Лекции по "Конституции Украины"

  Етапною подією було створення 1754 р. прикордонної варти як особливого корпусу військ для охорони кордону на Україні і Ліфляндії. Незабаром прикордонна варта поповнилася козачою та митною вартою, до складу якої входили митні об’їжджі, що патрулювали в прикордонній смузі (до 3—5 км).

  У 1798 р. державна Комерц-колегія видала інструкцію прикордонним митницям і заставам, яка стала однією із перших документальних спроб уніфікації нормативних документів з процедури діяльності митних установ. Інструкція детально регламентувала функції прикордонних митниць, визначала порядок діловодства і митних процедур, посадові обов’язки директора митниці і співробітників.

  Період 1790—1820 рр. позначився впливом на митну політику Росії європейських держав. З метою тиску на Францію, де відбувалися революційні події, Росія, Англія, Австрія і Німеччина узгодили свою торговельну і митну політику щодо експорту та імпорту товарів у цю державу. Політика тиску змінилася після розгрому Наполеона (це перший приклад міжнародної економічної санкції блокади).

  Новий Митний статут, прийнятий 1819 р., посилив  діяльність митної варти та вніс уточнення щодо поняття контрабанди: під контрабандою розумілося не тільки провезення, пронесення товару поза митницею, але й неподання відомостей власниками товару в митних заявах чи вантажних документах. Так митна система розпочала боротьбу із самим поширеним нині видом контрабанди — незаявленням товару або заявленням не своїм найменуванням.

  Митний  статут 1857 р. удосконалював структури  митних установ. Митниці і митні застави створювалися на зовнішніх сухопутному і морському кордонах імперії та царства Польського, а також по кордону з Фінляндією. Вперше митниці залежно від обсягу роботи поділялися на митниці першого класу (Московська, С.-Петербурзька, Архангельська), другого класу (Євпаторійська та ін.), третього класу (Миколаївська, Маріупольська та ін.). Митниці одного регіону групувалися у митні округи: С.-Петербурзький, Ризький, Ревельський, Одеський та ін.

  Посилювалися  вимоги і до особового складу митниць. Зокрема, начальниками митних округів і керівниками митниць не могли бути призначені особи, які до цього не служили по митній лінії в зв’язку з тим, що «таможенная служба требует чиновников опытных, в верности испытанных и доверия достойных» (ст. 68 Статуту). Статут знову підкреслив самостійність, автономність і незалежність митних установ від цивільного та військового начальства. Навпаки, на вимогу митного начальства місцеві начальники і чиновники повинні були надавати необхідну допомогу.

  Заслуговують  на увагу положення, які забороняли митним чиновникам вимагати та отримувати подарунки, гроші чи послуги. За хабар карали і митного чиновника і особу, яка сприяла втягуванню митника у службовий злочин. На захист митника була спрямована законна вимога, яка визначала грошовий штраф від 10 до 25 рублів сріблом на користь казни за невиконання митних положень. За опір силою, образу митника словом чи ділом вводилася кримінальна відповідальність.

  На  забезпечення виконання положень Митного  тарифу 1891 р. у 1892 р. було прийнято новий Митний статут, який значно розвинув законодавство про контрабанду. Водний простір завширшки у 3 морські милі визначав митну смугу, в межах якої всі іноземні судна повинні були пройти митне оформлення. На сухопутному кордоні митна варта із піших і кінних об’їжджих встановлювала засади, здійснювала огляд товару, транспортних засобів на відстані вже не 3—5 верст, а 20—50 верст від державного кордону.

  Ефективність  митної справи того часу характеризують такі показники: митні збори складали 14,5% активів царського бюджету на початок ХХ ст., або близько 200 млн рублів на рік.

  Про складний розвиток митної справи та необхідність постійного державного корегування цього процесу свідчать факти прийняття основних правових документів, що регулювали митну діяльність. Зокрема, тільки митні статути приймалися у 1819, 1842, 1867, 1882, 1892, 1904 та 1910 рр.

