Шпаргалка по "Экономике"

У цей час формується і неолібералізм течія, що визначає можливість часткового, обмеженого впливу держави на ек-ку.

1938 р. в Парижі відбулася І Міжнародна конфе-ренція (колоквіум Уолтера Ліпмана), на якій було сформульовано теоретичні засади неолібзму – визнання необхідності часткового втручання дер-жави в екон. процеси, межі такого втручання та ф-ції держави щодо забезпечення умов вільної конкуренції. На відміну від консервативного, нео-лібералізм є напрямком, що претендує на ство-рення повної соц-ної картини сус-ва, визн-ня ос-новних принципів його функ-ня. Сучасний неолі-бералізм не обмежує роль держави ф-цією охо-ронця ринкових відносин, а визначає за нею пра-во організатора соц-ого життя сус-ва. Політичною доктриною неоліберальної теорії стає ідея силь-ної держави – організатора конкурентно-ринко-вих відносин та міцної ек-ки.

Серед найважливіших сучасних досягнень неолі-берального напряму – доктрина монетаризму, сформульована американським ученим М.Фрід-меном та вдосконалена представниками чикань-кої школи. Для неї характерне визнання визнача-льної ролі грошових факторів, поєднання 2-х ф-цій екон. науки та вирішення макроекон. проблем на підставі тези про невтручання держави в ек-ку. Сучасна монетарна теорія стала рез-том інте- грування неоліберальної доктрини і консерватив-них неокласичних концепцій екон. зростання.

Спостерігається тенденція до зближення кейнсіа-нської та неокласичної шкіл, тобто неокласик-ний синтез. Кейнсіанська теорія хоч і декларує принципи втручання держави в ек-ку, але розуміє це втручання тільки як початковий імпульс.

Вже в 30-х рр. у межах неокласичного методу досл-ня формується кілька напрямів: консерва-тивний, що наслідує традиції неокласичної шко-ли і аналізує проблеми екон. рівноваги, циклічно-сті розв-ку та екон. зростання; неолібралізм, що визначає межі, рівень і напрями впливу держави на сус-но-екон. розв-к; неокласич- ний синтез, що захищає необхідність гнучкого поєднання принципу невтручання в ек-ку з кейнсіанськими методами держ. регулювання залежно від конк-ретної екон. ситуації. Починаючи із 70-х рр. неок-ласична теорія переживає відродження класич- них традицій, повертаючись до визнання визна-чальної ролі екон. суб’єкта та ринкового механіз-му саморегулювання для встановлення загальної екон. рівноваги. Розв-к неокласичної теорії зв’я-зується з досл-ням в кількох напрямках: із теори-тичним визн-ням шляхів подолання кризових яв-ищ у ринкових відносинах; із прогнозуванням ек-он. поведінки суб’єктів ринкової діяльності в ди-намічному середовищі; з формуванням екон. по-літики, спрямованої на захист та підтримку конку-рентної ринкової ек-ки за умов монополізму; із визн-ням методів вирішення соц-них проблем, що до цього часу залишались поза увагою нео-класичного аналізу. Знову з’являються теорії, що заперечують необхідність будь-якого втручання держави в ек-ку. Напрямок отримує назву “школи нової класики” і є ознакою неокласичного рене-сансу. У працях преставників сучасного консер-вативного напряму досліджують проблеми, зв’я-зані з удосконаленнм механізмів функ-ня ринко-вої ек-ки на макро- та мікроекон. рівнях. Ці теорії репрезентовано доктринами раціональних очі-кувань та ек-ки про- позиції. У сучасних захід-них академічних колах нову неокласику вважа-ють домінуючим і перспективним напрямком. Су-часний неокласицизм впритул підходить до визн-ня необхідності впливу держави на окремі сторо-ни екон. сис-ми з метою спричинити “ланцюгову реакцію” і забезпечити умови для дії ринкових сил. Неокласики вважають за необхідне дослід-жувати екон. явища з погляду можливого стиму-лювання і стабілізації екон. процесів, не зашкод-жуючи дії ринкових сил.

