Шпаргалка по "международной экономике"

В дальнейшем изложении для краткости счета  платежного баланса мы будем называть "текущий счет" и "счет капитала"

Рисунок 10.2

Кривая ВР имеет  положительный наклон (рисунок 10.2). Это объясняется тем, что увеличение дохода Y приводит к росту импорта  и, при прочих равных условиях, дефициту по текущему счету NX. Восстановление равновесия платежного баланса возможно при наличии достаточного по размеру активного сальдо по счету капитала КА (в этом случае будет достигнуто равенство NX + КА = 0). Поэтому при данном уровне дохода требуется увеличения внутренней процентной ставки i с целью привлечения иностранного капитала (для финансирования отрицательного сальдо по текущему счету).

Изменение обменного  курса или какого-либо другого  параметра, экзогенно изменяющего  чистый экспорт (например, в результате проведения государством внешнеторговой политики), а также сдвиги в потоках капитала под влиянием факторов, не связанных с изменением процентной ставки, приведут к сдвигу кривой ВР.

Рисунок 10.3

Наклон кривой ВР отрицательно зависит от степени  международной мобильности капитала и положительно — от величины предельной склонности к импортированию. В случае низкой мобильности капитала (рисунок 10.За) кривая ВР относительно крутая (круче, чем кривая LM). Чем меньше степень международной мобильности капитала, тем большим должно быть увеличение внутренней процентной ставки, позволяющей обеспечить необходимый для восстановления внешнего равновесия приток иностранного капитала. В случае высокой мобильности капитала (рисунок 10.36) кривая ВР относительно пологая (более пологая, чем кривая LM). В этом случае для обеспечения необходимого притока иностранного капитала достаточно небольшого увеличения процентной ставки.

Некоторые упрощенные варианты модели IS-LM для открытой экономики (например модель Манделла-Флеминга) предполагают наличие совершенной мобильности  капитала (кривая ВР — горизонтальная линия), когда уровень внутренней ставки процента полностью определяется мировой ставкой процента и практически не может от нее отклоняться.

На практике степень мобильности капитала зависит  от развитости финансового рынка  в данной стране и наличия валютных ограничений (мер, регламентирующих операции с национальной и иностранной валютой). В настоящее время в промышленно развитых странах степень мобильности капитала достаточно высока, тогда как в большинстве развивающихся стран и стран с переходной экономикой финансовые рынки еще недостаточно развиты или находятся в стадии становления, а валютные ограничения охватывают платежи не только по счету капитала, но зачастую и по текущим операциям.

Модель IS-LM-BP может  быть использована для анализа последствий  макроэкономической политики при разной степени мобильности капитала и  при различных системах валютных курсов.

В данной главе  мы рассмотрим влияние макроэкономической политики на внутреннее и внешнее  равновесие при фиксированном валютном курсе. Следующая глава будет  посвящена макроэкономической политике при плавающем валютном курсе. Причем анализ макроэкономической политики будет связан не только с тем, что на ее результаты оказывает влияние само наличие определенной степени мобильности капитала, но и с тем, что результаты политики оказываются разными при разных уровнях (низкой или высокой) международной мобильности капитала.

В нашем анализе  мы будем исходить из предположения, что состояние экономики всегда соответствует пересечению кривых IS и LM, т.е. на товарном и денежном рынках всегда имеется равновесие (ситуация внутреннего равновесия). Спрос на товары равен предложению произведенных товаров, а спрос на деньги равен денежному предложению. Но в экономике не обязательно наблюдается также и внешнее равновесие. Если сальдо платежного баланса не равно нулю, то точка пересечения кривых IS и LM находится вне кривой ВР. При положительном сальдо платежного баланса точка пересечения кривых IS и LM находится слева (сверху) от кривой ВР. При дефиците платежного баланса точка пересечения кривых IS и LM находится справа (снизу) от кривой ВР. Однако для простоты мы будем предполагать, что первоначально ситуация в экономике соответствует точке, где сальдо платежного баланса равно нулю, поэтому все три кривых пересекаются в одной точке.

