Шпаргалка по "Экономике"

Фактори В — земля, праця, ка­пітал і організатор-ські здібності — визначають ціну пропозиції. Він визнає наявність певних труднощів формування ціни пропозиції на деякі товари і фактори В, які зв'язані з так званою фіксо­ваною пропозицією. Так, земля є одним із факторів, пропозиція яко­го фіксована, і контролювати її людина не в змозі. Але елемент часу, вважає він, допомагає пояснити відмінності між фіксованою й еластичною пропозиціями.

Поряд з теорією ціни ек-не вчення А. Маршалла суттєвого значення надає теорії розподілу. Головні її моменти: кожний із фак­торів В — земля, праця, капітал і під-ка діяль­ність — також підлягають дії попиту і пропозиції. Використання факторів визначається загальними умовами попиту щодо пропози­ції, виходячи з того, що кожний з них використовується тільки до моменту, коли його гранична прод-сть стане = його граничній в-сті. Кожний фактор В має ціну по­питу, яка встановлюється його граничною прод-стю, і, з ін­шого боку, ціну пропозиції, яка встановлюється граничними витра­тами на нього.

Важливим чинником організації та ефективного управління ек-кою є людський капітал. Маршалл дотримував­ся думки, що здібності людини є так само важливі, як засоби В, як і будь-який інший вид капіталу. Визнання освіти, фахової підго-товки, навичок та здібностей капіталом дало йому змогу по-іншому трактувати рікардіанську динаміку капіталу, що базувалася на неухильному спаданні граничної прод-сті капіта-лу. Кін­цевий рез-т залежить від способу застосу­вання знань. Якщо капітал потрапить до рук обдарованих людей, то вони примножать його , якщо ні — вони його знищать. Отже, Маршалл диференційовано підходив до аналізу динаміки капіталу. Спадання граничної прод-сті капіталу він зв'язував із його уречевленою формою і стверджував, що ця тенденція спо­стерігається в тих галузях і видах В, де природні фактори відіграють велику роль. У технологічно складних галузях обробної пром-сті, в яких значну роль відіграє людина, діє з-н зрос­тання віддачі капіталу. Внесок А. Маршалла у розв-к ек-ної теорії справді важ­ко переоцінити. Його книга «Принципи ПЕ» є од­ним з найвизначніших творів з ек-ної теорії за останні сто ро­ків, і її спра-ведливо вважають класичною.

66. Історичні передумови виникнення та суть кейнсіанства.

Дійсність спростувала ілюзії неокласиків про зда-тність автоматично забезпечувати рівновагу на ринку товарів, як і на ринку праці та капіталу. Сві-дченням цього був циклічний хар-р розв-ку кап-ної ек-ки. Із зростаючою силою повторювані кри-зи супроводжувалися зниженням рівня В, інвес-тицій, зайнятості, зар-пл, серйозними трудноща-ми при збуті товарів, розладом всього механізму розв-ку кап-ної ек-ки. Ек-на думка того періоду виявилася нездатною дати скільки-небудь задо-вільне пояснення цим явищам, а тим більше ре-комендувати шляхи подолання криз.

Чим далі розвивався кап-зм, тим швидше руйну-валися підвалини автоматичного ринкового са-морегулювання і втрачали основу відповідні ек-ної теорії. На рубежі ХХ ст. монополії рішуче піді-рвали можливість вільної конкуренції на ринку як регулятора кап-ого госп-ва. Найбільш гостро нез-датність кап-ної ек-ки до планомірного розв-ку проявилася під час світової ек-ної кризи 1929-1933 рр. та наступної депресії 30-х років. У 1933 р. у кап-них країнах нараховувалося 33 млн без-робітних, у тому числі в США – становило 1/3 усієї робочої сили. У пром-сті США виробничі по-тужності функ-ли лише на 50%, а в Англії – ще менше. До 1933 р. пром-ве В та нац-ний доход США знизилися більше ніж 1/2. Вихід з кризи був настільки болісним та тривалим, що навіть у 1938 р. рівень В в багатьох країнах не досяг по-казників 1929 р. Ек-на криза 1929-1933 рр. проде-монструвала невідповідність між високим рівнем розв-ку прод-них сил та ірраціона льністю стихій-них ринкових процесів. Високий рівень у суспіль-нення та ускладнення госп-ого механізму вимага-ли планомірного регулювання ек-ки в загально-нац-них маштабах. Усе це призводить до зроста-ння ролі держави, посилення її ек-ної ф-цій.