21.Еволюція класичної ПЕ в Англії в І пол. 19ст. Завершення класичних традицій в працях Джона Стюарта Мілля.

З розв-ком кап-зму виникає потреба узгодження абстракцій ПЕ з проблемами ек-ної практики, на-буття ПЕ практичної ф-ції з метою пояснити при-роду ек-них явищ, дати практичні рекомендації для подолання суперечностей, що притаманні кап-зму й загострюються з його розв-ком. Тому для цього періоду хар-ним є спрощення та пере-гляд висновків Сміта і Рікардо. Джона Стюарта Міль(1806-1873), ”Принципи ПЕ”(1848) – своєрі-дний підсумок розвитку ПЕ І-ої пол. 19ст.,”Про свободу”(1859). Важливим вважає співвідношен-ня факторів В. Аналіз процесу В починає з хар-ки 2-х його компонентів – праці та природних ре-сурсів. Праця і природа поєднуються у процесі В товарів, жодна з них не може бути єдиним дже-релом В. Розрізняє прод-ну працю, яка створює багатство, й непрод-ну – таку, що не робить світ багатшим у мат плані, а навпаки, збіднює його на величину спож-ня мат благ тими, хто зайнятий цією працею. 3-тім фактором В. вважає капітал, який називає раніше нагромадженим матеріалі-зованим продуктом праці. Гроші не є капіталом і не виконують жодної з його ф-цій. Вони є лише відображенням реального капіталу, а отже, зар-пл виплачується з капіталу. Капітал авансується на придбання засобів В та робочої сили, це рез-т заощаджень, утримання від споживання. Теореми про капітал:1.залежність ек-ного розв-ку від наявності капіталу, неінвестований капітал стримує розв-к;2. капітал формується за рахунок заощаджень: вони перетворюються на капітал у процесі виробничого спож-ня;3. відкладене май-бутнє спож-ня забезпечується прод-ним виробни-чим спож-ням;4. капітал – це засоби, витрачені на організацію й підтримання прод-ної праці. От-же, Мілль розглядає капітал як основну умову В. Він розрізняє основний та оборотний капітали і вважає, що їх раціональне поєднання визначає-ться рівнем розв-ку В. За зростання обсягів капі-талу й інвестицій В. може зростати необмежено, але є і стримуючі чинники. Зар-пл. ЇЇ розміри впливають на обсяги прибутку, а відтак і інвести-цій, тому важливо, щоб вона формулювалася відповідно до потреб В. Запроваджує сукупні фо-нди – це частина виробничого капіталу, що йде на виплату зар-пл. Природна, або необхідна, зар-пл визначається в-стю життя робітника. Ринкова зар-пл та сукупні фонди орієнтуються на цей рі-вень. Прибуток капіталіста – це винагорода за утримання від спож-ня. Розмір прибутку зале-жить від розмірів зар-пл, прибуток зростає тоді, коли зменшується в-сть праці. Основний висно-вок Мілля: від розмірів прибутку залежать зао-щадження, а відтак і розміри капіталу. Ціна може означати як кор-сть, так і купівельну спромож-ність, тобто ціну користування й ціну обміну. Його ціна – це завжди ціна обміну, вона не є синоні-мом в-сті, а визначає тільки в-сть речей щодо грошей: к-ть грошей, які можна обміняти на річ, або її в-сть у грошовому вираженні. Ціна визна-чається витратами В. Цінність, або обмінна ціна