Шпоргалка по "Економічна думка"

• не був би проти того, щоб подати таке формулювання: "Остання мета (соціальної) історичної школи залишається соціальна політика".
• впровадив "етичний принцип" у економічні дослідження, стверджуючи, що господарське життя нації визначається не лише природними та технічними, але у першу чергу — моральними факторами

Л. Брентано

• Заперечував існування універсальних законів економічного розвитку, наголошуючи на тому, що теоретична економія не має прикладного практичного значення і є другорядною порівняно з безпосереднім спостереженням та описом "навіть найнезначніших явищ економічного життя".
• Визнавав провідну роль етичних та правових чинників господарського розвитку.
• Дотримувався мінової концепції, вважаючи пріоритетними фактори розподілу та обміну. Прикладом такого підходу є обґрунтування вченим зацікавленості підприємців у високій заробітній платі найманих робітників.
• Пропагував ідеї соціального партнерства та вважав реформи дієвим засобом попередження революційних виступів пролетаріату.
• Заперечував уявлення про вище призначення держави порівняно з індивідом. Звертаючи увагу на схильність державних діячів до зловживання владою, німецький дослідник стверджував, що саме особистість, наділена інтелектом та високими моральними якостями, здатна ініціювати корисні для суспільства реформи.
• Виступав за примусове картелювання у промисловості, розглядаючи монополізацію економіки як оздоровчий захід, спрямований на планомірне пристосування виробництва до попиту та попередження кризових явищ у економіці.

Найбільш  виразно економічні погляди К. Бюхера відобразились у запропонованій ним періодизації економічної історії людства та поясненні генезису капіталізму на основі розвитку структури ринку. На основі мінової концепції вчений виокремив три ступені господарської еволюції народів:

I — самодостатнє натуральне господарство, діяльність якого підпорядкована  задоволенню власних потреб (первісний  лад "нецивілізованих народів", антична латифундія, земельне господарство  вільних селян та маєтки раннього  середньовіччя);

II — міське господарство, у якому  рух продукції від виробника  до споживача опосередковується  місцевим ринком (робота ремісників  на замовлення, обслуговування місцевого  ринку);

III — народне господарство зі  сформованим національним ринком  та значною кількістю посередників  обміну (зріле ринкове господарство, в якому торгівля набуває широкого  розвитку).

Критерієм такої періодизації служить інтенсивність  обміну. Розвиваючи цінову концепцію, К. Бюхер вважав, що конституючим чинником народного господарства є діяльність грошового капіталу, який перебуває у стані безперервної плинності, проникаючи у ті сфери, куди його заманює високий відсоток. К. Бюхер відводить позичковому капіталу і позичковому відсотку багатофункціональну роль у розвитку економіки взагалі, промисловості зокрема.

53.Економічні погляди В.Зомбарта і Р.Штаммлера

В.Зомбарт (1863-1941). Основна праця - “Сучасний капіталізм”.

Висунув і обгрунтував концепцію соціального плюралізму. Стверджував, що суспільство у розвитку прямує не до соціалізму, а до більш складної економічної системи. Всі суспільні явища розглядає з ідеалістичних позицій. Він оголошує вартість функцією, яка існує тільки у свідомості людини, а в реальному житті ніде не проявляється. Додаткова вартість для нього – тільки “теоретичний символ.

Впровадив в економічну теорію поняття "економічної  кон´юнктури", протиставивши учення про її коливання марксистській теорії криз. Стверджуючи, що теорія криз має бути розширена до теорії кон´юнктури, я вчений пов´язав ритмічний рух капіталістичної економіки з розвитком підприємництва та очікуванням прибутків, здатними породжувати спекулятивне піднесення та укрупнення виробництва.

Дослідив  еволюцію капіталізму на основі вивчення "історії духовного розвитку сучасної економічної людини". Завдяки  В. Зомбарту термін "капіталізм" став загальновживаним. Аналізуючи розвиток європейського капіталізму як органічний цикл з еволюційними фазами, вчений виокремив: стадію його народження, молодості (ранній капіталізм), зрілості (розвинений капіталізм) та старості (пізній капіталізм).

