Валютні обмеження в країнах, що розвиваються

Як і розвинуті держави, країни, що розвиваються, в якості інструмента  впливу на валютний курс використовують дисконтну політику. Однак в країнах  з валютними ринками, що розвиваються, не завжди можна прослідити зв’язок  між динамікою процентних ставок і рухом валютного курсу. Зміна  процентних ставок часто не має очікуваного  ефекту внаслідок загальної слабкості  їх фінансових ринків і низької довіри до національних валют як внутрішніх, так і зовнішніх інвесторів. Оскільки кон’юнктура ринків, що розвиваються, характеризується високим ступенем волатильності, інвестори, здійснивши вкладення в національну валюту або деноміновані в ній цінні  папери, ризикують втратити свої кошти. Тому підвищення ставки рефінансування країнами, що розвиваються, не завжди сприяє припливу іноземного капіталу і стабілізації національної валюти.

Одним з найбільш впливових  заходів, які проводять країни, що розвиваються, в рамках валютної політики з метою управління обмінним курсом, є регулювання платежів за поточними  операціями платіжного балансу. На відміну  від розвинених держав, в групі  країн, що розвиваються, починаючи з 2000 р. формується додане сальдо балансу поточних операцій. Водночас, в різних регіональних групах країн динаміка сальдо значно різниться в силу суттєвої диференціації країн за рівнем економічного розвитку, що відображує табл. 2.4.

Таблиця 2.4

Динаміка сальдо балансу  поточних операцій в країнах, що розвиваються, за регіональними групами в 1998-2009 рр., млрд. дол. США

Найбільше додане сальдо в  останні роки формується в країнах  Близького Сходу. В умовах різкого  підвищення цін на нафту в цьому  регіоні було відзначено прискорення  зростання доходів від експорту нафти, а сальдо балансів поточних операцій цієї групи країн значно покращилось.

Традиційно великими значеннями негативного сальдо балансу поточних операцій характеризується ситуація в  країнах Латинської Америки. Проте  з 2003 р. і тут сформувалося додане сальдо, в основному за рахунок  зростання експорту біржових товарів  і сировини.

Стабільно зростаючим є сальдо поточного балансу азійських  країн. В останні роки в цих  країнах спостерігається прискорення  темпів економічного зростання, що було викликане активізацією експорту і  розширенням внутрішнього попиту, які  базувались на відповідній макроекономічній політиці і сприятливих умовах на фінансовому ринку. Однак у зв’язку  зі зростанням цін на нафту в майбутньому  можна очікувати деяке погіршення стану поточного балансу азійських  країн.

Незважаючи на істотну  різницю в стані балансу поточних операцій в різних групах країн, що розвиваються, майже всі вони активно  застосовують механізм платіжного балансу  в якості інструменту валютної політики. При цьому, як правило, регулювання  сальдо здійснює значний вплив на обмінний курс. Так, в Китаї зв’язок  між динамікою сальдо і валютного курсу є суттєвим. Оскільки Китай de facto використовує режим традиційної прив’язки обмінного курсу, то у цьому випадку можна говорити більше про реакцію центрального банку на підвищення позитивного сальдо, що проявляється у відповідній ревальвації юаня. 

Для з’ясування впливу сальдо платежів за поточними операціями платіжного балансу на валютний курс необхідно  розглянути їх динаміку в країнах, які  використовують режим гнучкого курсоутворення. Так, в Індії, яка застосовує режим  керованого плавання, сальдо поточного балансу є нестабільним. В динаміці сальдо і обмінного курсу в Індії спостерігається чітка закономірність: періоди формування від’ємного сальдо (2000-2003 рр., 2008-2009 рр.) супроводжуються зниженням курсу рупії відносно долара США, а досягнення доданого сальдо призводить до підвищення курсу (2004-2007 рр.). 

