Управління ліквідністю банка

У міжнародній практиці менеджери по управлінню ліквідності банків розробили ряд практичних рекомендацій для поліпшення цього виду діяльності.  Перша з них складається в тому, що менеджери по управлінню ліквідністю повинні контролювати діяльність усіх відділів банку, відповідальних за використання і залучення коштів, і координувати свою діяльність із роботою цих відділів.

Друга рекомендація полягає в тому, що менеджери по управлінню ліквідністю повинні передбачати коли найбільше великі вкладники і користувачі кредитів банку планують зняти кошти з рахунку або збільшити внески.  Це дозволяє керуючим планувати свої дії у випадку виникнення дефіциту або надлишку ліквідних коштів.

Відповідно до третьої рекомендації, менеджери по управлінню ліквідністю в співробітництві з вищим керівництвом і керівниками відділів повинні бути впевнені, що пріоритети і цілі управління ліквідними коштами очевидні.  У недавньому минулому при розміщенні коштів ліквідність банку часто мала вищий пріоритет.  Сьогодні управлінню ліквідними коштами в загальному приділяється роль допоміжного механізму в порівнянні з пріоритетом банку №1 - наданням позик усім категоріям клієнтів.  Банк повинний надавати будь-які вигідні позики, ставлячи перед керуючим ліквідними коштами завдання вишукування достатніх коштів для забезпечення кредитів.

Суть четвертої рекомендації складається в наступному: потреби банку в ліквідних коштах і рішення щодо їх розміщення повинні постійно аналізуватися з метою запобігання і надлишку, і дефіциту ліквідних коштів.  Зайві ліквідні кошти, що не реінвестуються в той же день, ведуть до втрат прибутків банку, у той час як їхній дефіцит повинний бути швидко ліквідований щоб уникнути несприятливих наслідків поспішних позик або продажів активів, також ведучих до втрат прибутків.

Таким чином, кожний комерційний банк повинний самостійно забезпечувати підтримку своєї ліквідності на заданому рівні на основі як аналізу її стану, що складається на конкретні періоди часу, так і прогнозування результатів діяльності і проведення в наступному науково обгрунтовані економічної політики в області формування статутного капіталу, фондів спеціального призначення і резервів, залучення позикових коштів сторонніх організацій, здійснення активних кредитних операцій.

3.2 Визначення залежності між капіталом та зобов’язаннями банків України

Всі банки тією чи іншою мірою стикаються з проблемою неповернення кредитів та заборгованістю клієнтів. Проблема існує з тією кредитною заборгованістю, що може бути не повернута. Така заборгованість виникає як результат помилок в організації кредитного процесу в банку, у зв’язку зі зниженням кредитоспроможності позичальників або внаслідок непередбачених змін у зовнішньому середовищі.

Власний капітал банку являє собою грошові кошти та виражену у грошовій формі частину майна, які належать його власникам, забезпечують економічну самостійність і фінансову стійкість банку. Власний капітал слугує насамперед для захисту інтересів вкладників і кредиторів банку, для покриття можливих збитків від банківської діяльності. Зазначені збитки, як правило, покриваються за рахунок поточних прибутків, якщо їх недостатньо, то використовується частка власного капіталу.

Таким чином, постає завдання моделювання обсягів власного капіталу банку шляхом вимірювання зв’язку між зміною показника.

Для виявлення взаємозв’язку між динамікою обсягів капіталу банку і динамікою зобов’язань було сформовано вхідну базу даних (таблиця 3.1), яка являє собою сукупність статистичних показників, які охоплюють 12 банків України.

Таблиця 3.1 - Динаміка обсягів капіталу та зобо’язань банків України                                         

Для попереднього аналізу динаміки обраних показників слід розрахувати матрицю парних кореляцій. В табл. 3.1 представлені показники, що дозволяють розрахувати матрицю парних кореляцій, яка відображає наявність та тісноту зв’язку між ними ( таблиці 3.2).

Таблиця 3.2 - Матриця парних кореляцій факторів

Аналізуючи дані таблиці 3.2 можна зробити висновок про те, що ряд представлених показників характеризується високими коефіцієнтами парної кореляції, що дозволяє говорити про наявність прямого, тісного взаємозв’язку між показниками, які досліджуються.

Припустимо, що між обсягами власного капіталу та обсягом кредиторської заборгованості є лінійний кореляційний зв’язок, який можна виразити у вигляді рівняння прямої:

                                ,                                                (3.1)

де   x1 – обсяг кредиторської заборгованості – факторний показник;

       y – обсяг власного капіталу – результативний показник;

       а0, а1 – параметри моделі.

Параметри рівняння парної регресії визначаються за наступними формулами (3.2), (3.3):

                              ,                                                      (3.2)

де   – середнє значення показника по банках;

     – середнє значення функції.

                            ,                                                           (3.3)

де   хі – значення показника і – го банку;

       уі – значення функції і – го банку.

Для розрахунку параметрів рівняння парної регресії розраховуються попередньо та .

                                            ,                                              (3.4)

                                            ,                                                  (3.5)

де   n – кількість аналізованих банків.

Регресійна статистика дозволяє представити зв'язок між показником, та факторами, які впливають на нього у цифровому відношенні, даний аналіз представлений в таблиці 3.3

Таблиця 3.3 - Регресійна статистика

Як видно з таблиці 3.3 коефіцієнт множинної кореляції прагне до 1, а це означає, що між показниками існує тісний лінійний зв'язок. R-квадрат дорівнює 0,754. Таким чином, отримана модель приблизно на 75,4% пояснює зміну обсягу власного капіталу банку від зміни обсягу кредиторської заборгованості і лише на 24,6 % – від інших факторів.

Наступним етапом є дисперсійний аналіз (таблиця 3.4).

Таблиця 3.4 - Дані дисперсійного аналізу