Шпаргалка по "международной экономике"

Від’ємне сальдо за портфельними інвестиціями (-3781 млн. дол. США) викликане фактичною відсутністю вкладень резидентів у зар. Цін. Пап. та великим поп. на боргові папери укр. Підпр. і держ. загалом. Тобто інтеграція України в цей сектор світового фінансового ринку є слабкою та односторонньою.

Україною здійснювалося активне залучення коштів міжнар. Фін. орг. В цілому кредити міжнародних фінансових організацій (МФО) є пільговими, оскільки ставки за ними невисокі, а видаються вони на порівняно довгий термін. Капітали Міжнародного валютного фонду у вигляді кредитів урядові почали надходити в Україну з 1994 року.

МФО жорстко пов’язують надання фін. Доп. з реалізацією укр. урядом запропонованої моделі екон. перетв., що сприяє формуванню умов для майб. входження іноз. Кап., в тому числі ТНК, на нац. ринки. в Україні поступово формується екон. структура, у якій значну роль відіграватиме транснаціональний кап. Підвищення світових цін на енергорес., транспортні тарифи, погіршення зовн. кон'юнктури підштовхує великі укр. бізнес-групи до формування власних фін.-пром. груп (ФПГ), що має на меті поєднати пром. та банк. капітал та буде об’єктивною передумовою інтеграції до світового ринку капіталу.

Банк. Сист. У є сист. відкритого типу. Інтеграції БС У у світ. Фін. Сист. заважає невисокий рівень держави за світ. рейтингами та невисока конкурентоспроможність БС У порівняно із БС інших країн і міждерж. установами. Сумарний балансовий капітал усіх банків приблизно дорівнює розміру капіталу одного провідного зарубіжного банку. А загалом обсяг капіталізації усіх українських банків становить близько 5,4% до ВВП, що створює реальну загрозу фінансовій безпеці держави. Присутність іноземного капіталу на вітчизняному ринку банківських послуг (станом на кінець 2004 р. лише 7 філій банків зі 100% іноземним капіталом та 12 банків зі змішаним капіталом) є замалою (сумарний іноземний статутний капітал станом на 1 січня 2005 р. не перевищує 300 млн. дол. США і становить 9,6%), що підтверджує недостатню привабливість вітчизняного ринку фінансових послуг.

 

7.Міжнародна  екноміка та міжнародна економічна  політика.

В другій половині XX сторіччя ринкова економіка перейшла в нову, більш високу, ніж світове господарство, якість, стала міжнародною. Ознаками міжнародної економіки є:

розвинута сфера міжнародного обміну товарами на базі міжнародної торгівлі;

розвинута сфера  міжнар. руху чинників вир., насамперед у формах вивозу-ввозу кап., роб. сили і технології;      міжнар. форми вир. на підпр., розташованих у декількох країнах, у 1 чергу в рамках ТНК;      самостійна міжнар. Фін. сфера, не пов'язана з обслуговуванням міжнар. руху тов. і руху чинників вир;

сист. Міжнац. і наднац., міждерж. і недерж. Мех. Міжнар. Регул. з метою забезпечення збалансованості і стабільності економічного розвитку;

економічна  політика держав, що виходить із принципів  відкритої економіки.

Торгова політика будь-якої країни є невід’ємною  складовою нац. екон. пол. Грунтуючись на нац. інтересах, сучасні екон. політики країн дедалі більше орієнтуються на міжнар. рівень, тобто стають складовими міжнар. Екон. політики.

Після Другої св.в. разом із пожвавленням міжнар. інтеграційних процесів питання формування торгових політик у різних країнах набувають важливого значення.

Безпосереднє  створення законодавчої бази держав є прерогативою урядів. Нац. уряд, відображаючи вн. Пол. тенденції, оперує у 3 взаємопов’язаних площинах: вн. управлінні екон. політикою, розробці зовн. та міжнар.

Міжнар. Екон. пол. не є вибором між зовнішньою пол. та екон. метою, а має їх поєднувати. Рішення, на які аспекти більше звертати увагу — вн. або зовн., пол. або економічні, є сутністю формування міжнародної економічної політики.

Важливим практичним елементом вироблення міжнар. Екон. пол. є забезпеч. прискореного прийняття рішень для розв’язання складних та конфліктних ситуацій. Здебільшого процес збалансування всіх інт. сторін потребує тривалого часу, а це часто пов’язано з надмірними пол. компромісами у екон. маргіналізованих секторах.

Формування  торг. Пол. пов’язане з цілою низкою проблем, головна з яких полягає у тому, що торг. лібералізація невід’ємно торкається фундаментальних питань вн. Пол. — реструктуризації та пристосування до конкурентного середовища.