речі, - це її властивість задовольняти потреби й бути рідкісною. Мінова в-сть (ціна) встановлюєть-ся в точці врівноваження попиту і пропозиції, а витрати В є тим фактором, що регулює пропози-цію. Для ціноутворення має значення й конкурен-тна боротьба, яка впливає на пропозицію та сту-пінь покриття витрат В. Ціна в нього трактується як в-сть або мінова в-сть, а в-сть визначається через витрати. Мілль не розмежовував категорії ціни і в-сті, бо вважав, що суттєвою формою, в якій виступає в-сть – ціна. Міжнародна торгівля. Розвинув теорію Сміта та Рікардо і пішов далі. Заперечує тезу, що з-ни обміну, які діють в ме-жах 1-єї країни, чинні у міжнародних відносинах, а гроші відіграють ту саму роль у міжнародному обміні, котру виконують у межах власної країни. Переваги обміну між націями означають можли-вість отримувати більшу к-ть товарів за незмінної к-ті праці та капіталу, тобто кожен виграє, коли за таких самих витрат можна придбати більшу к-ть товарів, ніж виробити у власній країні. Основна теза: не можна орієнтуватися на показник пере-ваги обсягу ввезення над вивезенням, чи навпа-ки, а треба порівнювати віддачу (рівень економії витрат та праці, який реалізований в галузях). Вважав, що конкуренція між країнами на тому самому ринку веде до зниження цін. Якщо дер-жава не в змозі забезпечити продаж власних то-варів, то вона створює перешкоди для імпорту. Теорія міжнародної торгівлі ґрунтується на конк-ретному ситуаційному аналізі, визначає межі втручання держави в ек-ку. Показники сус-ого розв-ку. Суттєвим показником динаміки розв-ку Мілль вважав зростання ділової активності осно-вної маси населення, створення умов для спіль-них дій (кооперації), що веде до виникнення акці-онерних компаній та асоціацій, а відтак до проце-су усуспільнення В та спож-ня. Розробляючи тео-рію прогресу він сформулював з-н-тенденцію но-рми прибутку до спадання і з-н-тенденцію до зро-стання зар-пл, особливо – ренти. Основою прог-ресу вважає зростання діючого капіталу, яке не стримується тяжінням до заощадження через ни-зьку норму прибутків, а стимулює вкладання гро-шей у В. Вважається 1-им із засновників теорії ек-ого зростання. Роль держави. Розглядаючи проблеми впливу держави на прогрес сус-ва, Мілль виділяє обов’язкові та  необов’язкові її ф-ції. Основним ек-ним важелем впливу держави на процеси В та розподілу вважає податки, полі-тика яких не шкодила б підприємництву та сприя-ла б прогресу нових галузей, забезпечувала кон-курентоспроможність товарів на світовому ринку. Водночас він рішуче заперечує втручання держа-ви в ек-ні процеси, посилаючись на великий об’є-книвний з-н – з-н особистої заінтересованості, згі-дно з яким усе раціональне через зіткнення інте-ресів торує собі шлях. Саме індивідуалізм проти-діє втручання держави в ек-ну сферу. Мілль пе-реконаний послідовник Рікардо, але його теорія в багатьох аспектах відхиляється від класичних традицій. Вчення Мілля було підхоплено і розви-нуто послідовниками не тільки класичної школи.

