Фінансова звітність як джерело інформації для прогнозування розвитку підприємства і прийняття управлінських рішень

Фінансова звітність має відображати наростаючим підсумком  майновий та фінансовий стан підприємства, результати господарської діяльності за звітний період і ґрунтуватися на даних синтетичного і аналітичного обліку.

Типові форми фінансової звітності та інструкції про порядок їх заповнення розробляються й затверджуються Міністерством фінансів України за погодженням із Держкомстатом України [42].

Інформація, що подається  у фінансових звітах, повинна бути зрозумілою і мати одночасне тлумачення користувачами при умові, що вони мають відповідні знання та зацікавлені у сприйнятті цієї інформації. Фінансова звітність повинна надавати користувачам лише доречну інформацію, яка впливає на прийняття ними рішення і дає змогу вчасно оцінити минулі, теперішні та майбутні події.

При складанні звітності  необхідно пам’ятати про обов’язкові  реквізити, які необхідно зазначити  у кожній формі звітності. До них відносяться: дата, станом на яку наведені основні показники діяльності підприємства,  чи період, який охоплюється, і валюта, в якій відображені елементи звітності. Всі звіти обов’язково підписуються керівником і головним бухгалтером підприємства [133, 25].

Керівним організаціям забороняється вимагати подання фінансової звітності за формами, не затвердженими у встановленому порядку, а також розсилання її за невстановленими адресами.

Щоб зазначені об’єкти  управління в умовах ринкової економіки  успішно діяли, надзвичайно важливі  компетентність, професійна підготовленість, комп’ютерна грамотність як керівників так і фахівців різних рівнів. Для успішного виконання своїх обов’язків зазначеним працівникам в умовах нових економічних відносин потрібно використовувати нові форми та методи організації управління.

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Принципи підготовки фінансової звітності

Складання фінансової звітності  ґрунтується на дотриманні принципів  підготовки та подання фінансових звітів. В економічній літературі опису принципів підготовки фінансової звітності приділяється велика увага. Однак деякі автори вважають певні принципи більш суттєвими і описують їх, а інші зупиняються на визначенні інших принципів як основних принципів фінансового обліку. Крім того, розглядаються різні співвідношення принципів і підходи до визначення їх ієрархії. Це свідчить про те, що така категорія, як “принцип обліку” (так само, як і “принцип фінансового обліку”) ще не знайшла достатнього наукового обґрунтування.

Водночас однією з  актуальних задач реформування фінансового обліку є дотримання вимог відносно якості звітної інформації, що можливо лише за умови практичного застосування загальноприйнятих в Україні принципів підготовки фінансової звітності. У зв’язку з цим існує необхідність єдиного трактування принципів фінансового обліку і розробка рекомендації щодо їх практичного застосування.

Розглянемо теоретичні аспекти і критерії визначення терміна  “принцип фінансового обліку”, проаналізуємо  та систематизуємо склад і перелік  основних принципів підготовки фінансової звітності.

Принцип (principium) — у перекладі з латинської буквально означає початок чи основа, тобто базове положення, яке визначає всі наступні твердження, що випливають з нього [9, 131].

Останніми роками термін “принцип фінансового обліку” почав досить часто зустрічатися у роботах вітчизняних авторів з фінансового обліку, однак він не зводився до особливої категорії обліку, а самі принципи не систематизувалися [36, 45].

Спробуємо науково визначити  суть терміна і систематизувати  самі принципи у щось ціле, послідовне.

На нашу думку, передумовами визначення суті поняття “принцип фінансового обліку” є такі:

1) принцип — вихідне,  базове положення;

2) принципи обліку  об’єктивні, властиві обліку;

3) принципи слугують  для виконання завдань фінансового обліку;

4) в основу принципів  покладено визначення фінансового обліку, його етапів і стадій;

5) тлумачення принципів  повинно бути єдиним.

Виходячи з цього, проаналізуємо  принципи фінансового обліку, покажемо ступінь їх відповідності переліченим передумовам і обґрунтуємо віднесення того чи іншого принципу саме до цієї категорії.

