Лекции по "Конституции Украины"

ПОНЯТТЯ МИТНОГО ПРАВА   
ТА ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ МИТНОЇ СПРАВИ

2.1. ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ   
І МЕТОДИ МИТНОГО ПРАВА,  
ЙОГО МІСЦЕ В СИСТЕМІ ПРАВА УКРАЇНИ

  Відомо, що кожна галузь права має свій предмет і метод регулювання. Митне право — явище відносно нове, тому хоча митна справа існує з давніх часів, її правовий аспект мало досліджений та недостатньо розроблений. Серед юристів-науковців є різні погляди не тільки щодо формулювання предмета митного права, але й відносно того, чи є це самостійна галузь правової науки взагалі.

  Деякі вчені вважають, що мова може йти  тільки відносно митного законодавства як сукупності законів, що регулюють митну справу. На думку інших спеціалістів, митне право треба розглядати як окреме право або як галузь, підгалузь чи окремий інститут адміністративного права. Тому на даний час крапку не поставлено, і є достатньо можливостей для наукових баталій.

  Разом з тим доцільно підкреслити, що при  визначен- 
ні питання щодо права на існування окремої науки завжди треба визначити фундаментальні категорії і поняття, що її характеризують. Серед інших категорій такими є предмет і метод правового регулювання. Інакше кажучи, в основу розподілу галузей права наука здавна покладає предмет правового регулювання, тобто коло суспільних відносин, що регулюються нормами окремого права (галузі, підгалузі). Кожне право має свій специфічний предмет правового регулювання.

  Питання щодо предмета регулювання митного  права є складним і не досить чітко  визначеним в юридичній галузі. Так, відомий учений-юрист К. Сандровський зазначав, що відносно митного права предметом правового регулювання є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з впровадженням державного митного режиму і проведенням митної політики в цілому. Недоліки такого

визначення  предмета митного права назвати не важко, перш за все тому, що в основу визначення покладені тільки «митний режим», «митна політика».

  Разом з тим, митна справа і за змістом, і за структурою — явище складне, багатопланове, має комплексний  характер. Тому суспільні відносини  в галузі митної справи можна розділити на групи, що відрізняються за специфікою і регулюються окремими нормами різних галузей права:

• конституційного;
• адміністративного;
• адміністративно-процесуального;
• цивільного;
• кримінального, кримінально-процесуального;
• трудового тощо.

  До  груп суспільних відносин, на які можна  класифікувати предмет регулювання  митного права, можна віднести:

• суспільні відносини в галузі митної політики держави;
• суспільні відносини і принципи, пов’язані з переміщенням через митний кордон товарів, транспортних засобів;
• суспільні відносини, що характеризують статус митних режимів;
• суспільні відносини в галузі митно-тарифного регулювання;
• суспільні відносини в галузі стягнення митних платежів;
• суспільні відносини, пов’язані з митним оформленням;
• суспільні відносини в галузі митного контролю;
• суспільні відносини в галузі митної статистики;
• суспільні відносини, що виникають у зв’язку з контрабандою та скоєнням інших злочинів у галузі митної справи;
• суспільні відносини в зв’язку з порушенням митних правил і відповідальністю (адміністративною) за це;
• суспільні відносини в зв’язку з провадженням у справах про порушення митних правил, порушення кримінальних справ на контрабанду, проведення дізнання.

  До  цього треба додати відносини, що виникають в Україні в зв’язку з участю держави у міжнародних митних організаціях, співробітництві з митними службами інших держав тощо.

  Загальною ознакою всіх визначених груп суспільних відносин є те, що в сукупності вони складають суспільні  відносини в галузі митної справи. Ці відносини регулюються не тільки правовими нормами, закладеними в Митний кодекс України, але й нормами адміністративного, кримінального, цивільного, фінансового та деяких інших галузей права.

  Автор переслідував мету показати, що суспільні  відносини, які виникають під час виконання митної справи, складні і мають комплексний характер, поділяються умовно на окремі групи або блоки суспільних відносин, які самі по собі регулюються іншими галузями права.

  Те, що об’єднує ці групи, і те, що складає  в цілому механізм їх правового регулювання,— це і є митним правом. Те, що об’єднує ці групи суспільних відносин, увесь цей комплекс однорідних суспільних відносин, пов’язаний із митною справою, і становить предмет митного права (Див: Алексеев С. С. Государство и право.— М., 1993 — С. 83.)

  В юридичній науці є погляди, які  допускають існування комплексних галузей права, що регулюються галузевими методами і механізмами, мають комплексне утворення (морське право, банківське право, господарське право та ін.).

  Складові  частини цих комплексних утворювань розвиваються по-різному. Тому розвиток адміністративного, кримінального чи іншого права обов’язково впливає на розвиток митного права. Це обумовлює, як ми побачимо далі, часті зміни митного законодавства і внесення доповнень до нього.

  Отже, митне право можна визначити як комплексну галузь права, яка складається із різних правових інститутів і правових норм, що регулюють суспільні відносини в галузі митної справи.

  До  предмета регулювання митного права  треба віднести характер і зміст митної справи, основи митної політики, статус і функції митних органів, порядок переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон, митні платежі, митне оформлення і митний контроль, інші складові частини митної справи і засоби проведення митної політики.

  Митна справа і митне право України  активно розвиваються в зв’язку  з посиленням державної політики ринкової економіки та інтеграцією  держави у світове співтовариство, відповідно до вимог міжнародних норм у галузі митної справи.

