Шпоргалка по "Економічна думка"

Теорія "гармонії інтересів" основних класів капіталістичного суспільства. Досліджуючи  закони економічного розвитку, Ф. Бастіа сформулював головне, на його думку, запитання: перебувають людські інтереси, залишені самі на себе, в гармонії між собою чи вони прямо протилежні один одному? Намагаючись дати відповідь на нього, вчений відстоював теорію природного порядку та заперечував існування соціальних антагонізмів. Як і А. Сміт він пов'язував прогрес суспільства з реалізацією вільної ініціативи кожної людини.

Джерело економічних гармоній Ф. Бастіа вбачав у вільній конкуренції та обміні, в процесі якого усі члени суспільства "вимушені надавати один одному взаємні послуги і взаємну допомогу заради спільної мети.

41.  «Економіка пропозиції»: А.Лаффер, К.Мандель.

Серед економістів, що їх теоретично обґрунтували, були американські професори А. Лаффер (університет Південної Кароліни) та Р. Мандель (Колумбійський університет), які вважали, що економіка пропозиції формується на основі розв´язання проблем нагромадження капіталу та державних фінансів. Передусім вони піддали сумніву висновок, що заощадження є причиною скорочення обсягів виробництва, економічної діяльності, а отже, зайнятості, тому його рекомендації щодо стимулювання попиту за рахунок маніпулювання податками вважали недоцільними.

Основний  шлях до зростання виробництва вони вбачали в стимулюванні праці, заощаджень та інвестицій. Стимулювання пропозиції праці безпосередньо пов´язане з розмірами заробітної плати, витрати на яку становлять значну частку в сукупних витратах. Зменшення податків позитивно впливатиме на розмір заробітної плати, збереже її певний реальний рівень, а це позначиться на доходах підприємця.

Розумна податкова політика, орієнтована  на зниження ставки податку, на думку  авторів, приведе до зростання обсягів  та зменшення витрат виробництва, що є основою збільшення пропозиції і, зрештою, забезпечить зростання  національного доходу, що не лише не зменшить надходження до державного бюджету, не викличе бюджетного дефіциту, а навпаки, збільшить податкову  базу.

Економічний зміст кривої Лаффера полягає в тому, що якщо податковий прес переходить оптимальну межу, то надходження до бюджету спочатку зростають, а згодом починають спадати. Це відбувається тому, що зниження прибутковості виробництва стимулює спад ділової активності, зростає схильність до споживання та скорочуються обсяги інвестування, тобто фізично зменшується об´єкт оподаткування. Крім того, звужується сфера легального бізнесу. Прагнення держави мати стабільний рівень надходжень примушує її в такій ситуації надалі збільшувати ставки податків до того часу, коли вже ніхто не працюватиме і не сплачуватиме їх. Зниження ставки податку в короткому проміжку часу приведе до зменшення надходжень, але стимулюватиме виробничу активність, що, зрештою, позначиться на їх обсязі. Лаффер вказав на необхідність визначення оптимальної ставки податку, яка, на його думку, залежить від економічної ситуації, розмірів та структури виробничої сфери, національних, культурних, психологічних та інших чинників.

Отже, основним у теорії економіки пропозиції було заперечення маніпулятивної фіскальної політики та системи прогресивного оподаткування, що негативно впливає на ділову активність, оскільки не стимулює заощадження та інвестиції, зумовлює нераціональний розподіл факторів виробництва, перерозподіл національного доходу між виробництвом та споживанням на користь останнього і спричиняє отримання неоподаткованих доходів, що супроводжується появою тіньової економіки, бартерного обміну, прихованої зайнятості.

Мандель зазначав, що за допомогою податкової політики можна також здешевити розширення виробництва і сприяти підвищенню зайнятості, не стимулюючи інфляцію.

42. Національна система політичної економії Ф.Ліста.

Система національної економіки на німецькому ґрунті вперше найяскравіше виявилася  в економічних поглядах Фрідріха Ліста (1789-1846)

Головним  твором Ф. Ліста є "Національна  система політичної економії" (1841 р.), в якому він проголосив себе противником промислового планування Англії і захисником національної єдності  Німеччини.. Через те він протиставив  економічній теорії Сміта і Рікардо  вчення про національну економіку, відкидаючи загальні закони розвитку виробництва в різних країнах. Він  твердив, що економіка окремих країн  розвивається за особливими законами, і тому для кожної країни властива своя національна економіка, завдання якої полягає у створенні найкращих  умов для розвитку продуктивних сил  нації.

