Валютні обмеження в країнах, що розвиваються

Ситуація під час протікання валютних криз на ринках, що розвиваються, ускладнювалась ще й тим, що потрясіння у валютній сфері часто супроводжувались іншими видами фінансових криз або  викликали їх. Так, мексиканська криза 1994-1995 рр. мала елементи валютної, банківської  і боргової кризи. В 1997 р. у Південно-Східній  Азії валютна криза спровокувала розвиток банківської та боргової кризи. Зважаючи на масштабні негативні наслідки валютних криз в країнах, що розвиваються, ці держави витрачають більше коштів на їх ліквідацію. В більшості розвинутих країн рівень витрат на стабілізацію валютного ринку складав менше 10% ВВП, тоді як в країнах з ринком, що розвивається, він був значно вищим, досягаючи 40% ВВП. 

Валютні кризи в окремих  країнах мали місце ще в ХІХ  ст. Однак їх особливістю був локальний  характер розповсюдження кризових явищ. Сучасні валютні потрясіння в  силу розвитку процесів фінансової глобалізації часто приймають характер регіональних або світових валютних криз. Першою валютною кризою, яка була породжена  внутрішніми та зовнішніми причинами  і мала негативні наслідки для  великої кількості країн, набираючи  глобальних масштабів, вважається валютна  криза 1997-1998 рр. в країнах Південно-Східної Азії.

Основними передумовами розвитку кризи в країнах Південно-Східної  Азії є наступні:

1. Недосконалість валютної політики, зокрема, режиму курсоутворення. Валюти більшості країн регіону були тривалий час прив’язані до долара США. Стабільне зростання курсу долара протягом 3 останніх перед кризою років призвело до суттєвого зменшення експорту товарів з країн регіону, а зниження граничних валютних норм сприяло доларизації національних фінансових ринків. Крім того, прив’язка національних валют до долара розглядалась в якості гарантії того, що девальвації не відбудеться. Це стимулювало позики в іноземній валюті і призвело до підвищення ступеню валютних ризиків.

2. Значна залежність національних економік від іноземного капіталу. Швидкий розвиток економік країн регіону призвів до збільшення припливу в них іноземного капіталу у вигляді прямих і портфельних інвестицій.

3. Активізація валютних спекулянтів. В умовах завищеного валютного курсу, існування значної зовнішньої заборгованості і недостатнього розвитку фінансових ринків зростали масштаби спекулятивних операцій з національними валютами країн Південно-Східної Азії.

Різка зміна підвалин курсової політики призвела до зменшення довіри іноземних суб’єктів до національних валют азійських країн і викликала  відтік короткострокових капіталів, в  результаті чого відбулося істотне  зниження обмінних курсів національних валют відносно долара США.

Особливо помітним є зниження під час дії кризи курсу  валют країн Південно-Східної  Азії (Індонезії на 20% і Таїланду на 89%) у порівнянні з динамікою  курсів валют інших азійських країн. При цьому наслідки кризи продовжували діяти ще кілька років: країнам Південно-Східної Азії вдалося досягти відносної стабільності національних валют тільки в 2001 р., починаючи з якого в динаміці обмінних курсів спостерігаються менші коливання.

Наступним регіоном, в якому  спостерігається висока частота  валютних потрясінь, є Латинська  Америка. Найбільш масштабними вважаються валютні кризи в Мексиці (1994-1995 рр.), в Бразилії (1999 р.) і в Аргентині (2002 р.). Хоча кризи розвивалися в  різний час і в різних країнах, знову головною ознакою валютних потрясінь слугувало значне падіння  курсу національних валют відносно долара США. Основними причинами  валютних криз в Мексиці та Бразилії виступають ті ж чинники, що згодом призвели до розвитку азійської кризи (прив’язка валют до долара США  з наступним різким переходом  до режиму плаваючого курсу, імпорт у  великих обсягах іноземного капіталу, значний зовнішній борг).

В основі фінансової кризи  в Аргентині також значною  мірою знаходились прорахунки у  валютно-курсовій політиці. Режим валютного  правління, що використовувався в країні, підвищував ризик переоцінки національної валюти, оскільки уряд не міг використовувати  політику коригування курсу для  пристосування економіки до зовнішніх потрясінь.

