Лекции по "Конституции Украины"

ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ  
МИТНОЮ СПРАВОЮ

 
 
3.1. ОРГАНИ ДЕРЖАВНОГО  УПРАВЛІННЯ  
МИТНОЮ СПРАВОЮ

  Відповідно  до Закону України «Про митну справу в Україні» держава є монополістом у галузі митної справи. Вона визначає систему правового регулювання митної справи, розробляє митну політику, організовує та безпосередньо здійснює митну справу.

  Тому  вивчаючи питання про управління митною справою, необхідно виходити, перш за все, із значення її законодавчого забезпечення. В цьому напрямку вже розглядалась роль Верховної Ради України, яка приймає основні нормативні акти: Митний кодекс України, закони «Про Єдиний Митний тариф», «Про митну справу в Україні», розглядає відповідність міжнародних актів з митних питань Конституції України та приймає рішення про їх імплементування в митне законодавство України. Верховна Рада України приймає також окремі закони, що регулюють митні пільги та порядок їх впровадження, митні тарифи на окремі товари, митні режими тощо.

  Суттєвий  вплив на управління митною справою  має Президент України, який з листопада 1996 р. курирує Держмитслужбу України. Укази Президента України мають вирішальне значення при визначенні структури, штатного розпису, чисельності, а також призначенні на посади вищого керівництва митної інфраструктури.

  Кабінет Міністрів України як вищий державний орган у системі органів виконавчої влади організовує втілення митної політики в конкретні організаційні заходи. Як визначено в ст. 116 Конституції України, Кабінет Міністрів забезпечує здійснення митної справи. Ця управлінська діяльність відбувається в межах повноважень Кабінету Міністрів та, зокрема, передбачає: встановлення розмірів митних зборів і плати за

митні процедури; координацію діяльності міністрів, державних комітетів Держмитслужби з питань митної справи; проведення переговорів та укладання міжнародних договорів України з митних питань.

  Важливе місце в системі державних  органів, що мають відношення до управління митною справою, посідає Державна митна служба України. Відповідно до ст. 8 Митного кодексу та Положення про Державну митну службу України, затвердженого Указом Президента України 8 лютого 1997 р. «Державна митна служба України є спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі митної справи, центральним органом виконавчої влади, який забезпечує безпосереднє проведення в життя державної митної політики, організовує функціонування митної системи, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління, несе відповідальність за її стан та розвиток».

  Виходячи  із розуміння виконавчої влади як діяльності з практичної реалізації норм і положень Конституції, законів та інших нормативно-правових актів, можна сказати, що митні органи як органи виконавчої влади здійснюють виконавчу і розпорядчу діяльність у галузі митної справи і митної політики держави.

  Розпорядча діяльність має свої особливості, найважливішою серед яких є її нормативний характер. Вона проявляється в тому, що митні органи наділені правом приймати відповідні нормативно-правові акти з питань регулювання суспільних відносин у галузі митної справи, які є обов’язковими для інших державних органів, юридичних і фізичних осіб.

  Виконавча діяльність, або організаційно-виконавча діяльність здійснюється різними засобами, націленими на забезпечення реалізації митної політики, втілення положень законів, указів Президента, постанов Кабінету Міністрів України.

  Особливою ознакою митних органів є їх порівняння з правоохоронними органами. Відомо, що у певному розумінні всі державні органи є правоохоронними, бо їх призначення полягає в забезпеченні порядку, який держава встановлює в тій чи іншій галузі суспільних відносин. Але в широкому значенні терміну можна побачити специфіку, яка притаманна далеко не всім органам виконавчої влади.

  А саме, правоохоронні органи — це такі державні органи і суспільні організації, котрі своєю діяльністю на основі закону та у відповідних законних формах на демократичних принципах і засадах покликані забезпечувати законність і правопорядок, захист прав та інтересів громадян, організацій, держави, не допускати та припиняти правопорушення і вживати державний примус до осіб, які порушили законність і правопорядок.