З точки зору пол., «програшні» галузі потребують особливої уваги. Крім того, так звані старі галузі здебільшого мають більший політичний вплив, що грунтується на їхньому тривалому існуванні чи колишньому процвітанні у національній економіці.

При формуванні торг. Пол. неодмінно постають 4 загальносоціальні аспекти.

1,функція консервативного соц. добробуту:соц. складові зазвичай не є схильними до ризику - людей набагато більше турбують потенційні втрати, аніж можливі здобутки. допомагає пояснити, чому протекціоністські заходи отримують широку соц. підтримку в сусп.

2,асиметрична наявність екон. інт. у законодавчих процедурах: коли торг. Пол. розглядають на рівні певного сектору пром., пол. вплив може бути обернений на користь тих, хто прагне здобути урядовий захист, адже втрати тих, хто потенційно програє, є важливішими, ніж здобутки тих, хто виграє. Комбінація зосереджених переваг та розрізнених втрат від пол. торгової лібералізації веде до значного дисбалансу у відносній мірі впливу пол. сил, які виступають за та проти будь-якої зміни у існуючій торг. політиці.

3,проблема «фрі райдерів» (free riders(англ.) — зацікавлені сторони, що мають переваги, не докладаючи зусиль та не беручи жодних зобов’язань. країни, які автоматично отримують торгові пільги внаслідок поступок інших країн

4,попит на торговий захист.     протистояння політиці торгової лібералізації є тим більшим, чим вищим є рівень захисту.

 

8.Меркантилізм  як перша спроба наукового  обгрунтування міжнародної торгівлі.

Перша теорія міжнародної торгівлі  – теорія меркантилізму – була розроблена європейськими вченими Томасом  Маном, Чарльзом Дейвіантом, Жаном Батістом Колбертом, сером Вільямом Петті. Меркантилізм – це економічне вчення та економічна політика, яка представляє інтереси торгової буржуазії у періоди феодалізму та становлення капіталізму.

Згідно з  теорією меркантилізму багатство  країни полягає у володінні нею золотом та сріблом, якими вона володіє. Основні висновки даної теорії:

1. Меркантилісти  вперше запропонували струнку  теорію міжнародної торгівлі. Вони  вважали, що багатство країни  полягає у володінні нею золотом  та сріблом, і для досягнення цієї мети держави повинні: експортувати товарів та послуг більше, ніж імпортувати; регулювати зовнішню торгівлю для збільшення експорту і зменшення імпорту; заборонити або обмежити експорт сировини і дозволити безмитний імпорт сировини; заборонити будь-яку торгівлю своїх колоній з іншими країнами.

2. Провісники  класичної школи економіки показали  прямий зв’язок зовнішньої торгівлі  із внутрішньо економічним розвитком  країни.

3. Неомеркантилісти  пояснюють прагнення деяких країн  мати активний торговий баланс їх соціальною або політичною метою.

4. Частина термінології  часів меркантилізму збереглася  до наших днів  і часто вживається, за суттю неправильно: пасивний  торговий баланс (несприятливий)  не обов’язково є збитковим;  активний торговий баланс (сприятливий) може бути невигідним.

 

9.Теорія  абсолютних переваг Адама Сміта.

Засновником класичної  школи економічної думки був  Адам Сміт, який піддав критиці твердження меркантилістів про те, що багатство  країни залежить від володіння скарбами у вигляді золота або дорогоцінних каменів. які надходять до країни внаслідок перевищення експорту над імпортом. Він проголосив замість того, що основою багатства націй та народів є міжнародний поділ праці та відповідна йому спеціалізація різних країн на виробництві товарів, де вони мають абсолютні переваги.

Суть теорії торгівлі А.Сміта, або теорії абсолютних переваг: країни експортують ті товари, які вони виробляють з меншими  витратами (у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу), та імпортують ті товари, які продукуються іншими країнами з меншими витратами (у виробництві яких абсолютна перевага належить їх торговим партнерам).

Відповідно  до поглядів А.Сміта:

- урядам не слід втручатись  у зовнішню торгівлю: вони повинні  підтримувати режим відкритих  ринків та свободи торгівлі;

- нації, так само як  і приватні особи, повинні спеціалізуватись  на виробництві тих товарів,  у виробництві яких у них  є переваги, та торгувати ними  в обмін на товари, перевагами  у виробництві яких володіють  інші нації;

- зовнішня торгівля стимулює  розвиток продуктивності праці і шляхом розширення ринку за межі національних кордонів;

- експорт є позитивним  фактором для економіки, тому  що забезпечує збут надлишку  продуктів, які не можуть бути  продані на внутрішньому ринку;

- субсидії на експорт  є податком на населення та призводить до підвищення внутрішніх цін і тому повинні бути скасовані.