Центральне  місце в системі Ф. Ліста посідала його теорія продуктивних сил та вчення про стадії господарського розвитку нації в поєднанні з ідеєю "виховного  протекціонізму". У "національно-економічному поступовому русі нації" Ліст виділяв  п´ять стадій: дикості, скотарську, землеробську, землеробсько-мануфактурну і землеробсько-мануфактурно-комерційну.

Ф. Ліст по-своєму тлумачив продуктивні  сили; до них він зараховував різні  суспільні інститути: уряд, мораль, мистецтво, суд. До капіталу, крім матеріального  багатства, він відносив природні й  набуті здібності людей. Ліст надавав  великого значення організаційно-економічним  відносинам, транспортній інфраструктурі, моральному духу нації.

Звичайно, що розбудова національної економіки  пов´язана з активною економічною політикою. Тому не дивно, що Ф. Ліст виступав за ефективний протекціонізм у зовнішньо-господарській політиці держави. Він твердив, що політика лібералізму і задоволення потреб населення за рахунок імпорт-конкурентних переваг над іноземними країнами.

"Національна система політичної  економії" Ф. Ліста збагатила економічну науку макроекономічним і мікроекономічним підходами до розбудови національної економіки, тлумаченням загальних економічних категорій в органічній єдності з їх національним наповненням і застосуванням.

Ф. Ліст надавав великого значення національно-культурним джерелам економічного зростання, що було актуальним упродовж XIX-XX ст. Протиставивши  теорії мінових вартостей теорію продуктивних сил, він твердив, що сила, яка творить багатство, є важливішою від самого багатства. Потрібно, як казав Ф. Ліст, продукувати духовні  знання, бо вони виробляють продуктивні  сили, тоді як інші блага виробляють лише обмінні вартості. Нація, зазначав Ф. Ліст, мусить добувати духовні й  суспільні сили, щоб виробляти  матеріальні блага.

Акцент  на ролі духовності, культури, традиції тощо в економічному зростанні надає  особливої актуальності, привабливості  економічній теорії Ф. Ліста, яка  випередила розвиток економічної науки, що була затиснута в лещата матеріалістичних детермінацій і матеріалістичного  інтересу. Навіть запроваджене Ф. Лістом поняття продуктивних сил згодом було звужене і зведене, по суті, до речових факторів економічного розвитку.

43. «Економіка пропозиції»: Ф.Гайєк.

Його  ідеї отримали розвиток у сучасній концепції монетаризму. Полемізуючи з Кейнсом у 30-ті роки, Гайєк бачить причини "великої депресії" з її масовим безробіттям у неправильних співвідношеннях цін, які утворилися через непередбачені зміни пропозиції грошей. Відновити баланс попиту та пропозиції праці може тільки ринковий механізм, державне втручання тільки погіршить становище. Воно здатне дати лише короткостроковий ефект, а його віддаленими наслідками будуть інфляція і зростання безробіття. Гайєк визнає, що уряди, які проводили політику кейнсіанства, дійсно мали успіх у підтримці повної зайнятості за рахунок кредитної експансії й стимулювання сукупного попиту, спираючись на кейнсіанську формулу, де безробіття є прямою функцією сукупного попиту. Але ціною цих досягнень стала відкрита інфляція. Крім загально визнаних висновків щодо негативних наслідків інфляції, Гайєк звертав увагу нате, що інфляція породжує набагато більше безробіття, ніж те, якому з самого початку передбачалось перешкодити, і висловлює незгоду з тезою, згідно з якою інфляція має наслідком простий перерозподіл суспільного продукту, в той час як безробіття зменшує останній, будучи більшим злом. На думку Гайєка, інфляція сама стає причиною збільшення безробіття, оскільки вона призводить до дезорієнтації трудових ресурсів. Нема нічого легшого, пише він, ніж забезпечити на деякий час додаткові робочі місця, займаючи працівників тими видами діяльності, які тимчасово стають привабливими з уваги на призначені для цього додаткові витрати. Але відповідні робочі місця зникнуть, як тільки буде зупинена інфляція. Що ж до штучно прискореного економічного зростання, то багато в чому це означає марнотратство ресурсів.

Щодо  власне економічної критики державного регулювання і, передусім, критики  соціалізму, то Гайєк акцентує увагу на двох моментах: достатності інформації для прийняття рішень і швидкості реакції на зміни економічної ситуації. Взагалі у системі поглядів Гайєка на економічні процеси інформації надається дуже велике значення. Економічний аналіз має справу з поведінкою індивіда, яка будується згідно з накопиченою цим індивідом інформацією. Гайєк критикує традиційне уявлення про конкуренцію, яке виходить з того, що всі її учасники мають однакову інформацію. Насправді знання про попит і пропозицію сьогодні й у майбутньому розподілені між людьми аж ніяк не рівномірно. Ринок - це механізм поширення інформації. Конкуренція - це спосіб повідомити людям, які варіанти виробництва є найдешевшими і дають якісно найкращий результат. Як наслідок і свідоцтво поширення інформації, ціна в той же час стимулює дії людини після пристосування до умов, що змінюються. Звідси, за Гайєком, основна умова ефективності економіки: безперешкодне поширення інформації через інститут ринку. Централізоване запровадження цін не тільки не пов´язане з інформаційним механізмом ринку - воно позбавляє можливості раціонально діяти навіть тих виробників, які мають достатнє знання про порівняльну технологічну ефективність різних варіантів виробництва, про попит на продукцію тощо.