  Правоохоронний  характер діяльності митних органів  багато в чому обумовлений самою структурою митної справи, а також тим, що всі основні завдання, цілі, повноваження в галузі митної справи митні органи здійснюють тільки з урахуванням інтересів держави, зміцнюючи її економічний суверенітет та економічну безпеку.

  У ст. 9 МК України зазначається: «Систему органів управління митною справою становлять Держмитслужба України, регіональні митниці, митниці та інші митні установи».

  У жовтні 2000 р. Держмитслужба мала таку структуру:

• Голова Держмитслужби та його заступники;
• Управління власної безпеки та контролю;
• Управління організації митного контролю;
• Управління нетарифного регулювання;
• Управління по організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил;
• Фінансово-економічне управління;
• Управління бухгалтерського обліку та звітності;
• Митно-тарифне управління;
• Управління номенклатури та верифікації;
• Управління статистики;
• Управління кадрами;
• Правове управління;
• Управління міждержавних зв’язків;
• Управління захисту прав інтелектуальної власності;
• Управління справами;
• Управління аналізу, прогнозування та зв’язків із громадськістю;
• Сектор режимно-секретної та мобілізаційної роботи.

  Голова  Держмитслужби разом зі своїми заступниками, керівниками провідних підрозділів центрального апарату та начальником Київської регіональної митниці утворюють Колегію Держмитслужби.

  Розглядаючи питання про органи управління митною справою, доцільно кілька слів сказати про суб’єктів митного права, про тих, хто має безпосереднє відношення до митної справи, чия діяльність становить саму митну справу держави, для кого призначене митне право і законодавство.

  Суб’єктами  митного права визнаються ті, хто  наділяється правами та обов’язками в митній галузі:

  Зокрема такими є:

• митні органи;
• державні службовці митних органів;
• службові особи митних структур (митниць, митних постів, лабораторій, Держмитслужби);
• юридичні особи — підприємства, установи та організації, які вступають у різні правовідносини з митними органами, а також міжнародні організації, які мають відношення до митної справи;
• фізичні особи — громадяни України, особи без громадянства, іноземні громадяни.

  Митне право України визнає рівні права  для всіх юридичних і фізичних осіб у галузі зовнішньоекономічної діяльності, яка має відношення до митної справи: вони мають право ввозити і вивозити товари і транспортні засоби, якщо окремим законодавчим актом не введені спеціальні обмеження. Держава має монополію на митну справу, а не на зовнішньоекономічну діяльність.

  У галузі митної справи поширюється діяльність фізичних та юридичних осіб, що займаються посередницькою діяльністю, — митних брокерів. Вони теж є суб’єктами митних правовідносин.

СИСТЕМА І ПОВНОВАЖЕННЯ МИТНИХ ОРГАНІВ

  Система митних органів визначається в ст. 9. Митного кодексу України. Станом на 1 жовтня 2000 р. склад її був таким:

• Державна митна служба України (1997 р. Президент визначив штатну чисельність 247 осіб, на 1 січня 2000 р. вона становила 267 осіб);
• 10 регіональних митниць;
• 42 митниці (1998 р. — 45);
• 137 митних постів (1998 р. — 245).

  Доцільно  підкреслити, що система митних органів  — структура не постійна і змінюється відповідно до завдань держави, тенденцій у зовнішньоекономічній політиці та інших факторів: створюються нові митні пости, побудовано найбільший у Європі автомобільний перехід — Краківець, ліквідуються митниці, що не виправдовують себе фінансово та політично.

  Про динаміку та нестабільність керівництва  митною справою може свідчити те, що за перші 7 років існування суверенної України змінилося 5 керівників Державної митної служби України (Коваль, Колос, Кравченко, Деркач, Соловков).