Аналогічна залежність обмінного  курсу від сальдо поточного балансу  спостерігається в Бразилії. Поки сальдо в країні залишається від’ємним, курс бразильського реала відносно долара США знижується (2000-2005 рр.), тоді як додане сальдо сприяє підвищенню обмінного курсу (2006-2009 рр.). Бразилія de facto використовує режим незалежного плавання, тому реакція обмінного курсу реала на зміну сальдо балансу поточних операцій є об’єктивною реакцією, а не суб’єктивними діями центрального банку країни.

В Мексиці, яка також використовує режим вільного плавання, сальдо протягом періоду, що розглядається, було стабільно  від’ємним. Оскільки сальдо в Мексиці є негативним, курс песо реагує на зміну абсолютного значення сальдо: зменшення розміру від’ємного сальдо супроводжується, як правило, подорожчанням песо відносно долара США, хоча в цілому зв’язок між динамікою сальдо і динамікою обмінного курсу в Мексиці менш тісний, ніж в попередніх країнах.

Таким чином, можна зазначити  наступне. Країни, що розвиваються, використовують різні режими курсоутворення та мають  різні вихідні умови економічного розвитку, проте реакція курсів їх валют на зміну сальдо балансу  поточних операцій є майже однаковою. Отже, можна припустити, що для цих  країн регулювання сальдо платежів за поточними операціями платіжного балансу залишається важливим інструментом валютної політики, особливо в умовах недієвості інших важелів. При цьому  зв’язок між сальдо поточного  балансу та обмінним курсом часто  виявляється навіть тіснішим, ніж  в розвинутих країнах. На нашу думку, це можна пояснити більшим ступенем інтегрованості розвинутих країн у  світове господарство і більшою  відкритістю їх економік: в цих  умовах їх національні валюти є більш  вразливими до дії зовнішніх чинників, які можуть нівелювати вплив сальдо балансу поточних операцій на динаміку валютного курсу. Водночас, в групі  найменш розвинутих країн з валютним ринком, що розвивається, зв’язок між  сальдо та валютним курсом може бути слабким  або відсутнім, і навіть формування позитивного сальдо не буде гарантувати  стабільності національних валют на фоні низьких показників економічного та соціального розвитку.

Особливості валютної політики країн, що розвиваються, знаходять відображення і в основних орієнтирах їх монетарної політики. На відміну від розвинених держав, які використовують тільки три підходи до вибору спрямованості  монетарної політики, спрямованість  грошової політики країн, що розвиваються, має більш диверсифікований характер. Ці країни застосовують всі п’ять  основних орієнтирів монетарної політики, що відображено на  рис. 2.4.

Країни, що розвиваються, в  монетарній політиці надають перевагу встановленню цільових показників валютного  курсу. Цей орієнтир використовують майже всі країни, які обрали режими жорсткої фіксації та традиційної прив’язки  курсу. Це свідчить про небажання  країн, що розвиваються, допускати значних  коливань обмінного курсу національних валют. На другому місці за питомою  вагою знаходяться країни, які  встановлюють цільові показники  зростання грошових агрегатів (14,9%). В такому випадку вважається, що контроль за грошовою масою забезпечує контроль за інфляцією, а грошовий агрегат  є проміжним цільовим показником монетарної політики. При цьому орієнтація на показники зростання грошових агрегатів сьогодні використовується тільки країнами, що розвиваються (розвинуті  країни надають перевагу таргетування інфляції).

Рис. 2.4. Цільова орієнтація монетарної політики країн, що розвиваються (станом на 01.01.2010 р.).

Найменша кількість країн (10 держав або 7,8%) використовує в монетарній політиці спрямованість на встановлення граничних показників зростання цін, тобто таргетування інфляції. Однак якщо розглянути застосування таргетування в динаміці, то виявляється, що цей орієнтир монетарної політики поступово розповсюджується серед країн, що розвиваються (станом на початок 2005 р. таргетування використовували тільки 4,7% країн). Перехід деяких країн, що розвиваються, до цільових показників інфляції зумовлений, по-перше, високими темпами зростання цін, які ще більше підвищувались під час розвитку валютних криз, по-друге, неможливістю стримувати ціни шляхом фіксації валютного курсу (ці країни використовують режими незалежного та керованого плавання) і, по-третє, позитивними результатами таргетування в розвинених країнах.