 

77. макро  пол.у відкритій екон з фіксованим  курсом

Державна політика на валютному ринку 
Державна політика на валютному ринку проявляється, в першу чергу, через регулювання валютного курсу.  
Валютно-курсова політика центрального банку держави є складовою частиною його грошово-кредитної політики, а отже, і загальної державної макроекономічної політики. Напрям зміни валютного курсу національної грошової одиниці впливає на результати економічної діяльності та виконання боргових зобов’язань. Так, девальвація національної грошової одиниці є сприятливою для діяльності експортерів і розрахунків по внутрішніх боргах. В той же час ревальвація сприяє діяльності імпортерів і здійсненню розрахунків по зовнішніх боргах.  
Завданням валютно-курсової політики держави є забезпечення стабільної зовнішньої купівельної спроможності національних грошей. Це виражається в підтримці стабільного валютного курсу національної грошової одиниці держави. 
Основою стабільності національної грошової одиниці є забезпечення на валютних ринках відповідності між пропозицією та попитом на валюту. З цією метою центральний банк може викуповувати надлишкову (відносно попиту) пропозицію валюти для поповнення своїх валютних резервів і за їх рахунок задовольняти недостатню пропозицію валюти. Стабільність багатьох національних валют значною мірою поясняються наявністю у центрального банку держави великих валютних резервів. Для підтримки стабільності національної грошової одиниці використовуються також монетарні інструменти центрального банку, операції на відкритому ринку, методи валютного контролю та валютного регулювання. Отже, проведення валютно-курсової політики має такі складові, як: 
- режим курсоутворення; 
- підтримка валютних резервів центрального банку на рівні, необхідному для забезпечення стабільності національної валюти; 
- зміна ставки рефінансування та норм обов’язкового резервування коштів, залучених банківською системою, проведення центральним банком депозитних операцій та випуск ним власних цінних паперів; 
- здійснення заходів валютного регулювання і валютного контролю; 
- операції на відкритому ринку. 
Головними методами регулювання валютного курсу є валютна інтервенція та дисконтна політика. Валютна інтервенція - це пряме втручання центрального банку або казначейства у валютний ринок. Вона зводиться до купівлі та продажу центральним банком або казначейством інвалюти. Центральний банк купує інвалюту, коли її пропозиція надмірна та курс низький, і продає, коли курс інвалюти високий. Таким способом обмежуються коливання курсу національної валюти. 
Часто валютна інтервенція використовується для підтримання курсу валюти на зниженому рівні, для здійснення валютного демпінгу - знецінювання національної валюти з метою масового експорту товарів за цінами, нижчими за світові. Валютний демпінг слугує засобом боротьби за ринки збуту. Головною умовою тут є зниження курсу валюти у більших розмірах, ніж падіння її купівельної спроможності на внутрішньому ринку. 
Здійснення валютної інтервенції можливе за умови, що неврівноваженість платіжного балансу є незначною та характеризується поступовою зміною пасивного сальдо на активне, чи навпаки. Адже резерви інвалюти для інтервенції обмежені, й продаж повинен поєднуватися з купівлею. Якщо валютні резерви вичерпані, то ця акція проводиться за рахунок міжнародних кредитів. Критикуючи валютні інтервенції сучасні монетаристи вважають, що подібні заходи впливають тільки на симптоми хвороби, котрі при цьому не лікуються. Інтервенції обходяться дорого. Якщо інтервенції і мають який-небудь ефект, то це лише у тих випадках, коли національна економіка знаходиться на підйомі, а інфляція - основна причина зниження валютного курсу - затухає. 