  Повноваження  митних органів можна розкрити через  основні завдання (ст. 9 МК) та компетенцію митних органів (ст. 6 Закону «Про митну справу в Україні»), а також через функції, що вони виконують:

1. участь у розробці та реалізації митної політики держави. Жодний відомчий орган чи орган місцевого самоврядування не мають права втручатися, відміняти рішення митного органу;
2. забезпечення в межах своїх повноважень економічної безпеки держави, яка є основою державного суверенітету;
3. забезпечення дотримання законодавства, контроль за виконанням якого покладено на митні органи, вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян, організацій, держави, що виникають при реалізації митної справи;
4. захист економічних інтересів держави, національного товаровиробника;
5. застосування засобів митного регулювання торговельно-економічних відносин у країні, в її міжнародних та економічних відносинах;
6. збирання митних платежів, податків, зборів;
7. участь у розробці заходів економічної політики по відношенню до товарів, що переміщуються через митний кордон.
8. забезпечення дотримання дозвільного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через кордон України;
9. боротьбу з контрабандою, порушеннями митних правил, незаконним переміщенням зброї, наркотичних засобів, культурних і національних цінностей, співробітництво з іншими державами в боротьбі з міжнародним тероризмом тощо;
10. здійснення митного контролю і митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон, створення умов для прискорення переміщення товарів;
11. ведення митної статистики зовнішньої торгівлі і спеціальної митної статистики;
12. розроблення і удосконалення Товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності;
13. контроль за вивозом стратегічних та інших важливих для інтересів держави товарів (експортний контроль);
14. здійснення валютного контролю в межах компетенції;
15. проведення науково-дослідних робіт, лабораторних дослідів (експертизи товарів);
16. підготовка фахівців у галузі митної справи;
17. забезпечення у встановленому порядку інших державних органів, організацій і громадян інформацією стосовно митної справи;
18. розвиток матеріально-технічної і соціальної бази митних органів, створення необхідних умов для праці і життя митників.

  Виходячи  із повноважень і завдань, що покладені  на митні органи, можна дати таке визначення:

  Митний  орган — це державний  орган виконавчої влади, який за характером є правоохоронним, діє від імені  держави, наділений владними повноваженнями, виконує завдання і функції в галузі митної справи і в інших пов’язаних з нею галузях державного управління з допомогою властивих йому форм і методів діяльності та на підставі закону.

  Систему митних органів можна визначити як обумовлену функціональною єдністю сукупність митних органів, яка характеризується одними цілями і завданнями діяльності, а також ієрархічною побудовою і підпорядкованістю нижчих органів вищим.

  Єдиним  функціональним і організаційним центром  цієї системи є Державна митна служба України.

 
3.2. ВЗАЄМОВІДНОСИНИ  МИТНИХ ОРГАНІВ   
З ІНШИМИ ДЕРЖАВНИМИ ОРГАНАМИ,  
ЮРИДИЧНИМИ І ФІЗИЧНИМИ ОСОБАМИ

         Державна митна  служба України здійснює міжгалузеве регулювання відносин у митній справі. Тобто вона не тільки безпосередньо керує митною справою, діяльністю митних органів, але й координує і частково контролює інші державні органи в галузі митної справи.

  Держмитслужба як центральний митний орган здійснює безпосередньо керівництво митною справою в державі з метою забезпечення законності і дотримання вимог норм законодавства в митній справі, відповідає за реалізацію митної політики, забезпечує функціонування всієї митної системи. Положення про Держмитслужбу затверджується Указом Президента (див. додаток). Вона є юридичною особою, має гербову печатку і свій прапор.

  Служба  виконує свої функції і завдання як самостійно, так і у співробітництві  з міністерствами, державними відомствами, органами місцевого самоврядування та місцевою адміністрацією.

  Важливою  складовою частиною митної системи  є регіональні митниці, які виконують певні завдання, утворюють і підтримують зв’язки з органами місцевого самоврядування. Вони були створені відповідно до Указу Президента від 29 листопада 1996 р.

  Голова  Держмитслужби затверджує Положення  про регіональні митниці та призначає начальника регіональної митниці.

  Відповідно  до покладених на митницю як основний митний орган митної системи завдань  вона виконує складні і різнопланові функції: