Лекции по "Конституции Украины"

  28 вересня 1918 р. в Україні утворено Тимчасовий робітничо-селянський уряд, який 21 січня 1919 р. був реорганізований у Раду Народних Комісарів УРСР. Поступово в Україні було введено в дію закони (декрети), які приймалися РНК Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки, у тому числі 22 квітня 1918 р. декрет «Про націоналізацію зовнішньої торгівлі» та 9 березня 1919 р. декрет «Про перехід митних організацій і прикордонної охорони до підпорядкування Ради народного господарства України, та зокрема до Народного Комісаріату фінансів».

  У період перебування на території  України Денікіна митною справою  керувало Спеціальне засідання при  Головнокомандуючому.

  З грудня 1919 р. в Україні було відновлено радянську владу, і митні структури  до 1991 р. перейшли в систему радянських державних органів і керувалися в діяльності законами, прийнятими в Москві та продубльованими в Україні.

  2 січня 1920 р. митниці України перейшли в підпорядкування Відділення митного контролю при Управлінні Уповноваженого Наркомзовнішторгу РРФСР на Україні.

  15 серпня 1920 р. Наркомат внутрішніх  справ НКВС прийняв циркуляр  «Про реєстрацію колишніх митних  службовців». Проводилася також реєстрація колишніх митників, які на той час перебували у Червоній Армії.

  Відповідно  до «Тимчасового положення про управління митною частиною в УРСР», прийнятого 16 жовтня 1920 р., всі митні питання  вирішував Уповноважений Раднаркому РРФСР по Зовнішторгу.

  Уся Україна була поділена на митні округи: Одеський, Київський, Харківський. До Київського округу належали губернії: Київська, Полтавська, Чернігівська, Донецька, Катеринославська, Олександрівська.

  Перевезення товару через митні пости заборонялося, через них тільки пропускали місцевих мешканців із домашнім скарбом.

  З метою політичного нагляду за діяльністю митних органів, посилення  боротьби з контрабандою та координації  діяльності з військовим командуванням  у митні структури відповідно до «Тимчасового положення про комісарів митних організацій» призначалися комісари, які були зобов’язані проставляти відмітки на всій кореспонденції, вхідній та вихідній пошті.

  Уповноважений Наркомзовнішторгу (НКЗТ) входив до складу Ради Народних Комісарів УРСР на правах Наркома. При ньому створювалася колегія із його заступників та одного члена колегії. Усі члени колегії призначалися за погодженнями НКЗТ, РНК УРСР та затверджувалися Всеросійським управлінням Центрального Виконавчого Комітету.

  До  складу Управління при Уповноваженому входили відділи:

• адміністративно-організаційний;
• секретаріат;
• правовий;
• експортний;
• імпортний;
• митний;
• фінансово-архівний;
• статистично-економічний.
• Відділ митного контролю виконував функції:
• організації митних установ на кордоні та всередині України;
• розробки основних положень та інструкцій для діяльності митних установ;
• керівництва та контролю за діяльністю митних установ;
• розробки та втілення у життя заходів по боротьбі з контрабандою.

  У 1920 р. до штату митниці в Україні  входили:

• управляючий митниці;
• його помічник;
• 3 старших контролери;
• скарбник;
• завідуючий пакгаузним відділенням;
• його помічник;
• доглядач складу;
• помічник діловода;
• 5 старших рахівників і 1 рахівник;
• архіваріус;
• 14 помічників наглядача складів І розряду.

  Усі митні установи поділялися на митниці 1, 2, 3-го розряду. Штат митниці складав 24 особи.

  9 березня 1922 р. ВЦВК та РНК РРФСР затвердив перший радянський Митний тариф по європейській привізній торгівлі, а з 13 червня 1922 р. — по вивізній торгівлі.

