Міжнародна фінансова система

У грудні 1965 р. для фінансування різних програм розвитку в азіатських країнах за рішенням Економічної комісії ООН був засно­ваний Азіатський банк розвитку (АзБР). Місцеперебування його — Маніла (Філіппіни). Кошти банку формуються як шляхом мобілі­зації фінансових коштів регіону діяльності Банку, так і за рахунок

залучення капіталів із країн інших континентів. АзБР може вдава­тись до позик, розміщувати облігації та інші зобов'язання, приймати за особливими угодами від урядів і організацій окремих країн кош­ти в спеціальні фонди. Зі свого боку Азіатський банк розвитку надає позики державним організаціям і приватним підприємствам з роз­рахунку 6,75 % річних.

Органами управління АзБР є Рада керуючих, що складається з представників усіх країн-учасниць, і Правління (Рада директорів). Чле­нами АзБР є 40 країн азіатського регіону та 16 нерегіональних країн.

Операції Банку поширюються на весь спектр економічного роз­витку, але головна увага приділяється:

•   сільському господарству (іригація, розвиток сільських райо­нів, рибальство, тваринництво, лісівництво);

•   енергетиці (проекти в галузі енергетики, видобутку природ­ного газу та вугілля, створення нафтопереробних підприємств і ме­режі газопроводів);

•   фінансовому сектору (надання невеликих позик малим і се­реднім підприємствам);

•    транспорту і зв'язку (порти і судноплавство, дороги, заліз­ниці, аеропорти, телекомунікації);

•   соціальній інфраструктурі (водопостачання міського госпо­дарства, забезпечення житлом, інфраструктура міського господарства, проекти в галузі охорони здоров'я і народонаселення).

Діяльність з кредитування ведеться у двох основних формах: звичайне кредитування за рахунок ресурсів Банку і спеціальні опе­рації, які фінансуються спеціальними фондами. АзБР здійснює та­кож спільне фінансування з офіційними, комерційними та експорт­но-імпортними організаціями.

АзБР володіє акціями Азіатської фінансово-інвестиційної кор­порації {АзФІК) зі штаб-квартирою в Манілі, яка є корпораційним об'єднанням Банку з групою, що складається із 25 в основному при­ватних фінансових інститутів, розташованих в Азії, Америці та Європі. АзФІК була створена з метою підтримки розвитку приватних підприємств у країнах, що розвиваються.

Банк активно співпрацює з організаціями системи ООН, особливо зі Світовим банком, МВФ, іншими міжнародними організаціями, Європейським Союзом, Фондом міжнародного розвитку ОПЕК і дво­сторонніми організаціями допомоги.

За період свого функціонування АзБР надав найбільші обсяги кредитів п'яти країнам: Індонезії, Південній Кореї, Філіппінам, Па­кистану, Таїланду. Кредити надаються на 10—30 років з початком погашення через 2—7 років.

Першою міжнародною організацією незалежних країн Африки стала заснована у 1964 р. Група Африканського банку розвитку

(АфБР). Місцеперебування — Котд'Івуар. До його складу ввійшли: власне АфБР, Африканський фонд розвитку (АФР), який розпочав діяльність у 1974 р.) та Довірчий фонд Нігерії (ДФН), який був ство­рений згідно з угодою, підписаною між АфБР і урядом Нігерії у 1976 р. Ці три інститути — самостійні юридичні особи.

Африканський банк розвитку (АфБР) був створений відповід­но до угоди, підписаної у 1963 p., яка набрала чинності у 1964 р.

Основною метою створення АфБР було сприяння:

•  економічному розвиткові й соціальному прогресові регіональ­них держав — членів АфБР;

•  фінансуванню інвестиційних програм і проектів;

•   мобілізації ресурсів шляхом організації спільного фінансуван­ня, що здійснюється Банком разом з дво- і багатосторонніми інсти­тутами розвитку;

•   заохоченню державних і приватних інвестицій;

•   наданню необхідної технічної допомоги в підготовці проектів розвитку.

Банк здійснює такі операції:

•  бере участь у капіталі державних і приватних організацій та підприємств;

•   надає прямі позики або бере участь у позиках, що надаються третьою країною;

•  частково або повністю гарантує позики, що надаються третіми країнами.

У своїй фінансовій політиці АфБР керується такими основними принципами: позики повинні мати здорову основу; пріоритет на­дається проектам, які найбільшою мірою сприяють зростанню еко­номіки континенту в цілому і включені в національні або регіо­нальні програми розвитку, причому проектам регіональних програм надається перевага. Претендувати на одержання позик Банку мо­жуть лише уряди країн — членів АфБР. Щодо державних або при­ватних підприємств інших країн Африки, то вони можуть одержати позики за умови обов'язкового гарантування їх урядом своїх країн. Членами АфБР є 52 незалежні держави Африканського континенту і 25 нерегіональних країн.

