Шпаргалка по "Экономике"

Роберт Лукас. Ек-ні агенти про­гнозують наслідки будь-якого впливу на ек-ку, виходячи зі знання закономірностей її функ-ня, і згідно з цим форму-ють свою ек-ну поведінку. Вони прогнозують свою діяльність, і ці прогнози набагато досконалі-ші від тих, які можна отримати на під­ставі моде-лювання. Наприклад, якщо люди знають, що бюджетний дефіцит зростає з метою стимулюва-ння ек-ки, то вони чекають у найближчому майбу-тньому зміни цін та інфляції. За досконалої кон-куренції і швидкої адаптації ринків очікування та-кого роду негайно нейтралі­зують будь-яку систе-матичну політику стабілізації. Відтак Лукас ро-бить висновок про принципову неефективність кейнсіанських аналітичних моделей та політики регулювання по­питу. А 1975 р. Т. Сарджент та Н. Уоллес у спільному досл-­ні довели, виходячи з цієї теорії, також і неефективність активної фіска-льної та грошової кейнсіанської політики, що під-тверджува­ло висновки школи про нейтральність грошей та недоцільність кон'юнктурної політики.

Важливою ознакою нового напрямку є теза, що будь-яка ек-на політика втручання, крім випадків, коли держава свідомо регулює структуру В, або підтримує вільні ринкові від­носини, завдає шкоди розв-ку ек-ки. Ця теза однаково справе­длива і щодо кейнсіанських, і щодо монетаристських до-ктрин. Лукас звернув увагу на те, що в в теорії адаптивних очікувань Фрідмена враховується ли-ше колишній досвід і цілком відсутні суб'єктивні передбачення. Модель Фрідмена ігнорувала, на-приклад, зміни ек-ної політики, котрі, проте, завж-ди позначаються на поведінці ек-ого суб'єкта.

Лукас будує модель, що в ній ураховує як вплив на очікування всієї наявної інформації, так і зво-ротний вплив очікувань на майбу­тні ек-ні події. 1-у таку модель було побудовано ним та Л. Реппін-гом 1969р. Вона демонструвала прийняття робіт-никами рішень стосовно поточного та майбутньо-го спож-ня на підставі передбачуваного рівня цін у цей період. Автори фактично формалі­зували важливу для класичної теорії ідею про оптималь-ність ек-ної поведінки суб'єкта. Гіпотеза про раці-ональні очікування стала новим імпульсом для використання методу функціонального аналізу. Лукас побудував ф-цію пропозиції праці, що включала поточний та очікуваний рі­вні цін, а дос-ліджуючи діяльність окремої фірми, він отримав ф-­цію попиту на працю. Поєднання 2 цих ф-цій дало можливість побудувати ф-цію сукупної про-позиції, яка визначала співвідно­шення між рівнем цін та обсягами В. У більшості макроек-них моде-лей 1-им із чинників, що визначають сукупний по-пит, є грошова пропозиція. Лукас та його послідо-вники підтвердили висновок монетаристів про недоцільність політики грошового стимулювання попиту з метою вирішення проблеми зайнятості. Установивши суб'єктивну природу зв'язку між зростанням цін, рівнем В та зайнятістю, вони вис-тупили проти політики грошових шоків, доводячи, що ефект від них буде скороминущим, оск за цих умов пове­дінка ек-них агентів нівелюватиме всі переваги, і призведе до дестабілізації ринків. У 1-их спробах Лукаса та його однодумців ф-ції спож-ня, інвестиційних рішень, фінансової діяльності з урахуванням фактора раціональних очікувань досліджувались кожна окремо, ілюстрували умо-ви часткової рівноваги, потім зводилися в 1, на підставі якої будувалася врівноважена модель циклу. Автори виходили з того, що процес прий-няття рішень суб'єктами ек-ної діяльності здійс-нюється завжди за однаковими прави­лами. Про-те згодом стало очевидним, що політичний курс держави впливає на ек-ну поведінку, тобто ек-ні агенти не зва­жають на ці правила, коли змінює-ться державна політика, а тому їх­ню поведінку важко прогнозувати і формалізувати. Та через певний час ця поведінка знову стає типовою. То-му гі­потеза раціональних очікувань сильна тим, що передбачає загаль­не врівноважування за рахунок типової поведінки. Неокейнсіанські моделі розраховують на те, що зміна попиту дасть довгостроковий реальний ефект, монета-ристські — це запере­чують і стверджують, що ефект буде тимчасовим, існуватиме доти, доки не відбудеться адаптація і зміни буде нейтралі-зовано. Нові класики утверджують класичний постулат про негайну реакцію і не­гайне врівнова-жування попиту та пропозиції.

