Фінансова політика і фінансове право

— кредитування (надання  коштів на принципах поворотності, платності, строковості і забезпеченості); 

— бюджетне фінансування (надання коштів з бюджету на безповоротних  засадах); 

— оренда (передавання  майна у користування на певний строк  і за певну плату); 

— інвестування (вкладання  коштів у певні об'єкти з метою  отримання прибутку або соціального  ефекту). 

Фінансове регулювання  — метод фінансового впливу, пов'язаний із регулюванням економічних процесів. Фінансове регулювання здійснюється через систему норм і нормативів, лімітів та фінансових резервів.. 

Основні елементи фінансового  регулювання: 

— оподаткування (вилучення  частини доходів підприємств  і населення до бюджету та державних  цільових фондів); 

— бюджетні трансферти (виділення коштів з бюджету на безоплатних і безповоротних  засадах: дотації, субвенції, субсидії). 

Фінансові важелі та інструменти — прийоми дії  фінансових методів, конкретні форми  розподілу і перерозподілу ВВП. До фінансових важелів належать: доходи, нагромадження, податки та обов'язкові платежі, неподаткові надходження, міжбюджетні трасферти, витрати, видатки, фінансові резерви, фінансові стимули, фінансові санкції. Фінансовими  інструментами є: ставки податків і  обов'язкових платежів, податкові  пільги, норми амортизації, норми  видатків у бюджетних установах, фінансові нормативи, відсотки за користування кредитом, ставки орендної плати, штрафи, пеня, ліміти, ставки заробітної плати, пенсій, стипендій тощо. 

Для зацікавлення суб'єктів  господарювання в досягненні кращих результатів використовують фінансові  стимули: 

— заохочувальні  фонди підприємств, які утворюються  з прибутку і є головним джерелом коштів для матеріального стимулювання працівників, задоволення соціальних потреб та виробничого розвитку; 

— бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку економіки (у тому числі дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для держави; використання державного замовлення; бюджетні кредити; фінансування за рахунок державних коштів державних  програм, підготовки і підвищення кваліфікації кадрів, науково-дослідних робіт, природоохоронних заходів тощо); 

— спеціальні фінансові  пільги (повне або часткове звільнення від сплати податків, застосування диференційованих ставок оподаткування, виключення певних сум з оподатковуваних  доходів, надання права на проведення прискореної амортизації). 

Серед фінансових важелів  вагоме місце займають також фінансові  санкції як особливі форми організації  фінансових відносин, що мають посилити матеріальну відповідальність суб'єктів  господарювання за виконання взятих зобов'язань. До фінансових санкцій  належать: санкції за порушення податкового  законодавства, санкції за нецільове  використання бюджетних коштів, зменшення  або призупинення бюджетного фінансування, скасування наданих раніше пільг  тощо. В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає. Найбільш поширеними є штраф і пеня. Штраф — це міра матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або діючих правил. Накладається, як правило, у твердій грошовій сумі. Пеня застосовується за несвоєчасного  виконання грошових зобов'язань  і нараховується за кожен день прострочення. Розмір пені встановлюється у відсотках від суми простроченого  платежу. 

Для нормального  функціонування фінансового механізму  необхідним є його відповідне нормативно-правове  забезпечення, представлене передусім  Конституцією України, численними законами, а також підзаконними нормативно-правовими  актами. Закони приймаються Верховною  Радою України, є обов'язковими до виконання і мають вишу юридичну силу стосовно інших нормативних  актів. Велике значення в регламентації  фінансових відносин в Україні відіграють такі закони: "Про власність", "Про  систему оподаткування", "Про  місцеве самоврядування в Україні", "Про цінні папери і фондову  біржу", Господарський кодекс України, Бюджетний кодекс України тощо. 

Підзаконні нормативно-правові  акти приймаються компетентними  державними органами на підставі чинних законів. До таких документів належать: укази Президента України, декрети  і постанови Кабінету Міністрів, інструкції, накази міністерств, міжнародні договори, укладені і ратифіковані Верховною Радою України тощо. 