Суть дисконтної політики зводиться до підвищення або зниження дисконтної ставки центрального емісійного банку з метою вплинути на рух зарубіжних короткострокових капіталів. Підвищення дисконтної ставки у періоди погіршення стану платіжного балансу центральний банк сприяє притоку капіталів з країн, де дисконтна ставка нижча, тобто поліпшенню стану платіжного балансу. Наприклад, у першій половині 80-х років адміністрація США проводила політику високих процентних ставок та курсу долара, що сприяло притоку у країну з 1980 до 1984 р. 417 млрд. дол. США. Це викликало ланцюгову реакцію у вигляді підвищення процентних ставок у Західній Європі, тому що валютного курсу цих країнах зменшилися капіталовкладення та зросло безробіття. Але цей спосіб може бути ефективним лише за умови, що рух капіталів між країнами зумовлений пошуками більш прибуткового їх розміщення, а не невпевненістю у збереженнікапіталів у країні. Тому підвищення дисконтної ставки не завжди є ефективним методом. До того ж це веде до подорожчання кредиту всередині країни. 
Методами валютного регулювання, що використовуються традиційно, є девальвація та ревальвація - зниження та підвищення валютного курсу. Причинами їх є інфляція та неврівноваженість платіжного балансу, розрив між купівельною спроможністю національних валют (про що вже згадувалося). 
Питання про визначення оптимального режиму валютного курсу національної грошової одиниці ( складне і надзвичайно відповідальне для центрального банку. Особливі труднощі при його вирішенні івиникають у країнах з перехідною економікою. Вони пов(язані, з екномічною нестабільністю та відсутністю стійкості грошово-кредитної системи. 
Теорією і практикою доведено, що жоден із режимів валютних курсів ( чи то система фіксованого, чи “плаваючого” курсу не може абсолютизуватися, кожна із них має як позитивні, так і негативні аспекти. 
По-перше, якщо країна обирає для себе фіксацію курсу національної валюти, вона повинна насамперед зважити на стан економіки держав ( головних торговельних партнерів. Якщо внутрішній темп інфляції перевищує інфляцію означених країн, підтримання фіксованого курсу валюти призведе до постійної поступової втрати конкурентоспроможності держави. 
По-друге, необхідна постійна координація політичного розвитку держав ( торговельних партнерів, тому що погіршення стану економіки однієї з них відразу негатьивно вплине на екноміку країни, курс якої прив(язаний до валюти даної держави. 
По-третє, для підтримання повзучого курсу, як і валютного коридору, необхідний постійний гарантований рівень власних валютних резервів. Тільки при досягненні цієї основної умови може прийматися рішення щодо фіксації курсу. 
Історія знає багато прикладів, коли фіксований режим курсоутворення не сприяв необхідному розвитку економіки. Найяскравішим іх них є крах Бреттон-Вудської системи фіксованих валютних курсів у 1973 році через втрату довіри до долара США та хронічний дефіцит балансу США (1971-1973рр.). 
Також є певний досвід країн Східної Європи та колишнбього СРСР щодо спроб підтримувати фіксований курс національної валюти (прив(язаний до однієї чи кошика валют), так само щодо встановлення коридору. На сьогодні Польща вже змінила режим повзучого курсу на плаваючий, а Естонія, де існує прив(язка курсу естонської крони до німецької марки (1 німецька марка дорівнює 8 кронам), нині відчуває труднощі у зв(язку зіначними коливаннями курсу марки на міжнародному ринку. 
Декілька спроб підтримувати курс рубля у валютному коридорі було зроблено урядом Росії. У червні 1995 року після періоду відносної стабільності на валютному ринку Центральний банк Росії запровадив 3-місячний валютний коридор для курсу рубля (4300-4900 рублів за 1 долар США), який пізніше був трансформований у 4550-5150 рублів за 1 долар США. Успішним впровадження коридору було лише спочатку, а пізніше ( наприкінці 1995 року, Центральний банк Росії почав проводити неоголошену політику повзучого курсу, метою якої було досягнення найбільш девальвованої межі коридору (5150 рублів) до середини 1996 року. 
