Шпаргалка по "Экономике"

75. Неокласичні теорії ек-ого зростання. Р.Со-лоу, Дж.Мід.

Теоретичні засади неоклас. виробничої ф-ції як моделі ек-ого росту були сформульовані Р.Солоу і Дж.Мідом. Вони виходили з граничного аналізу 2 виробн. факторів – праці та капіталу, які вико-ристовуються для В однорідного продукту, при-пускаючи, що к-ть праці зростає постійно і рівно-мірно, що в умовах вільної конкуренції відшкоду-вання витрат факторів відбуваються відповідно граничним продуктам, тобто за в-стю. Ціни фак-торів змінюються під впливом динаміки праці та капіталу, всі ресурси використовуються повністю, вся неспожита частина продукту інвестується, проблеми попиту не існує. Вони вказували, що аналіз передбачає умови, коли зростання обсягів В не впливає на ефективність В, діє з-н “спадаю-чої віддачі” виходячи з цих умов, вони побудува-ли лінійну залежність, при якій еластичність взає-мозаміщення факторів = 1, тобто зміна співвідно-шення між прибутком і зар-пл викликає ідентичну зміну між працею і капіталом. Ця виробн. ф-ція була покликана продемонструвати механізми врі-вноваження попиту і пропозиції та показати дже-рела ек-ого зростання.

Основна ідея виробн. ф-ції - ек-ка функціонує за принципом співставлення витрат та рез-тів, і процес саморегулювання ек-ого росту базується на постійному контролі за рівнем віддачі окремих факторів В.

Згодом у роботах ек-тів-неокласиків ф-ція Кобба-Дугласа модифікується введенням інших факто-рів росту: враховується вік основного капіталу, масштаби В та ін. Вони намагались відобразити вплив НТП та змінність ефективності використо-вуваних факторів з ростом масштабів В

Багатофакторні моделі ек-ого росту ілюстрували рівень впливу кожного з факторів на зростання обсягів В, але не піддавались кількісному виміру.

71. Посткейнсіанство. Дж.Робінсон і П.Сра-ффа, Н.Калдор.

2-а пол. 60-х рр. і особливо 70-ті рр. хар-ся різ-ким посиленням критики кейнсіанської концепції циклу та заснованій на ній політики регулювання ефективного попиту. Останню стали розглядати як дестабілізуючий фактор з причини несвоєчас-ності застосування заходів, помилковості їх вибо-ру, надмірних масштабів держ. втручання. Нео-кейнсіанська модель почала вступати у більші суперечності з об”єктивними з-нами кап-зму і сприяла загостренню окремих проблем.

Державне регулювання ек-ки неспроможне дося-гти повної зайнятості й рівноваги, як того прагнув Кейнс. На базі кейнсіанських концепцій і моделей не вдалося розв”язати проблеми реалізацій і без-кризового розв-ку. Це викликало критику кейнсіа-нства як з боку його противників, так і послідов- ників. Ініціаторами критики виступили прихильни-ки неокласичної школи.

У 60-70 рр. на арені ек-ної думки з”явився такий напрям як посткейнсіанство. Історично воно сфо-рмувалося на основі злиття 2-х потоків. З 1-го бо-ку, це було англ. ліве кейнсіанство, центр якого знаходився у Кембріджі. З 2-го боку, приблизно з середини 60-х рр. критична переоцінка кейнсіан- ства почалася у США. Вони виступили з крити-кою кейнсіанської ортодоксії як теорії рівноваги з певною зайнятістю. Версія кейнсіанства, розроб-лена старшим поколінням, спотворила справж- ній зміст теорій Кейнса.