Країни, що розвиваються, стали  застосовувати таргетування інфляції пізніше розвинених держав (перші  – з кінця, останні – з початку 1990 рр.), але його результатом вже  стало значне уповільнення темпів зростання  цін. В цілому країни, що розглядаються, дотримуються встановлених граничних  показників інфляції. Деяке відхилення в Бразилії, Колумбії та Мексиці  можна пояснити тим, що вже під  час застосування таргетування інфляції зазначені країни пережили валютно-фінансові  потрясіння, які негативно вплинули на темпи зростання цін. Про позитивні результати таргетування інфляції свідчить і те, що в державах, які його застосовують, в середньому спостерігаються нижчі темпи інфляції, ніж за всією групою країн, що розвиваються.

Отже, таргетування інфляції є відносно новим елементом монетарної політики для країн, що розвиваються. Проте після впровадження таргетування в країнах спостерігається значне зниження темпів інфляції. Також відзначається  зменшення інфляційних очікувань, що особливо важливо для підвищення довіри до національних валют зважаючи на високі показники інфляції у попередні  періоди. На користь таргетування інфляції говорить і той факт, що жодна  країна, що розвивається, не відмовилась  від таргетування після його впровадження. 

Відмітною особливістю функціонування валютних відносин в країнах, що розвиваються, є їх схильність до валютних криз. В  цілому, економіки країн, що розвиваються, більше схильні до валютно-фінансових потрясінь, ніж ринки розвинутих країн. Так, дослідження спеціалістами МВФ фінансово-економічних шоків, що мали місце в світі у 1975-2008 рр., показали, що частота валютних криз на ринках, що розвиваються, вдвічі перевищує частоту криз на розвинутих ринках. В країнах, що розвиваються, також більш масштабними виявляються негативні наслідки валютних потрясінь. Зокрема, валютні кризи в країнах, що розвиваються, призводять до більш помітного уповільнення темпів економічного зростання, що наведено в табл. 2.5.

Внаслідок валютної кризи  в країнах, що розвиваються, як правило, більш істотно підвищується незбалансованість  рахунку поточних операцій платіжного балансу (див. табл. 2.5). Хоча в результаті кризи може зменшитись негативне сальдо балансу (значна девальвація національної валюти буде стимулювати експорт), цей ефект може бути недовготривалим, і після деякого покращення стану платіжного балансу спостерігатиметься зростання від’ємного сальдо.

Таблиця 2.5

Зростання реального ВВП  і дефіциту балансу поточних операцій по відношенню до ВВП до, під час  і після валютної кризи за групами  країн, %

Валютна криза в країнах, що розвиваються, з більшим ступенем вірогідності може призвести до втрати країною доступу на міжнародні ринки  капіталів, оскільки кредитний рейтинг  цих країн в таких випадках, як правило, падає більш помітно, ніж в розвинутих країнах. Кредитні рейтинги, що надаються провідними міжнародними рейтинговими агенціями, дозволяють оцінити ступінь ризику інвесторів та кредиторів при вкладенні  коштів у цінні папери суб’єктів  національної економіки. В результаті валютної кризи ризикованість таких вкладень значно зростає. Так, ймовірність зниження незалежного кредитного рейтингу Moody’s в перші 6 місяців після валютної кризи в країнах, що розвиваються, дорівнює 20,0%, тоді як для розвинених країн цей показник становить 10,0%. Вірогідність зниження рейтингу Moody’s протягом 12 місяців після валютного потрясіння для країн, що розвиваються, зростає до 26,7%, а для розвинених країн залишається на рівні 10,0%. Крім того, в країнах, що розвиваються, існує ймовірність неодноразового зниження рейтингу в перші 12 місяців після кризи (6,7%).