Теорія раціональних очікувань заперечує політи-ку державного регулювання з допомогою кількох аргументів: недо­цільність, оск будь-яке втручан-ня нівелюється поведінкою ек-них агентів; твер-дження, що така політика породжує (через раціо-нальні очікування та адаптацію діяльності) рез-ти, протилежні прогнозованим. Так, регулювання сукупно­го попиту призвело до наростання інфля-ційних процесів, хоча за­йнятість залишалась на тому самому рівні. (З ін. боку, монета­ристські ре-цепти також не давали необхідних рез-тів, оск ек-ні агенти адаптували свою діяльність до ек-ної полі­тики.) 3-тім аргументом був той, що держав-на політика стосується макроек-ого рівня, ігнору-ючи мікроек-ний, де саме І приймаються рішення про ек-ну поведінку в конкретній ек-ній ситуації.

Нові класики пропонують формувати ек-ну полі-тику дер­жави так, щоб вона забезпечувала стабі-льність рішень та з-нів, щоб зміна грошових та фіскальних правил не зв'язувалась з тимчасови-ми потребами державного бюджету, щоб нові правила наби­рали чинності через достатній про-міжок часу, аби агенти могли адаптувати і про-гнозувати свої дії. Прямим наслідком цього стала б цілковита деполітизація важливих короткостро-кових процесів фі­скального та грошового регулю-вання.

Узагальнюючий висновок нові неокласики фор-мулювали так: ре­з-ти політики багато в чому виз-начаються суб'єктивними оцінками та очікуван-нями агентів, на які можна впливати не лише з допомогою ек-них дій. Критика новими неокласи-ками інфляційної кредитно-грошової політики «вмонтованих стабілізаторів», розпочата ще мо-нетаристами, була доповнена критикою держав-ної фіскальної політики з боку авторів теорії «ек-ки пропозиції».

84. Теорія “ек-ки пропозицій”. А. Лаффер, К. Мендель

За докладнішого аналізу ек-ки, коли до уваги бе-руться суб'єктивні та об'єктивні чинники, науковці дій­шли висновку, що політика стимулювання по-питу менш ефективна. ніж можна було б сподіва-тися. Вона прискорює темпи інфляції, забезпечу-ючи лише короткочасний позитивний вплив на В та зайнятість. Але, з ін. боку, і монетаристська модель, що, безумовно, уможливлює контролю-вання темпів інфляції, призводить до дестабілізу-ючого зростання безробіття у разі, коли ринки є не досить чу­тливими до кон'юнктури. Напрошу-вався висновок, що самої лише політики фінан-сового та грошового впливу не досить для стабі-лізації ек-ки. Тому багато ек-стів вирішило, що політику впливу на попит треба замі­нити політи-кою впливу на пропозицію. На відміну від кейнсі-анців, які вважали, що попит породжує відповідну пропозицію, вони висунули тезу про залежність сукупного попиту від сукупної пропо­зиції. Саме цю ідею було покладено в основу дебатів з про-блем «ек-ки пропозиції», спрямованих на визн-ня напрямків ста­білізації ек-ки. Авторами цієї ідеї були спочатку політики, які, критикуючи чин­ну сис-му взаємовідносин держави та ринку, розро-бляли заходи для її реформування, виходячи з принципу визначальної ролі В щодо розподілу і спож-ня та розглядаючи пропозицію як 1 з елем-тів саморегуляції. Основа моделі - не під-во, не фірма, а індивід — індивідуальний капітал та ін-дивідуальна праця, які виробляють з певною ме-тою. Тому державне регулюван­ня ринку має бути спрямоване на підвищення прибутковості, дохід­ності, на розв-к В, а не виходити з проблем бюд-жету та вирішування їх за допомогою оподатку-вання. Ці засадні принципи політиків знайшли да-льший розв-к у пра­цях ек-стів. Серед тих, хто об-грунтував їх теоретично, були американські про-фесори А. Лаффер (університет Південної Каре-ліни) та Р. Мендель (Колумбійський університет) , які вважали, що ек-ка пропозиції формується на підставі вирішення проблем нагромадження капі-талу та державних фінансів. Передовсім вони по-ставили під сумнів висновок Кейнса, що заощад-ження є причиною скорочення обсягів В, ек-­ної діяльності і, отже, зайнятості, а тому його реко-мендації щодо стимулювання попиту за рахунок маніпулювання податками визна­ли за недоцільні.

