Діяльність підприємств з іноземними інвестиціями на Україні

      Іноземні  інвестиції в економіці Німеччини  займають значно більше місця, ніж в  економіці інших країн ЄС. У  цій державі для іноземних  інвесторів створені найсприятливіші  умови. Законодавство не встановлює обмежень на ввезення і вивіз капіталу. Закон “Про зовнішні економічні зв’язки” є основою для регулювання валютних операцій і руху капіталу. Німеччина – країна з дуже високим рівнем оподаткування. Враховуючи податкові та інші пільги, компанії реально виплачують близько 50% свого прибутку. Система інвестиційних пільг у країні дуже різноманітна . Так, нові фірми в перший рік функціонування сплачують 25% податку на прибуток, за другий рік – половину і тільки після третього року сплачують податок повністю. Інвестиційні пільги надаються малим і середнім компаніям. Значна частина їх надається МСП, які створюються на території Східних земель в рамках Програми допомоги Сходу. Розміри позик можуть досягати 22% загального обсягу необхідних підприємствам ресурсів, позика може видаватися на 20 років, а виплата основної частини боргу здійснюється в останні 10 років, пільговий період триває 3 роки. На території нових земель розповсюджується і дія програми фінансової організації “Кредитанштальт фюр Відерауфбау”. Максимальний розмір кредитів – 10 млн. марок, термін – 10 років.

      Завдяки правильній стратегії розвитку країни та сприятливому інвестиційному клімату  для іноземного капіталу, Німеччина  ввійшла в десятку найпривабливіших країн світу (див. табл. 1.1).

      В Італії ввезення та вивезення іноземного капіталу здійснюється вільно. Тут діє Закон № 43 від 7.02.1956 р., який встановлює в країні сприятливий режим для іноземних інвесторів. Це спростило процедуру отримання дозволу на ввезення капіталу, закріпило можливість переказу прибутків, встановлює диференційований підхід до інвестицій, заохочуючи виробничі інвестиції. СП з іноземним капіталом у цій країні широко розповсюджені і розглядаються урядом як можливість здійснення ефективного контролю за іноземними інвестиціями.

      З грудня 1974 р. в Італії діє декрет, який обмежує участь іноземних інвесторів в галузі морського транспорту та послуг (до 49%). З 1972 р. діє положення, згідно з яким угоди про довгострокову оренду землі, де однією зі сторін є іноземці, повинні бути дозволені міністерством зовнішньої торгівлі, просто купівля нерухомості іноземцями здійснюється без перешкод. Держава володіє монополією на діяльність в електроенергетиці, залізничному транспорті, телефонному і телеграфному зв’язку. Три потужні державні холдингові компанії – IPI, EHI і ЕПФІМ – контролюють більшість підприємств у різних галузях, тому діяльність приватних підприємців, як іноземних, так і національних, у багатьох галузях можлива тільки у формі змішаних компаній з участю держави (СП).

      Основними організаційно-правовими формами  господарської діяльності в Італії є акціонерні компанії. Мінімальний розмір статутного капіталу встановлений у 200 млн. лір. Іноземні учасники повинні сплатити іноземною валютою мінімум 3/10 своєї частки, ця валюта має бути завезена в Італію, а не позичена в італійських банків. Прийнята три ланкова структура компанії.

      Для товариства з обмеженою відповідальністю потрібно мінімум 2 партнери і статутний  капітал в 620 млн. лір (при реєстрації потрібно внести 30% статутного капіталу). Якщо цей капітал перевищує 100 млн. лір, товариство повинно мати триланкову структуру органів управління, як в акціонерній компанії: загальні збори, адміністративну раду (від 3 до 7 чоловік) чи керівника, колегію уповноважених з рахунків (аудиторський орган).

      На  вивезення капіталу з держави  діють валютні обмеження. Нерезиденти можуть отримувати короткострокові займи і розміщувати цінні папери в країні для здійснення там ПІІ, якщо відповідають правилам валютного контролю.

      Чинна система оподаткування в Італії єдина як для національних компаній, так і для підприємств з  іноземними інвестиціями. Місцевим прибутковим податком (ILOR) за ставкою 16,2% обкладаються будівлі, доходи від капіталу (за винятком дивідендів від акцій) та від землі.

      Знижується  сума податку на 50% для доходу від  сільськогосподарської діяльності, доходу комерсантів. Ставка державного податку (IRPEG) на прибуток корпорацій становить 36% від суми, що залишилася після сплати місцевого податку.

