Загальна характеристика ЗАТ « Агріка »

 
 

Рис. 2.1 – Схема складу виробничого циклу

      Як видно з вище наведеної схеми, до складу виробничого циклу як різні види робіт, що забезпечують досягнення кінцевого результату, так і перерви, що виникають в процесі роботи і є неминучими при виробництві продукції.

    До  часу виробництва відносяться як основні, так і допоміжні процеси відповідно до профілю діяльності підприємства. Це можуть бути різні технологічні, складські, контрольні, транспортні, підготовчо-заключні та інші види робіт.

                                                                                                                                                                                                                              До часу перерв відносяться перерви, які:

• обумовлені режимом роботи підприємства і залежать від числа робочих змін, тривалості перерви між ними, кількістю вихідних і неробочих днів;
• викликані зайнятістю робочого місця ( обладнання ) в результаті чого деталі лежать в очікуванні звільнення від інших робіт (перерва очікування);

• виникли при обробці деталей партіями через їх очікування перед транспортуванням на іншу операцію ( перерва партійності );

• викликані незадовільною організацією виробництва – погана організація робочих місць, несвоєчасна подача матеріалів, інструментів, затримка або погана якість технологічної документації – все це ( змушені перерви ) в ході роботи;
• викликані випадковими обставинами, а саме затримкою поступлення матеріалів від постачальника, відключення електроенергії, аварія обладнання, брак деталей.

При розрахунку тривалості виробничого циклу перерви, які виникають в результаті незадовільної організації виробництва не враховують.

    Економічний зміст окремих видів перерв є  різним. Перерви, що викликані режимом  роботи підприємства певною мірою є  виправданими, а перерви організаційно-технічного характеру є абсолютно небажаними і завжди характеризують можливі резерви скорочення тривалості виробничого циклу.

    До  складу виробничого циклу може входити  ще один елемент – роботи , що не є технічно необхідними для даного циклу, наприклад, виправлення браку , ліквідація аварій і т.д. Ці роботи в практиці називають непродуктивними.

    Одним з найважливіших нормативів організації  виробництва на будь-якому підприємстві є тривалість виробничого циклу. На його основі визначають терміни виконання робіт ,розміри виробничих запасів, заділи незавершеного виробництва і т.п.

    Тривалістю  виробничого циклу називається інтервал календарного часу від початку до кінця процесу виготовлення виробу чи будь-якої його частини . На тривалість виробничого циклу впливає багато факторів. Серед них конструкція виробів, рівень техніки і технології виробництва, рівень організації виробництва і праці, рівень механізації та автоматизації виробництва, режим роботи підприємства і т.д. 
 
 

        Тривалість виробничого циклу залежить від:

• трудомісткості об’єму, тобто робочого часу необхідного для отримання готового виробу, визначеного технічно обгрунтованими нормами часу;
• кількості одночасно запущених у виробництво предметів праці ( розмір тривалості нетехнологічних операцій);
• тривалості перерв у виробничому процесі;
• прийнятого виду руху  оброблюваного предмету в процесі виробництва.

      Загалом тривалість виробничого циклу можна представити з допомогою формули:

                  Т_ц = Т_пз + Т_тн + Т_пр + Т_тр + Т_кн + Т_ін ,                                           (2.1)

    де: Т_пз – час підготовчо-заключних робіт; Т_тн – час технологічних операцій; Т _пр – час природних процесів; Т_тр – час транспортних робіт; Т_кн – час контрольних операцій; Т_ін – час інших видів робіт.

    Тривалість  природних процесів встановлюється за даними технологічних розробок. Тривалість виконання контрольних операцій, якщо вони включені в технологічний процес, визначають розрахунковим шляхом за нормами часу на виконання кожної контрольної операції. Аналогічним методом визначається час транспортних операцій. Визначення часу підготовчо-заключних робіт відзначається певною специфікою, яка полягає в тому, що ці роботи проводяться один раз на всю партію і від її величини не залежить.

      При безперервному виробництві тривалість виробничого циклу рівна технологічному циклу. 
 
 
 
 
 
 

  2.2 Основні фактори впливу на тривалість виробничого    циклу та             його елементів.

        Тривалість виробничого циклу залежить від:

• трудомісткості об’єму, тобто робочого часу необхідного для отримання готового виробу, визначеного технічно обгрунтованими нормами часу;
• кількості одночасно запущених у виробництво предметів праці ( розмір тривалості нетехнологічних операцій);
• тривалості перерв у виробничому процесі;
• прийнятого виду руху  оброблюваного предмету в процесі виробництва.