В Україні згідно з Декретом, прийнятим Кабінетом міністрів у грудні 1992 року, було визначено ринковий (плаваючий) режим валютного курсу українського карбованця. Як відомо, такий порядок визначення курсу національної валюти не дав позитивних результатів. Це пояснюється: відсутністю в держави необхідних стабілізаційних валютних резервів; інтенсивним розвитком інфляційних процесів; дефіцитами державного бюджету та платіжного балансу і подорожчанням товарів критичного імпорту. За таких обставин, економіка України фактично не була готовою до запровадження режиму “плаваючого” курсу. Відсутність необхідних економічних передумов спричинило подальше прискорення темпів падіння валютногог курсу українського карбованця (див. табл. ). 
Не принесла успіху адміністративна фіксація в Україні валютного курсу, що тривала з серпня 1993 року до жовтня 1994 року, яка призвела до зниження ефективності експорту з оплатою в іноземній валюті, збільшення частки бартерних операцій, зменшення надходжень іноземної валюти на внутрішній ринок, зростання зовнішнього боргу, “втечі” капіталів за кордон. 
Згідно з Меморандумом економічної політики Уряду в 1995 році здійснено комплекс заходів щодо забезпечення поступової лібералізації і децентралізації валютного ринку України. 
Відповідно до Указу Президента України “Про вдосконалення валютного регулювання” з 31 жовтня 1994 року офіційний курс українського карбованця почав визначатись на підставі відновлених торгів на Українській міжбанківській валютній біржі. Водночас було розформовано тендерний комітет, який виконував продаж частини заробленої резидентами валюти за завищеним валютним курсом українського карбованця з метою оплати контрактів “критичного імпорту”. 
Резиденти отримали доступ на біржу для закупівлі валюти з метою переказу за кордон прибутку, отриманого іноземними інвесторами від іноземних інвестицій в Україну та здійснення проліцензованих НБУ валютних операцій, пов(язаних з рухом капіталу. 
З метою подальшої децентралізації валютного ринку з травня 1995 року дозволено здійснювати обов(язковий продаж валютних надходжень та вільних валютних коштів резидентів України як через Українську міжбанківську валютну біржу, так і безпосередньо через уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку України. Одночасно було прийнято рішення про те, що треба вважати недоцільним подальший обов(язковий викуп до Офіційного валютного резерву Національного банку України 10 відсотків валютних надходжень від суб(єктів господарської діяльності. 
З метою зменшеня валютних ризиків та спекуляцій проти нацональної грошової одиниці, що виникають на валютному ринку України, Національний банк України дозволив комерційним банкам здійснювати операції з купівлі та продажу іноземної валюти на валютному ринку України в межах ліміту відкритої валютної позиції. А уповноваженим банкам надано дозвіл купувати безготівкову іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку під реалізацію готівки в обмінних пунктах та, навпаки, з дотиманням ліміту відкритої валютної позиції. 
Розпочато торги готівковою валютою на Українській міжбанківській валютній біржі. 
Разом з тим повільні темпи структурної перебудови, великі політичні ризики та недосконала правлва база щодо захисту приватної власності сприяли посиленню процесів відтоку капіталів з України. Ці явища, а також значні інфляційні очікування в економіці призвели до підвищеного попиту як у суб(єктів господарювання, так і у населення на фінансові активи у вигляді вільно конвертованої валюти, які в умовах інфляції виступають надійним засобом захисту купівельної спроможності споживачів.