Основний шлях до зростання В вони вбачали в стимулюванні праці, заощаджень та інвестицій.

Основним джерелом інвестицій (як і покриття дефіциту дер­жавного бюджету) є заощадження, адже не можна інвестувати те, чого нема. Високі податки знижують прибутковість В, скорочу­ють розміри доходів, а відтак і заощаджень під-ця.

Збільшення граничних ставок прибуткового пода-тку є згубним для ек-ого зростання, оск зменшує обсяг пропозиції ін­вестицій. Інвестиційні фонди спустошуються податками незалежно від того, чи збалансовано бюджет. Крім негативного впливу на інвестиції, високі прогресивні ставки податків скорочують обсяг пропозиції праці, оск тру­дові зусилля перестають окупатися. Стимулювання пропозиції праці прямо зв'язане з розмірами зар-пл, витрати на яку становлять значну частку су-купних витрат. Зменшення податків позитивно ві-дбиватиметься на розмірі зар-пл, збереже її пев-ний реальний рівень, а це позитивно позначати-меться на дохо­дах під-ця. Розумна податкова по-літика, орієнтована на зниження ставки податку, на думку авторів, вестиме до зростання обсягів та змен­шення витрат В, що є основою збільшен-ня пропозиції і, зрештою, забезпечить зростання нац-ого доходу, що, у свою чергу, не тільки не зменшить надходження до державного бюджету, не спричинятиме бюджетного дефіциту, а навпа-ки, збільшить подат­кову базу. Цей причинно-нас-лідковий зв'язок промоделював Лаффер, показа-вши, як фіскальна політика впливає на сукупну пропозицію. Він зазначив, що вплив податків на попит відчувається швидше. У короткостроково-му періоді зниження податків однозначно спричи-няє зростання сукупного попиту та зменшення обсягів податкових надходжень. Для того щоб став відчутним вплив змін в оподатку­ванні на пропозицію, потрібен більш тривалий час, оск це зв'язано з процесом В, але позитивний ефект від цих змін є також досить тривалим. Графічне зоб-раження моделі має назву «Крива Лаффера». Ек-ний зміст кривої Лаффера - коли податковий прес переходить оптимальну межу, то надходже-ння в бюджет спо­чатку зростають, а згодом почи-нають зменшуватись. Це відбуваєть­ся тому, що зниження прибутковості В стимулює спа­дання ді-лової активності, збільшення схильності до спож-ня та скорочення обсягів інвестування, тобто фі-зично звужується база оподаткування. Крім того, скорочується сфера легального бізнесу. Прагне-ння держави мати стабільний рівень надходжень примушує її постійно збільшувати ставки податків аж доти, доки вже ніхто не працюватиме і не сплачуватиме їх. Зниження ставок податків у ко-роткому проміжку часу призведе до зменшення надходжень, але стимулюватиме виробничу ак-тив­ність, що згодом збільшить і надходження.

