Лізингові оерації комерційного банку

   З метою підвищення ринкових взаємовідносин і налагодження розірваних господарських зв'язків країнами—учасницями СНД започатковано розробку єдиної нормативно-правової бази та реалізацію міждержавних лізингових програм і напрямів діяльності через створення Лізингової Конфедерації Співдружності незалежних держав. На даному етапі в цьому напрямі ведеться активна підготовка установчих документів і необхідних організаційних умов.

   Якщо  для України явище лізингу  відносно нове, то в високорозвинених країнах такі операції вже досить давно набули широкого поширення і є однією із форм інвестування. Отже, для їх ефективного впровадження необхідно скористатися їхнім досвідом. Прикладом вдалої державної політики є, на мою думку, досвід Польщі. Він цінний для наших фахівців тим, що з початку 90-х років країна мала з Україною спільні риси економічного розвитку.

   Отже, лізинг як прогресивний метод матеріально-технічного забезпечення спроможний підштовхнути процеси відновлення масштабів виробництва та оновлення технологічної бази підприємств. Доказом цього є не лише багаторічна практика використання лізингу провідними високорозвиненими західними країнами, але й його вдале впровадження протягом останнього десятиріччя в Східній Європі.

  Лізинг  в Україні — порівняно новий вид діяльності. Для стимулювання інвестицій у виробничу сферу, для оновлення промислового потенціалу, для підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників нашій країні необхідно розвивати лізингові відносини. Але для цього потрібно створити відповідні умови. Як показує досвід інших передових країн світу, цьому приділяють найпильнішу увагу: відповідне законодавство, податкові пільги і т.д.

  Нашим виробникам і підприємцям потрібно створити умови, при яких вони прагнули б розвивати цей рід діяльності. Для цього в першу чергу  слід добиватися появи лізингових операцій з достатньо довгими термінами дії (не менш 3-х років). Адже саме такі договори нестимуть реальні інвестиції в економіку.

     Заходами  державної підтримки діяльності лізингових організацій (компаній, фірм), установленими законами України  й рішеннями Уряду України, а  також рішеннями місцевих органів  державної влади в межах їхньої компетенції, можуть бути:

       - розробка й реалізація державної програми розвитку лізингової діяльності в Україні або в окремому регіоні як частини програми середньострокового й довгострокового соціально-економічного розвитку України або регіону;

     - створення заставних фондів для забезпечення банківських інвестицій у лізинг із використанням державного майна;

     - участь на паях державного  капіталу в створенні інфраструктури  лізингової діяльності в окремих  цільових інвестиційно - лізингових  проектах;

     - заходи державного протекціонізму в сфері розробки, виробництва й використання наукомісткого високотехнологічного устаткування;

     - фінансування з державного бюджету й надання державних гарантій з метою реалізації лізингових проектів, у тому числі за участю фірм-нерезидентів;

     - надання інвестиційних кредитів  для реалізації лізингових проектів;

     - надання в законодавчому порядку  податкових і кредитних пільг  лізинговим компаніям (фірмам) з  метою створення сприятливих  економічних умов для їхньої  діяльності;

     - створення, розвиток, формування й удосконалювання нормативно-правової бази, що забезпечує захист правових і майнових інтересів учасників лізингової діяльності;

     - створення фонду державних гарантій  на експорт при здійсненні  міжнародного лізингу вітчизняних  машин і встаткування.

  Окрім цього, необхідно розглянути можливість зниження митного збору і податків по товарах, що ввозяться на територію України і є об'єктами міжнародного фінансового лізингу.

  Безумовно, вищеперелічені заходи повинні сприяти розвитку лізингових компаній.

  Можна з повною упевненістю сказати, що лізинг в нашій країні поступово нарощуватиме свої обороти і гратиме все більш вагому роль в економіці України [21]. 
 

    3.2 Аналіз і оцінка проблем удосконалення лізингової діяльності банків 

            У розвинених країнах лізингові компанії давно й успішно конкурують з банками. В Україні цей інструмент розвинутий слабко. За деякими оцінками, в Україні функціонує близько 160 компаній, у назвах яких є слово "лізинг", але лише незначна їх частина дійсно спеціалізується на проведенні лізингових операцій. Інші просто надають кредити під купівлю товарів.

