Шпаргалка по "Экономике"

2-га функціональна форма — прод-ний капітал, на відміну від грошового та торгового капіталу, що пе-ребувають у сфері обігу, він є основною формою, що зумовлює й забезпечує існування інших форм через В додаткової в-сті. Товарний капітал відрізняється від грошового та прод-ого капіталів як за формою, так і за в-стю. Товар стає товарним капі­талом завдяки то-му, що включає в себе додаткову в-сть, яка служити-ме надалі базою для розширеного відтворення, вико-навши ф-цію носія додаткової в-сті у процесі реаліза-ції. Пром-вий капітал у процесі свого руху перебу-ває одночасно в усіх формах і на всіх стадіях. Особ-ливо це стосується сус-ого капіталу, оск індивідуаль-ні капітали можуть тимчасово припи­няти свій рух, наприклад, коли товар не реалізовано і немає додат­кових засобів для відновлення В, чи в періоди криз надВ. Послідовну зміну форм від грошової через то-варну та прод-ну знову до товарної та грошової Маркс називає кругообігом капіталу. Крім послідов-ної зміни форм, Маркс розглядає окремо кругообіг кожної з них, їхній рух від початкової до кінцевої ве-личини, яка вже включає додаткову в-сть. Він визна-чає особливості кожної з них і вказує на проблеми, що виникають. Ро­бить висновок, що безперервність кругообігу капіталу залежить від виробничого та ін-дивідуального спож-ня. Розглядаючи капітал як без-перервний рух в-сті, в рез-ті якого створюється додат-кова в-сть, Маркс доповнив вчення мер­кантилістів, які визнавали лише існування товарного капіталу, і вчення Сміта та Рікардо, які визнавали лише безпере-рвність руху прод-ого капіталу. Єдність кругообігів 3-х форм визначає існування капіталу. Визначає кате-горію обороту капіталу: кругообіг капіталу, узятий не як окремий акт, а як періо­дичний процес. Час, за який авансований капітал проходить сферу В та обігу і повертається з додатковою в-стю, він на­звав часом обороту капіталу. Тобто, час обороту, за визн-ням Маркса, включає час В та час обігу. Швидкість обо-роту вимірюється к-тю оборотів за певний проміжок часу. Детально розглянуто проблему морального та фізичного зно­шування капіталу На 1-ій та 3-ій ста-дії капітал перебуває у сфері обігу, що означає вилу-чення його зі сфери В. Маркс нази­ває його капіталом обігу (обіговий капітал).  Зробив висновок, що мат основа ек-них криз криється в масовому оновленні основного капіталу та в суперечності між обсягами В і платоспроможністю. Цей висновок є актуальним і сьогодні. Він уможливлює розмежу­вання циклічних криз надВ та структурних і проміжних криз. Його визнають всі школи ПЕї. Досліджуючи рух індивідуа-льного капіталу зробив низку припущень, у тім числі таке, що умови відтворення індивідуального капіталу не перешкоджають метаморфозам форм капіталу сус-ого. Однак у сус-ві, побудованому на приватному ін-тересі, важливе значення мають взаємовідносини всієї сукупності індивіду­альних капіталів, їхня пове-дінка на спільному для всіх ринку. Тому Маркс ще раз повертається до проблеми руху всього сус-ого ка-піталу. Він стверджує, що нормальний процес відтво-рення сус-ого капіталу може відбуватися лише тоді, коли товарний капітал усіх капіталістів набере грошо-вої форми. Головна проблема будь-якого товарного В — це перетворення товару на гроші. Тому основна умова відтворення сус-ого капіталу — вирішення проблеми реалізації сукупного сус-ого продукту, ве-личезної маси різнорідних товарів. Для забезпечення цих умов необхідно, щоб ринок пропозиції то­чно від-повідав ринкові попиту (тоді реалізацію товарів буде гаран­товано) та щоб було витримано необхідні про-порції в сус-ому В. За кап-зму, коли панує анархія, створення таких умов неможливе, але Маркс вихо-дить з припущення, що кожен то­вар на ринку знахо-дить свого покупця. З важливих припущень, необхід-них для теоретичного аналізу умов відтворення сус-ого продукту, можна також назвати: по­діл сус-ого продукту на 2 великі підрозділи — засоби В(І) та предмети спож-ня (II) і співвіднесення їх із в-с­ною формою; відповідність цін і в-стей; існування лише 2-х класів у кап-ому сус-ві — капіталістів та найманих робітників; постійна величина норми прибутку; не-змінність органі­чної будови капіталу; абстрагування від різниці між основним та оборотним капіталом та від кредитних грошей, міжнародної торгів­лі, невиро-бничої сфери, оподаткування, земельної ренти. Крім того, Маркс спочатку аналізує умови реалізації сус-ого продукту за простого відтворення і лише потім будує схему обміну за розширеного відтворення. Він доводить, що помилкою А. Сміта було зведення всьо-го сус-ого продукту лише до нової створеної в-сті (чистого продукту, чи нац-ого доходу), що призвело до ігнорування фактора виробничого спож-ня. На думку Маркса, саме цей вид спож-ня відіграє виріша-льну роль у формуванні пропорцій су­с-ого відтворен-ня. Маркс формулює умови реалізації сус-ого продук-ту для простого та розширеного відтворення, підкрес-люючи, що обмін продуктами праці в межах підрозді-лу та між підрозділами сус-ого В має сприяти відшко-дуванню спожитих факто­рів В в натуральному та в-сному виразі. За простого відтворення всі обмінювані частини мають бути тотожними. За розширеного від-творення, яке відбувається через нагромаджен­ня, ка-піталізацію частки додаткової в-сті, ці співвідношен-ня можна математично виразити нерівностями, оск сус-во створює більше засобів В, ніж потрібно для за-міщення зношених. Різниця визначається розмірами нагромадження, його нормою. Порушення ек-ної рів-новаги в сус-ві призводить до загострення не лише ек-них, а й соц-них суперечностей.