Дослідив  особливості "капіталістичного духу" як рушійної сили господарського розвитку націй. Визначив підприємництво як прагнення до "нескінченного", до самовизначення і влади, яка у сфері матеріальних прагнень рівнозначна збільшенню суми грошей.

Штаммлер. Віддаючи переваги праву над економікою, Штаммлер стверджував, що «соціальне життя є зовні відрегульованим спільним життям людей». Він розрізняв два елементи — форму і зміст, причому в першому випадку малася на увазі спільна діяльність людей, а у другому — зовнішнє регулювання, яке здійснюється за допомогою права, державних законів. 

Першопричину  правової домінанти в житті суспільства  представники «соціального напряму» пояснювали психологією людини. Вони протиставляли  світ природи, який розвивається за об’єктив­ними  законами, і світ людського духу, що залежить від свободи людської волі. Тому соціальна поведінка людини не є об’єктивно зумовленою і регулюється  лише законом, державою. 

Представники  «соціального напряму» висунули тезу, що політична економія є суспільною наукою, а економічні категорії мають  конкретний соціальний зміст і відбивають суспільні відносини. Вод­ночас, спираючись на неокантіанську філософію, вони стверджували, що в основу суспільних процесів покладено  явища ідеалістичного характеру. Звідси робилися висновки щодо нематеріальної природи суспільних процесів.

В активній політичній боротьбі Штаммлер бачив невизнання людьми об’єктивності законів, переважання прагнень та бажань особистості.

55. Економічна концепція Ж.-Б.Сея.

  Жан  Батіст Сей (1767- 1832) виражав інтереси французької буржуазії, виступав за вільну торгівлю і був проти втручання держави в економічне життя. Основна праця – “Трактат Політичної економії”

До здобутків видатного французького вченого, які в подальшому набули розвитку та визнання, слід віднести:

• визначення політичної економії як науки про закони, які управляють виробництвом, розподілом та споживанням суспільного багатства; поділяв політичну економію на три самостійні частини: виробництво, розподіл, споживання.
• теорію трьох факторів виробництва, яка лягла в основу факторного аналізу і методу виробничої функції, які широко використовуються у сучасних економічних дослідженнях. у створенні вартості беруть участь три фактори: праця, капітал, земля. Праця створює зрплату, капітал – прибуток, а земля – ренту. В сумі ці доходи і складають вартість. Таким чином, доходи виступають як винагорода, жодних суперечностей в суспільстві немає).
• ідеалізуючи систему вільної конкуренції, Сей заперечував неминучість криз надвиробництва
• суб´єктивну концепцію цінності, засновану на аналізі корисності та мотивів ринкової поведінки виробників і споживачів;
• концепцію підприємництва, визначення підприємця як організатора, новатора і носія технічного прогресу; трактував підприємців як ключову фігуру економічного розвитку, здатну взяти на себе відповідальність за "всі шанси успіху чи невдачі виробництва".
• теорію ринків, засновану на аналізі загальної економічної рівноваги та взаємовідносин покупців і продавців.  
• започаткував аналіз категорії "людського капіталу". Французький дослідник наголошував на тому, що "Людина не народжується з тими здібностями і силами, які були б достатніми для виконання навіть найлегшої роботи. Ці здібності і сили можна розглядати як капітал, який утворився щорічним нагромадженням і послідовним збільшенням витрат на його виховання

54. Неокейнсіанські теорії економічного зростання: Р.Харрод, Є.Доммар.

Ідеї  Кейнса розвинули його послідовники —Р. Харрод, Є. Домар та ін. Після другої світової війни, намагаючись уникнути недоліків моделі Кейнса, неокейнсіанці опрацювали нові (моделі Р. Харрода, Є. Домара). Рой Харрод у спробі подолати кейнсіанську статичну модель розробив динамічний варіант теорії економічного зростання. «Динаміка», за Харродом, перед¬бачає стійкий темп зростання протягом тривалого часу на відміну від «статики», що передбачає просте відтворення (або таке зростання, чи скорочення виробництва, яке має епізодичний характер).

Харрод виходить з того, що підставою економічного зростання є три фактори: робоча сила, випуск продукції або дохід на душу населення, розмір наявного капіталу. Для розробки своєї моделі він запровадив такий показник науково-технічного прогресу, як капіталомісткість, тобто відношення величини капіталу до обсягу випуску продукції.