19. Еволюція класичної ПЕ в Англії в 1-ій пол. 19ст. Т.Р.Мальтус.

Історичними передумовами еволюції класичної ПЕ в 1-ій половині 19ст. були: - ек-ні (завершення пром-ого перевороту та подальший розв-к кап-зму, поява періодичних ек-них криз надВ => заго-стрення ек-них протиріч кап-зму); - соц-но-ек-ні (вихід на історичну арену робочого класу, який усвідомив себе як соц-ну силу; завоювання бур-жуазією політичної влади);- виникнення критич-ного напряму ПЕ та пролетарської ПЕ. Ек-тів но-вої хвилі ПЕ відносили до представників класич-ної школи: в центрі уваги все ще залишаються проблеми ек-ого розв-ку, росту масштабів В, але вони привнесли нові ідеї в класичну теоретичну сис-му. Визначали, що значну роль у процесі сус-ого В відіграє суб’єктивний фактор, більше уваги приділяли проблемам відтворення, реалізації та криз, нагромадження та інвестування. Нові теорії породжували хвилю критики як суто теоретичних положень, так і практичних прикладних аспектів з боку прихильників абстрактного, вартісного ана-лізу ек-них явищ, оск не зовсім вписувались у ра-мки класичних уявлень. Досл-нями представників нової хвилі класичної ПЕ були закладені основи системного, багатофакторного методу досл-ня, які з часом стали джерелом розв-ку нового нео-класичного напряму в ПЕ. Слід зазначити, що особливості ек-ого розв-ку кожної країни сприяли тому, що класичні ідеї адаптувалися авторами для вирішення теоретичних та практичних зав-нь соц-но-ек-ного розв-ку своїх країн.Томас Роберт Мальтус (1766-1834) Поділяв погляди Рікардо і Сміта і разом з тим критично їх переосмислював. В 1798 анонімно видав памфлет «Нарис про з-н народонаселення у зв’язку з майб. удосконален-ням сус-ва», де викладає свої погляди на закон-ті і взаємозалежності ек. і демограф. процесів. Критикував ідею побудови сус-ної ідеальної рів-ності за умов держ. втручання в сферу розподілу сус-них доходів. Петті і Сміт в багато чисельному працездатному нас. вбачали передумову ба-гатства країни, але Мальтус каже, що важлива не лише к-ть, а і якість нас., тобто воно повинно бу-ти сильним і здоровим. Причина, що перешкод-джає нормальному відтворенню нас., вбачає у природному з-ні народонас.: «існує постійне прагнення, притаманне всім живим істотам, плодитися швидше, ніж це допускається к-тю харчів, що знах. в їх розпорядженні». Тобто дово-дить, що приріст нас. саморегул. перш за все об-меженістю засобів існування. Як тільки к-ть цих засобів зростає - збільш і нас., якщо цьому не пе-решкоджають надзвичайні обставини (моральні перепони, пороки та нещастя, які не мають об’єк-тивно-ек-ної природи, але можуть бути наслідком надмірного зростання нас.). Вважає, що сус-во повинно втручатися і регул. процес зростання нас., знаючи , що воно не здатне забезп. Без-межний приріст засобів існування. і держава теж, використовуючи ек-ні важелі, спрямовані на стри-мання  росту нас. Вказує на необхідність якісного відтворення і тому різко проти будь-якої дер-жавної чи приватної благодійності, вважає, що злидні породжують лише злидні. Доводить, що нерегульоване зростання нас. завдає шкоди сус-ву і ек-ці: провокує війни за додаткові території і блага, скупченість нас. викликає епідемії, над-лишок працездатного нас. породжує безробіття та падіння зар-пл, а отже, і життєвого рівня. В це-нтрі теорії народонаселення була проблема об-межених ресурсів землі. Формулює тезу про спадаючу віддачу ресурсів по відношенню до потреб зростаючого нас. та з-н спадаючої родю-чості грунтів, суть, якого в тому, що основою В. продуктів спож-ня для зростаючої к-ті населення є наявність земельних ресурсів, родючість землі та прод-сть праці в с-г. Оск існує обмеженість зе-мельних ділянок з достатнім рівнем родючості грунтів, то під тиском зростаючого нас. до обігу включаються землі з низьким рівнем родючості. Витрати капіталів на обробіток таких земель-менш прод-ні, ніж ті, що пов’язані з обробітком родючих земель, послідовні дод. витрати капіта-лу ведуть до зменшення їх віддачі, тобто відбу-вається відносне зниження їх прод-сті. Отже прод-ність в с-г має не тільки фіз. границю (зем. потенціал), а й ек-ну. Це призводить до зростан-ня цін на с-г продукцію. Різниця в прибутках, коли при неоднаковій родючості земель вкладені однакові капітали і відповідно отримано неодна-кову к-ть продукту, і є основою ренти на користь власника більш родючої землі. Отже, теорія диференційної ренти формулювалась на основі тверджень, що рента виникає тільки в зв’язку з переходом до обробітку гірших земель, який є наслідком зростання народонас. Досліджує про-блему ефективності використання капіталів у землеробстві. При додаткових вкладеннях капі-талів з метою штучного поліпшення якості грунтів також існує різниця в розмірах отриманого про-дукту, отже, рента. Але цей вид ренти, пов’яза-ний з ек-ною діяльністю залежить від ефектив-ності додаткових вкладень капіталів, яка також має свою межу, адже всяке наступне вкладення капіталу дає меншу віддачу, ніж попереднє, приріст родючості грунтів відносно приростом ін-вестицій знижується. Ця рента виступає стиму-лом для інвестування капіталів, але таким, що має обмежену дію. Але рента привласнюється по різному, в 1-ому випадку вона належить землі, у 2-ому - власнику капіталу. Крім того, землевлас-ник отримує плату за використання землі - ренту, яка відрізняється за природою від ренти, похідної від плодоріддя. Така рента є проявом власності на землю.

