Фінансова політика і фінансове право

- Державній комісії  з цінних паперів та фондового  ринку (ринок цінних паперів  та похідних цінних паперів  і, власне, фондів компанії); 

- Державній комісії  з регулювання ринків фінансових  послуг — спеціально уповноваженому  органу виконавчої влади у  сфері регулювання ринків фінансових  послуг (інші ринки фінансових  послуг і небанківські фінансові  заклади — кредитні заклади,  страхові компанії, ломбарди, пенсійні  та інвестиційні фонди і т.  ін.). 

Антимонопольний комітет  України та інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринків фінансових послуг та отримують від  них інформацію у межах повноважень, визначених законом. Проблема створення  ефективної системи регулювання  діяльності небанківських фінансових установ і нагляду за нею є  досить гострою. Нині ця система має  фрагментарний характер і не є  завершеною ні у функціональному, ні в організаційному аспектах. 

З огляду на зростаючі  вимоги ринку до нових фінансових інструментів та установ, а також  з урахуванням численних законодавчих ініціатив щодо розробки нових, часто  неузгоджених законодавчих актів про  створення небанківських фінансових установ та регулювання їх діяльності, Закон України "Про фінансові  послуги та державне регулювання  ринків фінансових послуг" пропонує прозорий та цілісний підхід, який допоможе усунути правові негаразди та забезпечити створення ефективної системи регулювання і нагляду  за діяльністю як окремих видів небанківських  фінансових установ, так і сектору  в цілому. 

Статтею 22 Закону "Про  фінансові послуги та державне регулювання  ринків фінансових послуг" окреслено  структуру цілісної системи регулювання  та нагляду за діяльністю фінансових установ та визначено механізм взаємодії  та інформаційного обміну окремими державними органами, що входять до її складу: 

- Національний банк  України, Державна комісія з  цінних паперів та фондового  ринку і Державна комісія з  регулювання ринків фінансових  послуг зобов'язані співпрацювати,  а за допомогою засобів зв'язку, що дають змогу фіксувати інформацію, своєчасно повідомляти одне одному  про будь-які спостереження та  висновки, необхідні для виконання  покладених на них обов'язків; 

- Національний банк  України, Державна комісія з  цінних паперів та фондового  ринку і Державна комісія з  регулювання ринків фінансових  послуг мають право на доступ  до інформаційних баз одне  одного, які ведуться з метою  регулювання ринків фінансових  послуг; 

- голова державного  органу, що здійснює регулювання  ринків фінансових послуг, або  уповноважена ним особа беруть  участь у роботах інших органів,  що здійснюють державне регулювання  ринків фінансових послуг. 

Закон передбачає наявність  спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання  ринків фінансових послуг та визначає функціональні й організаційні  засади здійснення цим органом функцій  регулювання діяльності небанківських  фінансових установ та нагляду за нею. Чинне законодавство визначає організаційно-правові засади діяльності уповноваженого органу, його основні  функції та повноваження, організаційну  структуру, інструментарій регулювання  та нагляду, можливості застосування механізмів саморегулювання учасниками ринків фінансових послуг тощо. 

Згідно із Законом  України "Про фінансові послуги  та державне регулювання ринків фінансових послуг " та Положенням про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг від 4 квітня 2003 р. —  центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом у  сфері регулювання ринків фінансових послуг є Державна комісія з регулювання  ринків фінансових послуг, яка працює за колегіальним принципом. 

Конституцією України  передбачено, що право на утворення  міністерств, інших центральних  органів виконавчої влади (з відповідним  визначенням сфери діяльності утворюваних  органів) має виключно тільки Президент  України (п. 15 ст. 106). 