Лаффер указав на необхідність визн-ня оптима-льної ставки податку, яка, на його думку, зале-жить від ек-ної ситуації, роз­мірів та структури виробничої сфери, нац-них, культурних, психо-логічних та ін. чинників. Отже, основним в теорії «ек-ки пропозиції» було запере­чення маніпуля-тивної фіскальної політики та існуючої сис-ми прогресивного оподаткування як такої, що нега-тивно впливає на ділову активність, оск не сти-мулює заощаджень та інвестицій, зумовлює не-раціональний розподіл факторів В, перероз­поділ нац-ого доходу між В та спож-ням на користь ос-таннього і стає причиною приховування доходів, що, у кінцевому підсумку, призводить до виник-нення тіньової ек-ки, бартерного обміну, скритої зайнятості.

Мендель указував, що за допомогою податкової політики можна також здешевити розширення В, а тим самим сприяти підвищенню зайнятості, не стимулюючи інфляції.

Прихильники цієї теорії стверджували, що мож-ливе одночасне зниження інфляції і зростання В та зайнятості за умови зменшення прибуткового податку.

Представники школи «ек-ки пропозиції», захища-ючи прин­ципи вільного підприємництва, піднесли проблему оподаткування до рангу конкретної ек-ної політики, обґрунтовуючи свої висновки еконо-метричними моделями та програмами дальшого роз­в-ку ек-ки.

83. Неокласичне відродження. Теорії “ек-ки пропозицій” та “раціональних очікувань”.

Наприкінці 70-х рр. на Заході, передовсім у США, відбувається відродження консервативних тради-цій в ек-ній теорії. Вони впевнено захоплюють ко-лишні позиції кейнсіанства та соціал-ре­формізму.

Засади неокласичних ідей відображувалися в не-оліберальних те­оріях та теоріях ек-ого зростан-ня, використовувались як ме­тодологічна база досл-нь у контексті визн-ня меж регулюю­чого впливу держави. Проте самі доктрини «неокласи-чного відродження» хар-ся крайнім радикалізм-ом, заперечують необхідність втру­чання держави в ек-ку і за теоретико-методологічними підхо­дами є суто неокласичними. Незважаючи на певні від-мінності, їм притаманний ряд спільних ознак: вони виходять з того, що жит­тєздатність кап-ної сис-ми зумовлюється внутріш­німи стимулами ек-ого розв-ку; головна цінність сус-ва — не соц-на справедливість, а свобода; гарантом загальної свободи є ек-на свобода, яка ототожнюється з ринком, конкуренцією. Представники цього крила неокласичної школи рішуче виступили проти ак-тивного втручання держави в ек-ку, не погоджую-чись навіть на ту обмежену роль, яку визнавав за нею, наприклад, Фрідмен. Ідеї консерватизму вті-лено в низці ек-них теорій, у тім числі в теоріях «раціональних очікувань» та «ек-ки пропо­зиції».

Теорія раціональних очікувань. У 60-х—70-х рр. зростає розу­міння того, що регулюючого впливу держави недостатньо для за­безпечення збалансованого та стабільного ек-ого зростання, оск такий вплив не враховує дії чинників, що не підлягають к-сному оцінюванню, наприклад, ін-формації і прогнозів. Існує 2 підходи до оцінки очікувань: «адаптивні очікування» і «раціональні очікування». «Адаптивні очікування» спираються на колишній досвід: знан­ня наслідків певних ек-них дій, урахування колишніх поми­лок. На підста-ві «адаптивних очікувань» фірми пристосовують-ся до ек-ної ситуації, виробляють стратегію пове-дінки. «Раціональні очікування» базуються на на-укових прогнозах, що враховують функ-ня реаль-ної ек-ної моделі: ди­наміку цін, витрат, рівень ставки процента, наслідки конкретної ек-ної полі-тики, вплив урядових рішень на макроек-ні показ-ники. Загальновизнаним автором ідеї «раціона-льних очікувань», відпо­відно до якої очікування визнають раціональними, якщо вони збіга­ються з прогнозом, отриманим на підставі аналізу моде-лі, уважають Дж. Мута, який сформулював 1965 р. цей постулат і відобразив його в побудованій ним моделі. Лише через 10 років до цієї ідеї по­вернувся і використав її Р. Лукас.