Валютно-фінансова криза  в Мексиці мала наслідки в багатьох інших країнах, зокрема, зачепила більшість  фондових та валютних ринків, що розвиваються. Азійська криза негативно вплинула на всі фінансові ринки світу; криза в Бразилії викликала реакцію  в провідних міжнародних фінансових центрах (на біржах Нью-Йорка, Лондона, Парижа, Токіо). Особливістю фінансових потрясінь в Аргентині було те, що на відміну від мексиканської, азійської і бразильської криз, аргентинська криза носила регіональний характер (її негативні наслідки поширилися переважно на країни Латинської Америки: курси майже всіх національних валют  знизились відносно долара США, але  не в таких масштабах, як курс песо) і не мала істотних негативних наслідків  в інших регіонах світу.

Подібною до фінансових потрясінь  в Аргентині за масштабами розповсюдження негативних наслідків була валютна  криза в Туреччині в 2001 р. До кризи  Туреччина використовувала режим  повзучої прив’язки національної валюти. В результаті кризи турецька ліра девальвувала на 116% по відношенню до долара США і Туреччина, що була не в змозі  підтримувати фіксований курс, перейшла на режим плаваючого курсу. Незважаючи на суттєве погіршення показників економічного розвитку країни внаслідок кризи (зокрема, реальний ВВП скоротився з 7,4% в 2000 р. до -7,5% в 2001 р.), міжнародні фінансові  ринки ніяк не прореагували на турецьку кризу, хоча, виступаючи великими ринками, що розвиваються, Туреччина і Аргентина  могли б поширити такий самий  негативний вплив, як мексиканська або  азійська криза.

Що стосується інших регіональних груп країн, що розвиваються, то якщо окремі коливання кон’юнктури валютного  ринку й мали місце, характеру  валютних криз вони не набували. В цих  країнах трансформація режимів  курсоутворення відбувається повільніше, а динаміка курсів національних валют загалом відповідає режиму, що використовується. Так, серед країн Близького Сходу використання Єгиптом режиму керованого плавання супроводжується помірними коливаннями обмінного курсу, а застосування Йорданією традиційної прив’язки призводить до стабільно незмінного курсу. Така сама ситуація спостерігається серед африканських країн. Наприклад, за режиму прив’язки до валютного композиту в Марокко спостерігаються менші курсові коливання, ніж в Південній Африці, яка використовує режим незалежного плавання. [7]

В багатьох країнах Близького  Сходу і Африки проміжні режими досі використовуються і не призводять до розвитку валютних криз, як в інших  регіональних групах країн. Відсутність  валютно-фінансових потрясінь в  країнах Близького Сходу і  Африки, які б набували характеру  повномасштабних валютних криз і  розповсюдили свої негативні наслідки на інші країни, можна пояснити меншим ступенем інтеграції цих країн в  світове господарство, меншою відкритістю  національних фінансових ринків, певною замкненістю окремих економік, а  в деяких випадках – відсутністю  повноцінних національних валют.

Отже, валютні кризи, які  мали місце на ринках, що розвиваються, були викликані як зовнішніми чинниками, так і прорахунками у внутрішній валютній політиці. Головним чинником валютних потрясінь у більшості  випадків слугував вибір невірних орієнтирів в політиці курсоутворення (наприклад, необґрунтована фіксація курсу), оскільки майже всі розглянуті кризові  явища розвивалися у країнах  з традиційною фіксацією курсу  національної валюти. Тому програма антикризових заходів перш за все знаходила  відображення у відповідному коректуванні національної валютної політики і, зокрема, стосувалась зміни фіксованого  режиму курсоутворення на плаваючий. На нашу думку, валютні кризи, що сталися після азійської кризи 1997 р. і бразильської кризи 1999 р., вже не мали таких глобальних наслідків саме тому, що останнім часом велика кількість країн, що розвиваються, перейшли до гнучкого курсоутворення, і плаваючий курс національних валют слугує своєрідним буфером для зовнішніх потрясінь.

Таким чином, в останні  роки спостерігається перехід багатьох країн, що розвиваються, від режимів м’якої прив’язки, які викликали розвиток валютних криз, до режимів плаваючого курсу. Як вже було відзначено, режим гнучкого валютного курсу, який забезпечує економіку буфером проти зовнішніх шоків, є найбільш розповсюдженим режимом курсоутворення в сучасному світовому господарстві (45,99% країн). Проте останні дослідження результатів використання режимів гнучкого валютного курсу країнами світу показують, що ці країни не отримують всіх можливих переваг, оскільки держави, які de jure проголошують плаваючий режим, на практиці не дозволяють своїм валютам плавати.