38.Марксизм і сучасність

Визнаним вкладом в ек-ну науку є теорія реалізації Марк­са, яку було також сформульовано з позицій трудової теорії в-­ті. Маркс не наполягає на абсолюти-зації в-сних показників, він указує лише на те, що во-ни відображають тенденцію, котра є об'єктивною і, здійснюючись, спричиняє обов'язкові наслідки на ма-кроек-ому та мікроек-ому рівнях. Він пояснює приро-ду циклічності, криз надВ, визначає фази циклу, ана-лізує наслідки цих явищ. Усе це високо оцінюється сучасною ек-ною наукою.

Схеми реалізації сус-ого продукту, в яких відображе-но рух усіх частин в-сті створеного продукту, є знач-ним внеском у до­сл-ня проблеми пропорційності, то-бто рівноваги сус-ого В. Висновки, зроблені Марк-сом, узяли на озброєння не лише ортодоксальні марк-систи. Його теза про визначальну роль В засобів В і їхнього розподілу щодо В та розподілу предметів спож-я є вихідною для багатьох су­часних (особливо кейнсіанських) теорій.

На основі теоретичних абстракцій Маркс створив ши-року за­гальну картину кап-ого відтворення та його чинників. У межах теорії розширеного відтворення капіталу він зробив ряд ви­сновків стосовно нагромад-ження, його визначальної ролі та факто­рів, висновків, що є актуальними і сьогодні, коли йдеться про проб­леми ек-го зростання і його джерел, про роль ефекти-вного попиту та інвестицій.

Висновки з теорії будови капіталу, що розглядала зростання органічної будови капіталу як наслідок на-уково-технічного прогре­су й розв-ку прод-них сил, повторюються в сучасних неокла­сичних та кейнсіан-ських теоріях ек-ого зростання.