У своїй теорії народонаселення. стверджує, що зростання нас. викликає проблеми з за безпе-ченням необхідними засобами існування і вва-жає, що криза надВ можлива, її причина пов’яза-на з реалізацією виготовленого продукту. Робіт-ники можуть придбати лише частину вироблено-го продукту, яка визначена розміром зар-пл, отже реалізація решти пов’язана з використанням до-ходів капіталістів та землевласників. Доход капі-таліста виступає у формі прибутку, який  Мальту визначає як надлишок праці, витраченої на В то-вару, як породження витрат В, рез-т прод-ної зді-бності авансованого капіталу. Прибуток  присво-юється капіталістом як плата за його вклад у В. Щоб отримати прибуток, капіталіст має продати продукт, а для цього потрібен платоспроможний  спож-ч, яким виступає  «третій» клас сус-ва (зем-левласник з рентою). Прибуток є мотивом В. Прибуток виступає основою розширення В засо-бів існування для зростаючого нас. та визначаю-чим чинником врівноваження сукупного попиту і пропозиції, досягнення сус-но-ек-ної рівноваги. Мальтус прийшов до висновку, що класична ПЕ залишає поза увагою механізм розподілу чистого доходу капіталіста на спож-ня та нагромадження. Отриманий прибуток капіталіст розподіляє на 2 частини - ту, що є основою подальшого розши-рення В, і ту, що йде для особистого спож-ня. Ос-новним стимулом до нагромадження (інвестуван-ня) називав природний потяг капіталіста до збіль-шення прибутку. Зростання прибутку буде, якщо буде зростати попит на товари, високий попит га-рантує отримання прибутку і стимулює виробни-чу діяльність і, отже, зумовлює попит на інвести-ції. Сподіваючись на високі прибутки, капіталісти використовують заощадження для розширення В. Умовою зростання попиту є високий рівень спож-ня, що забезпечується за рахунок зростан-ня зайнятості нас., зростання зар-пл та ін. дохо-дів, тобто платіжної спроможності. Зв’язок між цими чинниками обернений. Позитивним наслід-ком нагромадження вважає зростання сус-ого продукту, обсягів пропозиції товарів, попиту на робочу силу, рівня спож-ня, але потім відбуває-ться “перенагромадження” ринка товарами, спа-дає попит на них, ціни знижуються, В призупиня-ється, падає зайнятість і зар-пл. Але зростання зар-пл призводить до зменшення частки прибут-ку, що є основою інвестицій, до обмеження їх об-сягів, тобто обсягів В, до зростання безробіття, спадання попиту тощо. Усе це спричиняє цикліч-ність ек-ого розв-ку. Основний висновок: для за-безпечення рівномірного розв-ку В необхідна ста-білізація попиту, який забезпечується за рахунок зар-пл, ренти, частини прибутку, що йде на задо-волення потреб капіталіста, а також частини зао-щаджень, котрі не знайшли об’єкта застосування. Під час аналізу попиту в центр уваги потрапляє зар-пл, як 1-а із складових попиту. Всі інші види доходів впливають лише на еластичність попиту, то Мальтус вказує на тісний зворотній зв’язок зар-пл з розмірами прибутку, отже, з інвестиція-ми. Розрізняє  номінальну (грошову) та реальну зар-пл, вважаючи, що сукупність необхідних за-собів існування, які робітник може придбати на свою зар-пл, визначає її реальну величину, а но-мінальна зар-пл - це сума отриманих робітником грошей, яка менше пов’язана з обсягом життєвих засобів, відносно самостійна і змінюється під впливом ряду чинників. Підвищення ставки реал. зар-пл передбачає падіння норми прибутку, капі-таліст втрачає стимул до нагромадження, звужу-ється В, зменшується зайнятість і попит. За Ма-льтусом  зар-пл повинна максимально відповіда-ти кільком вимогам: не ставати на перешкоді наг-ромадженню, сприяти реалізації тієї частини сус-ого продукту, яка необхідна. для відтворення пе-вної, визначеної обсягами В, к-ті роб. сили, спри-яти стабілізації відтворювального процесу. Формулює з-н падіння зар-пл: перенаселення викликає зниження зар-пл до рівня прожиткового мінімуму. Тобто зар-пл розглядає як ек-ний чин-ник, що сприяє обмеженню приросту нас.