Зростаюче втручання держави в ек-не життя вип-ливало з практичних мірку-вань. Опублікувавши у 1936 р. книгу “Загальна теорія зайнятості, проце-нта та грошей”, англ. ек-ст Дж. М. Кейнс став іде-ологом нового напряму в буржуазній ек-ній науці, що дає обгрунтування неможливості саморегу-лювання кап-ної ек-ки на макро рівні та вказує на необхідність держ. втручання в ек-ні процеси.

12. Виникнення класичної ПЕ в Англії Уільям Петті

Уільям Петті (1623—1687) — основоположник класичної ПЕ в Англії. Оцінка ек-них поглядів Пе-тті є неоднозначною. Одні вважають його мерка-нтилістом, інші (здебільшого марксисти) — зас-новником класичної ПЕ. Детальний аналіз його праць дає, однак, підстави для висновку, що він є ек-стом пере­хідного періоду від меркантилізму до класичної ПЕ. Написав : «Політична анатомія Ірландії» (1672), «Політична арифметика» (1676), «Різне про гроші» (1682). У своїх працях, особи-во ранніх, Петті віддає данину мерканти­лізму.Об-ґрунтовуючи ек-ну політику держави, він розви-ває теорію торгового балансу, виступає за нагро-мадження в країні золо­та і срібла, виправдовує колоніальну експансію, виступає як прихи­льник втручання держави в ек-не життя. Водночас Пет-ті далеко виходить за ме­жі питань, що їх звичай-но розглядають меркантилісти. Він пише про гро-ші, позичковий процент, вексельний курс, подат-ки, земельну ренту, монополії та інше. Постанов-ка і вирішення цих питань відрі­зняють його від меркантилістів. Зав-ня науки Петті вбачав у нео-бхідності пояснити «таємничу природу» цілого ряду явищ, з'ясувати суть ек-них процесів. Медик за освітою, він розглядає ек-ний лад країни як жи­вий організм, , Пет­ті заклав основи абстракт-ного методу в ПЕ.  Багатство - сума ру­хомого й нерухомого майна (сукупність земельних угідь, будівель, худоби, кораблів, золотої і срібної мо-нети, посуду із золота і срібла, меблів). Джере-лом якого є не сфера обігу, а праця, В. Теорія в-сті Петті вважають засновником трудової теорії в-сті. , «природна ціна» у Петгі — це в-сть. Він визначає не в-сть товару, а його відносну в-сть у грошовому вираженні, не відокремлюючи в-сть від ціни, її грошового визн-ня. В-сть створює не будь-яка праця, а лише та, що витрачається на видобуток золота і срібла, які з самого початку функціонують як мінові в-сті. Решта продуктів праці — це спо­живні в-сті, які лише в обміні ста-ють міновими в-стями. Зар-пл розуміє як ціну праці, намагається знайти її об'єктивні фактори, визначити природну ціну праці. Її величину він визначає в-стю засобів існування. Низь­ка зар-пл гарантує одержання прибутку ка­піталістами; здій-снення нагромадження, а зрештою — конкурент-то­спроможність Англії. Рента також є продуктом праці. Її величина — це різниця між в-стю с-г про-дуктів і витратами В, до яких  відносить зар-пл й витрати на насіння. Отже, рента — це рез-т нео-плаченої праці ро­бітника. Аналізує Петті й суто земельну ренту, зокрема дає досить глибокий, як на ті часи, аналіз диференційної ренти. Заслуго-вує на увагу і спроба Петті визначити ціну землі. Її він правильно зв'язує з прибутковістю земель-них ділянок. Ціна землі в нього = певній к-ті річ-них рент. . За основу він бере земельну ренту за 21 рік.  Теорія процента. Процент називає «гро-шовою рентою» і розглядає його як щось похідне від ренти. Величина процента зале­жить від роз-мірів земельної ренти й к-ті грошей в обігу. У пра-ці «Різне про гроші» він трактує процент як стра-хову премію і плату за утримання. Петті запере-чує необхідність законодавчого ре­гулювання процента. Він 1-им виокремив категорію нац-ого доходу і здійснив його розрахунки. Нац-ний до-хід створюється і у сфері мат В, і у сфері послуг

70. Неокейнсіанські теорії ек-ого зростання. Р. Харрод. Є. Домар.

Кейнсіанська теорія розглядала ек-ку у рівновазі, а не у стані динаміки.

У післявоєнні роки на 1-ий план соц-но-ек-ого розв-ку західних країн виступають не проблеми повної зайнятості, як це було у кейнсіанстві, а проблема ек-ого зростання. Об’єктивною переду- мовою появи цієї проблеми стали процеси, що відбувалися у розв-ку ек-ки у післявоєнний пері-од. Розгортання НТР, нерівномірності розв-ку кап-них країн і високі темпи ек-ого росту в соціа-лістичних країнах привернули увагу ек-тів до цих питань. Найбільш непокоїли ек-тів високі темпи зростання ек-ки соціал країн, що загострювали проблему “ек-ого змагання 2-х сис-м”. Проблема росту перетворюється в умову існування кап- зму. Автори теорії ек-ого зростання роблять спроби створити загальну теорію відтворення, придатну для різних кон’юктурних умов, визначи-ти фактори ек-ого зростання.