Маркс і його послідовники у своїх досл-нях відштов-хува­лись від трудової теорії в-сті, критикуючи теорію граничної кор-сті, теорію факторів В. Та в сучасному макро­ек-ому аналізі ці теорії посідають чільне місце саме тому, що марксистська трудова теорія в-сті не може бути базою для при­кладних досл-нь, не дає змо-ги простежити з допомогою к-с­них показників і зоб-разити у вигляді лінійних моделей процеси нагромад-ження, розподілу сус-ого продукту, ек-ого зро­стання, закономірності й фактори ціноутворення, тобто про-цес від­новлення ек-ної рівноваги.

У Маркса визн-ня в-сті легко пов'язується з визн-­ням ціни та доходів, оск грунтується на визнанні лише 1-го фактора В, а сучасна ек-на думка базується на ба-гатофакторному аналізі. Серед цих факторів — праця, капітал, зем­ля, під-цькі здібності. Тому в центрі досл-ня опиняєть­ся вже не в-сть, а ціна та її зміни під впливом змін у розв-ку факторів.

За кап-зму рух товарів відбувається не за взстю, а за ціна­ми, які постійно відхиляються від взсті. Сам Маркс визнав це у 3-ому томі «Капіталу», сформулю-вавши вчення про ціну В, у якому стверджував, що ціни формуються під впливом ін­ших, ніж в-сть, фак-торів, а в-сть є лише 1-єю з характерис­тик природи цін. Цю закономірність ураховує сучасна ек-на наука, яка позитивно сприймає висновки марксистської тео-рії цін, але досліджує фактори їх формування з пози-ції теорій граничної ко­р-сті та факторів В.

Теза про державну форму власності, що часто трапля-ється в Маркса, також є неоднозначною, адже він пи-сав, що бюрократія «має в своєму володінні державу, ...це і є її приватна власність». Розглядаючи державу як механізм диктату одного з класів сус-ва, Маркс звичайно мав на увазі, що її існування є тимчасовим, от­же, державна форма власності також є скоромину-щою.

Як бачимо, висновки Маркса щодо проблеми транс-формування сус-ва були неоднозначними, залишали великий простір для вибору форм соц-них перетво-рень та значну можливість для різ­номанітного їх тра-ктування. Однозначним і категоричним був лише вис-новок про об'єктивну необхідність цих перетворень. Ортодок­сальні послідовники марксизму тільки це і взяли на озброєння і зро­били все, аби втілити в жит-тя. Проте ідеї Маркса-політика виявили­ся значно менш життєздатними, ніж ідеї Маркса-ек-ста. Внесок марксистської ек-ної теорії в науку визнано ек-стами всіх поколінь і всіх наукових напрямків. Багатьма ас-пектами теоретико-ек-ної концепції, запропонованої Марксом, науковці корис­туються й досі, бо ця конце-пція є логічною, побудованою з допомо­гою методу, який базувався на принципах діалектичності та істо-ри­чності, поєднання теорії та практики, зіставлення та порівняння, використання статистики та моделю-вання. У багатьох випадках Маркс був провісником сучасних ек-них теорій. Тому маркси­стську ек-ну те-орію можна вважати плідним напрямком роз­в-ку ек-ної думки.

35. Теоретичні проблеми 3-го тому «Капіталу».

Процес руху капіталу, що розглядає­ться Марксом як єдність процесу В та обігу, не може да­ти повного уя-влення про всі форми капіталу, що забезпечують су­с-не відтворення. Тому Маркс повертається до аналізу процесу кап-ого В, взятого у єдності всіх його сторін.