З метою поповнення фінансових ресурсів Африканського банку розвитку у 1972 р. було створено Африканський фонд розвитку (АФР), де 50 % голосів належить АфБР, хоча частка його капіталу у Фонді становить лише 2,8 %. До складу АфБР входить 26 країн світу.

Основна мета створення АФР:

•  фінансування на пільгових умовах з метою сприяння вкладу Африканського банку розвитку в економічний і соціальний розви­ток найбідніших африканських країн — членів Фонду;

•  фінансування з метою сприяння співробітництву, в тому числі на регіональному і субрегіональному рівнях, розвитку міжнародної торгівлі, головним чином між країнами — членами АФР.

Довірчий фонд Нігерії (ДФН) функціонує з 1976 р. Його мета -сприяння розвитку країн — членів АфБР з низьким рівнем доходів населення шляхом надання позик на пільгових умовах.

Ресурси ДФН повністю забезпечуються урядом Нігерії, а опе­рації здійснюються під керівництвом Ради директорів і президента Африканського банку розвитку.

Всі регіональні країни — члени Групи Африканського банку роз­витку мають можливість рівною мірою користуватися кредитами Банку. Однак, враховуючи різні рівні економічного розвитку, Банк виділив групу найбідніших країн, як основний об'єкт фінансування на пільгових умовах із ресурсів АзБР, Африканського фонду розвит­ку та Довірчого фонду Нігерії.

3 31 грудня 1993 р. країни — члени Групи АфБР, які є позичаль­никами, розділені на три основні категорії:

•    категорія А — регіональні країни-члени з обсягом ВНП на душу населення, що не перевищує 510 дол. США;

•    категорія В — регіональні країни-члени з обсягом ВНП на душу населення від 510 до 590 дол. США;

•   категорія С — регіональні країни-члени з обсягом ВНП на душу населення понад 590 дол. США, а також ті, які відмовилися від свого права користуватися фінансуванням Групи АфБР.

У 1976 р. Кенія, Танзанія і Уганда створили Східноафриканський банк розвитку (САБР), довгострокова стратегія якого (затвер­джена в 1993 р.) націлена на сприяння найбільш важливим для розвитку сферам підприємництва, орієнтованим на експорт та при­ватизацію державних підприємств, фінансову підтримку ініціатив з розвитку ринків капіталу в Східній Африці й впровадження меха­нізмів залучення фінансових ресурсів на ринках капіталу в регіоні.

Банк розвитку держав Центральної Африки (БРДЦА) виник у 1975 р. згідно з Договором про створення Митного й економічного союзу Центральної Африки. Його членами є 6 африканських країн та 5 інших акціонерів, у складі яких Німеччина, Франція, Кувейт, Африканський банк розвитку та Банк держав Центральної Африки.

У своїй діяльності головну увагу Банк приділяє фінансуванню проектів розвитку промисловості, енергетики, інфраструктури, транс­порту, телекомунікацій і сільського господарства, а також фінансуван­ню досліджень. У 1989 р. країни — члени Банку створили Спеціаль­ний фонд розвитку сільських районів з метою поліпшення системи фінансування базових проектів розвитку сільських районів.

Згідно з Угодою, підписаною в 1973 p., був створений Західноафри-канський банк розвитку (ЗАБР), членами якого є 7 африканських країн та 6 інших акціонерів.

Політика діяльності Банку має три аспекти:

•  субрегіональне співробітництво (відносини з регіональними та субрегіональними організаціями розвитку Африканського континенту);

•  двосторонні відносини з країнами Західної та Північної Європи, Канади і Японії;

•   відносини з міжнародними організаціями.

Арабський фонд економічного і соціального розвитку (АФЕСР) був створений згідно з Угодою, підписаною в 1968 р. До його складу входить 21 країна — член Ліги арабських держав. Місцеперебуван­ня — Кувейт.

Фонд бере участь у фінансуванні проектів економічного й соціаль­ного розвитку в арабських державах шляхом кредитування та на­дання технічної допомоги, а також здійснює підтримку діяльності з програм фінансування міжарабської торгівлі. АФЕСР надає урядам, державним і приватним організаціям пільгові кредити на здійснення проектів, спрямованих на зміцнення арабського співробітництва.

Завдяки ініціативі країн — членів Ліги арабських держав (ЛАД) у 1977 р. було засновано Арабський валютний фонд (АВФ), до складу якого входять 20 країн — членів ЛАД. Місцеперебування — Абу-Дабі (Об'єднані Арабські Емірати).

Основна діяльність Фонду — надання кредитів на підтримку програм структурних реформ. АВФ надає державам-членам позики з метою сприяння фінансуванню їхніх платіжних балансів, підтрим­ки їхніх зусиль у проведенні економічних перетворень для досяг­нення стабільності й подолання внутрішніх і зовнішніх економіч­них труднощів.