Мальтус приділяв увагу проблемі впливу між-народної торгівлі на внутрішній ек-ний розв-к. Відстоюючи право на вільне під-цтво як основну умову саморегулювання ек-ки, одночасно був прихильником втручання держави в сферу між-народної торгівлю (обмежувальні з-ни на ввіз продуктів харчування), пояснюючи це негатив-ним впливом на ціни та зар-пл конкуренції інозе-мних виробників в разі менших витрат В чи кра-щої родючості земель за кордоном.

18.Теорія в-сті та теорія ренти Д.Рікардо     Теорія в-сті Рікардо, як і Сміт, розрізняє спож-ну й міно­ву цінність. Кор-сть (спож-на цінність) не є мірилом мінової цінності, хоча вона абсолютно необхідна для неї. Товари свою мінову цінність черпають з 2-х джерел — рідкісності і к-ті праці, що необхідна для їх добування. Існують товари, цінність яких визначається виключно їхньою уні-кальністю (статуї, картини, раритетні книги, моне-ти). Цінність цих товарів не обмежу­ється к-тю праці, витраченої на їх виготовлення, і змінює-ться залежно від багатства і смаків спож-ча. Про-те їхня к-ть у за­гальній масі товарів незначна. Мі-нова цінність переважної більшос­ті товарів виз-начається тільки працею. Оск мінова цінність — категорія відносна, яка визначається через певну к-ть ін. товару, Рікардо запроваджує поняття ще й абсолютної цінності, субстанцію якої становить праця. Але зосереджує увагу на досл-ні тільки мінової цінності.

Рікардо підтримує Сміта в його поясненні цін-ності працею і кри­тикує за її визначення працею, що купується. Не сприймає Рікардо й тлумачення Смітом цінності як суми доходів. У Рікардо цін-ність є первинною величиною, що визначається працею і розподіляється на доходи. На цінність товарів впливає не лише пра­ця, безпосередньо витрачена на їх В, а й капітал, тобто праця, вит-рачена на знаряддя, інструменти, будівлі, що бе-руть участь у В. Рікардо, як і Сміт, ототожнює ка-пітал із засобами В, але цю категорію не зв'язує з кап-ним способом В, існуванням найманої праці. У нього все, що бере участь у В, навіть зна­ряддя первісної людини, стає капіталом. Капітал у НЛО-го — нагро­маджена праця. А звідси й висновок про правомірність прибутку на капітал. Решта цінності йде на оплату праці.

У Рікардо теорія цінності переплітається з тео-рією розподілу. Він вважає, що зміни в зар-пл не спричиняють відповідних змін цінності товару. Цінність товару або к-сть якогось іншого товару, на яку він обмінюється, залежить від відносної к-ті праці, необхідної для його В, а не від більшої чи меншої винагороди, яка виплачується за цю працю'. Зміни в зар-пл позначаються лише на ве-личині прибутку. Рікардо не погоджується із твер-дженням Сміта, що зростання ціни праці приз-водить до зростання цін товарів.