Він намагається знайти і показати ті форми, що вини-кають з проце­су руху капіталу, що проявляються на поверхні ек-них явищ унаслідок взаємовпливу різних капіталів та конкуренції між ними. Саме цим пробле-мам присвячено III том «Капіталу», що вийшов у світ 1894 р. під назвою «Процес кап-ого В, узя­тий в ціло-му». Увесь попередній аналіз кап-ого В будував­ся на припущенні, що в середньому всі ціни товарів, які ре-алізують­ся, = їхній в-сті. З цього випливало, що капі-таліст по­винен отримувати стільки прибутку, скільки створено додаткової в-сті. Однак практика показува-ла, що маса прибутку не є в пря­мому зв'язку з величи-ною змінного капіталу (к-тю занятих у В), а залежить від розмірів усього авансованого капіталу та його ор-ганічної будови. Крім того, на розміри прибутку впливає низка ек-них та неек-них чинників. Маркс, наближаючись тим самим до неокласиків, визначає ціну товару як перетворену форму його в-сті, осно-ву якої стано­вить не витрачена праця, а увесь капітал, котрий був використаний для В цього товару. З пог-ляду капіталіста варті уваги лише витрати В, оск саме вони зумовлюють отримання прибутку. Як­що ціна — це грошова оцінка в-сті товару, то прибуток є проя-вом реалізованої додаткової в-сті, а витрати В— су-мою постійного та змінного капіталу.Прибуток як перетворена форма додаткової в-сті є ме­тою і моти-вом діяльності капіталіста, показником ефективності роз­в-ку кап-ого В. Відношення прибутку до ви­трат В (норма прибутку) сигналізує про доцільність діяльно-сті, віддачу од. капіталу та ступінь його зростання, стан справ на ринку товарів і, частково, на ринку пра-ці.Фактори, що визначають норму прибутку — це норма додаткової в-сті, швидкість обороту капіталу, орга­нічна будова капіталу та ін. Особливу увагу він приділяє аналізу впливу органічної будови капіталу на зміну норми прибутку, зазна­чаючи, що зі зростан-ням розмірів постійного капіталу внаслідок запровад-ження досягнень НТП норма при­бутку має тенденцію до спадання через збільшення витратної час­тини створюваної в-сті. Виникає конфлікт між розширен-ням В і самозростанням в-сті. Цей процес супровод-жується скороченням к-ті зайнятих у В, тобто змен-шенням використаної живої праці, а отже, створеної додаткової в-сті. Щоправда, існує ціла низка протиді-ючих чинників. З позиції теорії в-сті Маркс зміг пояс-нити, чому, коли товари продаються за їхньою в-стю, за різної органічної будови і різної швидкості оборо-тів у різних галузях В капіталісти на од­наковий капі-тал отримують однакову норму прибутку, за рахунок яких чинників відбувається вирівнювання норми при-бутку. У 3-ому томі «Капіталу» показано механізми вирівнювання норми прибутку Маркс на теоретич-ному прикладі показав, що в рез-ті міжгалузевої кон-куренціі відбувається переливання капіталів до тієї галузі, яка гараніує.бідьший прибуток. Відтак забез-печуються такі пропор­ції у розподілі капіталів між га-лузями, що, незалежно від їхньої органічної будови і швидкості оборотів, однакові капітали забезпе­чують однаковий прибуток за рахунок перерозподілу ство-реної в масштабах сус-ва маси додаткової в-сті. Учен-ня про ціну В Маркс також використав для обгрунту-вання теорії класової боротьби: він стверджував, що експлуатація робітничого класу здійснюється не кож-ним окремо взятим капіталістом, а всіма ними разом, оск вони спільно перерозподіляють додаткову в-сть і заінтересовані у зростан­ні її маси. Як відособлені фо-рми пром-ого капіталу розглядає Маркс у 3-ому томі торговий та позичковий капітал, що мають свою специфіку. Він підкреслює різницю між товарним та торговим капі­талом і показує механізм переходу 1-го в інший, що зумовлено розв-ком В та спеціалізації.

