Шпоргалка по "Економічна думка"

Ф.Візер:

• розглядає витрати як своєрідну корисність. Він стверджував, що цінність продуктів визначається цінністю витрат виробництва, а цінність останніх — граничною корисністю граничного споживчого блага. Існує навіть закон Візера, згідно з яким вартість витрат виробництва є похідною від вартості продукту
• політична економія є прикладною психологією, а її завдання полягає в тім, щоб пояснити всі економічні явища, на підставі мотивів, якими керуються у власній діяльності окремі люди.
• Замість терміна, найменш важлива користь, він увів у науковий обіг термін «маржинальна корисність».
• обмеженість матеріальних благ.

Таким чином можна назвати три найхарактерніші  методологічні особливості австрійської школи: по-перше, ідеалістичне відображення економічних процесів і явищ; по-друге, використання в якості головного  об’єкта дослідження, не суспільного  виробництва, а індивідуального  господарства; по-третє, визнання примату  споживан­ня над виробництвом

49. Кембріджська школа. Економічна теорія А.Маршалла.

Кембріджська школа, що виникла в Англії наприкінці 19сь акцентувала увагу на розвиткові мікроекономічному аналізі економічних явищ.Запропоновані представниками цієї школи ідеї ляли в основу сучасної мікроекономіки.Вдмовившись від пошуку джерела цінності,Маршал,якого вважають засновником неокласичного напрямку економічної теорії, застосував функціональний аналіз впливу.Розробив теорію цінності й на її підставі теорію ціни,згідно з якою ринкова ціна є рівноважна функціональних залежностей попиту та пропозиції.

Завдяки Маршаллові була завершена зміна  предмета економічної теорії, яку  розпочала австрійська школа, і  поділ його на два самостійних  об´єкти - мікроекономіку і макроекономіку, що разом творять єдину економічну теорію, або economics. А. Маршалла багато років вважали головою англійських економістів.

Ідеї Маршалла     противником трудової теорії вартості. Він уважав, що центр ваги з проблеми вартості потрібно перенести на вивчення закономірностей взаємодії попиту і пропозиції, що дасть змогу створити нову теорію ціни.

• Рушійною силою економіки Маршалл вважав економічну свободу і конкуренцію.Після свободи і конкуренції основним фактором економіки є гроші. Але пояснюється це не тим, що гроші або матеріальне багатство є головною метою людської діяльності, а тим, що "у тому світі, в якому ми живемо, вони служать єдиним придатним засобом виміру мотивів людської діяльності в широких масштабах".
• теорія ціни Маршалла - це симбіоз трьох теорій: витрат виробництва, граничної корисності, попиту і пропозиції."Ціна попиту", яку покупець згодний сплатити за товар, визначається корисністю товару, при цьому ж корисність розглядалася як максимальна ціна, яку може сплатити за товар покупець.
• одним з перших звернув увагу на те, що взаємозалежність між витратами виробництва і ціною змінюється в зв´язку з різними тимчасовими підходами - короткостроковим або довгостроковим. Він відзначав, що в аналізі ціни потрібно враховувати фактор часу.

Розглядаючи історичне місце і значення економічної  теорії А. Маршалла, необхідно зазначити, що вона мала значний вплив на розвиток політичної економії. Класична економічна теорія набула у працях Маршалла завершеного  вигляду; її подальший розвиток можливий лише на основі переходу до неокласичної парадигми. Маршалл багато зробив для  розвитку економічної теорії у цьому  напрямі. По суті Маршалл - не тільки останній видатний представник класичної  школи, але й один із перших її перетворювачів за допомогою "граничних" понять.

 

78. Економічні погляди І.Франка.

Цей факт не важко проілюструвати на економічних  поглядах І. Франка, який у студентські  роки захоплювався соціалізмом, у тому числі в його марксистській інтерпретації. У 1878 р. І. Франко готував підручник  з політичної економії, щедро використовуючи ". Користуючись дослідженнями М. Зібера, І. Франко наприкінці 70 - на початку 80-х років XIX ст. дотримувався трудової теорії вартості, вважав її єдино науковою, виступав у полеміці на її захист.

І. Франко приділяв першочергову увагу  з'ясуванню найголовніших категорій  політекономії. У ході опанування марксистської  економічної теорії поглиблювалося розуміння ним таких економічних  категорій, як капітал,товар, додаткова  вартість, заробітна плата та ін.

Згодом, а точніше вже у другій половині 90-х років XIX ст., І. Франко щораз більше виступав з критикою економічних  доктрин марксизму. Ще більше, український  мислитель засвідчив, що з погляду  гуманізму В. Консідеран мав більше рації, аніж К. Маркс і Ф. Енгельс; їхня програма "державного соціалізму аж надто пахне державним деспотизмом та уніформізмом".