  Важливою  та необхідною ознакою кожної галузі права є її метод, яким регулюються суспільні відносини, здійснюється вплив на суб’єктів — носіїв цих суспільних відносин. Виходячи із комплексного характеру митного права, можна зауважити, що визначення його методу потребує виділення притаманних тільки митному праву ознак, способів і заходів впливу на суб’єктів суспільних відносин, які охоплюються цією галуззю права.

  Відомо, що всі методи правового регулювання  поділяються на імперативні та диспозитивні. Імперативний метод об’єднує способи власного впливу на суб’єкт конкретних суспільних відносин. У його основі лежить чітко визначена поведінка фізичної чи юридичної особи, громадянина, державного, громадського органу, приватної господарської структури. Його прикладом є чітко визначене в Законі України «Про митну справу в Україні» положення про те, що Україна як суверенна держава самостійно створює власну митну систему і здійснює митну справу.

  Це  положення є базовим для визначення ставлення до митної справи України  інших держав та всіх юридичних і фізичних осіб. Воно є також базовим для розробки всіх правових норм та нормативних актів, що стосуються управління і здійснення митної справи.

  Імперативний  метод правового регулювання  є найбільш типовим для адміністративного та кримінального права і ґрунтується на відносинах влади та підпорядкуванні сторін. У таких відносинах сторони не бувають рівними, одна сторона підпорядковується іншій, тільки одна із сторін має право визначати свою власну волю та вимагати від іншої відповідного реагування, відповідної правової поведінки.

  Аспект  імперативності митної справи втілюється в діяльності держави, яка визначає порядок і умови переміщення  товарів через митний кордон з  конкретною державою, порядок здійснення митного контролю, митного оформлення та інших митних процедур. Імперативність є головною ознакою адміністративного методу, який є основним при правовому регулюванні суспільних відносин, що виникають при здійсненні митної справи.

  У свою чергу обов’язковими ознаками адміністративного методу є формулювання, визначення обов’язкових до виконання приписів, заборон, обмежень і дозволів. Управління митною справою неможливо без владних вказівок, обов’язкових вимог чіткого виконання конкретних дій. Обов’язкові владні приписи в митній галузі — це покладання на сторони юридичного обов’язку виконати конкретні правові дії в умовах, що передбачені конкретною митно-правовою нормою.

  Для забезпечення чіткого функціонування митної справи держава закріплює  в нормах митного права свої вимоги до діяльності митних органів та їх взаємовідносини з іншими центральними і місцевими владними структурами. Всі митні органи повинні діяти тільки в межах своєї компетенції і відповідно до визначеного державою порядку. Митним структурам заборонено все, що не дозволено нормативними актами, які визначають їх компетенцію.

  Відповідно, кожна фізична і юридична особа  наділена правом оскаржити, у тому числі  і в у судовому порядку, рішення, дії, бездіяльність митних органів та їх посадових осіб, якщо це призвело до порушення їх законних прав і свобод.

  Важливу роль у митному праві відіграє інститут заборон, тобто приписів, які  покладають юридичний обов’язок  не скоювати ті чи інші дії в передбачених митно-правовою нормою умовах. Правові  форми цих заборон у митій  справі бувають як у прямих заборонах (заборона на ввезення в Україну чи вивезення з неї конкретних видів товарів і транспортних засобів), так і у формі вказівок на вичерпний перелік дій (порядок декларування товарів, порядок прийняття митних декларацій, внесення до них змін тощо).

  Заборони  в митній справі можуть проявлятися  і у формі чітко визначеного  порядку, технології виконання дій, митних процедур, зокрема на етапі оформлення декларацій, проведення митного контролю, особистого огляду тощо. Обов’язковість виконання заборон забезпечується в митній справі шляхом установлення адміністративної та кримінальної відповідальності за її порушення.

  Метод митного права вбирає в себе і  аспекти методу офіційного дозволу  на виконання визначених дій. Його суть полягає у тому, що держава законодавчо визначає можливі митні режими для товарів і транспортних засобів, а право прийняття рішення щодо дозволу на вибір конкретного режиму в конкретних обставинах або на відмову в ньому належить виключно митним органам.

  Подальший розвиток демократичних засад у державній діяльності сприятиме значному поширенню в митній справі цивільно-правового методу — диспозитивного способу визначення повноважень суб’єктів митних суспільних відносин.

  Характерною ознакою диспозитивного методу є принцип рівності прав фізичних і юридичних осіб на ввезення в державу та вивезення з неї товарів і транспортних засобів. Митні закони і норми поширюються на всіх однаково, якщо в них не зроблені обмеження відносно конкретних категорій фізичних та юридичних осіб.

  Диспозитивний метод у митному праві знаходить своє вираження і в тому, що суб’єкти митних відносин можуть домовлятися між собою щодо умов виконання окремих митних процедур. Зокрема, митний огляд та митне оформлення товару може здійснюватися не тільки в місцях розташування митного органу та у визначений робочий час. За домовленістю сторін і відповідно до встановленого Держмитслужбою порядку такі митні дії можуть бути здійснені в будь-якому місці (місце аварійного приземлення літака, місце дорожньо-транспортної пригоди) і в будь-який час (в нічний час, у вихідні та святкові дні).

  Таким чином, метод митного права, яким регулюються суспільні відносини в митній справі, органічно поєднує імперативний і диспозитивний (адміністративно-правовий та цивільно-правовий) методи в різних формах прояву в конкретній реальній ситуації.

  Як  уже зазначалося, проблема співвідношення митного права з іншими галузями права складна і її не можна  обмежувати певними рамками.

  Конституційне право, яке є головним, базовим для всіх інших галузей права, відповідно має відношення і до митного права.