Показує процес утворення середнього прибутку та ці-ни В з урахуванням функ-ня торгового капіталу: ці­на продажу фіксується на рівні ціни В, а прибуток є час­тиною додаткової в-сті, оск торговий капіталіст купує то­вар у пром-ого за ціну, нижчу від в-сті. Особливість торгового капіталу полягає в тім, що на відміну від пром-ого швидкість його обороту не впливає на нор-му прибут­ку. Затрачений капітал має приносити (і приносить) тільки середній прибуток. У зв'язку з про-блемами торгівлі Маркс досліджує перехідну до пози-чкового капіталу форму торгівлі грошима: грошово-торговий капітал. Особливу увагу приділено аналізу найбільш «фетишизованої» форми капіталу, що відо-собилась від пром-ого капіталу, — по­зичкової виник­ненням пром-ого В ця форма поступається місцем по-зичковому капіталу, що виконує ф-цію обслуговуван-ня В. Маркс зазначав у 2-ому томі, що частина грошо-вих засобів, які тимчасово вивільнились із В, перестає давати прибуток капіталісту, а отже, перестає бути капіталом. Тому ці гроші віддаю­ться у позичку ін. ка-піталістам (пром-вим та торговим) для прод-ого вико-ристання. Це процес продажу грошей як особ­ливого товару, а ціною його є процент, плата за користу-вання грошима. Ця плата залежить від попиту і про-позиції і коливається в межах середньої норми прибу-тку. Природа процента полягає в тім, що пром-вий ка-піталіст поступається частиною свого прибутку (при-власненої ним додаткової в-сті) на користь позичко-вого капіталіста. Таким чином, відбувається розподіл прибутку на процент та під-цький дохід. Маркс дос-ліджує чотири форми капіталу, що дають проценти:

позичковий, банківський, фіктивний та лихварський.

Банківський капітал він аналізує у зв'язку з розгля-дом кредитної форми позичкового капіталу, що має свої особливості й виступає у вигляді комерційного та банківського кредиту. Банки — це кап-ні під-ва, що торгують грошовими засобами у вигляді позичок чи кредиту і через це стають учасниками процесу сус-ого відтворення. Вони сприяють прискоренню В, кон­центрації та централізації капіталу, а відтак можуть стати дійовим важелем впливу на ек-ку. Логічним на-слідком розв-ку кредиту Маркс вважає виникнення акціонерного капіталу, що об'єднує кілька капіталів. Свід­ченням участі в акціонерному під-ві є цінний па-пір — акція, що дає право на частку доходу, пропор-ційну вкладеному капіталу. У відповідний момент цей цінний папір, так само як векселі, облігації, почи-нає власний незалежний від утіленого в ньому капіта-лу, рух на ринку цінних паперів, фондовій біржі. Так виникає фіктивний капі­тал, що не бере участі у В, але відіграє активну роль у розподілі доходів. Маркс ана-лізує кредит і грошовий обіг як реальну сис-му, що об'єднує капітали в 1-е ціле, робить їх взаємозалежни-ми та залеж­ними від цієї сис-ми. 1-им із проявів цьо-го є інфляційні процеси, що також призводять до за-гострення соц-них суперечностей. Досл-ня перетво-рених форм додаткової в-сті завершує­ться аналізом земельної ренти. Маркс показав, що розв-к кап-зму в землеробстві спричиняє відокремлення землі як голо-вного засобу В від її власника. Ек-но власність на зе-млю реалізується через рентні відно­сини. Маркс виз-начає 2 види ренти, що відображають 2 види віднос-ин: власника та користувача — абсолютну та дифере-нційну ренту. До Маркса ніхто не дав із позицій тру-дової теорії в-сті пояснення суті абсолютної ренти та її джерел. Маркс це зробив, користуючись запропоно-ваною ним категорією ціни В, через з'ясування особ-ливостей ціноутворення в с-г. На думку Маркса, при-ватна власність на землю як форма моно­полізму стри-мує вільну конкуренцію, створює перепони для вклю­чення с-г (як галузі В) у міжгалузе­ву конкурентну бо-ротьбу, оск є елементом некап-них відносин у межах кап-зму — замкненою сис-мою зі своїми принципами ціноутворення й особливою формою перерозподілу до­даткової в-сті між класами (землевласники — оре-ндарі — на­ймані робітники), що її репрезентують. Крім того, теорія земельної ренти включає аналіз про-блеми фор­мування цін на землю, ґрунтовне досл-ня впливу внутрішніх (ренти) та зовнішніх (ставка пози-чкового процента, попит і пропо­зиція, податки тощо) факторів. Ця частина досл-ня містить також ек-ний, історичний, ретроспективний та перспективний ана-ліз становлення кап-них відносин у с-г. Завершується досл-ня проблем, винесених у 3-тій том «Капіталу» розділом «Доходи та їх джерела», де Маркс протиста-в­ляє свою трудову теорію в-сті, відповідно до якої са-ме праця є основним джерелом усіх доходів кап-ого сус-ва, тео­рії 3-х факторів В. Він підкреслює, що об-грунтування джерел доходів з допомогою традиційної формули: земля — рента, капітал — прибуток, праця — зар-пл є помилковим, оск не враховує того, що право привласнення визначається способом В, за яко-го приватна форма власності зумов­лює існування екс-плуатації найманої праці і визначає пропорції розпо-ділу її рез-ту (додаткової в-сті) відповідно до розмірів цієї власності. Маркс указує на історичну обумовле-ність існуючих форм розподілу та на їхню залежність від В.

