США домінують на інвестиційній арені  розвинених країн світу тому, що вони є найкрупнішою країною базування  капіталу. Найбільші МСП тут створюються  в обробній промисловості, сфері  послуг, переробки сировинних ресурсів.

     В Японії немає спеціальних законів  і органів, які б регулювали іноземні інвестиції. Японські зарубіжні інвестиції та іноземні інвестиції в японську економіку регулюються законодавством про контроль над валютним обміном  і зовнішньою торгівлею від 1949 р. (в редакції 1987).

     Таблиця 1.1

Рейтинг країн за рівнем привабливості  для іноземних  інвесторів [15]

     Примітка. *З 1997 р. Гонконг входить до складу Китаю. 

     Закон визначає ПІІ як капіталовкладення, що здійснюються іноземними інвесторами  з метою участі в управлінні компанією, яка зареєстрована в Японії як юридична особа. За цим законом до ПІІ відноситься придбання іноземним інвестором більше 10% випущених компанією акцій (придбання менше 10% акцій трактується як портфельні інвестиції, тобто ті, які не мають за мету участь в управлінні компанією).

     Для іноземного капіталу частково закрите сільське і лісове господарство, риболовство, нафтова та добувна індустрія, шкіряна промисловість. У країні немає обмежень на купівлю нерухомості.

     Закон про МСП допускає чотири правові  форми його створення: товариство з  необмеженою відповідальністю, командитне товариство, компанії з обмеженою відповідальністю, акціонерні компанії. Як правило, використовуються дві останні. Спільні підприємства частіше створюються шляхом придбання акцій вже існуючих компаній за умови згоди японських співвласників, при цьому іноземний інвестор може придбати будь-яку кількість акцій. Якщо згоди не дано, то його частка не може бути вища 10%, а іноземні вкладники всі разом в цьому випадку можуть володіти не більше 25% загального акціонерного капіталу. У раді директорів МСП, згідно із законом, повинен бути не менш ніж один громадянин Японії. Проте іноземні учасники МСП, як правило, не намагаються отримати більшість в апараті управління, а стараються використати ефективний досвід японського менеджменту. Вищим органом управління є збори акціонерів, які володіють в сумі не менше 50% акціонерного капіталу і приймають рішення більшістю голосів. Розподіл обов’язків між членами ради директорів здійснюється на основі підприємницької практики.

     Розміщення  МСП в Японії регулюється засобами екологічного контролю. Відповідно чинним положенням, 25% території будь-якого МСП виробничого профілю повинні становити зелені насадження.

     Податок з МСП береться тільки з частки доходу, виробленого на території  Японії. Іноземний партнер може вільно перераховувати свою частку прибутку за кордон. Японський банк розвитку має спеціальну програму фінансового заохочення МСП. Розмір кредитів цього банку, які видаються іноземним вкладникам, може досягати 40% загальної вартості сировини, матеріалів і палива, необхідних для створення нового МСП. Термін погашення кредитів – від 1 до 25 років. Відсоткова ставка в  
більшості випадків – 5.5% річних, а при створенні МСП у сфері високих технологій – 5,2%.

     Найбільшу кількість МСП створено у внутрішній і зовнішній торгівлі, фінансовій сфері і страхуванні – 36%. Особливість зовнішньоекономічної стратегії Японії – у інтенсивному експорті підприємницького капіталу. Це держава, яка є найкрупнішим інвестором другої половини 90-х рр.. Тільки за 1998 р. з країни вивезено 30 млрд. дол. США. Вивезення підприємницького капіталу відбувається переважно у формі створення міжнародних спільних підприємств: їх доля в загальній кількості інвестиційних об’єктів за кордоном становила ще в 1975 р. 65%. У 60-70-ті рр., коли більша частина японського капіталу була спрямована в країни Південно-Східної Азії, МСП виступали головним засобом, за допомогою якого долалися прийняті там юридичні та інші норми, які обмежували імпорт капіталу. Навіть зараз, коли японські корпорації мають колосальну фінансово-економічну могутність, а режим в країнах-імпортерах постійно лібералізується, така форма (МСП) є частиною стратегії останніх. Отже, зарубіжні капіталовкладення Японії стали одним із каналів вагомої трансформації її участі в міжнародному розподілі праці, сприяли становленню нової моделі економічного зростання [15].