     Експерти  вважають, що проблема розвитку лізингу в Україні лежить у трьох площинах: удосконалення законодавчої бази, здешевлення та покращення умов користування кредитними ресурсами, зменшення податкового тиску на підприємства [19]. Однак вирішувати ці проблеми слід у комплексі, щоб задовольнити всіх учасників лізингової операції.

  Оцінка  обсягів ринку лізингу може базуватися на кількох показниках [18]:

• загальній вартості активів, що були надані в лізинг упродовж року;
• загальній вартості лізингових угод,  укладених упродовж року;
• обсязі портфеля лізингових угод станом на певну дату (як правило, на кінець року),
• сумі зобов'язань за лізинговими угодами, які ще не завершені станом на певну дату.

                 Упродовж останніх років усі перелічені показники ринку лізингу в Україні демонстрували позитивну динаміку. У 2005 р. загальна вартість активів, що були надані в лізинг, зросла на 55% порівняно з відповідним показником у 2004 р. Загальна вартість лізингових угод збільшилася за цей самий період на 56% і дорівнювала 1364 млн. грн [20].

  Станом  на початок 2006 р. більшість лізингових компаній (76%) надавала в лізинг кілька видів активів. Найпопулярнішими предметами лізингу на українському ринку були транспортні засоби, подібна тенденція була наявна і протягом попереднього року.

  Більшість лізингових компаній (67%) надає в лізинг легкові автомобілі. Друге місце за популярністю активів, що виступають предметом лізингу, належить транспорту для вантажоперевезень (61% лізингових компаній працює із цим видом активів). Далі йде виробниче обладнання (41%) та транспорт для пасажироперевезень (33%). Спостерігається збільшення інтересу лізингових компаній до надання в лізинг сільськогосподарської техніки. Частка компаній, що надають у лізинг сільськогосподарське обладнання, зросла протягом року з 21 до 28% [20].

  Аналіз  структури портфеля лізингових угод за вартістю активів, які були предметами лізингу, свідчить, що станом на 1 січня 2006 р. найбільшу частку в портфелі лізингових угод (майже 29%) займали літаки (дещо більше ніж 500 млн. грн..). Це пояснюється високою вартістю цього виду активів. Зазначимо, що тільки у 4% опитаних лізингових компаній літаки виступали предметом лізингу в 2005 р.

  Другою  за розміром складовою портфеля лізингових послуг із часткою дещо більше ніж 28% є легкові автомобілі (майже 496 млн грн). З цим видом активів працює найбільша кількість лізингових компаній (67,7%). Далі йде транспорт для вантажоперевезень (близько 21%), обсяг операцій з лізингу яких становив 378 млн грн.

  За  результатами досліджень, у 2005 р. 74,4% обсягу залучених коштів для фінансування лізингових угод були сформовані за рахунок кредитів комерційних банків-резидентів, що є дещо нижчим за відповідний показник 2004 р., який становив 87%.

     Кредити банків-нерезидентів становили 9,5% у  структурі залучених коштів лізингових компаній, що майже відповідає показнику попереднього року. Найменше у фінансуванні лізингових операцій використовувались кошти міжнародних фінансових організацій (0,4%), фінансування за рахунок випуску цінних паперів (1,5%) та комерційні кредити виробників (постачальників), що становили (3,5%).

    Таким чином, потреба в лізингових операціях  виникає у багатьох суб'єктів господарювання різних галузей. Великий попит на цю послугу змушує експертів говорити про реальні можливості розвитку лізингу в Україні найближчим часом. В Україні вже створено Всеукраїнську асоціацію "Укрлізинг", до складу якої входять близько 100 учасників, у тому числі 5 банків, 3 державні лізингові компанії, близько 30 комерційних лізингодавців. Однак проблема полягає в тому, чи буде і як буде задоволений такий попит.

    Лізинг  має зазвичай тристоронній характер взаємодії контрагентів: лізингодавець, лізингоодержувач і продавець (постачальник) майна. Тобто вирішувати проблеми розвитку ринку лізингу необхідно, враховуючи проблеми і пріоритети всіх трьох сторін.