Тільки  ринок здатен швидко і адекватно  реагувати на коливання попиту і  пропозиції; централізоване планування завжди буде запізнюватись з внесенням  коректив у плани виробництва  і розподілення.

Двома роками пізніше він опублікував  книгу "Денаціоналізація грошей", в якій виступив проти державної  монополії на випуск валюти. Емісійна діяльність держави часто послуговується не потребами економіки, а цілями покриття бюджетних витрат. Крім того, в сучасних умовах уряди використовують емісію для оперативного впливу на інвестиції, безробіття, зовнішню торгівлю тощо. Так, регулювання дає неправильні  сигнали ринкові й замість  стимулювання економічного зростання  спричинює кризу. Гайєк пропонує вважати валюту звичайним товаром і виробляти її "ринковим способом". "Приватні" гроші будуть конкурувати між собою, що призведе до витіснення гірших валют і підвищення якості тих, що залишилися. Грошовий обіг повністю буде відповідати вимогам ринку. Денаціоналізація грошей сприятиме позитивним перетворенням кредитних та інвестиційних інститутів. З позицій ефективності конкуренції валют Гайєк виступав проти єдиної валюти Європейського Співтовариства країн.

Досить  цікавою була його пропозиція не тільки якомога більшого поділу влади (на три - п'ять незалежних гілок), які б  контролювали одна одну і конкурували  одна з одною, але впровадити конкурентне  середовище у такі галузі державного суверенітету, як, приміром, формування пропозиції грошей.

Гроші, на думку Хайєка, взагалі не повинні виступати в ролі інструменту економічної політики держави, яка має на меті забезпечення постійного темпу приросту грошової маси в обігу відповідно з попитом на гроші (як пропонують "монетариста"). На думку Хайєка, це суперечить самій природі даного явища. Стабільність грошової системи, вважає Хайєк, досягається лише на шляху її лібералізації, що передбачає відміну урядової монополії на емісію грошей та заміну її конкуренцією приватних емітентів. Це можна здійснити шляхом надання права емісії одразу кільком банкам. Ринок сам вирішить, чия грошова політика - найкраща. А центральний банк назавжди втратить можливість емітувати надлишкову кількість грошей для покриття бюджетних дефіцитів, викликаючи тим самим інфляцію і дестабілізацію економічної системи в цілому. Така позиція спрямована як проти колег "лібералів" (монетаристів), так і проти їхніх головних опонентів "кейнсіанців", які вважали гроші основним інструментом державного впливу на економіку.

"Кейнсіанство" взагалі є головним об'єктом критики Хайєка. Теорії Кейнса він протиставляє свою методологію не тільки в цілому, але й по окремим позиціям доктрини. Для "мікроекономіста" Хайєка неприйнятним взагалі є "макропідхід" Кейнса до аналізу явищ ринкової економіки. На думку Хайєка, такий підхід в принципі неадекватний і неприйнятний для реальної дійсності, де всі економічні рішення приймаються лише індивідами і тільки на основі їхніх суб'єктивних оцінок та уподобань.

Кейнсіанську  концепцію "сукупного попиту" Хайєк вважає необґрунтованою через неврахування співвідношень у структурі попиту і структурі пропозиції. При певному розходженні таких структур, зазначає Хайєк, товари не будуть реалізовані незалежно від загального обсягу сукупного попиту.

44. Теорія «соціального ринкового господарства»: В.Ойкен, Л.Ергард.

В роботі "Основні принципи економічної  політики" Ойкен формулює "політику порядків", суть якої полягає у створенні умов для розвитку країни: формування конкурентного середовища, обмеження економічної влади монополістичних угруповань, інтеграція у світове господарство, антициклічні заходи, проведення активної грошової політики, збереження інститутів приватної власності.

"Теорія  порядків" В.Ойкена розвинула ідеї німецького лібералізму, заклала підвалини та стала методологічною основою "соціального ринкового господарства", втіленого в життя у повоєнній Німеччині. Ці методологічні підходи активно розроблялися його численними прибічниками і послідовниками.