У 1973 р. в Джидді (Саудівська Аравія) 23 країни — члени Органі­зації Ісламська конференція (ОІК) заснували Ісламський банк роз­витку (ІБР). Сьогодні до його складу входять 47 країн.

Основні напрямки діяльності Банку: надання позик для фінансу­вання проектів у сфері інфраструктури (шляхи, зв'язок, школи і т. ін.); участь у капіталі сільськогосподарських підприємств; фінансування проектів, які предбачають швидку віддачу, шляхом пайової участі в прибутках; лізинг, продаж у розстрочку, фінансування імпорту; фінан­сування технічної допомоги країнам-учасницям (техніко-економіч-не обґрунтування проектів, консультаційні послуги, надання засобів для здійснення дослідницьких робіт та навчання персоналу).

Результатом діяльності специфічного регіонального угрупован­ня — Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), яке функціонувало з 1949 по 1991 p., було створення двох міжнародних регіональних банків — Міжнародного банку економічного співробітництва (МБЕС) та Міжнародного інвестиційного банку (МІВ).

МБЕС було засновано країнами — членами РЕВ у жовтні 1963 р. для здійснення багатосторонніх розрахунків у перевідних рублях,

сприяння економічному співробітництву країн — членів РЕВ з інши­ми державами, виконання ними взаємних зобов'язань з товарних поставок. Місцеперебування — Москва. Головним напрямком діяль­ності Банку були розрахунки і кредитування взаємного товарообо­роту та інші міждержавні розрахунки країн РЕВ. За період з 1964 по 1990 р. обсяг операцій Банку, враховуючи порівняно низький рівень так званих планових цін, склав величезну суму — 4,5 трлн пере­відних рублів, а прибуток за цей же період — 818,5 млн перевідних рублів, у тому числі 37,8 % — у конвертованих валютах.

Припинення операцій у перевідних рублях та перехід країн — членів РЕВ на взаємні розрахунки в конвертованих валютах з 1 січня 1991 р. викликали суттєві зміни в діяльності МБЕС. Ще в грудні 1990 р. були внесені зміни в Угоду про організацію Банку і в його Статут. Банкові було доручено сприяти переходу постсоціалі-стичних країн до ринкової економіки, розвитку ринкових відносин між суб'єктами світогосподарських зв'язків незалежно від форми власності. З початку 90-х років Банк активно розвиває комерційну діяльність (операції в конвертованій валюті, широке залучення комер­ційної клієнтури, розрахунково-кредитна діяльність з обслуговування зовнішньоекономічних зв'язків у вільно конвертованих валютах).

На засіданні Ради МБЕС наприкінці 1992 р. (м. Братислава) краї­ни — члени Банку підтвердили свою зацікавленість у збереженні МБЕС як унікального банку з багатонаціональним колективом спе­ціалістів і продовженні його діяльності на комерційній основі. Однак валютні операції здійснюються Банком у надзвичайно складній об­становці, яка зумовлена ізоляцією МБЕС на світових валютних та кредитно-фінансових ринках, а також невиконанням країнами — боржниками Банку своїх зобов'язань щодо погашення кредитів, що значно знизило його платоспроможність.

Міжнародний інвестиційний банк (МІБ) країни — члени РЕВ створили в липні 1970 р. для взаємного кредитування. Згідно зі Статутом, Банк надавав довготермінові та середньострокові кредити для вжиття спільних заходів, спрямованих на поглиблення міжна­родного поділу праці, розвитку спеціалізації і кооперування вироб­ництва, розширення сировинної і паливної бази, прискорення науко­во-технічного прогресу. Середньострокові кредити надавалися бан­кам, господарським організаціям і підприємствам країн РЕВ, міжна­родним організаціям, банкам інших країн на строк до 5 років, дов­готермінові — до 15 років на умовах 3—5 % річних. За кредитами в конвертованих валютах ставки визначалися з урахуванням відсот­кових ставок основних світових валютних і кредитних ринків.

Функціонування кредитів МІБ у перевідних рублях було тісно пов'язано з системою багатосторонніх розрахунків через МБЕС, оскіль­ки перевідний рубль виник як результат експорту на рахунках МБЕС.

У 1971—1991 pp. МІБ взяв участь у кредитуванні 155 об'єктів, понад 100 з яких до 1992 р. були здані в експлуатацію. Загальна кошторисна вартість цих об'єктів склала майже 33 млрд ЕКЮ. Це — розширення потужностей угорського автобусного заводу "Ікарус", реконструкція машинобудівного комбінату "Умформтехнік", комбі­нату з виробництва сільгоспмашин "Фортшріт" (НДР), будівництво трьох цукрових заводів на Кубі, освоєння Ямбурзького газового родо­вища і будівництво газопроводу Ямбург — Західний кордон СРСР, закупівля машин і обладнання для будівництва Криворізького гірни­чо-збагачувального комбінату та багато інших.