Теоретична модель зростання, побудована Ке-йнсом, передбачала можливість впливати на ве-личину сукупного попиту, зайнятості та нац-ого доходу шляхом регулювання “незалежних змін-них” – схильність до спож-ня, граничної ефектив-ності капіталу та норми процента.

Висунуті Кейнсом положення були розвинуті його послідовниками Р.Харродом, Е.Домаром та ін. Після ІІ світової війни, відзначивши недоліки мо-делі Кейнса, неокейнсіанці висунули свої моделі ек-ого зростання (зокрема моделі Р. Харрода, Е. Домара).

Кейнс застосовував модель мультиплікатора для короткострокового періо-ду, то неокейсіанці роз-ширили часові межі дії мультиплікатора, викорис-товуючи цю модель і у динамічному аналізі. Важ-ливим нововведенням неокейсіан. теорії є вклю-чення “виробничого ефекту” у модель зростання і врахування умов, необхідних для забезпечення безперервного зростання ек-ки (динамічної рівно-ваги).

Послідовник теорії Кейнса англ. ек-ст Р.Харрод розробив динамічний варіант теорії ек-ого зро-стання. Динаміка передбачає стійкий темп зрос-тання протягом тривалого періоду, що передба-чає просте відтворення. В основі ек-ого зростан-ня лежить 3 фактори: робоча сила, випуск проду-кції або доход на душу населення, розмір наяв-ного капіталу. Для розробки своєї моделі він за-провадив показник капіталомісткість – відношен-ня капіталу до випуску продукції. У працях запро-понував своє рівняння “гарантованого зростан-ня”, воно має відношення до однопродуктової за-мкненої ек-ки. Має вигляд:  Gn = S/ Cr

Gn – темп зростання ВНП; S – відношення чистих заощаджень до сукупного доходу або норма наг-ромадження; Cr – маргінальний коефіцієнт капі-таломісткості або відношення капіталу до випус-ку продукції.

Дане рівняння показує, що тепм зростання прямо пропорційний коефіцієнту заощаджень (інвести-цій) та обернено пропорційний коефіцієнту капі-таломісткості.

Для забезпечення стійкості темпу зростання В при повній зайнятості частка доходу (Gn * Cr), що інвестується, повинна = частці (S), що заощаджу-ється.

Р.Харрод розділив ек-ку на 2 сектори: сектор, що виробляє інвестиційні блага та сектор спож-ких благ. Загальна нейтральність технічного про-гресу не вимагає нейтральності інновацій у кож-ному секторі. Технічний прогрес, у цілому є капі-талозберігаючим, оск він знижує витрати капіталу на реальні капіталовкладення у кожному секторі навіть при постійній ставці процента.

Йому належить класифікація, спеціально призна-чена до стійкого потоку технічних удосконалень: працезберігаючий технічний прогрес збільшує, а капіталозберігаючий, навпаки, зменшує показник капіталомісткості, нейтральний технічний прогрес залишає його незмінним, до того ж, це відбуває-ться при фіксованій процентній ставці. Цей вис-новок Харрода врахував існуючі на той час запе-речення, що увесь технічний прогрес веде до зменшення середньої капіталомісткості. Показ-ник капіталомісткості виявляється показником темпу інноваційної діяльності. Америк. ек-ст Є.Домар, як і Харрод, протиставляючи ек-ну ди-наміку кейнсіанству, вважає інвестиції основним фактором і рушійною силою ек-ого зростання у зв’язку з їх подвійним ефектом (“доходний” та “виробничий”). Інвестиції є необхідною умовою зростання.

Формула ек-ого. зростання Домара відображає ті ж закономірності, що й рівняння Харрода. У ній приріст продукції =а * б, де а – схильність до зао-щадження, б – прод-сть інвестицій. Чим вище значення а, тим більшою повинна бути частка до-ходу, що інвестується, і більше наступне зроста-ння у доході. Чим більше значення б, тим більше продукту може бути створено при даній сумі капі-талу і швидше буде зростати доход.

Дія принципу акселерації у моделях Домара та Харрода базується на тому, що зміни спож-ого попиту із зростаючою інтенсивністю передаються на різні ступені В, до того ж, між змінами машта-бів спож-ого попиту та змінами розмірів інвести-цій існують прямі к-сні залежності.