     Головною  особливістю державної політики Великобританії стосовно іноземного капіталу було і залишається прагнення  сприяти його припливу. Уряд держави  виступає прибічником залучення  в країну прямих іноземних інвестицій, заохочує їх приплив перш за все в галузі передової технології – електроніку, виробництво комп’ютерної техніки, робототехніку тощо. Стимулювання іноземних вкладників розглядається як шлях до відновлення структури і підвищення технологічного оснащення промисловості, поліпшення конкурентних позицій англійських товарів, створення умов для економічного зростання країни. З метою підвищення економічної ефективності у Великобританії досить чітко розроблено систему антитрестовського законодавства. Монополія в цій державі – об’єкт адміністративно-правових санкцій, який підлягає систематичному контролю. Уряд Великобританії не схвалює поглинання національних компаній в галузях, пов’язаних з обороною, фармацевтикою, фірм, які проводять великі науково-дослідні роботи. Уряди багатьох країн, в тому числі й Великобританії, досить широко застосовують такі форми обмежень, як неформальні заборони, прихована дискримінація і тиск.

     Особливо  активно залученню іноземного капіталу сприяли “зони підприємництва”, “зони вільних портів”, нові міста”, які в середині 80-х рр. були створені в державі. Так, було сформовано 6 зон “вільних портів” – Ліверпулі, Кардіффе, Саутгемптоні (на базі морських портів) і в районі аеропортів Престівка, Бірмінгема і Белфаста. Ідея їх створення є варіантом концепції зон вільного підприємництва, для яких характерні пільговий режим оподаткування і можливість безмитного експорту виробленої продукції.

     Крім  адміністративного поділу, територія  країни розподілена за ознакою економічного розвитку різних регіонів. Іноземні компанії, розміщені в “зонах допомоги”, користуються спеціальними пільгами. Основний вид інвестиційних стимулів – скидка з податку для корпорації, яка здійснює капіталовкладення в розмірі 100% протягом першого року на інвестиції в обладнання і НДДКР і 79% – у будівництво.

     Приваблює іноземних інвесторів і те, що податки  у Великобританії – найнижчі в  Європі. Корпоративний податок з  прибутку, який перевищує 1 млн. ф. ст., становить 33%. Для дрібних компаній, прибуток яких дорівнює або менше 250 тис. ф. ст., - 25%. Переказ прибутку за кордон не обмежений.

      Інвестиційні  пільги надаються для:

• підтримки капіталовкладень в проекти загальнонаціонального значення згідно закону про промисловий розвиток 1982 р.;
• вибіркової регіональної допомоги для “депресивних районів” у вигляді субсидій на капіталовкладення та навчання персоналу (до 80% затрат).

      Тому  найбільша концентрація Японських  вкладень спостерігалася в Уельсі, американські електронні компанії віддають перевагу Шотландії. На особливому положення, через високий рівень безробіття знаходиться Північна Ірландія, де загальний рівень дотацій сягає 50%:

• допомоги у вигляді безплатного надання підприємцям занедбаних земельних ділянок і споруд (а також субсидій на їх відбудову), довгострокових позик і субсидій на придбання та оренду інших ділянок землі та споруд;
• сприяння регіональним агентствам і корпораціям розвитку. Діють, наприклад, Шотландське і Уельське агентства розвитку;
• позик Європейського інвестиційного банку на пільгових умовах для розвитку економіки (іноді покриваються до 50% вкладень, в основний капітал);
• “підприємницьких зон”, підтримки пільгових режимів для підприємців;
• підтримки НДДКР, аж до сплати 50% витрат на НДДКР;
• підтримка експорту (по лінії Британської Ради із зовнішньої торгівлі) консультаціями, інформацією та сприянням ринковим дослідженням.

