Валютні обмеження в країнах, що розвиваються

3. В якості інструментів  національної валютної політики  і впливу на обмінний курс  використовуються адміністративні  (валютні обмеження, подвійний  валютний ринок, девальвація і  ревальвація валюти) й економічні (режим валютного курсу, девізна  і дисконтна політика, диверсифікація  валютних резервів, регулювання  ступеню конвертованості валют,  засоби регулювання платіжного  балансу, інструменти податкової  політики) заходи. Запропоновано додаткові  класифікаційні ознаки інструментів  валютної політики, а саме: режим  курсоутворення, відповідно до якого  слід виділяти засоби регулювання  фіксованого й плаваючого курсів, і відношення до валютної системи  і валютного ринку, відповідно  до якого необхідно виокремлювати  заходи валютного і невалютного  характеру.

4. Регулювання валютних  ринків країн, що відносяться  до однієї групи, спирається  на схожі інструменти та принципи, що дозволяє визначити певні  типи валютної політики.

РОЗДІЛ 3. Валютне регулювання і валютний контроль в Україні та РФ

3.1 Валютне регулювання і валютний контроль в Україні

Світовий досвід проведення валютної політики показує, що своєчасне  втручання держави у валютно-фінансову  сферу може здійснити позитивний вплив на стабілізацію валютного  ринку. В той же час, необґрунтовані та невиправдані дії державних органів, прорахунки в валютній політиці можуть стати причиною поглиблення фінансової кризи. Зважаючи на це, в Україні  потребує розв’язання проблема розробки та впровадження ефективних заходів  національної валютної політики з урахуванням  останніх тенденцій розвитку світових фінансових ринків.

Дослідження особливостей реалізації валютної політики України свідчить про те, що й досі механізм регулювання  валютних відносин є недостатньо  дієвим. Навіть ті заходи валютної політики, які приносять очікувані результати, як правило, мають короткостроковий характер і дають недовготривалий  ефект. Це свідчить про те, що більша увага приділяється проведенню поточної валютної політики для досягнення короткострокових цілей економічного розвитку. В процесі  інтеграції України у світове  господарство виникає нагальна потреба  у розробці не тільки тактики, але  й стратегії формування та реалізації національної валютної політики, яка  буде враховувати сучасні тенденції  функціонування світового фінансового  середовища і досвід регулювання  валютних відносин в інших країнах, сприяти сталому економічному розвитку і збереженню національної економічної  безпеки України.

Аналіз світового досвіду  впровадження валютної політики в різних типах економічних систем, оцінка формування валютного ринку в  Україні, що були проведені й представлені у розділі 2, дозволяють визначити  основні напрями реформування сучасної національної валютної політики:

1. Реформування довгострокової валютної політики, що передбачає вибір оптимального способу встановлення валютного курсу (режим курсоутворення).

2. Реформування поточної валютної політики, яке передбачає розробку механізму оперативного регулювання валютного курсу за допомогою відповідних інструментів валютної політики.

3. Розробка методів ефективного прогнозування валютного курсу відповідно до обраного режиму курсоутворення.

4. Формування системи оцінювання впливу застосованих інструментів валютної політики і відповідних змін валютного курсу на розвиток економічних процесів і динаміку окремих економічних показників; забезпечення прозорості результатів оцінки ефективності валютної політики.

Важливими елементом довгострокової стратегії валютної політики України  є вибір ефективного способу  встановлення обмінного курсу. Офіційно проголошений режим плаваючого курсу, загалом, відповідає світовим тенденціям до поляризації курсових режимів. Водночас, на практиці протягом кількох років  спостерігається штучна фіксація курсу, що свідчить про існування в країні „страху перед плаванням”. Необґрунтована фіксація курсу сприяє подальшій  доларизації української економіки, зниженню ступеню незалежності грошової політики, зменшенню стимулів здійснювати  хеджування, а невідповідність фактичного режиму курсоутворення офіційному зменшує  довіру до рішень НБУ, а відтак, і  до національної валюти. Саме тому в  центрі уваги науковців досі знаходиться  проблема оптимізації режиму курсоутворення.