Для формулювання поняття “принципу фінансового обліку” надзвичайно важливо виходити з визначення фінансового обліку. Згідно із загальновизнаними визначеннями фінансовий облік – це безперервне, цілісне, документальне та взаємопов’язане відображення у грошовому виразі господарських операцій та явищ. Облік є перш за все відображенням. Фінансовий облік має свої, властиві тільки йому, предмет і метод. Метод показує як відображається предмет, за допомогою яких способів і прийомів. Метод характеризує способи підходу до вивчення і пізнання предмета фінансового обліку. І в цьому розумінні його зміст і поняття найтісніше співіснують і переплітаються з принципом обліку [99, 89].

Дійсно, формулюючи принципи обліку, треба мати на увазі, що процес обліку складається з декількох етапів. Це, насамперед, спостереження за господарськими явищами і процесами, потім їх вимірювання у грошовому виразі. Отриману інформацію треба зареєструвати і згрупувати заздалегідь прийнятою і науково обґрунтованою системою. Обліковий процес закінчується відповідним узагальненням одержаних облікових показників.

Аналіз численних джерел показав, що багато авторів по-різному  тлумачать поняття того чи іншого принципу, вкладаючи у визначення інший зміст. Крім того, кожен автор наводить свій перелік принципів.

Зміст і кількість  принципів чітко не визначені. Тому на сьогодні не існує єдиної думки  щодо переліку принципів та їх змісту. Щоб визначитися з переліком  принципів, необхідно виходити із суті поняття “принцип” та його призначення у фінансовому обліку.

“Фундаментальні принципи фінансового  обліку – це основні передумови обліку і є основними положеннями, що відображають визнані в обліковій практиці традиції. Інакше кажучи, фундаментальні принципи фінансового обліку є базою для встановлення стандартів і правил фінансового обліку” [43, 145]. На наш погляд, це визначення найбільш відповідає сутності принципу.

Таким чином, принципи фінансового обліку — це положення, якими слід керуватися при вимірюванні, оцінці та реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності.

Принципи складання  і подання фінансової звітності  підприємств в Україні були законодавчо  визначені у ст.4 Закону України  “Про бухгалтерський облік і фінансову  звітність в Україні” та П(С)БО 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності”.

Принципи є основою  для загальної концепції фінансового обліку, допомагають розробляти його стандарти в інтересах користувачів фінансової звітності [116, 102].

Таким чином, призначенням принципів обліку є формування і надання корисної достовірної інформації користувачам фінансової звітності, тому нас цікавлять не так принципи бухгалтерського обліку, як принципи фінансового обліку.

На нашу думку, принципи призначені для того, щоб у разі прийняття того чи іншого рішення в обліку ними керуватися, а ймовірність наявності в обліку помилки від принципів не залежить. Ясність є вимогою до якості інформації (ознакою доцільності). Принцип комунікативності передбачає передачу інформації від одного користувача до іншого. Це – вимога до організації обліку, а не його принцип. Контроль (попередній, поточний, подальший), як відомо, не принцип бухгалтерського обліку, а функція управління, що виконується бухгалтерією (поряд з інформаційною). А принцип непротиріччя тлумачиться В.Я.Соколовим так: “Уся система нормативних документів включає безліч суперечних вимог”. Наявність суперечностей у законодавстві не залежить від принципів обліку [85, 124].

На думку теоретиків-обліковців, Е. Райс помилково відносить до складу принципів обліку рівність активів і вимог до них, називаючи його фундаментальним принципом обліку та формулюючи таким чином: активи компанії завжди повинні дорівнювати сумі вимог на ці активи.

Елементи звітності – це згруповані за економічною ознакою події, явища, що стали наслідком господарських операцій підприємства. Визначення елементів, віднесення їх до тієї чи іншої групи, а також грошова оцінка залежать від застосування загальноприйнятих принципів обліку, а самі елементи не є принципами.

Слід відрізняти технічні прийоми, процедури, способи обробки інформації та принципи обліку. Сукупність методів – це облікова політика підприємства. А принципи слід відрізняти від процедур обліку, оскільки останні є способом реалізації загальноприйнятих правил.

Слід також зазначити, що розуміння і правильне застосування принципів обліку впливає на облікову політику підприємства, а остання у свою чергу визначає процедури обліку, що дозволяють інтерпретувати та відображати в обліку факти таким чином, щоб одержана облікова та звітна інформація надавала достовірну й об’єктивну уяву, а також мала цінність для користувача.

Деякі економісти не враховують відмінностей між прийомами, процедурами  й принципами обліку. Однак, на думку фахівців, принцип подвійного запису є способом ведення обліку і до основних принципів не відноситься [11, 68].