      Для іноземних компаній немає обмежень на оренду, вона може укладатися як на тиждень, так і на 99 років. Попереднього дозволу на організацію чи купівлю  місцевої фірми іноземному інвестору не потрібно. Проте відповідно до Закону про промисловість (1975 р.) уряд може забороняти купівлю важливих підприємств оборонної промисловості, якщо це не суперечить інтересам країни. За національними компаніями зарезервовані такі галузі: транспорт, зв’язок, водо- і газо забезпечення. Крім того, для іноземних інвесторів існують також деякі обмеження в таких галузях: авіаційний та водний транспорт, радіомовлення, страхування. Переважне положення серед іноземних інвесторів до середини 80-х рр. займали американські корпорації, а з початку 80-х до середини 90-х рр. – японські та європейські компанії. Так, США вкладали у Великобританію більше 40% ПІІ, Японія – 38% ПІІ, які направляються в ЄС. За оцінками експертів, британські компанії, використовуючи японський технологічний досвід, економлять десятки мільйонів фунтів стерлінгів за рік. Англо-японські спільні підприємства вийшли далеко вперед за рівнем продуктивності праці. Сформований сприятливий інвестиційний клімат для надходження зарубіжного капіталу (передусім за рахунок гнучкого податкового, митного і валютного режиму) позначився на масштабах іноземних інвестицій в країну. За останні п’ятнадцять років (1984-1998 рр.) у Великобританію надійшло 244,14 млрд. дол., за загальними обсягами ПІІ вона займає 2 місце в світі після США, а за ступенем насиченості ПІІ (тобто за обсягами іноземних інвестицій на одного мешканця) – 6 місце в світі. У рейтингу країн за привабливістю для іноземних інвесторів Великобританія ввійшла в першу десятку і займає престижне 2 місце (див. табл. 1.1). Третє місце за обсягами ПІІ (162,42 млрд. дол.) серед країн світу посідає Франція, проте насиченість капіталу на душу населення ще незначна, і за цим показником країна на 11 місці. Ставлення Франції до іноземних інвестицій в цілому позитивне, хоча позиція уряду час від часу змінювалася. Регулюванням іноземних інвестицій займається Банк Франції і Міністерство економіки, Фінансів і бюджету. Декрет № 89-938 від 29.12.1989 р. включає до прямих інвестицій ті, що дозволяють контролювати компанії чи підприємства. Всі іноземні прямі інвестиції підлягають декларуванню в Міністерстві економіки, фінансів і бюджету.

      Іноземні  капіталовкладення, які здійснюються резидентами країн ЄС, надаються  без обмежень, крім випадків поглинання французьких фірм. З 1974 р. діє спеціальний регламент, який зобов’язує іноземні підприємства на 50% фінансувати свої операції з коштів з-за кордону і здійснювати розрахунки готівкою без будь-якої затримки, що по суті дорівнює тиску на зарубіжні фірми і змушує їх ввозити додатковий капітал, а це значною мірою стримує приплив іноземних інвестицій в розвиток капіталомістких виробництв. З іншого боку, завдяки ефективному використанню цих заходів, платіжний баланс країни останні п’ять років завершується з плюсом.

      Основними іноземними інвесторами у французьку економіку є США (22,8%), Німеччина (20,1%), а також японські компанії. В основному МСП створюються в таких галузях: промисловість (близько 40%), нерухомість (27,5%), торгівля (близько 20%), послуги (9%). Особливо вагома частка іноземних корпорацій в сучасних наукомістких галузях: в інформатиці (69,3%), фармацевтиці (54,6%), хімічній та нафтовидобувній промисловості (51,7%). У деяких галузях машинобудівництва рівень іноземного контролю коливається від 40 до 70%.

      Приблизно 22% зайнятих в промисловості французів працюють на підприємствах, які належать іноземному капіталу. Діяльність компаній з іноземною участю обмежена в сільському господарстві, добувній промисловості, збуті нафти та нафтопродуктів, в атомній енергетиці, на транспорті, в страхуванні і банківській справі, виробництві озброєння, радіомовлення, видавничій справі.

      Заслуговує  на увагу розроблений французькими діловими колами проект розвитку регіону  Марсель-Прованс. Тут на початку 90-х  рр. виникло агентство з економічного розвитку “Promotion-13”, в яке увійшли представники великого та середнього бізнесу. Була поставлена мета залучення в регіон іноземних інвестицій і створення МСП; створення і розвитку полюсів “винятковості” регіону; сприяння відбудові території Марсель-Прованс. Уже в 1996 році цей регіон вийшов на перше місце у Франції щодо кількості залучених іноземних капіталовкладень і створення робочих місць. Основними галузями вкладання були: мікроелектроніка, інформатика, захист навколишнього середовища, торгівля, транспорт.

      Пільги, які надаються МСП у Франції, включають субсидії (до 25 вартості капіталовкладень в земельну ділянку, споруду, обладнання), податкові скидки, пільгові займи. Найсуттєвіші пільги надаються в тих випадках, коли іноземні капіталовкладення: підвищують зайнятість, сприяють їй, поліпшують умови роботи; збільшують експорт за межі країн ЄС; підвищують ефективність обробної промисловості; впроваджують нові товари і технології; економлять енергію і сировину; сприяють імпортозаміщенню; стимулюють НДДКР.