  Міністерство  фінансів, куди входив Департамент  митних зборів (Росія перейшла на систему державного управління — міністерств у 1802 р., але закон «Общая организация министерств» було прийнято 1811 р.), видавало періодичні видання, у тому числі видання статистичного відділення Департаменту митних зборів. Було налагоджено своєчасне друкування та розповсюдження змін у митних тарифах.

  Закон «Організація митного управління з  європейської торгівлі» від 25 жовтня 1811 р. став основою для становлення єдиного централізованого митного відомства. Його створення було викликане об’єктивною необхідністю — встановити тверді й однакові правила митного влаштування руху торгівлі на всій території Російської імперії.

  Департамент митних зборів складався з: першого відділення — зовнішніх торговельних відносин; другого відділення — митного. Питання змін у тарифах та змісті торговельних статутів, кількості, якості та асортименту товару, який ввозився в державу, становили завдання першого відділення.

  Функції митного Департаменту 1864 р. були такі:

  фіскальна — забезпечення надходжень митних податків до державного бюджету;

  економічна — регулювання ввезення та вивезення товарів з метою стимулювання розвитку економіки Російської імперії;

  поліцейська — обмеження та контроль за ввезенням предметів, небезпечних з точки зору державної та громадської безпеки;

  статистична — збір даних щодо імпорту та експорту товарів, транзитних товарів.

  Департамент також вирішував справи по фактах контрабанди, здійснював попередній розгляд  справ про злочинні дії, по яких у  подальшому мало проводитися судове слідство про контрабанду.

  Заслуговує  на увагу той факт, що Державний  банк постійно надавав Департаменту митних зборів інформацію щодо прикмет  підроблених цінних паперів, кредитних  білетів. Ця інформація конфіденційно  розсилалася по митницях.

  Починаючи з 1811 р. вся територія поділялася на митні округи, а з 1913 р. — митні дільниці. До складу митних округів входили всі митниці, митні застави, перехідні пункти, що були розташовані на території округів. Кількість округів змінювалася: 1857 р. їх налічувалося 16; 1892 р. — 23; 1897 р. — 9, із них на українських землях — 4: Варшавський, Південний, Радомський, Радзивілівський.

  Управління  митним округом здійснювалося з  міста, де розташовувалася головна митниця округу. Начальник округу повинен був контролювати і роботу, і результати боротьби з контрабандою кожної митниці. До 1899 р. він командував також митною вартою округу. Наприкінці року окружний начальник звітував про стан справ в окрузі директору Митного департаменту Мінфіну.

  До  складу Митного Департаменту у 1864 р. входили: начальник митного відділення, 4 столоначальники, 8 помічників, 1 перекладач, чиновники — письмоводителі, лікар, архіваріус, 12 охоронців,  
4 кур’єри.

  Відділення  здійснювало такі функції:

• збір даних та інформування керівництва Департаменту про стан справ у митних округах, митницях і заставах;
• складання термінових даних щодо суден, які прибували в країну чи відправлялися з неї та розмір зібраного мита;
• контроль за складанням карт мережі шляхів у прикордонній смузі та портів і причалів;
• нагляд за правильністю митних зборів;
• ведення справ з розбудови митної інфраструктури;
• забезпечення митних установ печатками, штемпелями, діловодськими бланками;
• ведення справ з особового складу митних установ.

  Митне відділення мало три так званих столи:

  1-й  — провадження справ у митницях на європейському кордоні, на Білому, Балтійському, Чорному, Азовському морях;

  2-й  — провадження справ на азіатському кордоні та Каспійському морі;

  3-й  — провадження справ про призначення та звільнення чиновників митних установ.

  Структуру та функції центрального митного відомства Російської імперії доцільно запам’ятати для подальшого порівняння з митними структурами часів радянської влади та суверенної України.