Р.Харрод запропонував своє рівняння «гарантованого зростання». Воно має відношення до однопродуктової замкненої економіки: одна середня величина граничної схильності до заощадження, одна середня величина граничної продуктивності капіталу (обидві величини є константами); заощадження та інвестиції є функціями тільки доходу; відсутня взаємозамінюваність факторів виробництва, не береться до уваги технічний прогрес.

Модель  зростання Р. Харрода є найбільш раннім та найбільш наочним прикладом ідеї «нейтральності» технічного прогресу, яка бере початок із тези про стагнацію 30-х рр.

Р. Харрод розділив економіку на два сектори: сектор, що виробляє інвестиційні блага, та сектор споживацьких благ.

Американський економіст Є. Доммар, як і Харрод, протиставляючи економічну динаміку статичним теоріям, передовсім кейнсіанству, розглядає принцип акселерації як теоретичне положення, що найбільш яскраво відображує динамізм економіки. Доммар вважає інвестиції основним фактором і рушійною силою економічного зростання у зв'язку з їх подвійним ефектом («дохідний» та «виробничий»). Інвестиції, на думку Доммара, є необхідною умовою зростання, оскільки збільшення потужності виробничого апарату забезпечується інвестиціями — так званий виробничий ефект. Але цього ще недостатньо, бо для перетворення можливості виробництва у дійсність необхідним є ефективний попит, який формується переважно тими самими інвестиціями з допомогою «дохідного ефекту», причому тут інвестиції відіграють роль стимуляторів наступних інвестицій. Формула економічного зростання Доммара відображує ті самі закономірності, що й рівняння Харрода, але в іншій математичній інтерпретації

Дія принципу акселерації у моделях  Домара та Харрода базується на тому, що зміни споживацького попиту зі зростаючою інтенсивністю передаються на різні ступені виробництва, до того ж між змінами масштабів споживацького попиту та змінами розмірів інвестицій існують прямі кількісні залежності: відносно незначні зміни споживацького попиту приводять до відносно значних змін масштабів інвестицій.

Моделі  економічного зростання Харрода—Домара були однофакторними, тобто спрощеними. Вихідним їхнім положенням було те, що динамічна рівновага потребує певної відповідності виробництва та попиту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

56. Економічна концепція Дж.Кейнса.

Дж.Кейнс (1883-1946) основна праця – “Загальна теорія вартості, процента і грошей” (1936).

Кризи 1929-1933рр. змінює погляди Кейнса, він  пориває з ідеями фритредерства, вважає, що доба вільної конкуренції  вичерпала свої можливості.

Він чітко сформулював новий напрям економічної теорії державного регулювання  економіки.    Оперував величинами, що визначають рівень та темпи зростання  національного доходу   -споживання, нагромадження,заощадження, інвестиції, зайнятість.

Він заклав основи макроекономічному напрямку економіки.

Кейнс вважав, що проблеми розвинутого капіталістичного суспільства, слід шукати не у сфері  пропозиції ресурсів, а у сфері  попиту. Кейнс поставив під сумнів існування за умов монополістичного капіталізму му вільного руху цін у напрямку зниження (досвід показав, що ціни залишаються незмінними навіть за умов зниження зарплати та спаду виробництва.

Він показав неможливість постійного зниження норми процента з метою стимулювання інвестицій. Є межа, нижче якої суб”єкти не передадуть свої заощадження у позичку, а триматимуть їх у вигляді ліквідних засобів з метою страхування себе у разі ускладнень.

Отже  він намагався  показати, що механізмавтоматичного зрівнювання попиту та пропозиції, що на ньому грунтується неокласична теорія є утопією.

За  Кейнсом витрати на споживання зростають  з мірою збільшення доходу, що є  у розпорядженні суспільства. Але  зі зростанням доходу зменшується показник граничної схильності до споживання, а відтак зменшується і частка споживання в доході. Це пов”язано з тим, що частина НД заощаджується. Причину цього Кейнс бачив в схильності людини споживати менше в міру  збільшення її доходу - “основний психологічний закон суспільства”.

Умова досягнення рівноважного стану економіки  за Кейнсом полягає щоб вакуум між рівнем доходу і споживанням  заповнювався збільшенням  інвестиційних  витрат