    На  тривалість виробничого циклу впливає багато факторів. Серед них конструкція виробів, рівень техніки і технології виробництва, рівень організації виробництва і праці, рівень механізації та автоматизації виробництва, режим роботи підприємства і т.д. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 
 

  Таблиця 2.1 – Фактори впливу на структурні складові виробничого циклу                          

 

    На  тривалість виробничого циклу має  вплив величина партії деталей, виробу і вид руху предметів в процесі їх обробки, трудомісткість об’єму тобто робочого часу, необхідного для отримання готового виробу, тривалість перерв у виробничому процесі. 
 

    

    

2.3 Система показників для оцінки ефективності  виробничого циклу.

    Для того, щоб прості елементи виробництва поєднались в один стрункий діючий процес, потрібна організація виробництва, тобто поєднання простих елементів та дільниць виробництва. Окремі елементи виробничого процесу повинні відповідати один одному за якісними та кількісними ознаками. Чим складніший та досконаліший елемент виробництва, тим більшою мірою нормальний хід виробництва залежить від правильності їх поєднання, що забезпечується організацією виробництва.

    Організація виробництва являє собою сукупність форм, методів та прийомів доцільного поєднання в часі та просторі засобів виробництва, предметів праці та самої праці, що утворюють конкретну виробничу систему з метою досягнення сформованих цілей, отримання певного кінцевого результату: випуску продукції, виконання робіт, надання послуг.

    Це  визначення стосується однаковою мірою як основного, так І допоміжного виробництва, але найбільше практичне значення має саме для основного виробництва, оскільки воно визначає профіль діяльності підприємства, його місію.

    Безперечно, кожне виробництво має свої особливості, але незалежно від них можна виділити деякі загальні принципи раціональної організації виробництва як в основних, так і в допоміжних підрозділах підприємства. До них насамперед належать пропорційність, паралельність, прямоточність , безперервність, ритмічність та надійність.

    Принцип пропорційності полягає в тому, що на всіх частинах виробничого процесу, у всій взаємопов'язаній систем і машин і обладнання повинна бути однакова пропускна здатність щодо випуску продукції чи виконання робіт (надання послуг). Рівна пропускна здатність означає, що трудомісткість продукції чи робіт на всіх операціях процесу повинна бути однаковою. Пропорційність повинна дотримуватись не тільки між підрозділами основного виробництва; всі підрозділи допоміжного та обслуговуючого виробництва за своєю потужністю повинні відповідати пропускній здатності основних підрозділів. Чим вищий рівень пропорційності, тим досконалішою є виробнича система, вища її ефективність , повніше використовуються виробничі можливості.

    На  практиці, однак, добитись цього надзвичайно важко, пропорційність часто порушується, і появляються диспропорції. Ці диспропорції є закономірним результатом розвитку виробництва і основне завдання полягає саме в тому, щоб своєчасно та в найкоротші строки усунути їх, ліквідувати так звані "вузькі місця" за рахунок різних організаційних і технічних заходів.

    Рівень  пропорційності виробництва можна  оцінити кількісно величиною  відхилення пропускної здатності по кожному етапу процесу або  структурному підрозділу за відомою формулою середньоквадратичного відхилення:

                                                                                   (2.2)

    де: - пропускна здатність (потужність) відповідного етапу (цеху) у прийнятих одиницях;  - обсяг виробництва за планом у прийнятих одиницях вимірювання; - кількість етапів (цехів).

    Середню пропуску здатність можна визначити  наступним укрупненим показником пропорційності:

                                                                                           (2.3)

    При оцінках рівня пропорційності потрібно добитись, щоб пропускна здатність  по всіх підрозділах вимірювалась однаковими показниками.

    Принцип паралельності  передбачає одночасне, паралельне виконання окремих операцій, робіт, процесів з виготовлення продукції .  Цей принцип має особливе значення при виконанні складних робіт, при випуску складної продукції. Послідовне виконання таких операцій чи робіт призвело би до значного збільшення тривалості виробничого процесу та циклу.

    

    Паралельність реалізується за рахунок раціонального  поділу виробничого процесу (циклу) на складові частини, ведення робіт  широким фронтом та суміщення часу виконання різних операцій.

    

        Рівень паралельності виробничого процесу (циклу) можна характеризувати  за допомогою коефіцієнта паралельності, що визначається за формулами:

                                              

                                           ,                                                  (2.4)