Передумовами, які  зумовлюють оптимальність створення  уповноваженого органу, згідно з концепцією інтегрованої системи регулювання  та нагляду за діяльністю всіх видів  небанківських фінансових установ, є: 

- забезпечення єдиної  цілісної політики державного  регулювання діяльності (небанківського  фінансового сектору) та нагляду  за нею, що надзвичайно важливо  у зв'язку зі значною взаємопов'язаною  та інтегрованістю діяльності  різних видів небанківських фінансових  установ; 

- забезпечення належної  політичної ваги й оперативності  ініціювання та прийняття рішень  у галузі законодавчої ініціативи, створення підзаконної нормативної  бази, формування та реалізація  стратегії розвитку сектору; 

- уникнення створення  кількох автономних органів для  кожного виду діючих небанківських  фінансових установ (а також  тих, які можуть виникнути в  майбутньому), оскільки це невиправдано  і майже нереально, зважаючи  на обсяг необхідних бюджетних  асигнувань та кількість підготовлених  кадрів порівняно із сучасним  рівнем розвитку більшості видів  небанківських фінансових установ.  Тому досить максимально викоистати  ефект економії за рахунок  зростання масштабів діяльності; 

- вирішення проблеми  неконтрольованості та непрозорості  діяльності неорганізованого та "тіньового" фінансового ринку,  який не підпадає під регулювання  і нагляд будь-якого зі спеціалізованих  на окремому легалізованому виді  небанківських фінансових установ  органів і залишається сьогодні  поза увагою держави; 

- забезпечення функціонування  єдиного центру стратегічного  аналізу, оперативного моніторингу  та законодавчої ініціативи в  питаннях, пов'язаних із розвитком  небанківського фінансового сектору; 

- створення надійної  інституційної основи для узгоджених  оперативних дій під час системних  криз на фінансових ринках  та уникнення існування "нічийних" позавідомчих зон у сфері регулювання  і нагляду за діяльністю фінансових  установ і ринків; 

- забезпечення належних  умов для здійснення ефективного  нагляду за діяльністю фінансових  конгломератів або фінансових  груп; 

- уникнення конфлікту  відомчих інтересів у процесі  здійснення регулювання та нагляду  у галузі монетарної або фіскальної  політики і розвитку небанківських  фінансових установ; 

- забезпечення проведення  власної та незалежної кадрової  і бюджетної політики в рамках  системи регулювання та нагляду  за небанківськими фінансовими  установами; 

- створення умов  для впровадження функціонально  нових засад здійснення нагляду  та недопущення успадкування  новою системою старих інституційних  та методологічних проблем і  недоліків. 

Концентрація нагляду  за діяльністю небанківських фінансових установ в одному органі за умови  невмілого керівництва або значного політичного тиску може підірвати  якість нагляду та розвиток сектору  небанківських фінансових установ. Крім того, є небезпека погіршення якості нагляду та виникнення поверховості регулювання діяльності окремих  небанківських фінансових установ, а також утрати гнучкості та оперативності  нагляду внаслідок збільшення обсягу операцій та кількості небанківських  фінансових установ, що підлягають нагляду. 

Проте, враховуючи світові  тенденції, нинішні реалії України  та необхідність підготовки і реалізації довгострокової стратегії розвитку фінансового сектору, варіант створення  єдиного незалежного органу регулювання  та нагляду за діяльністю небанківських  фінансових установ є найоптимальнішим і найперспективнішим. Цей варіант  також створює передумови для  реформування в майбутньому системи  регулювання та нагляду за діяльністю фінансового сектору, у тому числі  за умови прийняття відповідних  стратегічних рішень, інтеграції в  одному органі наглядових функцій за діяльністю банків та небанківських  фінансових установ шляхом об'єднання  Державної комісії з регулювання  ринків фінансових послуг, ДКЦПФР та виділених  зі складу Національного банку України  департаментів, які відповідають за банківський нагляд, реєстрацію і  ліцензування банків, їх реорганізацію  і ліквідацію, інспектування та моніторинг. 