Найяскравішим представником лівих кейнсіанців є Джоан Вайолет Робінсон (1903-1983), а також Н.Калдор, П.Сраффа, продовжують критику нео- класицизму і особливо маржиналізму. Основним своїм завданням вони вважають оновлення вчен-ня Кейнса та доведення до логічного кінця пова-лення неокласичної сис-ми. Ліві кейнсіанці не об-межувалися тільки теоретичними постулатами Кейнса. У своїй концепції вони синтезували ідеї Д.Рікардо, Кейнса, інституціоналізм, вчення  ра-дикалів і водночас запозичили деякі марксиські положення. Ліве кейнсіанство – реформістський, дрібнобуржуазний варіант кейнсіанської теорії, спрямований на захист інтересів немонополісти-чного капіталу, фермерів, інтелігенції, службовців та робітників. Висувають свої варіанти реформу-вання кап-зму, прагнучи зміцнити їх більш реаліс-тичну теорію. Корінь зла вони бачать у недостат-ності ефективного попиту, наслідками якого є безробіття та кризи. Головною причиною недос-татнього попиту вони вважають нерівномірність і несправедливість у розподілі нац-ого доходу. Ро-бінсон зробила спробу пов’язати теорію Кейнса з марксизмом і включити в неї соц-но-ек-ні факто-ри. Проблему ефективного попиту Робінсон по-в’язує із здійсненням деяких соц-них реформ – підвищенням зар-пл і визнанням ек-ної боротьби профспілок за її зростання, більш радикальними програмами держ. перерозподілу доходів, із ско-роченням військових витрат, обмеженям влади монополії. Висувають ряд антимонополістичних вимог, що обумовило їх підтримку прогресивними силами західних країн, зокрема робітничим ру-хом. Виступають за ек-не зростання, вирішення деяких соц-них проблем, ліквідацію нерівності у розподілі доходів і підвищення купівельної спро-можності населення. Висловлюють негативне ставлення до гонки озброєнь, вимагають заміни військових видатків на такі видатки, як житлове будівництво, охорона здоров’я, соц-не страхува-ння. З іменами Дж.Робінсона та Н.Калдора по-в’язана розробка концепції розподілу, яка спира-ється на теорію відтворення та зростання Кейнса

У посткейнсіанських теоріях розподілу отримав подальшу розробку кейнсіанський постулат про рівність чистих інвестицій та добровільних зао-щаджень. На відміну від Кейнса, основний аспект при аналізі механізму надається змінам у сис-мі розподілу, що склалася. Сис-ма розподілу за Калдором повинна бути такою, що забезпечити відповідний рівень заощаджень. Вирішення про-блеми розподілу Калдора можна подати у вигля-ді такої схеми – якщо заощаджень недостатньо, то необхідно збільшити доходи тих, хто більше заощаджує. Головним фактором, що формує хар-р взаємозв’язків між ек-ими змінними, техно- логічні умови В. Ці умови впливають і на величи-ну капітального коефіцієнта і необхідний для йо-го підтримки обсяг інвестицій.

Важливу роль у формуванні теоретичної концеп-ції лівого кейнсіанства, яке виступає під гаслом антимаржиналістської революції, відіграв 1-н з представників кембріджської школи П. Сраффа. Його концепцію, викладену в книзі “В товарів за допомогою товарів” (1960), прихильники лівого кейнсіанства оцінюють як логічну основу для по-будови нової теорії розподілу. Сраффа відкидає неокласичну теорію формування в-сті й розподі-лу, пориває з концепціями граничної кор-сті й граничної прод-сті й повертається до теорії в-сті Д.Рікардо. Сраффа піддав гострій критиці розпо-дільчу ф-цію вільної конкуренції, яка стихійно призводить до одержання кожним з факторів В своєї частки у створеному доході відповідно до граничної прод-сті. Він вважає, що криву руху ці-ни і доходу не адекватні кривим руху граничної прод-сті, не забезпечують умов рівноваги вироб-никам. Межами подальшого розширення В для під-ця є проблеми реалізації виробленого товару. Якщо існує можливість зниження цін окремими продавцями, то ні про яку вільну конкуренцію мо-ва йти не може. Згідно з класичною теорією ціна є основною умовою вільної конкуренції. Ціна на товари не є єдиним привілеєм для покупців. Фак-торами є його якість, торговельна марка тощо.

72. Кейнсіанська теорія та ек-на політика.