 

78. Модель внутрішньої і зовнішньої рівноваги в умовах фіксованого обмінного курсу. Правило розподілу ролей

Економічна  політика, що спрямована на досягнення тільки внутрішньої рівноваги (звичайно через регулювання сукупного  попиту) лише у виняткових випадках одночасно приводить і до зовнішньої рівноваги. Аналогічна ситуація складається при відособленому регулюванні зовнішньої рівноваги. Тому завдання одночасного досягнення зовнішнього і внутрішнього балансу ставиться як окреме і піддається вирішенню звичайно важко. 
У ході аналізу проблеми внутрішньої і зовнішньої рівноваги був вироблений фундаментальний принцип розробки і проведення економічної політики: для досягнення двох незалежних цілей – внутрішнього балансу (бажаний обсяг випуску при природному рівні безробіття і низькою або нульовою інфляцією) і зовнішнього балансу (сальдо платіжного або торгового балансу дорівнює нулю) - вимагаються принаймні, два незалежних інструменти економічної політики1. Відповідно для досягнення трьох цілей економічної політики повинні бути використані три інструменти і так далі. 
У роботах Р. Манделла було показано, що використання інструментів кредитно-грошової і бюджетно-податкової політики дозволяє одночасно досягти двох цілей – зовнішньої і внутрішньої рівноваги за умови, що модель припускає міжнародне пересування капіталу. 
Теоретичний аспект проблеми внутрішньої і зовнішньої рівноваги часто розглядається з використанням дещо модифікованої моделі IS-LM шляхом додавання до неї третьої кривої ВР, що показує рівновагу платіжного балансу. Ця модель будується для різних режимів валютних курсів – фіксованого і змінного, а також для різного ступеня мобільності капіталу2. Мала відкрита економіка з досконалою мобільністю капіталу може аналізуватися за допомогою моделі Манделла-Флемінга3. 
Підхід до даної проблеми з погляду конкретних практичних рекомендацій для економічної політики може бути і дещо іншим (можливо, більш спрощеним у порівнянні з названими моделями). 
Розглянемо один із варіантів такого підходу, що досить часто використовується для рішення задачі одночасного досягнення внутрішнього і зовнішнього балансу в умовах, коли уряд підтримує фіксований валютний курс. 
Графічне зображення даного підходу припускає, що на осях координат безпосередньо задані два основних інструменти політики, використовувані для рішення двох поставлених задач (внутрішня і зовнішня рівновага), - рівень державних витрат (G) і ставка відсотка (R). На рис. 16.1 крива ВВ являє собою набір поєднань обсягів державних витрат (G) і значень ставки відсотка (R), що відповідають підтримці зовнішнього балансу, тобто ситуації, коли сальдо платіжного балансу дорівнює нулю (ВР=0). 
Позитивний нахил кривої пояснюється в такий спосіб. Нехай у початковій точці Е досягнутий внутрішній і зовнішній баланс. Підвищення державних витрат (G) буде відбито рухом управо від точки Е, наприклад, до точки А. Результатом стане ріст прибутку, а разом із ним і збільшення  

 

79. Макроекономічна політика та валютний курс.

Валютний курс ціна гр валюти однієї країни, виражена в гр одиницях іншої країни.

Функції:

-  сприяннн  інтернаціоналізації грош відносин;

- сприяння  об'єднанню та стабільн розвитку  фін ринків;

- порівння  рівнів та структури цін, результатів  виробничої діяльності в окремих  країнах; 

- порівняння  нацтаінтєрнац вартості на нацта світових ринках;

- перерозподіл  нац продукту між окремими  країнами, 'інтернаціоналізація господарських  зв'язків;

 

Види валютного  курсу:

1) фіксований - передбачає наявність певного  зареєстрованого паритету, який  підтримують органи держ валютного  контролю;

2) плаваючий  - має на меті використання  ринкового механізму валютного  регулювання

3) коливаючий - вільно змінюючий під попитом  та пропозиції валютний курс, заснований на використанні ринкового  механізму.

Основою визначення та порівняння курсів є співвідношення купівельної спроможності іноз валют. Під нею розуміється вартість певного набору товарів та послуг, які можна придбати за відп грош 1 у порівнянні з баз. періодом. Співвідношення купівельної спроможності окремих валют до певної групи товарів та послуг у 2 країнах-валютним паритетом.

Конвертованість валют-це можливість віпьного обміну однієї валюти на іншу для всіх категорій  економічних суб'єктів

Види валют:

1). Частково  конвертована -нац валюта країн,  де використ валютні обмеження  для утримувачів валюти та по окремим видам обмінних операцій.

3). Резервна-валюта, в якій здійснюються міжн розрахунки  та кредити, атакожнацкредитно-грош  засоби ведучих країн світ  торгівлі. Н-д; долар США, німецька  марка, японська йена. швейцарський  франк тощо Знецінення національної валюти —зростання ціни одиниці іноземної валюти а національних грошових одиницях в режимі плаваючих валютних курсів. Навпаки,  подорожчання —зменшення ціни.