Таким чином, тоді як кейнсіанська рівновага ви-магала рівності між фактичними заощадженнями і бажаними інвестиціями, моделі ек-ого зростан-ня вимагають для забезпечення рівноваги певно-го зв’язку між основним капіталом і темпом зрос-тання продукту. Центральне положення цієї ко-нцепції – інвестиції є “творцями” виробничих по-тужностей. Воно стало головним нововведенням, яке повернуло кейнсіанську теорію до теорії зро-стання. Моделі ек-ого зростання Харрода – До-мара були спрощеними. Основним їх положен-ням було те, що динамічна рівновага вимагає пе-вної відповідності В та попиту.

Теорії ек-ого зростання, що виросли з кейнсіансь-кої концепції, послужили поштовхом для серйоз-них статистичних розробок, глибшого вивчення ек-ної кон’юнктури, для розширення використан-ня математичних методів в екних досл-нях.

76. Виникнення і загальна хар-ка неолібералі-зму. Школи неолібералізму.

Неолібералізм прийшов на зміну старому ек-ому лібералізму 30рр. ХХст; причиною краху якого стали ек-на криза 1929-1933рр. Він увібрав у се-бе такі  основні ознаки класичного лібералізму: 1) обстоювання ідей природного порядку та природ-них прав; 2) підтримка політики вільної торгівлі; 3) забепечення будь-якого розширення держав-ного регулювання; 4) розв-к автономного місце-вого самоврядування та добровільних організа-цій на противагу зростанню впливу центральних органів влади. Ідейні корені ек-ого ліб-зму сяга-ють А.Сміта. У 1-ій 1/3 ХХст. існували 3 основні групи ек-тів, які розвинули ліберальну традицію й заклали фундаментальні основи сучасного неолі-берального мислення. Лондонська школа нео-лібералізму Є.Кеннана – Л.Роббінса зробила су-часним класичне трактування завдань і цілей ек-ної думки, функ-ня ринкових механізмів в умовах обмеженості ресурсів. Віденська школа Л.Мізе-са – Ф.Хайека поєднала марженалістські принци-пи австрійської школи граничної кор-сті з англ. неоклас. теорією, що надало їм ще більшої суб”є-ктивістсько-психологічної спрямованості та умож-ливило зосередження уваги на аналізі умов і про-цесу конкуренції. В свою чергу Чиказька школа Ф.Найта – М.Фрід-мена так само досліджуючи ос-обливості недосконалої конкуренції, основну ува-гу звертала на поведінку господарюючих суб”єк-тів за умов невизначеності, ризику, інфляційних сподівань, відкривши при цьому шлях монетарис-тсткій інтерпретації сучасного неолібералізму. Представники цих 3-х груп неолібералів були од-ностайні в розумінні ролі ринку й тих загроз для нього, які приховані в монополізації ек-ки й дер-жавному інтервенціонізмі. Проте представники англомовного лібералізму були досить далекі від усвідомлення необхідності втручання держави в ек-ку з метою підтримки конкурентного ладу та соц-ної переорієнтації ринкового госп-ва.

Вирішенням цих питань зайнялися нім. неолібе-рали, які в період між 2-ма світовими війнами безпосередньо зіткнулися з гострими соц-ими наслідками саморуйнування ринкового госп-ва, тоталітарною диктатурою фашизму, з виникнен-ням, розв-ком і цілковитим крахом ценрально-ке-рованої примусової еко-ки. У Німеччині також ві-докремились 3 групи неолібералів. Найстаршу групу нім. неолібералів очолили В.Репке та А.Рю-стов, які приділяли особливу увагу теоріям ек-ого ладу та ек-ної політики, розмежування та взаємо-зв”язку цих питань. 2-а група сформулювалася навколо В.Ойкена та Ф.Бьома у фрайбурському університеті. Органічно засвоївши й розвинувши найважливіші положення історичної школи в Нім-еччині, ця група зайнялася визначенням стадій ек-ого й історичного розв-ку, трактуваням ек-ної сис-ми. 3-тя група нім. ек-тів,  представлена  А.Мюллером-Армаком, Л.Ерхардом і їх учнями, стала відомою як кельнська школа неолібераліз-му. Нею було розроблено концепцію сучасного ринкового госп-ва. Термін “соц-не ринкове госп-во” запропонував А.Мюллер-Армак після 1946р. ля характеристики форм переходу від мілітари-зованої, надіндустріальної фашистської ек-ки до мирної. Спочатку ці заходи він розглядав як тим-часові, призначені для пожвавлення госп-ого жи-ття та вирішення проблем відбудови народного госп-ва. Лише потім означене поняття наповни-лося новим змістом і перетворилося на концеп-цію нового ек-ого ладу для ФРН.