  У наш час більшість українських (та й не тільки українських) підприємств є потенційними лізингоодержувачами, оскільки відчувають нестачу оборотних коштів. Вони не можуть оновлювати свої основні фонди, впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу і вимушені брати кредити. Існують різноманітні види кредитування: іпотечне, під заставу цінних паперів, під заставу партій товару. Однак підприємству за необхідності оновлення своїх основних фондів вигідніше брати устаткування в лізинг. При цьому економія коштів підприємства порівняно зі звичайним кредитом на придбання основних засобів доходить до 10% від вартості устаткування за увесь строк лізингу, який становить, як правило, від одного до п'яти років.

  Рівень  морального та фізичного зносу  техніки та технологій, що використовуються нині вітчизняними підприємствами, викликає занепокоєння. Застарілі техніка та технології, а нерідко і відсутність необхідної техніки як такої, є причиною погіршення умов праці людей, виникнення аварій, зниження продуктивності праці, низької вартості продукції. При цьому найбільш зношеними виявилися основні засоби у таких видах економічної діяльності, як: сільське та рибне господарство, обробна промисловість, виробництво та розподіл електроенергії, газу та води, будівництво, водний транспорт, освіта, охорона здоров'я.

  В Україні існує проблема лізингу  обладнання для малого та середнього бізнесу. Самі лізингові компанії говорять про те, що умови поки що не дають змоги в Україні отримати великі прибутки за лізинговими операціями, хоча часу та зусиль для проведення таких операцій витрачається стільки ж, як і на великі проекти. Саме на масштабних інвестиційних проектах зосередили свою роботу такі лізингові компанії України, як "Украгролізинг", "Українська лізингова компанія", "Укртранслізинг" та ін.

     Таким чином, малий і середній бізнес для  ринку лізингу є невигідним клієнтом, оскільки не дає серйозного прибутку, а масштабний бізнес для участі в лізингових операціях потребує підтримки держави. Однак у держави відсутня чітка політика щодо інвестицій в оновлення машин, обладнання та транспортних засобів. В Україні наявний дефіцит інвестицій у цілому по економіці і разом з тим невідповідність структури розподілу інвестицій їх потребам по різних видах економічної діяльності. Найбільші диспропорції наявні в сільському господарстві. За результатами багатьох досліджень, структура інвестицій в основні засоби за джерелами їх походження свідчить, що більше ніж 65% їх фінансується за рахунок власних коштів, 25% - за рахунок банківських кредитів і лише 2% - становить лізинг. Обсяг інвестицій, необхідних для відновлення вартості зношених основних засобів, у цілому по Україні має становити щонайменше 90 млрд дол. США. Обсяг інвестицій, фактично здійснених в оновлення існуючих та придбання нових основних засобів підприємств за рік становить дещо більше ніж 10%.

     Лізингові компанії в Україні мають недостатньо коштів для фінансування лізингових операцій. Тому самі використовують кредити, щоб мати можливість закупити обладнання. Відповідно, їх власний відсоток не може бути нижче від банківського. Звідси - і досить високі відсотки за лізингові операції в Україні (14-22%). При цьому недостатня розвиненість вітчизняного лізингу зумовлює деяку обмеженість у використанні цієї форми фінансування. Також недоліком державної політики у цій сфері є відсутність зведеної статистичної інформації про компанії, які займаються лізингом, обсяг лізингових активів тощо (незважаючи на те, що лізинг не є новим поняттям для України).

  У розвитку лізингу в Україні зацікавлені  й виробники обладнання, участь у лізингових операціях дасть їм можливість збільшити обсяги продажів на 40-60%, однак за відсутності активного ринку лізингу та при обмежених пріоритетах лізингових фірм у виборі клієнтів-лізингоодержувачів "потерпає" і третя сторона лізингових операцій - продавець (постачальник) майна.

     Теперішня економічна ситуація в Україні, наявність попиту на такі операції сприяють розвитку лізингу. Форма лізингу примирює суперечності між підприємством, у якого немає коштів на модернізацію, і банком, що неохоче надасть цьому підприємству кредит, оскільки не має достатніх гарантій повернення інвестованих коштів. Лізингова операція вигідна всім учасникам: одна сторона отримує кредит, який виплачується поетапно, та потрібне устаткування, інша сторона - гарантію повернення кредиту, оскільки об'єкт лізингу є власністю лізингодавця чи банку, що^;фінансує лізингову операцію, до надходження останнього платежу.