      Поряд з такими незначними ставками оподаткування  в Італії стимулюються іноземні інвестиції в окремі регіони чи галузі за допомогою податкових пільг, які фінансуються за рахунок фондів ЄС і національних програм. Для іноземних компаній, які інвестують Південь країни і створюють там спільні з італійськими фірмами підприємства, існують пільги: скорочення на 50% розміру державного податку протягом перших 10 років; звільнення від державного податку впродовж 10 років від моменту отримання першого прибутку. Для “депресивних” районів Центру і Півночі податкові пільги такі: звільнення від державного податку протягом перших 10 років; зменшена ставка реєстраційних податків.

      Пільгове  кредитування в Італії здійснюється державними установами середньострокового кредиту на умовах зниженого проценту. Термін видачі кредитів такий: 15 років  – для нового будівництва і 10 років – для модернізації та розширення діючих підприємств. Причому, якщо обсяг інвестицій не перевищує 30 млрд. італійських лір, процентні ставки становлять 36% від ринкових і 60% - якщо він перевищує цю суму.

      Субсидії  для будівництва нових, модернізації і розширення діючих підприємств у південних районах Італії надаються залежно від обсягу інвестицій у таких розмірах: до 7 млрд. лір включно – 40%, від 7 до 30 млрд. лір – 30%, понад 30 млрд. лір – 15%. Діють також різноманітні пільги на проведення НДДКР. У країні є вільна торговельна зона в Трієсті, де, крім митних пільг, застосовується знижена ставка державного податку на 18%.

      До  країн Великої Сімки відноситься  також і Канада. Вивчення досвіду  залучення іноземного капіталу, а  також створення МСП в цій  країні цікаве для України, оскільки протягом останнього десятиріччя ХХ ст. політика економічних реформ в Канаді сприяла стимулюванню підприємництва і адаптації економіки до вимог міжнародного розподілу праці. Орієнтуючи економіку до вільної конкуренції та націлюючи свої фірми на реалізацію стратегії глобалізації бізнесу, ця держава претендує на роль країни з найбільш розвиненою економікою.

      У січні 1989 р. була підписана угода  про вільну торгівлю між США і  Канадою, яка сприяла лібералізації  прямих іноземних інвестицій. Вплив  на ПІІ регулювався двома шляхами: встановленням нових правил інвестування; усуненням митних та нетарифних обмежень.

      Ця  угода була надзвичайно важливою для транснаціональних компаній, які здійснювали близько 70% торговельних операцій між країнами. Договір значно спростив стратегію переливу капіталу з однієї країни в іншу.

      Найбільший  вплив ця угода мала на розвиток МСП, оскільки обсяги іноземних інвестицій з США в Канаду перевищують  їх інвестиції у всі інші країни, включаючи Японію, Великобританію. Зрозуміло, чому із 20 найбільших іноземних компаній в Канаді 13 повністю належать Сполученим Штатам. Велику можливість створення МСП в Канаді отримали всі країни, тому що так вони отримали прямий доступ на перспективний американський ринок без сплати мита. Цим шляхом пішли японські автомобільні компанії й багато інших транснаціональних корпорацій, збільшуючи свої інвестиції в Канаду.

      Зі свого боку, канадські фірми, особливо в останні роки, розширили свої інвестиції в США, найбільше – в харчову, машинобудівну і хімічну промисловість. 90-ті рр. характеризуються швидким зростанням канадських інвестицій та розширенням торговельних операцій з багатьма іншими країнами, включаючи Мексику, Великобританію, Німеччину і Японію. Дуже важливо, що ця країна увійшла в десятку найпривабливіших для іноземних інвесторів і знаходиться н почесному 3 місці (див. табл. 1.1). Світовий досвід переконує, що на початковому етапі проникнення іноземної компанії на ринок країн-реципієнтів держава застосовує переважно спеціальні засоби регулювання іноземної підприємницької діяльності. Найбільш розповсюджені з них: процедура одержання інвестиційного дозволу; заборони і обмеження інвестування у окремі галузі господарства та регіони; обмеження на частку іноземної участі в місцевому капіталі; інші вимоги.

      На  етапі створення міжнародних спільних підприємств такі заходи відносно іноземного капіталу застосовується рідко. В основному використовується загальногосподарське регулювання: податкова політика; доступ до участі в приватизації; фінансування та репатріація капіталів; антимонопольне законодавство; злиття і поглинання компаній; різноманітні заходи спеціального стимулювання. Важливе місце в процесі регулювання діяльності міжнародних спільних підприємств відводиться проблемам фінансування та переказу капіталу, а також заохочувальним заходам фіскального та фінансового характеру, що пропонуються іноземним підприємцям.