Основними завданнями Комісії у межах її повноважень  є: 

- проведення єдиної  та ефективної державної політики  у сфері надання фінансових  послуг; 

- розроблення і  реалізація стратегії розвитку  ринків фінансових послуг; 

- здійснення державного  регулювання надання фінансових  послуг і додержання законодавства  в цій сфері та нагляду за  цим; 

- захист прав споживачів  фінансових послуг шляхом застосування  заходів впливу з метою запобігання  порушенням законодавства на  ринках фінансових послуг та  їх припинення; 

- узагальнення практики  застосування законодавства України  з питань функціонування ринків  фінансових послуг, розроблення  і внесення пропозицій щодо  його вдосконалення; 

- запровадження міжнародно  визнаних правил розвитку ринків  фінансових послуг; 

- сприяння інтеграції  в європейський та світовий  ринки фінансових послуг. 

Комісія відповідно до покладених на неї завдань та у межах своєї компетенції: 

§ як учасник планового  процесу в системі державного управління: 

2. бере участь  у формуванні Програми діяльності  Кабінету Міністрів України та  забезпечує її реалізацію; 

3. бере участь  у розробленні проектів Державної  програми економічного та соціального  розвитку України, закону про  Державний бюджет України на  відповідний рік; 

§ як організуюча  ланка управління на ринку фінансових послуг: 

у частині кадрової політики: 

- визначає професійні  вимоги до керівників, головних  бухгалтерів фінансових установ  та може вимагати звільнення  осіб, які не відповідають цим  посадам; 

- установлює кваліфікаційні  вимоги до осіб, які можуть  займатися актуарними розрахунками, видає їм відповідні свідоцтва  та здійснює організаційно-методичне  забезпечення проведення актуарних  розрахунків; 

- проводить і координує  в установленому порядку навчання , підготовку та перепідготовку  кадрів, установлює у визначених  законом випадках кваліфікаційні  вимоги до осіб, які провадять  діяльність на ринках фінансових  послуг, здійснює організацію нарад,  семінарів, конференцій із питань  надання фінансових послуг; 

у частині встановлення вимог до учасників ринку фінансових послуг: 

- установлює критерії  та нормативи щодо ліквідності,  капіталу та платоспроможності,  прибутковості, якості активів  та ризиковості операцій, якості  систем управління та управлінського  персоналу, додержання правил  надання фінансових послуг; 

- визначає порядок  формування статутного фонду  страховика цінними паперами, що  випускаються державою, за їх  номінальною вартістю; 

- визначає у передбачених  законом випадках порядок створення,  формування і використання резервних  та інших фондів фінансових  установ; 

- установлює додаткові  вимоги до договорів про надання  фінансових послуг фізичним особам, якщо це не врегульовано законом; 

- затверджує положення  про централізовані страхові  резервні фонди; 

- встановлює обсяги  страхових зобов'язань залежно  від видів договорів страхування  життя, а також мінімальні строки  дії договорів страхування життя; 

- встановлює за  погодженням із Національним  банком України розміри кредитів, порядок та умови їх видачі  страхувальникам, які уклали договори  страхування життя; 

у частині реєстраційної  політики: 

- здійснює реєстрацію  фінансових установ та веде  Державний реєстр фінансових  установ; 

- здійснює реєстрацію  та веде реєстр саморегулівних  організацій; 

- визначає порядок  ведення та веде реєстр аудиторів,  яким надається право на проведення  аудиторських перевірок фінансових  установ; 

- веде Єдиний державний  реєстр страховиків (перестраховиків); 

- визначає порядок  реєстрації і веде державний  реєстр страхових та перестрахових  брокерів, видає свідоцтва про  внесення страхових та перестрахових  брокерів до цього реєстру; 

- реєструє при  видачі ліцензії на право здійснення  відповідного виду страхування  правила страхування для такого  виду, прийняті страховиком, а  також зміни та/або доповнення  до цих правил; 

- здійснює державну  реєстрацію кредитних спілок  та об'єднаних кредитних спілок, видає їм свідоцтво про державну  реєстрацію за формою, встановленою  Комісією, визначає засоби масової  інформації, в яких кредитна спілка  розміщує дані про її державну  реєстрацію;