 

КАТАЛОГ

1.Міжнародна  економіка як складова економічної  теорії

2.Предмет та  методологія міжнародної економіки

3.Суть міжнародної  торгівлі та їх вихідні поняття.

4.Характерні  риси світового ринку капіталів.

5.Національні  інтереси та зовнішня торгівля.

6.Україна на  світових ринках товарів та  капіталу.

7.Міжнародна  екноміка та міжнародна економічна політика.

8.Меркантилізм  як перша спроба наукового  обгрунтування міжнародної торгівлі.

9.Теорія абсолютних  переваг Адама Сміта.

10.Теорія порівняльних  переваг Давіда Рікардо.

11.Порівняльні  переваги та альтернативні витрати.

12.Крива виробничих  можливостей при постійних та при зростаючих витратах.

13.Значення  теорії порівняльних переваг

14.Двофакторна  модельХекшера-Оліна.

15.Вплив зміни  товарних цін на доходи від  факторів виробництва(теорема Столпера- Самуельмсона)

16.Вплив пропозиції  факторів на доходи від виробництва(теорема Рибчинського)

17.Парадокс  Леонтьєва

18.Торгівля  на основі ефекту масштабу.

19-20 .   Внутрішня економія від масштабу.

21.Теорія життєвого  циклу продукту та міжнародна  торгівля.

22.Теорії попиту  та міжнародна торгівля.

23.Попит та  пропозиція в міжнародній торгівлі.

24.Виграж від  міжнародної торгівлі та його  розподіл.

25. Умови зовнішньої торгівлі

26. Типи екон. зрост і МТ

27.Суть та  види  торгової політики.

28.Поняття фритредерства

29.Протекціонізм,види  та форми

30.Тарифні методи  регулювання міжнародної торгівлі.

31.Нетарифні  види торговельних обмежень.

32.Система зовнішеьоторговельного  регулювання в Україні.

33.Сутність  та передумови економічної інтеграції.

34.Етапи економічної  інтеграції

35.Ефекти економічної  інтеграції.

36.Суть міжнародної міграції капіталу.

37.Взаємозвязок  міжнародної торгівлі та руху  факторів виробництва.

38.Міжнародні  інвестиції

39.Прямі закордонні  інвестиції.

40.Портфельні  інвестиції.

41.Транснаціональні  корпорації та їх типи.

42.Наслідки  міжнародного руху капіталу для країн-експортерів та країн –імпортерів.

43.Міжнародний  кредит.

44.Передумови  міжнародного кредитування та  міжчасова торгівля

45.Україна на  міжнародному ринку капіталів.

46.Вплив міграції  на ринок праці.

47.Економічний  ефект міграції робочої сили.

48.Напрямки і масштаби міграції робочої сили.

49.Державне  регулювання міграції робочої  сили

50-51.Платіжний  баланс:зміст і принципи його  розрахунку

52. Рівновага  та її порушення

53,57.    Необхідність регул. Платіжного бл., Економічна політика і платіжний баланс

55. Монетарний підхід до платіжного балансу.

56 Макроекономічна роль платіжного балансу.

58. Экономическая политика в модели малой открытой экономики59. Паритет купівельної спроможності (ПКС).

60. Теорія абсолютного та відносного ПКС.

61. Поняття реального валютного курсу.

62. Вплив екон.пол.  на реальний валютний курс

63. Фактори,  що визнач. Номін. Вал. Курс

64. ФІКСОВАНІ  І ПЛАВАЮЧІ ВАЛЮТНІ КУРСИ

65. мІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНІ СИСТЕМИ

66. Ринок обміну  готівкової валюти ти ринок  спот

67. Валютні  ринки та строк

68. Механізм  міжнародних платежів

67,69 вАЛЮТНІ РИНКИ; ПОНЯТТЯ ВР,ЙОГО  УЧАСНИКИ, Ф-ЦІЇ ВР.