Лізингові оерації комерційного банку

      Нині  Україна бажає зберегти свою незалежну національну систему бухгалтерського обліку, дещо, але не повністю, гармонізувавши її з МСБО. При цьому від банків в Україні вимагають дотримуватися МСБО. Таким чином, лізингова діяльність банків відтворюватиметься у звітності інакше, ніж лізингова діяльність незалежних лізингових компаній, ускладнюючи збирання статистичних даних і здійснення порівняльного аналізу між суб'єктами господарської діяльності, викликаючи підозри щодо достовірності відомостей та обмежуючи їх точність і можливості використання. (При регулюванні лізингу виникає загроза перешкоджання здійсненню функції контролю, навіть за умови законодавчо закріпленого в Україні розмежування повноважень).

     У часи глобалізації світової економіки, зокрема її ринків капіталу, не залишилося жодного сильного аргумента проти прямого запровадження МСБО будь-якою країною. Це особливо стосується лізингових операцій, де банки та незалежні лізингові компанії конкурують між собою. Виходячи з цих міркувань, Україні рекомендовано прийняти МСБ017 (переглянуту версію) та прямо застосовувати її для складання фінансової звітності за лізинговими угодами.

     Нині  лізинг в Україні не регулюється, крім лізингової діяльності банків, що здійснюється згідно із загальним режимом їх регулювання. Банки мають повноваження безпосередньо брати участь у лізингу, тобто не вимагається створювати дочірні підприємства. Однак Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" чітко пропонує регулювати лізингову діяльність за схемою для небанківських фінансових установ.

     Закон не визначає, що таке фінансовий лізинг, однак визначає поняття "фінансова  послуга". Можна дискутувати щодо того, чи відповідає цьому визначенню фінансовий лізинг, особливо такий, що передбачає більше, ніж простий лізинг або фінансова оренда.

     У ст. 21.1 зазначено: "Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюють: щодо ринку банківських послуг - Національний банк України; щодо ринку цінних паперів та похідних цінних паперів - Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку; щодо інших ринків фінансових послуг -спеціально уповноважені органи виконавчої влади, що працюють у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Щодо ліцензування діяльності фінансових інституцій у ст. 34.1 зазначено, що уповноважений орган у межах своєї компетенції видає фінансовим установам ліцензії на страхову діяльність;

• діяльність з метою надання фінансових послуг пенсійного забезпечення; надання фінансових кредитів за рахунок залучених фондів;
• діяльність з метою надання будь-яких фінансових послуг, які передбачають пряме або непряме залучення фінансових коштів, одержаних від фізичних осіб.

     Можна сперечатися про те, чи передбачає фінансовий лізинг обов'язково будь-який із цих видів діяльності, які потребують ліцензії.

     Асоціація фінансових установ може отримати статус саморегулювальної організації, і новоутворена Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг (далі - Комісія) передбачає створення Української асоціації лізингу (УАЛ) як саме такої саморегулювальної асоціації. Планується передати УАЛ великі повноваження у сфері ліцензування та нагляду за лізинговими компаніями.

     Перед Комісією стоїть величезне завдання при обмежених ресурсах. Закон прийнято 4 квітня 2003 р. Для роботи в усіх сферах відповідальності цього комітету на території всіх 27 областей України передбачений штат тільки у 200 осіб. За оцінками, їм доведеться обслуговувати близько 5000 суб'єктів. Найбільше занепокоєння викликає навчання персоналу. Як було повідомлено, планів уводити ліцензування лізингу нині немає, але Комісія вестиме державний реєстр фінансових установ. Було також висловлене бажання створити сприятливі умови для лізингу та констатовано, що донині в Україні не було проблем або випадків банкрутства лізингових компаній.

     Варто зазначити, що банки у своїй лізинговій діяльності звітуватимуть перед Національним банком України, а незалежні лізингові компанії будуть (у майбутньому) регулюватися Комісією. Навіть якщо банки вестимуть лізингові операції через окремі повністю належні їм підприємства, буде досить проблематично віддати ці дочірні компанії під нагляд Комісії. Дочірні підприємства банків, очевидно, залишаться у сфері відповідальності Національного банку України. Але це є порушенням правил для лізингової індустрії. Використання асоціацій, таких як УАЛ, як ліцензійного та наглядового відомства також є ризикованим.