Ефективність функціонування фінансового механізму залежить також від якості його інформаційного забезпечення. Вичерпна, достовірна, своєчасна  і зрозуміла інформація є запорукою  прийняття оптимальних фінансових рішень, спрямованих на забезпечення економічного розвитку і соціальних потреб громадян. Інформаційне забезпечення складається з різних видів економічної, фінансової та іншої інформації. 

До джерел фінансової інформації належать показники, що характеризують макроекономічний розвиток країни, окремих  галузей, кон'юнктуру фондового і  грошового ринків, повідомлення про  фінансову діяльність контрагентів і конкурентів, фінансова звітність  суб'єктів господарювання тощо. 

Організаційне забезпечення реалізації фінансової політики через  фінансовий механізм полягає у створенні  відповідної системи фінансових органів та інституцій, визначенні їх функцій і повноважень з  метою забезпечення повноти здійснення фінансової політики та досягнення координації  дій усіх су б' єктів. Кожен з фінансових органів та інституцій має власну сферу діяльності і несе відповідальність за реалізацію фінансової політики в  певному напрямі. 

У сучасних умовах реформування економіки України відбувається вдосконалення фінансового механізму. Найважливішими проблемами, які вирішуються  при цьому, є такі: 

— забезпечення раціональних пропорцій розподілу і перерозподілу  валового внутрішнього продукту; 

— забезпечення необхідних темпів економічного зростання; 

— науково обґрунтоване фінансове планування і прогнозування  обсягів централізованих і децентралізованих  фінансових ресурсів, їх розподілу  і використання; 

— підвищення результативності фінансового контролю; 

— вдосконалення  механізму дії фінансових важелів, стимулів і санкцій; 

— адекватне нормативно-правове, інформаційне і організаційне забезпечення функціонування усього фінансового  механізму. 

Стан фінансового  механізму та ступінь його довершеності залежать від удосконалення господарського механізму в цілому та окремих  його елементів зокрема (механізму  ціноутворення, механізму економічного стимулювання, кредитного механізму  тощо). 4.3. Поняття та система фінансового права 

Забезпечення цілеспрямованого функціонування фінансового механізму  і відповідно реалізації фінансової політики здійснюється за допомогою  норм фінансового права. 

Фінансова діяльність держави як діяльність уповноважених  органів щодо утворення, розподілу  і використання централізованих  і децентралізованих фондів грошових коштів потребує врегулювання прав, обов'язків  та відповідальності суб'єктів, які  беруть участь у такій діяльності. У цьому і полягає основне  призначення фінансового права: за допомогою його норм формується правове поле для здійснення фінансової діяльності та реалізації фінансової політики. 

Фінансове право  — самостійна галузь публічного права, яка містить сукупність юридичних  норм, що регулюють суспільні відносини, котрі виникають у процесі  створення, розподілу і використання фондів грошових коштів держави та органів місцевого самоврядування, необхідних для реалізації їхніх  завдань та функцій. 

Норми фінансового  права регулюють відносини, що виникають  під час: становлення і функціонування бюджетної, податкової і грошово-кредитної  систем; складання, розгляду, затвердження та виконання бюджетів; розподілу  доходів і видатків між ланками  бюджетної системи; збирання податків та обов'язкових платежів з підприємств  і організацій різних форм власності, а також населення; державного фінансування та кредитування; державного обов'язкового майнового й особистого страхування, державних позик та організації  ощадної справи; регулювання грошово-кредитної  та валютної систем. Врегульовуючи  ці відносини, норми фінансового  права закріплюють права та обов'язки державних органів, органів місцевого  самоврядування, підприємств, установ  та громадян. 

Для фінансового  права властивою є різноманітність  та складність об'єкта правового регулювання, що зумовлено багатовекторністю  і динамічністю самої фінансової системи, її зв'язками з усіма структурами  суспільного виробництва. 

