Діяльність підприємств з іноземними інвестиціями на Україні

1. акціонерне товариство – підприємство, капітал якого складається з внесків акціонерів, засновники такого товариства емітують акції;
2. товариство з обмеженою відповідальністю – відповідальність кожного з учасників обмежується його внеском до статутного фонду в однаковій для всіх учасників пропорції до суми внеску;
3. командитне товариство – різновид господарської організації, за якої щонайменше один з учасників бере на себе ризик і відповідає усім своїм майном, а інші вкладники відповідають за зобов’язання тільки своїм капіталом та отримують відповідну частину прибутку;
4. холдінг – акціонерне товариство, яке володіє контрольним пакетом акцій юридично самостійних організацій (банків, підприємств) з метою здійснення контролю над їх операціями.

      Слід  відзначити, що спільні підприємства мають певні переваги в порівнянні з іншими видами спільного підприємницького бізнесу, оскільки забезпечують довго тривалість угод, комплектність співробітництва, спільну відповідальність партнерів за результати діяльності підприємства, зменшують ризик. Дуже часто СП є єдиною і найбільш заохочувальною формою проникнення підприємницького капіталу в іншу країну. Тому у всьому світі проблемі створення і становлення спільних підприємств надається велика увага, а обсяг інвестицій розглядається як один з важливих показників благополуччя національної економіки [46].

      Оскільки СП мають корпоративну природу, то з погляду їх походження можна виділити такі організаційно-інституційні шляхи:

• купівля зарубіжним інвестором частки власності діючого підприємства, пакету його акцій;
• створення зацікавленими сторонами-засновниками нової підприємницької організації;
• виділення частини виробничих потужностей зі складу великого концерну, об’єднання, підприємства, а також кардинальна технологічна реконструкція і організаційно-структурна перебудова тих чи інших господарських формувань з утворення нової самостійної підприємницької одиниці за участі різнонаціональних капіталів.

      Сфера діяльності спільних підприємств дуже широка й охоплює передвиробничу стадію (науково-дослідні й дослідно-конструкторські  роботи, попередні інформаційно-консалтингові послуги), власне процес виробництва товарів, їх збут, а також після продажне обслуговування складних технічних виробів, співробітництво в галузі фінансів, страхування, транспорту, туризму та ін.

      У процесах міжнародного спільного виробництва  може брати участь різна кількість підприємств. Деякі з них можуть бути одно національними, здійснюючи співробітництво із фірмою (фірмами) за кордоном. Кількість залучених до такого співробітництва країн також може варіюватися [47].

      Нарешті, спільне підприємство не має критеріїв, згідно з якими воно може бути відокремленим у класифікаційному розумінні від тієї діяльності, яку позначають як міжнародне виробниче кооперування. Фактично така господарська діяльність є його найскладнішою комплексною формою. Адже іманентними рисами цієї форми є спільна участь партнерів у формуванні капіталу, управлінні, розподілі прибутків та ризиків, спільне або спеціалізоване виконання відповідних видів робіт. А це об’єктивно передбачає найбільшу зацікавленість у виконанні взятих на себе зобов’язань, а також в ефективній роботі партнера.

      Створення спільних підприємств у світі  і особливо в Україні, сприяє формуванню необхідної для розвитку економіки  інфраструктури. Це один з найбільш динамічно розвинутих і ефективних секторів економіки. Для спільних підприємств характерні більш передова технологія, більш високий рівень продуктивності праці, фондовіддачі, ефективності експорту, культури виробництва, надання послуг, а також заробітної плати. В українській економіці сьогодні багато підприємств з іноземною участю працюють на чисто ринкових принципах в області організації виробництва, трудових відносин, постачання і збуту продукції, маркетингу.

      Отже, однією із найефективніших форм залучення  іноземних інвестицій в економіку  України є створення спільних підприємств, що сприяє підвищенню конкурентоспроможності українських підприємств на світовому ринку. Для того щоб розглянути цю проблему більш детально, необхідно більш докладно проаналізувати мотиви партнерів створення спільних підприємств.

      Умотивованість  дій сторін, яка на етапах пошуку партнера щодо майбутньої виробничої діяльності та створення СП визначається такими додатковими підприємницькими можливостями, які породжуються внаслідок концентрації капіталів та виробничих ресурсів у такий спосіб. Насамперед йдеться про збільшення прибутку, наприклад, нові технології для сторони, яка є резидентом у країні розташування СП, підвищують ефективність та продуктивність господарювання, водночас і інша сторона максимізує прибуток, оскільки отримує не разову винагороду за продаж технологій, а можливість здійснювати прибуткову діяльність на постійній основі.

      Можливі й інші численні міркування, спонукальні  стимули створення спільних підприємств. Деякі з них є типовими для  сторони, що приймає на своїй території  іноземний капітал, інші – для тієї, що вкладає, треті можуть бути у підприємницькій логіці і тих і інших.

      Так, для учасника СП – експортера капіталу для створення такої господарської  організації типовими є такі цілі:

• освоєння нових ринків збуту і, відповідно, збільшення прибутку через зростання продажу новим покупцям;
• краще забезпечення надійного і довготривалого доступу до джерел сировини й енергоносіїв;
• розширення діючих виробничих потужностей;
• зниження собівартості виробництва і поліпшення його конкурентних параметрів завдяки можливості використання дешевших факторів виробництва, зокрема робочої сили;
• економія часу і капітальних витрат завдяки можливості купити вже існуючі та діючі потужності;
• забезпечення можливості господарського маневрування, використання додаткових важелів поліпшення позиції на ринку;
• перспективне придбання того або іншого привабливого об’єкта в повну вартість;
• використання збутової мережі партнера й відомих у світі торгових марок;
• загальне поліпшення умов ринкової роботи й більш повне і ефективне використання ряду інших маркетингових чинників.