На нашу думку, стратегічно важливим напрямом ефективної інтеграції України у світове господарство є досягнення необхідного ступеню гнучкості курсу. Для цього необхідно, щоб режим плаваючого курсу de jure став також режимом de facto. В процесі підвищення гнучкості валютного курсу Україна може застосовувати загальний механізм переходу до системи плаваючого курсу. Однак сучасний стан валютних відносин в країні робить майже неможливим швидкий перехід до режиму вільного плавання, тому процес переходу до системи гнучкого курсоутворення в Україні може включати два етапи:

I. У короткостроковому періоді основна увага повинна приділятися посиленню ринкових засад у процесі формування обмінного курсу. Це сприятиме пристосуванню національної економіки до впливу значних за обсягом потоків іноземного капіталу, підготує суб’єктів господарювання до зростаючої відкритості фінансового ринку, стимулюватиме розвиток інструментів хеджування валютних ризиків. Крім того, гнучкіші обмінні курси у довгостроковій перспективі будуть реально відображати стан та динаміку економічних процесів в країні.

II. У довгострокову періоді за умов формування всіх елементів системи гнучкого курсоутворення можливим є впровадження вільно плаваючого курсу.

З переходом до режиму гнучкого валютного курсу з’явиться необхідність заміни фіксованого курсу як номінального якоря монетарної політики іншим  якорем. На наш погляд, оптимальним  орієнтиром монетарної політики в Україні, зважаючи на позитивні результати його використання в країнах світу, може стати таргетування інфляції. Однак, зважаючи на специфічний характер національної економіки, впровадження інфляційного таргетування в короткостроковому  періоді буде проблематичним у зв’язку  з наступним:

- інфляція в Україні пов’язана з дією не тільки монетарних, але й структурних чинників. На основних товарних ринках досі існують суттєві диспропорції, викликані постійною зміною структури економіки, відсутністю належної інфраструктури та значною монополізацією. Отже, втримувати інфляцію у встановлених рамках тільки за рахунок монетарних заходів НБУ буде неможливо;

- специфічний характер інфляційних процесів в Україні потребує встановлення високого початкового значення меж інфляції, що вимагатиме проведення серйозних структурних перетворень;

- можливість використання інструментів грошово-кредитного регулювання в якості складового елементу антиінфляційної політики є незначною, оскільки рівень базової інфляції є низьким;

- можливість використання процентної ставки в якості інструмента управління грошовою ліквідністю є обмеженою, зважаючи на слабкий зв’язок між процентною ставкою і грошовою пропозицією;

- прискорений перехід до інфляційного таргетування викличе необхідність проведення політики грошової рестрикції (зокрема, підвищення процентних ставок), а також проведення жорсткої бюджетної політики і політики в сфері доходів (обмеження соціальних виплат та підвищення контролю за зменшенням дефіциту бюджету), що призведе до зниження темпів економічного зростання;

- важливою складовою ефективного застосування таргетування є впевненість економічних суб’єктів у здатності державних органів підтримувати інфляцію на встановленому рівні. Зростання фактичних показників інфляції порівняно з запланованими цільовими значеннями може підірвати довіру до політики Національного банку.

Отже, реалізація моделі інфляційного таргетування, досить складаної за своїм механізмом, в Україні ускладнюється  додатковими чинниками. Водночас, таргетування інфляції, що забезпечить підтримання  стабільного низького та передбачуваного  її рівня, створить умови для зниження ставок кредитування і сприятиме  збільшенню інвестицій. Формування впевненості  у стабільності цін за умов таргетування буде сприяти ліквідації такого явища  як „страх перед плаванням”, а отже, створить умови для подальшого підвищення гнучкості обмінного курсу. Тому, на наш погляд, таргетування необхідно  розглядати не як поточний орієнтир, а  як стратегічний напрям валютної і  монетарної політики, реалізація якого  стане можливою лише у довгостроковій перспективі.

З метою створення в  Україні необхідних передумов для  переходу до таргетування інфляції важливим є поступове розв’язання наступних  завдань:

- формування довіри до оголошуваних інфляційних орієнтирів, проведення НБУ і урядом спільних дій щодо стримування інфляції;

- посилення ролі ринкових чинників в процесі формування курсу гривні;

- розвиток інструментів хеджування валютних ризиків, насамперед, через розвиток строкової торгівлі валютою;

- помірна лібералізація руху капіталів, збереження окремих важелів валютного контролю;

- удосконалення механізму управління грошовою масою шляхом підвищення ступеню впливовості облікової ставки НБУ;

- розробка механізму публічної звітності про результати проведення політики таргетування. 