  Декретом  РНК РРФСР від 23 лютого 1922 р. було затверджено Митно-тарифний комітет (МТК), в компетенцію якого входило:

• складання нових і зміна старих переліків заборонених товарів;
• рішення питань про застосування тарифу, які вносило на розгляд Митне управління;
• розгляд скарг на рішення Митного управління з питань застосування тарифу;
• представлення висновків щодо всіх проектів законів, торговельних договорів, конвенцій, які стосуються митно-тарифної справи.

  Після утворення Радянського Союзу  кооперативні об’єднання союзних республік могли надсилати по одному представнику на засідання МТК з правом дорадчого голосу. Всі члени МТК затверджувалися РНК. Постанови МТК набирали юридичної сили тільки після їх затвердження РНК.

  МТК був дорадчо-координаційним органом. Він координував роботу не тільки центральних органів управління, що мали відношення до зовнішньої торгівлі, але й органів управління союзних республік. МТК впливав на розробку митної політики і управління митною справою. Де-юре цей орган перестав існувати у 1964 р., а фактично — ще пізніше.

  12 грудня 1924 р. Президіум ЦВК СРСР затвердив Митний Статут СРСР, який став першим кодифікованим союзним нормативним актом з митної справи.

  Статут  встановлював складну чотирьох-п’ятиступеневу систему управління митною справою:

• Наркомат зовнішньої торгівлі;
• Головне митне управління (у складі НКЗТ);
• Уповноважений НКЗТ при РНК союзної республіки;
• Управління при Уповноваженому НКЗТ при РНК СР;
• Митні установи (митниці 1, 2, 3-го розряду, митні пости).

  Безпосередній нагляд за діяльністю митних установ у союзних республіках покладався на Уповноваженого НКЗТ СРСР при РНК цих республік. До його повноважень входило:

• нагляд за виконанням митними установами союзної республіки законів, розпоряджень центральних загальносоюзних органів з питань митної справи;
• ревізія всіх митних установ республіки;
• розгляд усіх справ про конфлікти, скарги між митними установами і місцевими органами влади;
• розробка конкретних заходів по боротьбі з контрабандою в масштабах СР;
• представництво в уряді СР з питань митної справи.

  У 1928 р. був прийнятий новий Митний кодекс СРСР, який більш чітко визначив повноваження Головного митного управління. На цей період замість економічних методів усе більше переважали адміністративно-командні методи управління в економічному житті держави.

  Новий Митний кодекс СРСР, прийнятий 5 квітня 1964 р., за змістом і кількістю статей був ще вужчим за попередній — всього 120 статей. На той час у системі ГМУ вже не існувало структурного підрозділу, який би займався питаннями митно-тарифного регулювання. Створення, реорганізація і ліквідація митниць і митних постів входила в повноваження Міністерства зовнішньої торгівлі.

  Тільки 1986 р. Головне митне управління Міністерства зов- 
нішньої торгівлі було реорганізовано в Головне управління державного митного контролю при Раді Міністрів СРСР з правами самостійного органу державного управління зі статусом союзного відомства. Цим уперше за роки радянської влади митна служба була відокремлена організаційно від інших структур органів виконавчої влади.

  Постанова РМ СРСР від 28 лютого 1989 р. юридично закріпила відхід від принципу монополії зовнішньої торгівлі і поставила завдання формування нової митної політики. Але законодавчо всі намагання були закріплені тільки після прийняття 1991 р. нового Митного кодексу і Закону СРСР «Про митний тариф». Почався процес розвитку інфраструктури Головного управління митного контролю при РМ СРСР, власної навчальної бази (підготовки кадрів), уточнювалися повноваження митних установ.

  Митниці відповідно до їх розташування поділялися на прикордонні і внутрішні, за станом на вересень 1989 р. їх було 85.

  Замість ГУ МК при РМ СРСР було створено Митний комітет при РМ СРСР.

 
1.3. СТАНОВЛЕННЯ МИТНОЇ  СПРАВИ  
СУВЕРЕННОЇ УКРАЇНИ

         Доленосні еволюційні процеси кінця 1980-х — початку 1990-х рр., привели до розпаду СРСР та утворення суверенних держав у межах колишніх союзних республік.