      Для сторони, що імпортує капітал через  створення спільного підприємства, важливими є такі цілі:

• отримання валютних ресурсів;
• підвищення ефективності господарювання внаслідок кращого забезпечення наявних, відносно надлишкових факторів виробництва, капіталом та технологіями;
• заощадження ресурсів та розроблення нових товарів;
• доступ до більш прогресивних методів менеджменту та маркетингу;
• забезпечення доступу на зовнішні ринки;
• використання торгової марки партнера для поліпшення процесу збуту і підвищення конкурентоспроможності;
• придбання досвіду в сфері керівництва кадрами і виробничим процесом;
• розвиток експортної бази і скорочення нераціонального імпорту;
• поліпшення матеріально-технічного забезпечення за рахунок одержання від зарубіжного партнера виготовлюваних ним дефіцитних матеріалів, комплектуючих вузлів і деталей;
• розподіл комерційного ризику з іноземним партнером у випадку фінансового краху [25].

      Спільними мотивами участі в СП і для інвесторів, і для реципієнтів капіталу, а також для тих контрагентів, які важко розрізнити за “ступенем розвинутості” та фінансовою потужністю, є такі:

• скорочення обсягів капітальних витрат і ризиків під час створення спільних виробничих потужностей;
• економія на масштабах та підвищення завдяки цьому ефективності виробництва, зниження собівартості продукції;
• диверсифікація виробництва, вступ у нову сферу виробничо-комерційної діяльності;
• зниження ризиків у господарській діяльності через політико-правову, кон’юнктурну нестабільність;
• уникнення паралелізму в процесі технологічного пошуку, взаємне та спільне використання розробок партнерів.

      Цими  переліками мотивація партнерів  щодо створення СП не вичерпується. Додатковими мотивами можуть бути численні міркування щодо престижу, пропагандистського ефекту, а також особистого характеру. Дедалі більшого значення набувають екологічні міркування, причому в таких випадках може бути особливо високою стимулююча роль держави, навіть фінансова підтримка з її боку [25].

      При всіх своїх відмінностях цілі підприємств-партнерів  
повинні погоджуватися, а не суперечити одна-одній. Головні цілі іноземних партнерів – освоєння ринку в країні партнера і скорочення витрат шляхом перебазування виробництва. Перша з них відповідає прагненню українського партнера до валютних надходжень, а друга – освоєння більш удосконалених технологій та інвестування іноземного капіталу у власне виробництво.

      Можна констатувати, що часто в основу створення СП закладається ідея вибухового ефекту, якої можна досягти внаслідок поєднання різнотипних переваг, чинників виробництва.

      Цілі  збільшення виробництва товарів  масового споживання, сприяння зростанню  обсягів експорту, привнесення передового зарубіжного досвіду організації  виробничо-господарської діяльності в умовах ринку, безумовно, залишаються важливими пріоритетами створення СП, однак і тут стало більше реалізму. Адже раніше під час створення конкретного СП перед майбутньою господарською структурою ставилися не тільки нереальні, а й у певному розумінні несумісні завдання, як, наприклад, нарощування виробництва товарів масового попиту для вітчизняних споживачів при одночасному забезпеченні валютних надходжень.

      Практика  довела, що результативність зусиль розвитку СП, як і всього національного відтворювального комплексу, залежить, скоріше, не від урядових зусиль, які спрямовані на штучне “впровадження” тих або інших організаційно-господарських форм, а митної політики, кредитів, інших важелів ринково-регулюючого впливу задля загального руху в бажаному напрямі, котрий відповідає пріоритетам науково-технічного розвитку. У свою чергу, вироблення таких пріоритетів повинно відбуватися в широкому ринковому контексті, відповідно до програмно-цільового підходу до регулювання спільного підприємництва. Ґрунтовність застосування в Україні саме такого підходу підтверджується і досить багатим досвідом ряду індустріально розвинених країн, держав “третього світу” у відповідній галузі.

      У країнах ЄС при створенні СП часто  враховуються такі мотиви, як раціоналізація виробництва, оптимізація його структури і параметрів діяльності, більш тісна інтеграція НДДКР і масового, великомасштабного, серійного виробництва. Європейська комісія ООН найперспективнішою сферою розвитку спільного підприємництва називає сферу послуг. Для країн, що розвиваються, та для багатьох інших держав, які намагаються подолати технологічне відставання, відносно важливішим мотивом створення СП є забезпечення доступу до прогресивного обладнання, “ноу-хау”, до досягнень сучасного науково-технічного прогресу, хоча б і не найбільш передових [67].

      Для розуміння сучасної мотивації, а  також тенденцій створення СП, слід враховувати й те, що в останні  роки дедалі більшого поширення набувають  СП, які створюють ТНК, що конкурують між собою на світових ринках. Наприклад, біля третини відділень та споріднених структур американських компаній у Західній Європі мають статус СП.

     Однак слід зазначити, що чекати тільки на залучення  іноземних інвестицій, нових прогресивних технологій шляхом створення спільних підприємств і не докладати максимуму власних зусиль для виходу національної економіки з кризової ситуації було б не логічно і нерозумно. Тільки раціональне поєднання усіх факторів економічного зростання, як внутрішніх, так і зовнішніх, дасть плідні результати становлення України в рівень з розвинутими країнами світу [22]. 
 

     1.3. Державне регулювання  діяльністю спільних  підприємств 
 

     Розвиток  спільних підприємств з іноземними інвестиціями (капіталом) залежить як від рівня впливу держави на процеси  формування та діяльності спільних підприємств, так і від економічного стимулювання цих процесів, зокрема у сфері іноземного інвестування в економіку держави, формування податкової та інвестиційної політики.