  За  Статутом 1829 р. всі митні установи поділялися на 4 класи відповідно до обсягу виконуваної роботи:

  1-й  клас — складські митниці;

  2-й  клас — головні сухопутні та  портові митниці (термін збирання мита — 2 міс.);

  3-й  клас — деклараційні митниці  сухопутні й портові (термін  митного очищення товару —  1 міс.);

  4-й  клас — митниці й застави:  митні оформлення певного переліку товарів здійснювали на місці, перевезення товарів до інших митниць не дозволялося.

  Митна варта в 1811—1899 рр. входила структурно до митних округів разом із прикордонною вартою. Головним її завданням було забезпечувати провезення всіх іноземних товарів у державу через митні установи. Було встановлено, що відстань у 2 версти від кордону є митною зоною.

  Згодом  були створені додаткові контрольні митні огляди на відстані від 50 до 100 верст від кордону. Цю роботу виконували команди із рядових об’їжджих (відставних військовослужбовців, які мали атестат про «відмінну поведінку»). Одна команда із 10 осіб обслуговувала 15 верст.

  У 1827 р. у кожному митному окрузі було організовано бригади, напівбригади, поділені на роти, та окрема кінна рота об’їжджих і піших вартових. Роти поділялися на загони: кінні об’їжджі і піші вартові. Загоном командував вахмістр, пішими вартовими — фельдфебель.

  Завданнями  митної варти були боротьба з контрабандою, затримання в прикордонній зоні дезертирів, бродяг, осіб без паспорту і вирубників лісу; контроль за зоною у 875 саженів від кордону де не можна було будувати домівки.

  Морська митна варта оглядала усі судна  і шлюпки, контролювала, щоб не було фальшивих маяків та не розводили вогонь на відстані 50 верст від маяка, вела карантинну службу, надавала допомогу, рятувала тих, хто зазнав корабельної аварії.

  У 1893 р. митна варта була виведена із митного управління і сформована в Окремий корпус прикордонної варти з підпорядкуванням міністру фінансів. Управління корпусу складалося з 31 бригади, 2 особливих загонів, флотського корпусу. Чітко був визначений віковий ценз служби: помічник командуючого корпусом — 67 років, генерал — до 58 років.

  Митний  статут 1904 р. надав міністру звання «шефа прикордонної варти». Стосовно обсягу його прав, то достатньо зазначити, що він писав подання імператору на присвоєння звань «генерал і полковник». Інші офіцерські звання присвоював самостійно. Щодо накладання стягнень на чини прикордонної варти його влада дорівнювалася правам головного начальника військового округу. Міністр фінансів як шеф прикордонної варти, мав право збільшувати винагороду за виявлення контрабанди до 750 рублів (корова на той час коштувала до 5 рублів). При міністрі фінан- 
сів працювала Рада міністра, яка розглядала скарги на рішення Департаменту митних зборів у справах про контрабанду на суму більше 300 рублів. У випадках незгоди того, хто подав скаргу, з рішенням Ради міністр надсилав документи до Сенату.

  Наприкінці  ХІХ ст. Департамент митних зборів мав 5 відділень (п’ятнадцять столів), канцелярію, архів, контролера, 6 чиновників з особливих доручень, спільного журналіста, 4 перекладачів, екзекутора, старшого архітектора, лікаря. На утримання Департаменту надавалося із казни 152 164 рублів, а в казну надходило більше 2000 млн рублів (1 : 15).

  У 1916 р., за останньою зміною організаційної структури, Департамент налічував 10 відділень, у тому числі:

  При Департаменті митних зборів (при керівнику) було створено «Особливе присутствіє» (щось на зразок Митно-тарифної ради) у справах по застосуванню тарифів до товарів, до якого входили представники капіталістів, купців та ін.

  Департамент за участю своїх дорадчих органів  — «Особливого присутствія» та особливої комісії Департаменту розробляв проекти законів, нормативних актів із митної справи (статути, інструкції). До цієї роботи залучалися спеціалісти інших відомств. Неухильно дотримувався порядок: хто ініціював підготовку нового нормативного акту, змін до чинного, той зобов’язаний був узгоджувати всі питання із зацікавленими відомствами перед доповіддю міністру фінансів.