Предметом фінансового  права є сукупність суспільних відносин, що виникають, змінюються та припиняються у сфері фінансової діяльності держави  та ЇЇ місцевих утворень. У цих відносинах завжди виявляється владно-організуюча  роль держави у розподілі валового внутрішнього продукту і національного  доходу, тому вони мають владно-майновий (владно-грошовий) характер. 

Важливими ознаками предмета фінансового права є  такі: 

— організаційний характер, тобто ці відносини існують у  сфері публічної фінансової діяльності з метою утворення необхідних суспільству грошових фондів; 

— владний характер, тобто у цих відносинах беруть участь уповноважені державою органи, наділені відповідними владними повноваженнями (фінансовою компетенцією) стосовно інших  суб'єктів відносин; 

— грошовий характер, тобто об'єктом відносин є гроші  або грошові зобов'язання, пов'язані  з утворенням і використанням  фондів грошових коштів. 

Метод фінансово-правового  регулювання — сукупність засобів  впливу з боку держави на учасників  фінансово-правових відносин. Основним методом фінансового права є  метод владних приписів, який за своєю структурою є органічно  цілісною системою безперервного впливу на учасників фінансово-правових відносин з метою реалізації ними своїх  функцій. 

Метод владних приписів характерний для публічних галузей  права — конституційного, адміністративного, кримінального. Однак у кожній галузі він застосовується залежно від  предмета правового регулювання. Оскільки фінансове право пов'язане з  фінансовою діяльністю держави, метод  владних приписів становить органічну  систему, що уособлює цілісність юридичних  фактів, з якими пов'язані виникнення, зміна та припинення фінансових правовідносин, юридичний статус їхніх суб'єктів, розподіл прав та обов'язків між  ними, встановлення санкцій за порушення  приписів фінансових правових норм та порядок їх застосування. 

Беручи до уваги  специфічний зміст фінансової діяльності, метод владних приписів виявляється  у змісті конкретних фінансових правовідносин  та у складі їх учасників. Владні приписи  стосуються забезпечення фінансової діяльності держави: визначення розміру та порядку  справляння податків, інших обов'язкових  платежів до бюджетів різних рівнів; визначення повноважень розпорядників бюджетних  коштів; встановлення порядку розподілу  компетенції між учасниками бюджетних  відносин; здійснення бюджетних трансфертів; порядку використання фінансових ресурсів, у тому числі шляхом кошторисно-бюджетного фінансування; правового забезпечення державного боргу; здійснення грошово-кредитної  діяльності тощо. 

Крім методу владних  приписів, для фінансового права  характерні метод субординації, метод  погодження, метод рекомендації, які  все більшого поширення набувають  у сучасних умовах, що зумовлено  ускладненням суспільних взаємозв'язків, зростанням рівня самостійності  суб'єктів фінансових відносин. Але  найчастіше ці методи застосовуються не самостійно, а в поєднанні з  основним методом фінансово-правового  регулювання — методом владних  приписів — і доповнюють його. 

Суб'єктами фінансового  права виступають юридичні або фізичні  особи, поведінка яких регулюється  нормами фінансового права за наявності у них ознак правоздатності та дієздатності. Суб'єктами фінансового  права є держава, адміністративно-територіальні  утворення, юридичні особи (підприємства, установи, організації усіх форм власності, громадські організації), тобто колективні суб'єкти, та громадяни (індивідуальні  суб'єкти). Держава як суб'єкт фінансового  права виступає в особі уповноваженого органу державної влади або місцевого  самоврядування. Це можуть бути органи загальної компетенції (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України) або органи спеціальної компетенції  у сфері фінансової діяльності (Державне казначейство, Державна податкова служба, Національний банк тощо). 

Фінансове право, як зазначалося вище, складається з  великої кількості фінансово-правових норм, сукупність яких виражається  складною цілісною системою. Під системою фінансового права мається на увазі об'єктивно зумовлена внутрішня  його побудова, об'єднання і розміщення фінансово-правових норм у певному  взаємозв'язку і послідовності. Є  також визначення системи фінансового  права як сукупності, взаємозв'язку і взаємодії всіх фінансово-правових інститутів.