  16 липня 1990 р. Верховна Рада України  прийняла Декларацію про державний  суверенітет України. 24 серпня 1991 р. відбувся Всенародний референдум, був ухвалений Акт проголошення незалежності України.

  Українська  держава розпочала самостійне політичне  та економічне життя.

  25 червня 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон України «Про митну справу в Україні», який проголосив, що Україна як суверенна держава самостійно створює власну митну систему і здійснює митну справу.

  У спадщину від колишнього СРСР на території  України залишилося 26 митниць, багато з яких розташовувалося в орендованих приміщеннях, та автомобільні пункти пропуску, чотири з яких було побудовано в 50—60-х рр. (Тиса, Ужгород, Шегині, Порубне). На стадії будівництва були 4 пункти пропуску, а 7 пунктів спрощеного переходу являли собою невеликі тимчасові споруди.

  12 грудня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Постанову про створення Державного митного комітету України як центрального митного органу України та перший Митний кодекс України.

  Для забезпечення належного функціонування митних органів і прикордонних військ у грудні 1993 р. було прийнято «Комплексну програму розбудови державного кордону України», яка визначила перелік організаційних, правових і матеріально-технічних заходів щодо розбудови державного кордону і митної інфраструктури до 2000 р.

  29 листопада 1996 р. Президент України видав Указ про створення на базі колишнього Державного митного комітету Державної митної служби України. Підсумки першого етапу розбудови митної справи в Україні позитивні: за короткий час було сформовано дієздатний центральний орган управління митною справою, 10 регіональних митниць, 42 митниці, 195 митних постів, 12 спеціалізованих митних установ (митні лабораторії, навчальні заклади тощо).

  У 1995 р. митна система принесла до Державного бюджету 340 млн грн., у 1996 р. — 1,249 млрд грн., у 1997 р. — понад 2,73 млрд грн., у 1998 р. — понад 3,5 млрд грн., у 1999 р. — понад 5 млрд грн., у 2000 р. — 9,2 млрд грн.

  В одному з перших законів, прийнятих  Верховною Радою суверенної України, — законі України «Про митну справу в Україні» від 25 червня 1991 р. в ст. 1 зазначається: «Митна справа є складовою частиною зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України». Ст. 2 фіксує важливий принцип: «Територія України становить єдину митну територію, в межах якої Україна має виключну юрисдикцію щодо митної справи». За короткий час створено митну інфраструктуру на кордонах із сусідніми державами:

• Польщею (кордон — 543 км) — 8 автомобільних пунктів пропуску;
• Словаччиною (кордон — 48,5 км) — 7 автомобільних пунктів пропуску;
• Румунією (кордон — 625,41 км) — 14 пунктів пропуску.

  У цілому на 1 січня 1999 р. на митному кордоні України функціонувало 92 автомобільних, 40 залізничних, 36 авіаційних, 36 морських і річкових пунктів пропуску, через які щоденно проходило 160—180 тис. громадян, 40 тис. одиниць різного виду транспорту.

  Етапним у митному законодавстві було прийняття Закону України «Про Єдиний митний тариф» від 5 лютого 1992 р. та створення міжвідомчої Митно-тарифної Ради України, до якої входять представники Кабінету Міністрів, Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі, Міністерства економіки, Міністерства фінансів, Держмитслужби, Міністерства закордонних справ, Міністерства юстиції.

  Починаючи з 1994 р., за пропозиціями Митно-тарифної Ради Кабміном було прийнято 40 постанов щодо зміни ставок ввізного мита. За період з 1992 р. по 31 грудня 1998 р. неодноразово вносилися доповнення до чинного Митного кодексу.

  Проект  нового Митного кодексу України, який за обсягом майже у 3,5 раза перевищує чинний, внесено на розгляд Верховної Ради України ще у 1997 р.