Марксизм, на думку І. Франка, це "безглузда  і антигуманна доктрина". Подібні  висловлювання, підперті конкретним аналізом тогочасної дійсності, переконливо  свідчать, що І. Франко з прихильника  перетворився на критика матеріалістичних економічних теорій. Широко наводив  Франко в узагальнюючих формулюваннях  своє розуміння суті і класової природи  капіталу. При визначенні суті капіталу він перш за все підкреслював, що капітал приносить прибуток. «Під капіталом, — писав він, — розуміємо  не тільки гроші, що дають проценти, але й усякі інші достатки, яких власник не вживає безпосередньо, але  які таким або іншим способом мають давати йому прибуток»

Додаткову вартість розглядав Франко як надлишок праці, яку віддає робітник капіталістові  понад ту кількість праці, яку  робітник одержує у вигляді зарплати.

50. Економічний романтизм С.Сісмонді.

Епохою  формування соціалістичних ідей прийнято вважати першу третину XIX ст. Якщо А. Сміт і Д. Рікардо бачили в капіталізмі  «природний порядок», то соціалісти розцінювали  капіталізм як щось, що суперечить природному порядку і не забезпечує ні справедливого  розподілу, ні ефективного використання матеріальних і людських ресурсів.З позицій інтересів дрібних власників – селян, фермерів, ремісників – розвивали свої теорії відомі французькі  економісти С. Сісмонді і П.Ж. Прудон.

У цей період зароджується напрям економічної  думки, що виражає інтереси дрібної  буржуазії, – економічний романтизм.

Причини виникнення концепції економічного романтизму:

• промисловий переворот і буржуазна революція, у результаті яких відбувалося розорення дрібних ремісників і селян;
• поява величезної армії безробітних.

Останнім  представником класичної школи  у Франції і родоначальником  економічного романтизму є Жан Шарль Леонар Сімонд де Сісмонді.

Свої  нові економічні погляди Сісмонді виклав у працях «Нові засади політичної економії» (1819 р.) і «Нариси політичної економії» (1837 р.), в яких започаткував критику економіки вільної конкуренції з позицій інтересів найманих робітників і дрібних власників.

  Сісмонді вважав, що політична економія – це моральна наука, за основу якої взято людський фактор (почуття, потреби тощо). Для нього характерне абстрактне трактування моральних категорій («воля», «щастя» та ін.), уявлення, відповідно до яких вивчення історії має слугувати для формування практичних уроків.

Ідеальною економічною системою він вважав дрібне товарне виробництво; захищав патріархальність побуту і цехову регламентацію виробництва.

Сісмонді глибоко вивчав процес реалізації сукупного продукту. Його погляди в цьому питанні йдуть врозріз із класичною школою. Він вважає кризи надвиробництва постійним явищем в економіці, оскільки для повної реалізації продукту вартість має відповідати доходам суспільства. Причина криз –недоспоживання внаслідок процесу нагромадження.  Слабке місце в теорії криз Сісмонді в тому, що він не розрізняв виробниче й особисте споживання. Конкуренція і наймана праця, за Сісмонді, є причинами виникнення нерівності. В умовах капіталізму вільна конкуренція зіштовхує інтереси товаровиробників, і тому її варто законодавчо обмежувати.

Сісмонді пропонує законодавчі заходи для обмеження конкуренції:

1)     заохочення дрібного капіталу;

2)     обмеження використання нової  техніки – сьогодні це не  є вірним;

3)     участь робітників у процесі  формування прибутку.

            Держава повинна керувати процесами  виробництва і розподілу багатства  в інтересах дрібного виробника.

Сісмонді розробив соціальні програми реформ, спрямованих на поліпшення економічного становища робітничого класу.

С.Сісмонді був прихильником трудової теорії вартості. "Праця є єдиним джерелом багатства", - твердив він. Гроші трактував як продукт розвитку товарних відносин, що мають внутрішню вартість, визначену працею.

  Таким чином, Сісмонді був першим економістом, що поставив проблему криз надвиробництва в центр дослідження. Сісмонді доводить неминучість криз надвиробництва внаслідок властивої капіталізму суперечності між виробництвом і споживанням. Виробництво зростає, а споживання скорочується (під споживанням Сісмонді має на увазі лише особисте споживання). С. Сісмонді висунув тезу: товари купуються за доходи. Доходи робочого класу скорочуються, доходи капіталістів, які йдуть на особисте споживання, зростають повільніше, ніж виробництво товарів. Продукція, що не знаходить покупців в особі робітників і капіталістів, може бути реалізована на зовнішніх ринках або продана суб'єктам, не включеним до системи «капіталіст – робітник», тобто селянам і ремісникам. Сісмонді ніби повторює мальтузіанську концепцію «третіх осіб», але у нього ці «треті особи» – не аристократія, духовенство та інші непродуктивні прошарки, а дрібні виробники.