     Лізинговий  бізнес розвивається завдяки новаторству  й гнучкості. Виходячи на ринок з найпростішим видом фінансового лізингу, схожим на умовний продаж і кредити під забезпечення, лізингові компанії мають швидко виходити за межі простого фінансування кредитних ризиків і займатися тим, що робить лізинг таким ефективним інструментом, а саме управлінням кредитними ризиками, поєднаним з управлінням майновими ризиками. Саме тоді лізинг справді стане чимось новим і розширить інструменти формування капіталу, які має економіка країни. Регулювання, навіть найлегше, за самою своєю природою може загальмувати цей природний процес. Поки не існує чітко вираженої нагальної причини для регулювання незалежних лізингових компаній, найкраще залишити їх у спокої (банківській лізинг, прямий чи непрямий, завжди призводить до нагляду за ним як за банківською діяльністю). Найбільш зрілі лізингові ринки у світі зароджувалися, розвивалися і залишалися нерегульованими.

     Закон України "Про фінансові послуги  та державне регулювання ринку фінансових послуг" тлумачить лізинг як фінансову  послугу, підтверджуючи включення його до своєї сфери повноважень. Однак існують вказівки на те, що лізинг був випадково включений до рекомендованого консультантами проекту без детального та сумлінного обговорення того, чи є він насправді фінансовою послугою в контексті необхідності його ліцензування та нагляду за ним. Хоча лізинг є гібридним продуктом, який, очевидно, має фінансові елементи як у задумі, так і на практиці, питання про те, чи є він фінансовою послугою в контексті регулювання, все-таки дуже спірне.

     Таким чином, ураховуючи недорозвинений характер лізингу .в Україні та низку нездоланних проблем або інших ознак чітко окресленої нагальної необхідності ліцензування та нагляду за незалежними лізинговими компаніями, ранні етапи розвитку Комісії та величезний попит на її дуже обмежені ресурси і, насамперед, очевидну нестачу спеціальних оцінок необхідності включати лізинг до сфери дії Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг", а також гальмівний вплив регулювання в цілому, на думку автора, потрібно вивести лізинг зі сфери дії згадуваного Закону. Якщо виникатимуть проблеми або виявиться невідкладна необхідність, можна буде запровадити ліцензування та нагляд над лізинговими компаніями.

     Таким чином, розгляд організаційного  та правового механізму функціонування лізингу дав можливість визначити позитивні й негативні  моменти при укладенні та реалізації  лізингових відносин. Запропоновані зміни, які необхідно внести у законодавство, та заходи, що будуть сприяти пожвавленню розвитку лізингового ринку в Україні, допоможуть стимулювати приплив інвестицій в економіку, а також дадуть країні змогу швидше вийти з кризи.

      Важливість  проблеми впровадження й розвитку лізингових відносин у економіці, недостатній  рівень її вивчення, необхідність дослідження  теоретико-методичних основ лізингу, формування організаційно-економічного механізму лізингових операцій для активізації інвестиційного процесу зумовила актуальність вибору теми дослідження.

      Сукупність  усіх економічних процесів, що здійснюються в суспільстві на основі діючих у ньому майнових відносин і організаційних форм, являє собою економічну систему цього суспільства.

      Основними елементами економічної системи  є соціально-економічні відносини, що ґрунтуються на сформованих у кожній економічній системі формах власності на економічні ресурси та результати господарської діяльності; організаційні форми господарської діяльності; господарський механізм.

      На  сторінках періодичних видань економічного профілю дискутується питання щодо сутності, складових цілей, завдань і функцій господарського механізму. Хоча в результаті так і не було вироблене однозначне тлумачення його змісту, тим не менше позиції економістів значно зблизилися. їх відображенням може слугувати формулювання, подане в роботі [11]. На думку її авторів, господарський ме ханізм являє собою форми економічних зв'язків у народному господарстві, що забезпечують єдність його функціонування; методи використання економічних законів; визначення напрямів, форм та методів вирішення економічних суперечностей, зумовлених станом продуктивних сил та характером виробничих відносин у господарській системі; систему управління економікою країни.