Кейнсіанство як напрям ек-ної думки відвграло важливу роль у розв-ку західної ек-ної теорії. Во-но зробило спробу відповісти на ряд важливих питань, що виникли у зв’язку з кризовим станом кап-ого госп-ня у 30-х роках. Кейнс вказав на ряд слабких сторін буржуазної екон. науки свого ча-су, звернувши увагу на такі сторони кап-ної дія-льності, які раніше ігнорувалися ек-стами; зробив спробу внести нові елементи в аналіз кап-ної ек-ки, наблизив екон. науку до потреб госп-ого розв-ку, відшукав нові тенденції у розв-ку кап-зму та обгрунтував необхідність участі держави в екон. житті. Ідеї Кейнса беруться на озброєння керівни-ми органами кап-них країн. Особливо це стосує-ться теорії нац-ого доходу, теорії циклу, теорії зростання. Саме від теорії Кейнса бере свій по-чаток широке впровад- ження у життя державно-го регулювання ек-ки. Помітне місце кейнсіанство займало в екон. теорії та практиці США. У період Нового курсу були запозичені ряд заходів з запа-сів кейнсіанства: організація сус-но-громадських робіт, фінансування держ. будівництва ряду госп-ких об’єктів, курс на дефіцитне фінансування, ряд заходів для забезпечення планового розв-ку ек-ки.

До початку 60-х років головним мотивом для зді-йснення заходів екон. політики була загроза кри-зи або криза. Це було поштовхом для прийняття заходів, спрямованих на стимулювання зростан-ня ек-ки. Кейнс мало приділив проблемі циклу, його концепція позначилася на розробці теорії цього питання і на спрямування так званих анти-циклічних заходів. Метою є послабленння його сили і пом’якшення руйнівних наслідків для ек-ки. Америк. ек-сти та політичні діячі у боротьбі проти криз розраховували на автоматичне застосуван-ня податкової та бюджетної політики для врегу-лювання циклу.

Досвід 2-ої пол. 50-х років показав, що антикри-зові заходи не забезпечують тривалого піднесен-ня, високих та стійких темпів екон. зростання. Не-обхідно сконцентрувати увагу на заходах щодо стимулювання зростання, які одночасно спрямо-вані і проти криз. Основний вплив на ек-стів, що створили концепцію зростання, якою керувався америк. уряд, здійснило неокейнсіанство, теорії екон. зростання та праці самого Кейнса. Необхід-ність стимулювання ек-ки обумовлювалися наяв-ністю та величиною розриву між потенціальним та реальним ВНП. Екон. політика у 1-ій пол. 60-х років була спрямована на досягнення зниження безробіття до рівня 4% робочої сили, забезпече-ння щорічного реального екон. зростання темпа-ми не менш ніж 4% та щорічного збільшення ВНП приблизно на 50 млрд доларів у цінах того періоду.

На межі 70-х років важливе місце в екон. намірах уряду зайняла проблема контролювання інфля-ції. Кейнсіанські ідеї все більше проникають у госп-ке життя Німеччини. В середині 60-х років тут проявилися ознаки екон. кризи. Уряд почав вживати антикризові заходи, використовуючи де-фіцитне фінансування, помірну інфляцію, манев-рування ставкою відсотка. Панівним напрямом екон. думки Німеччини стає синтез неолібераліз-му з кейнсіанством, з визначенням необхідності держ. регулювання ек-ки.

Кейнсіанські концепції використовувались і в ін. кап-них країнах, зокрема на батьківщині її автора – Великобританії. Тут була опублікована урядова Біла книга “Політика у сфері зайнятості”. У ній підкреслювалась необхідність вживати заходи для забезпечення максимального використання трудових ресурсів, досягається шляхом підтри-мування на високому рівні урядових видатків з метою забезпечення попиту. Були здійснені ши-рокі заходи з метою переведення під контроль держави ряду галузей госп-ва.

На рубежі 70-80-х років кейнсіанська теорія  і зас-нована на ній концепція держ. регулювання ек-ки зазнали серйозних випробувань. Глибока світова криза 1974-1975 рр. показала слабкість і уразли-вість практичних рекомендацій кейнсіанства. Кризу пережила концепція широкого держ. регу-лювання ек-ки.

Кейнсіанство і його модифіковані версії – неокей-нсіанство та посткейнсіанство – не дали тих рез-тів, на які вони розраховували. Заходи держави, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та гармонійних темпів розв-ку, виявилися марними.

Нині кейнсіанство як теоретична сис-ма і як кон-цепція екон. політики втратило минулі позиції і з багатьох питань знаходиться в опозиції до пану-ючої за сучасних умов консервативної ортодоксії. Але кейнсіанська школа створила сис-му катего-рій та взаємозв’язків, без яких сьогодні нав-ряд чи можна уявити екон. теорію і екон. політику Заходу.