Позитивною стороною теорії абсолютних переваг є те, що вона базується на трудовій теорії вартості та підтверджує переваги поділу праці  не тільки на національному, але й на міжнародному рівні.

Недоліком цієї теорії для  пояснення міжнародної торгівлі є те, що вона не відповідає на запитання, чому країни торгують між собою навіть за умови відсутності абсолютної переваги у виробництві тих, чи інших  товарів, тобто, коли одна з країн має абсолютні переваги у виробництві всіх товарів.

Отже,оснвним положенням теорії А.Сміта:“Країни експортують ті товари, котрі вони виробляють з найменшими витратами (у виробництві яких вони мають абсолютні переваги), і імпортують ті товари, котрі виробляють інші країни з найменшими у виробництві котрих вони мають свої переваги)”.

 

10.Теорія  порівняльних переваг Давіда  Рікардо.

Теорію абсолютних переваг А.Сміта розвинув Давід  Рікардо, довівши, що абсолютні переваги є лише частковим випадком загального правила. Він показав, що торгівля вигідна кожній з двох країн, навіть якщо з них має абсолютні переваги у виробництві обох товарів.

Суть теорії порівняльних переваг: якщо країни спеціалізуються  на виробництві тих товарів, які  вони можуть виробляти з відносно більш низькими витратами порівняно з іншими країнами (або, інакше кажучи, з меншими альтернативними витратами), то торгівля буде взаємовигідною для обох країн, незалежно від того чи є виробництво в одній з них абсолютно більш ефективним, ніж в іншій.

Теорія порівняльних переваг:

- вперше описала  баланс сукупного попиту та  сукупної пропозиції. Хоча і передбачалось,  що вартість товару визначається  кількістю праці, необхідної для  його виробництва, теорія порівняльних  переваг показала, що ця вартість  насправді визначається співвідношенням сукупного попиту та пропозиції на товар на внутрішньому та на зовнішньому ринках;

- вона довела  існування виграшу від спеціалізації  та торгівлі для усіх країн-учасниць, а не тільки для однієї країни  за рахунок того, що інші зазнають втрат;

- вона дозволяє  здійснювати зовнішньоекономічну  політику на науковому фундаменті.

Недоліки теорії порівняльних переваг випливають із тих припущень, на яких вона базується. Тому при застосуванні теорії порівняльних переваг для аналізу зовнішньоекономічних відносин, необхідно брати до уваги, що вона:

- не враховує  транспортних витрат;

- ігнорує вплив  зовнішньої торгівлі на розподіл  доходів всередині країни, коливання  цін та заробітної плати, інфляцію  та міжнародний рух капіталу;

- виходить з існування одного фактора виробництва (праці);

- ігнорує існування  таких важливих передумов міжнародної  торгівлі, як відмінності у наділеності  країн факторами виробництва;

- виходить  із передумови повної зайнятості, тобто, робітники однієї галузі  одразу можуть знайти собі роботу в іншій більш продуктивній. Іншими словами, робиться припущення про постійні витрати, і таким чином, ігнорується закон зростаючих витрат;

- не дозволяє  пояснити торгівлю між приблизно  однаковими за економічним розвитком  країнами, жодна з яких не має відносної переваги перед іншою.

      Отже,основне положення теорії  Д.Рікардо:Якщо країни спеціалізуються  на виробництві тих товарів,  котрі вони можуть виробляти  з порівняно більш низькими  витратами ніж у інших країнах,  тоді торгівля буде вигідною для обох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній із них  більш ефективним, ніж у іншій.

 

11.Порівняльні  переваги та альтернативні витрати.

Теорія порівняльних переваг базується на тих самих  припущеннях, що і теорія абсолютних переваг, використовуючи додатково поняття альтернативних витрати (opportunity costs).

Альтернативні витрати – це просте порівняння цін одиниць двох товарів на внутрішньому ринку, виражених через кількість  робочого часу, витраченого на їх виробництво.

Альтернативна ціна – це робочих час, потрібний для виробництва одиниці одного товару, виражений через робочий час, необхідний для виробництва одиниці іншого товару.

Суть теорії порівняльних переваг (comparative odvantoge thejry): якщо країни спеціалізовуються на виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з відносно нижчими витратами порівняно з іншими країнами (або, інакше кажучи, з меншими альтернативними витратами), то торгівля буде взаємовигідною для обох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно ефективніше, ніж в іншій. * Приклад.