      Варто уваги також те, що в останні  роки політика обмежень, контролю і  стимулювання припливу ПІІ здійснюється в багатьох країнах майже одночасно. Як правило, заходи стимулювання спеціально для спільних підприємств не розробляються. Заохочення ПІІ здійснюються або в рамках господарчої політики, яка склалась в державі, або (частіше всього) закріплюються як особливі програми стимулювання інвестицій, де відображено основні умови залучення капіталу. В останні роки країни переглядають програми стимулювання припливу інвестицій, керуючись, крім традиційних, (підвищення науково-технічного рівня, удосконалення методів управління, посилення експортної орієнтації економіки, ріс податкових надходжень до бюджету), новими цілями. До їх числа відносяться: економія енергії, зниження рівня забруднення навколишнього середовища, розв’язування проблем зайнятості тощо.

      Серед заходів щодо формування припливу прямих іноземних інвестицій у спільні підприємства можна виділити декілька основних: пільгова податкова політика, фінансова підтримка, система гарантій іноземних інвестицій, надання технічної та інформаційної допомоги.

      Аналіз  зарубіжного досвіду дозволяє зробити  висновок про те, що промислово розвинені країни світу віддають перевагу не фіскальним пільгам, а фінансовим стимулам. Більшість фінансових заходів належать до спеціальних видів діяльності і пов’язані з досягненням конкретних державних цілей, в числі яких можуть бути: регіональний розвиток, стимулювання НДДКР, розвиток малих і середніх спільних підприємств. До фінансових пільг найчастіше відносяться: прискорена амортизація; надання субсидій, грантів; преференційні ставки по позиках; тарифні знижки; пільгове страхування; гарантування кредитів [15]. 
 

      Висновки  до розділу 1 
 

     Отже, у першому розділі дипломної  роботи було проведено дослідження  основних форм іноземного інвестування та використання зарубіжного капіталу в Україні. Також було вивчено  економічну сутність спільних підприємств, їх вплив на розвиток міжнародного бізнесу, та державне регулювання діяльністю МСП на Україні та в світі.

      Міжнародна  інвестиційна діяльність посідає особливе місце у системі сучасного  міжнародного бізнесу. Це обумовлено багатьма факторами, найбільш значущими з яких є:

• превалювання у міжнародному поділі праці виробничої і науково-технічної кооперації, ефективність якої залежить від мобільності всіх факторів, насамперед капіталу;
• глобальний і динамічний розвиток процесів транс націоналізації, основу яких становить інтенсивна інвестиційна діяльність транснаціональних корпорацій (ТНК);
• формування і розвиток міжнародних інтеграційних угруповань, в яких поряд з вільним рухом товарів, послуг і робочої сили забезпечується вільний рух капіталів;
• становлення глобального фінансового ринку з безпрецедентними обсягами портфельних інвестицій, що здійснюються переважно через інформаційно-комунікаційну фондову інфраструктуру.

      Інвестування  лежить в основі функціонування сучасної економіки: воно інтегрує інтереси і ресурси фізичних та юридичних осіб і держави для ефективного соціально-економічного розвитку. У широкому значенні інвестиції – це вкладення капіталу в тій чи іншій формі в ту чи іншу справу для подальшого його збільшення або збереження. Основу підприємницького капіталу як форми міжнародного руху капіталу становлять прямі та портфельні іноземні інвестиції.

      Згідно  Закону України “Про режим іноземного інвестування” іноземні інвестиції можуть здійснюватись у різних формах. Однією з найпоширеніших форм міжнародної підприємницької інвестиційної діяльності є міжнародні спільні підприємства. Це одна з форм міжнародного бізнесу, коли зарубіжний та місцевий партнери створюють нове підприємство, поєднують свої зусилля в інвестуванні, управлінні, розподілі доходів і ризиків.

      Слід  відзначити, що спільні підприємства мають певні переваги в порівнянні з іншими видами спільного підприємницького бізнесу, оскільки забезпечують довготривалість  угод, комплектність співробітництва, спільну відповідальність партнерів  за результати діяльності підприємства, зменшують ризик. Дуже часто СП є єдиною і найбільш заохочувальною формою проникнення підприємницького капіталу в іншу країну. Тому у всьому світі проблемі створення і становлення спільних підприємств надається велика увага, а обсяг інвестицій розглядається як один з важливих показників благополуччя національної економіки.