      Звичайно, це формулювання не дає чіткого тлумачення сутності господарського механізму як економічної категорії, але воно дає уявлення про внутрішню його структуру, призначення та способи вирішення поставлених завдань. Для нас важливо саме те, що господарський механізм - це, з одного боку, форми економічних зв'язків у народному господарстві, що забезпечують його функціонування, а з другого - система управління економікою країни. У цьому плані система управління - це суб'єкт управління, те, що керує, а система економічних зв'язків - об'єкт управління, те, що піддається управлінським впливам.

      Виходячи  з діалектичної взаємодії змісту та форми лізингової діяльності, як і в будь-якому економічному процесі, слід виділяти сутність і конкретні організаційні форми її практичного втілення в різних господарських структурах. Як відомо, немає форми без змісту, що визначає форму, а остання, у свою чергу, впливає на зміст і не існує без нього.

      Лізинг  у широкому розумінні є організаційною формою підприємницької діяльності, що виражає відносини власності, особливу систему господарювання. Однак, як і будь-яке самостійне явище, як економічна категорія він має свій власний зміст і різні форми прояву. Лізинг виражає певну взаємодію елементів продуктивних сил та виробничих відносин, а отже, він має матеріально-речову та соціально-економічну форму.

      Соціально-економічний  зміст лізингу визначається відносинами власності і спільної економічної діяльності по вертикалі та горизонталі (з власником, суспільством тощо), а також умовами трансформації власності.

      Матеріально-речова сторона лізингу характеризується організаційно-правовими формами, наймом усіх або частини речових елементів підприємницької діяльності, купівлею-продажем майна та умовами кредитування.

      Оптимальна  побудова лізингової операції значною мірою впливає на кінцевий результат підприємницької діяльності. Для цього необхідно розуміти, які можливості відкриваються для підприємця, що прийняв рішення скористатися механізмом лізингу.

      Класифікація  видів лізингу, що зустрічаються  на  практиці, достатньо широка [9; 10]. Лізинг має безліч ознак. Деякі види лізингу визначаються за єдиною ознакою,   але   для   більшості   видів   характерна комбінація декількох ознак.

      Залежно від складу учасників (суб'єктів) угоди  розрізняють:

• прямий лізинг, при якому власник майна (постачальник) самостійно здає об'єкт у лізинг (двостороння угода);
• непрямий лізинг, коли передача майна в лізинг відбувається через посередника;
• роздільний лізинг (лізинг за участю безлічі сторін) – leveraged leasing. Цей вид лізингу називається ще груповим, або акціонерним, лізингом за участю декількох компаній постачальників, лізингодавців та залученням кредитних коштів у ряду банків.

      - однією з форм прямого лізингу є поворотний лізинг (sale and leaseback arrangement). Це система взаємозалежних угод, при якій власник 
майна продає цю власність лізинговій компанії з одночасним оформленням угоди про отримання своєї колишньої власності на умовах лізингу. 
Залежно  від  сектора   ринку,   де  проводяться лізингові операції, розрізняють:

      - внутрішній лізинг, коли всі учасники угоди представляють одну державу;

      - зовнішній (міжнародний) лізинг - до нього входять угоди, в яких хоча б одна зі сторін належить іншій державі. Зовнішній лізинг, у свою чергу, 
поділяється на імпортний, коли зарубіжною стороною є лізингодавець, та експортний, коли зарубіжною стороною є лізингоодержувач.

      За  типом майна розрізняють: 

• лізинг рухомого майна (устаткування, техніка, автомобілі, літаки тощо), у тому числі нового і такого, що було в користуванні;
• лізинг нерухомості (будинку, споруди).

      За  обсягом обслуговування лізинг поділяється  на: повний, або, як його ще називають, "мокрий", лізинг (wel leasing), коли лізингодавець приймає на себе всі витрати з обслуговування майна;

      - частковий (з частковим набором послуг), коли на 
лізингодавця покладаються лише окремі функції з обслуговування майна.