73. Еволюція неокласичних ідей у ХХст.

Монополізація ек-ки, виникнення державно-моно-полістичної форми власності, усесвітня екон. Криза 20-30-х рр. поставили під сумнів основні постулати ортодоксального неокласицизму. Вихі-дний принцип неокласиків – принцип лібералізму, згідно з яким вільне ціноутворення і ринковий спосіб розподілу доходів обумовлюють прийнят- тя екон. суб’єктами оптимальних госп-ких рішень, що має своїм наслідком урівноваження попиту і пропозиції, був підірваний.

Остаточного удару основоположним принципам неокласицизму завдвли кейнсіанці, які запропо-нували нову концепцію екон. розв-ку.

Світова екон. думка тієї доби не могла не зважа-ти на ще 1-н напрямок – марксизм, який реалізо-вувався на практиці як соціалістичне, централь-но-кероване госп-во.

Видатні теоретики-неокласики Л.Вальрас, А.Пі-гу, А.Хоутрі, К,Вікселл указували на обмежені регулюючі можливості ринкової конкуренції, осо-бливо за нових умов, і вважали за необхідне до-повнити її держ. регулюванням.

На той час неокласичний напрямок мав майже столітню практику екон. досл-нь, зв’язаних із ви-користанням найрізноманітніших методів і підло-дів. Неокласична школа ПЕ справляла неаби-який вплив на інші напрями. Неокласичні теорії формували методологічні засади досл-нь екон. явищ усіма іншими течіями в ПЕ: в основу ідеї кожної з них було покладено неокласичний ана-ліз взаємозв’язків та взаємовпливу елементів екон. сис-ми. Неокласики формують монетарну теорію екон. циклу, вказуючи, що екон. цикл – суто грошове явище, зумовлене нестабільністю попиту на гроші і відповідними змінами умов гро-шового кредитування. Вони 1-ми звернули увагу на необхідність проведення державою активної кредитно-грошової політики.

Кейнсіанська ідея регулювання ек-ки також буду-валась на знанні закономірностей розв-ку ринко-вого механізму.

Усе це дало змогу прихильникам неокласичних ідей стверджувати, що теоретичні постулати за-лишаються актуальними. Заявлвли, що всесвітня криза є наслідком втручання держави в ек-ку; на-слідком як негативного впливу профспілок на процес формування зар-пл і доходів. У межах не-окласичної традиції виникає окремий напрямок, представники якого намагаються довести, що ко-нкуренція притаманна також і монополістичній стадії розв-ку ек-ки. Д.Робінсон, Е.Чемберлін, Й.Шумпетер здійснюють прегляд неокласичної концепції ринку, формують теорії монополістич-ної конкуренції, за допомогою яких доводять, що сили ринкового саморегулювання торують собі шлях за будь-яких умов.

Водночас у межах неокласичного напряму фор-муються різноманітні ліберальні концепції сус-но-екон. розв-ку, інколи настільки протилежні за змі-стом, що можна було говорити про виникнення нових шкіл. Але основний принцип – орєнтація на потенціал ринкової сис-ми та ринкових механіз-мів – об’єднує всі напрями і школи. Неокласична екон. теорія входить у нову фазу, чітко окреслю-ються її ф-ції – нормативна (формулюються про-грами розв-ку, визначаються його основні напря-ми, розробляються практичні рекомендації) та позитивна, науково-дослідна (вивчаються екон. закономірності та фактори прогресу сус-ва). Нап-рям, що абсолютизує саморегулюючий потенціал ринку, заперечує необхідність втручання держа-ви в ек-ку, отримує назву консервативної (орто- доксальної) течії неокласичної школи. Саме завдяки цій течії відбувається вдосконалення ме-тодів досл-ня ринкових процесів, їй належить прі-оритети в галузі функціонального аналізу проб-лем екон. зростання. Виникає низка нових теорій, які відрізняються від колишніх к-сних теорій гро-шей, тим що враховували не лише взаємозв’язок цін та к-ті грошей у обігу, а вказували на існуван-ня ін. чинників рівноваги – мотивів інвестування. Інвестиції є автоматичним регулятором ринкової ек-ки, головною умовою екон. зростання.