Позитивним наслідком  реалізації політики таргетування інфляції повинне стати зниження рівня  доларизації української економіки  через укріплення довіри до національної валюти. Високий рівень доларизації, яким характеризується національна  економіка в сучасних умовах, має  певні негативні наслідки, зокрема, більш інфляційним стає фінансування бюджетного дефіциту; підвищується ймовірність  розвитку фінансової, зокрема, банківської  кризи; знижується рівень фінансової безпеки. Саме високий рівень доларизації  багатьох країн вважається однією з  головних причин недієвості інструментів валютної політики.

Одними з основних чинників, що обумовлюють зниження рівня доларизації  в Україні, є: зростання доходності активів, виражених у національній валюті; передбачуваність динаміки обмінного  курсу національної валюти; стабільність внутрішніх цін. Оптимальною стратегією щодо зниження рівня доларизації  економіки України може стати  забезпечення стабільності темпів інфляції за умови, що суб’єкти господарювання зможуть отримувати чіткі сигнали  щодо майбутніх змін обмінного курсу [205].

Таким чином, перехід України  до реального використання режиму плаваючого курсу в поєднанні з встановленням  цільових показників інфляції є складним, однак стратегічно важливим завданням  довгострокової економічної політики. На перехідному етапі досягнення більшої гнучкості обмінного  курсу доцільним може стати дозвіл Національним банком курсових коливань у певному діапазоні, що створить умови для поступової адаптації  суб’єктів національної економіки  до процесу ринкового курсоутворення.

Наступним напрямом реформування валютної політики України є розробка та реалізація поточної валютної політики у вигляді певного набору її інструментів. Особливої актуальності питання  удосконалення інструментарію національної валютної політики набуває в умовах інтеграції України у світове  господарство. Бурхливий розвиток інтеграційних  та глобалізаційних процесів призвів  до підвищення ступеню відкритості  національних фінансових ринків і лібералізації  валютно-фінансових відносин, передусім, в розвинутих країнах світу. За цих умов, перш за все, необхідно переглянути існуючу в Україні політику валютних обмежень в напрямку їх поступового скасування.

Поступове зняття валютних обмежень на поточні та фінансові  операції платіжного балансу, а також  зменшення втручання центрального банку та органів влади у функціонування валютного ринку на практиці проявляються у вигляді валютно-фінансової лібералізації, яка є принципом проведення валютної політики на певному етапі розвитку країни. В процесі лібералізації  інструменти прямого валютного  регулювання поступово заміщуються  непрямими важелями [4, с.29]. Поступова  обґрунтована лібералізація валютного  ринку України може мати наступні позитивні наслідки:

- активізація участі України на міжнародному інвестиційному ринку, зокрема, за рахунок зростання притоку прямих іноземних інвестицій;

- посилення конкуренції на ринку банківських послуг через залучення до роботи на національному фінансовому ринку іноземного банківського капіталу, внаслідок чого зменшиться вартість і зросте пропозиція кредитних ресурсів;

- більш вільний доступ суб’єктів національної економіки до міжнародного кредитного ринку;

- ускладнення структури валютного ринку, зокрема, розвиток сегменту строкових валютних операцій;

- розвиток інституту посередництва на фінансових ринках за рахунок створення різних типів фінансових установ.

Водночас, в процесі валютної лібералізації можуть виникнути  наступні ризики для національної економіки:

- неконтрольований рух іноземних капіталів призведе до підвищення волатильності курсу національної валюти, зменшить можливості Національного банку проводити незалежну грошово-кредитну політику;

- значний приплив капіталу сприяє зміцненню національної валюти й зумовлює збільшення грошової маси в обігу внаслідок використання валютного каналу грошової трансмісії, що призведе до прискорення темпів інфляції;

- негативні очікування інвесторів можуть призвести до раптової втечі капіталу з країни [4, с.29].

Незважаючи на всі переваги валютної лібералізації і часткове скасування валютних обмежень, в Україні  поки що не сформувалися всі необхідні  економічні передумови для проведення комплексної лібералізації. До негативних фінансових і макроекономічних чинників, що посилюють вразливість національного  валютного ринку і обмежують  можливості проведення валютної лібералізації, належать: низький рівень монетизації  національної економіки; низький рівень розвитку та недостатня ліквідність  валютного ринку; недосконалість валютного  законодавства; низький рівень капіталізації  банківської системи; обмежена кількість  небанківських посередників на фінансовому  ринку; неможливість використання строкових  валютних операцій для хеджування валютних ризиків.