Теоретично режим плаваючого курсу передбачає більшу волатильність  обмінного курсу і меншу волатильність  валютних резервів і процентної ставки порівняно з режимами жорсткої прив’язки. В дійсності, сучасні країни з  режимами гнучкого курсу надають  перевагу більшій волатильності  резервів і процентної ставки і меншій волатильності валютного курсу (особливо це стосується країн, що розвиваються). Так, коливання курсу в країнах  з жорсткою фіксацією є більшими, ніж в країнах з гнучкими режимами, що представлено в табл. 2.6.

Таблиця 2.6

Волатильність обмінного  курсу і процентної ставки за типом  режиму курсоутворення

При цьому чим гнучкішим  є режим, тим меншою є вірогідність зміни обмінного курсу. Водночас, номінальна процентна ставка при  плаваючих режимах коливається  більше, ніж при режимах фіксації. Таке явище, коли країни з режимами гнучкого курсоутворення більше схильні  реагувати на шоки через регулювання  процентної ставки, а не через пристосування  валютного курсу, в західній економічній  літературі отримало назву „fear of floating” („страх перед плаванням”).

Дослідження волатильності  обмінного курсу, процентної ставки і міжнародних резервів в групах країн з різними типами економічних  систем свідчить про те, що здатність  допускати вільне плавання валюти тісно  пов’язана з рівнем розвитку країни: „страх перед плаванням” більш  характерний для країн, що розвиваються, що ілюструють дані табл. 2.7. Відносна волатильність валютного курсу в цих країнах є набагато меншою, ніж в розвинутих країнах, причому латиноамериканські країни демонструють найнижчі показники відносної волатильності. Оскільки більша частина країн, що розвиваються, використовують режими плаваючого або змішаного курсу, то можна припустити, що ці країна надають перевагу або офіційній традиційній фіксації, або неофіційно не дозволяють плаваючому курсу значно коливатися.

Таблиця 2.7

Відносна волатильність  обмінного курсу за групами країн, %

Головними причинами недопущення  значних коливань плаваючого курсу  країнами, що розвиваються, є наступні:

1. Істотний вплив режиму курсоутворення на динаміку інфляції (за оцінками експертів, середні темпи інфляції в країнах з режимом фіксації становлять 8% на рік, з проміжними режимами – 14%, з плаваючим курсом – 16%) [14,23]. Високі показники інфляції в цих країнах в попередні роки втримують центральні банки від допущення повної гнучкості обмінних курсів національних валют. В цьому випадку „страх перед плаванням” в значній мірі пояснюється так званим „страхом перед інфляцією” (особливо це стосується країн Латинської Америки, волатильність плаваючих курсів в яких є найменшою).

2. Негативний вплив курсових коливань на вітчизняні банки і підприємства, які мають значну заборгованість в іноземній валюті. При цьому значні коливання обмінного курсу можуть негативно вплинути на всю фінансову систему країни, оскільки масштабне зниження курсу національної валюти призводить до загальної неплатоспроможності країни, що викликає ще більші курсові коливання та послаблює фінансову систему.

Намагаючись уникнути вказаних проблем через недопущення коливань валютного курсу, країни, що розвиваються, з іншого боку, можуть зіткнутися з  іншими труднощами. По-перше, відсутність  курсових коливань означає відсутність  валютного ризику і створює умови  для неспівпадання активів і  зобов’язань, як суб’єктів господарювання, так і держави в цілому. В  результаті фіксація курсу призводить до відсутності ефективного хеджування відкритих позицій.

По-друге, існування незмінного курсу в багатьох країнах, що розвиваються, формує впевненість в стабільності обмінного курсу, а тому стимулює зовнішні запозичення в іноземній  валюті і призводить до зростання  зовнішнього боргу. Наприклад, результатом  низької курсової волатильності  в країнах Латинської Америки  і Азії стало формування найбільшого  за обсягами зовнішнього боргу серед регіональних груп країн. Країни Латинської Америки, в яких відносна волатильність курсу є найменшою серед всіх країн світу, знаходяться на першому місці не лише за абсолютними розмірами зовнішньої заборгованості, але й за показником відношення боргу до експорту товарів та послуг. За умов значної зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються, і існування штучно фіксованого курсу більш-менш масштабне падіння вартості національних валют може викликати наслідки, аналогічні тим, що мали місце в деяких азійських або латиноамериканських країнах під час валютно-фінансових криз.