11.Загальна характеристика і значення класи-чної ПЕ

Класична ПЕ зародилася в Англії в кінці XVII ст. та у Франції на початку XVIII ст., прийшовши на зміну меркантилізму. Уперше термін «класична ПЕ» ужив Маркс сто­совно школи, яка розпочала досл-ня внутрішніх закономірнос тей буржуазно-го сус-ва. Класики проголосили ідею природного порядку, дію об'єктивних ек-них з-нів. Класична школа проголосила принцип ек-ної свободи,  ек-ого лібералізму. Класики були про­тивниками про-текціонізму.  Представники -У.Петті, П’єр де Бу-агільбер, А.Сміт, Д.Рікардо - зробили спробу нау-кового аналізу сучасних їм виробничих відносин, використовуючи метод наукової абстракції. Дово-дили, що в ек-ому житті панують об’єктивні з-ни. Вони не залежать від волі людини, але можуть бути нею пізнані. Класична ПЕ проголосила прин-цип ек-ної свободи, максимального обмеження впливу держави на ек-не життя. ПЕ стала наукою про категорії й з-ни ек-ого життя.  В працях пред-ставників КПЕ був дан глибокий аналіз основних категорій товарного госп-ва: товару, грошей, цін-ності (в-сті), капіталу, прибутку зар-пл, ренти.

13. Виникнення класичної ПЕ у Франції П’єр де Буагільбер

У 1-ій пол. XVIII ст. зі втратою військової могутно-сті Франція втрачає і свої позиції у зовнішній тор-гівлі. Відтак ідеї мер­кантилізму також втрачають своє значення. У Франції формується класична ПЕ як альтернатива меркантилізму. П’єр де Бу-агільбер (1646—1714) — засновник класичної ПЕ у Франції.  Праці: «Доклад­ний опис станови-ща Франції...» (1696), «Роздрібна торгівля Фран­ції» (1699), «Міркування про природу багатства, грошей і податків» (1707). Виступає з гострою критикою мерканти­лізму. Джерелом багатства вважає не обіг, а В, зокрема с-г. Він оголошує се-бе «адвокатом с-г» і вимагає від уряду всілякого сприяння аграріям. Теоретично обґрунтовуючи питання реформування ек-ної політики, як і Петті, ставить кілька проблем: чим визна­чається ек-не зростання країни, дією яких з-нів забезпечує­ться, що є джерелом багатства, що лежить в основі ці-ни. Проти втручання держави в ек-не життя. Справжнє багатство нації — це різні корисні ре-чі, а передовсім продукти землеробства. Джере-лом_багатства є праця. Виділяє ринкову ціну і «істинну», або «справедливу» в-сть товару. Ве-личину останньої він визначає витратами праці. Робочий час, який припадає на 1-у од. товару за умов такого поділу, і ста­новить його «істинну в-сть». Теорія грошей. Бере за основу прямий то-варообмін, а не гроші. Він вважає, що гро­ші вза-галі порушують природну рівновагу товарного об-міну відпо­відно до «істинної в-сті». Бачить у гро-шах джерело всіх нещасть товаровиробників. Єдина корисна ф-ція грошей — це полегшення обміну. Саме тому не має значення, який товар виконує ф-цію засобу обігу. Отже, золото і срібло можна замінити паперовими знаками.