даного рішення при будь-якій публікації.

Право авторства носить абсолютний і виключний характер, воно є невідчужуваним як і будь-яке інше особисте немайнове право. З правом авторства тісно пов’язане право на авторське ім’я, яким слід визнавати забезпечену законом можливість творця технічного рішення вимагати, щоб його ім’я як розробника даної пропозиції згадувалося в будь-яких публікаціях, що стосуються даної розробки.

Закон України  „Про охорону прав на винаходи і  корисні моделі” в п. 5 ст. 8 прямо  відзначає, що винахіднику належить право авторства, яке є невід’ємним особистим правом і охороняється безстроково. Винахідник має право також на присвоєння свого імені створеному ним винаходу чи корисній моделі.

Отже, автор  об’єкта промислової власності  має особисте немайнове право  на присвоєння свого імені або  спеціальної назви розробленому ним об’єкту.

Право першого заявника. Інколи трапляються випадки, коли один і той же об’єкт промислової власності одночасно розроблено двома або кількома особами незалежно один від одного. В такому разі постає питання, кого слід визнати першим, кому належатиме свій внутрішній пріоритет. Закон України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” в ст. 11 проголошує, що якщо винахід чи корисна модель створено двома чи більше винахідниками незалежно один від одного, то право на одержання патенту (деклараційного патенту) на цей винахід чи деклараційного патенту на корисну модель належить заявнику, заявка якого має більш ранню дату її подання до Установи або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або за якою не прийнято рішення про відмову у видачі патенту. Такі ж норми містяться в інших патентних законах України. Право на подання заявки на будь-який об’єкт промислової власності не може розглядатися як особисте немайнове право, оскільки це право автор технічного рішення може передати будь-якій третій особі. Воно може перейти за правом спадкування до спадкоємців, воно може також належати роботодавцеві.

Проте заявникові належить право брати участь особисто чи через представника в розгляді поданої ним заявки. Стаття 16 Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” в п. 2 надає право з власної ініціативи особисто або через свого представника брати участь у розгляді питань, що виникли під час проведення експертизи. Це право також є особистим і невідчужуваним немайновим. Воно належить тільки заявникові, який не може його передати будь-якій іншій особі. Доручення представникові заявника взяти участь у розгляді заявки не є відчуженням цього права. З правом заявника на участь у розгляді його заявки тісно пов’язане ще одне особисте немайнове право того ж заявника – право на внесення до заявки виправення і уточнення. Це право закріплено в тій же ст. 16 Закону про винаходи. Подібні норми містяться також і в інших патентних законах.