Таким чином, принципи —  це окрема категорія в обліку, яка  відрізняється від правил, технічних  прийомів, процедур та способів обробки  інформації.

Сутність понять “принципи” та “правила” не є тотожними. Правила обліку передбачають єдині (але не універсальні) процедури виконання. Застосування правил було б бездоганним способом, але при їх опрацюванні неможливо передбачити всілякі практичні ситуації, може виникнути неузгодженість їх застосування в різних сферах, галузях, країнах, а також інші недоліки [104].

Особливо помітно проявлятимуться  недоліки правил при нестабільному  грошово-фінансовому механізмі, економіко-правовій базі, що швидко змінюється.

Тому стає очевидною  необхідність застосування основних принципів обліку, що визначають інший підхід до процедури формалізації і фіксації в обліку господарських операцій.

На підставі проведеного аналізу виділено наступні принципи підготовки фінансової звітності:

- принцип безперервності діяльності;

- принцип автономності (або принцип одиниці обліку);

- принцип періодичності;

- принцип нарахування і відповідності доходів та витрат;

- принцип грошового вимірника;

- принцип обачності.

Принцип безперервності діяльності полягає в такому: фінансову  звітність складають виходячи з припущення, що підприємство є діючим і його діяльність триватиме длі [12, 18]. Таким чином, припускається, що підприємство не має ні наміру, ні необхідності ліквідувати або суттєво скоротити масштаби своєї діяльності з певних причин.

При ліквідації підприємства поділ активів, наприклад, на поточні та довгострокові, втрачає сенс, а методика оцінки активів кардинально змінюється. Замість того, щоб оцінювати їх як потенційне джерело доходу (як у звичайному випадку), всі активи оцінюються за ліквідаційною вартістю, тобто за оціночною ціною їх реалізації на ринку в даний момент.

Припущення про безперервне  функціонування підприємства дозволяє розглядати звітний рік тільки як пов’язаний з особливостями господарського циклу і не прив’язувати його до календарного року.

Цей принцип дозволяє логічно і послідовно реалізувати  концепції збереження і збільшення капіталу, визначити єдиний підхід до політики амортизації. Крім того, принцип  безперервності діяльності виправдовує  послідовне застосування принципу історичної оцінки власності і створює надійну основу для коригування історичних оцінок. Послідовне дотримання принципу дозволяє повною мірою забезпечити контроль за реальним фінансовим зростанням капіталу [43, 168].

Принцип автономності (або  принцип одиниці обліку) відображає роль підприємства, що є самостійним господарюючим суб’єктом, відокремлюється від власника підприємства та інших підприємств, і в обліку розглядається як відокремлений об’єкт обліку. Майно та зобов’язання підприємства обліковуються окремо від майна та зобов’язань власників й інших підприємств.

Принцип періодичності  – це принцип регулярного періодичного складання звітності, який обумовлений необхідністю своєчасного надання користувачам інформації фінансового обліку.

Принцип нарахування  і відповідності доходів та витрат передбачає порівняння доходів звітного періоду з витратами, здійсненими для отримання цих доходів. Згідно з цим принципом  доходи і витрати визначаються на той момент, коли вони здійснені або виникли (а не тоді, коли були отримані або виплачені), і відображаються у фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться.

Фінансові звіти, підготовлені на основі принципу нарахування, інформують користувачів не тільки про здійснені  операції, що включають оплату і  надходження грошових коштів, але й про зобов’язання заплатити грошові кошти в майбутньому та про грошові ресурси, які повинні бути отримані в майбутньому. Таким чином, вони надають різну інформацію про минулі факти господарського життя та про інші події, що особливо важливо для користувачів в разі прийняття економічних рішень.

На практиці виникають  проблеми з визначенням критеріїв  визнання доходу. Основною проблемою  застосування принципу нарахувань в  Україні є визнання не доходів  і витрат звітного періоду, а доходів  і витрат, підтверджених відповідними документами.

Критеріями здійснення продажу, як правило, є передача права  власності на товар або закінчення надання послуги. Крім того, умовою відображення доходу у звітності  є також одержання достатніх  гарантій того, що підприємство отримає оплату за поставлені ним товари або надані послуги. Таким чином, дохід відображається за принципом нарахування, що передбачає дотримання таких його параметрів, як відповідність визначенню поняття “дохід”, вимірність, зв’язок зі сферою діяльності підприємства та надійність отримання [120, 33].