 

 

 

 

51. Історична школа політичної економії: В.Рошер, Б.Гільдебранд, К.Кніс

   Засновниками старої історичної  школи були В. Рошер (1817-1894), Б. Гільдебранд (1812-1878) і К. Кніс (1821-1898).

У межах десятиріччя, тобто з 1843 по 1853 pp., вони видали кілька подібних між собою за змістом книг з політичної економії. Так, у 1843 р. В. Рошер, який окреслив загальні контури історичного методу в політичній економії, опублікував "Короткі основи курсу політичної економії з погляду історичного методу". У 1848 р. вийшла книга Б. Гільдебранда "Політична економія сучасного і майбутнього". У 1853 p. K. Кніс видав працю "Політична економія з точки зору історичного методу".

В. Рошер:

• три фактори виробництва, а вартість товару розглядав з позицій корисності.
• "неречові капітали", зараховуючи до них професійні навички; отже, капіталом виступали і робітники, які мають кваліфікацію.
• використовував теорію здержливості В. Сеніора.

  Подібних поглядів дотримувався  і Б. Гільдебранд, який також підтримував Ж. Сея у тлумаченні  природи прибутку підприємця. історичної школи наполягали на відносному значенні економічних законів, установ та ідей, на їх змінності, яка проходить "поряд і паралельно із зміною самого народу та його потреб".

Політична економія, на думку Б. Гільдебранда, є наукою моральною, а не вченням про людський егоїзм. В історії господарського розвитку Б. Гільдебранд вирізняв три фази: натуральне господарство середніх віків, грошове господарство, кредитне господарство. Кредитне господарство він вважав втіленням "добродійництва", бо обмін продуктами в цій системі ґрунтується на "чесному слові, на довірі, на моральних засадах". На думку економіста, кредит може стати силою, здатною усунути панування грошей і капіталу, перетворити світ на засадах справедливості

Дотримуючись  методології еволюціонізму, економісти старої історичної школи визнавали  виникнення економічних категорій  в праісторичну добу. Наприклад, В. Рошер уже в первісних лісах знаходив капітал і "немічних пролетарів", Б. Гільдебранд вважав, що різниця між підприємцем і робітником існувала завжди.

Приватна  власність, як зазначав Б. Гільдебранд, є "наймогутнішим двигуном розвитку духу", без котрого людство залишилось би "нежиттєвою, одноманітною масою" ..

    К. Кніс заперечував об´єктивний характер економічного розвитку суспільства. Він вважав, що суспільство вільне від дії будь-яких законів.

Представники  старої історичної школи на перший план ставили природні відмінності  народів, їхніх здібностей і рівня  розвитку. Це виключає можливість виявлення  одного типу господарства у різних націй.  Представники історичної школи  всіляко наголошували на значенні етичних, психологічних, правових і політичних чинників, відводячи їм вирішальну роль у господарському розвитку.

Річ у тому, що багато положень, які висунула стара історична школа в галузі економічної науки, є об´єктивним продуктом розвитку економіки та економічної думки. Вміла інвентаризація понятійного апарату й аргументів старої історичної школи в політичній економії служить поступові економічної науки, проникненню в економічні явища і процеси, їх історичні та національні особливості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

52. Нова історична школа та «соціальний напрям»: Г.Шмоллер, Л.Брентано, К.Бюхер.

У 70—80-ті pp. XIX ст. у Німеччині виникла так звана нова або молода історична школа.

Ядро "першої хвилі" теоретичних надбань  нової історичної школи становили  твори Г. фон Шмоллера (1838—1917), Л. Брентано (1844—1931), К. Бюхера (1847—1930), які поставили перед собою завдання, поглибивши та розвинувши історичний метод, дослідити на його основі господарські явища і процеси з метою вирішення практичних проблем формування економічної політики, адекватної реаліям економічного розвитку нації.

На  відміну від старої історичної школи, молода історична школа не була однорідною і розпалась з самого початку  на дві течії:

— консервативну, яку очолив Г. Шмоллер — прихильник традиційних підвалин німецького суспільства, монархії та націоналізму;

— буржуазно ліберальну, яку очолив Л. Брентано — прихильник поступового реформування буржуазного суспільства на шляху розвитку профспілкового руху та досягнення "класового миру".

Г.Шмоллер:         вважав, що оскільки економічні закони пов´язані з точним виміром причин, то важко твердити про існування економічних і соціальних законів.          повинні національну економіку поставити в ряд соціальної науки, яка б не відділялася від умов простору, часу і національності, основи якої ми самі, переважно, мусимо шукати в історії.           не був прихильний до теорії і ставив перед собою завдання "підсилити теорію ґрунтовними дослідженнями всіх видів" .На місце теорії ставить економічну описово-статистичну "навчальну будівлю". У численних монографіях зазначено, що спочатку слід зібрати матеріал (дані), впорядкувати їх, потім вивчити взаємозв´язки.