Ек-ка пропозиції. За докладнішого аналізу ек-ки, коли до уваги беруться суб'єктивні та об'єктивні чинники, науковці дій­шли висновку, що політика стимулювання попиту менш ефективна, ніж мож-на було б сподіватися. Вона прискорює темпи ін-фляції, за­безпечуючи лише короткочасний пози-тивний вплив на В та зайнятість. Але, з ін. боку, і монетаристська модель, що уможливлює контро-лювання темпів інфляції, призводить до дестабі-лізуючого зростання безробіття у разі, коли ринки є не досить чу­тливими до кон'юнктури. Напрошу-вався висновок, що самої лише політики фінан-сового та грошового впливу не досить для стабі-лізації ек-ки. Тому багато ек-стів вирішило, що політику впливу на попит треба замі­нити політи-кою впливу на пропозицію. На відміну від кейнсі-анців, які вважали, що попит породжує відповідну пропозицію, вони висунули тезу про залежність сукупного попиту від сукупної пропо­зиції. Саме цю ідею було покладено в основу дебатів з проб-лем «ек-ки пропозиції», спрямованих на визн-ня напрямків ста­білізації ек-ки. Авторами цієї ідеї були спочатку політики, які, критикуючи чин­ну сис-му взаємовідносин держави та ринку, розро-бляли заходи для її реформування, виходячи з принципу визначальної ролі В щодо розподілу і спож-ня та розглядаючи пропозицію як 1 з елем-нтів саморегуляції.

Основа моделі - не під-во, не фірма, а індивід - індивідуальний капітал та індивідуальна праця, які виробляють з певною метою. Тому держ. ре-гулювання ринку має бути спрямоване на підви-щення прибутковості, дохід­ності, на розв-к В, а не виходити з проблем бюджету та вирішування їх за допомогою оподаткування.

41.Нова історична школа. Г.Шмоллер, Л.Брен-тано, К.Бюхер, В.Зомбарт.

70-ті р.19ст., нім. лідери аналізували особливості соц-ек-ого розв-ку країни на новому етапі - етапі переходу до монополістичного кап-зму, посилен-ня націоналістичних, мілітаристських тенденцій у політиці  об’єднаної Нім., зростання класової кон-фронтації та ідеологістичних суперечностей у сус-ві призвели до розробити конструктивної про-грами “класового миру” і соц- них партнерств. За-сновник - Шмоллер. “Основи заг.вчення про на-родне госп-во.” Осн.теор.засади: емпіризм, опи-совий підхід до вивчення ек-них явищ і процесів, заперечення абстрактного методу пізнання дійс-ності, накопичення істор.фактів і статист.методів для майбутнього раціонального мислення. Наро-дне госп-во  в цілому залиш.незмінним , відбува-ються зміни лише в окремих його ланках. Запе-речує існування  об’єктивних ек-них з-нів, законо-мірності розв-ку ек-ого життя сус-ва. Ставить зав-ня- сформолювати з-ни на підставі емпіричних фактів. Прихильник міцної спадкової монархії, вперще запровадив “етичний принцип”, доводить ,що госп-ке життя визначається  не тільки приро-дою та технікою, а й моральними факторами. Пропогував ідею відмови від класової бородьби і закликав вихов.робітників у дусі соц. солідарнос-ті. Виступав проти радикальних методів боротьби робітників з під-цями, засудж.за це Марксизм, пропагував мирні реформи.