Шпаргалка по "Экономике"

Шарль Фур'є (1772—1837). Праці - «Теорія 4-ох рухів і загальних доль», «Трактат про домашню і земле­робську асоціації», «Новий пром-вий і сус-ний світ», 2-томна збірка статей «Фальшива пром-сть, роздроб­лена, відразлива, брехлива, і протиотрута — пром-сть природ­на, злагоджена, приваблива», в якому відображено основні його ек-ні погляди. Соц-на гармонії, що мо­жлива лише в сус-ві, побудованому на засадах справедли-вості й рівності. Кап-зм, в основу якого покладено приватну власність, породжує конкуре­нцію, анар-хію і соц-ну нерівність, потребує обов'язкового ре­формування. Вихід він бачить у запровадженні сус-ної власності на засоби В. Метод досл-ня. Концепція Фур'є — двоїста. З 1-го бо­ку, він вихо-дить у своїх концепціях з нібито постійної і нез-мінної «природи людини». З ін. — погляди Фу-р'є пройняті історизмом ще більше, ніж погляди Сен-Сімона: в доктрині Фур'є ідея розв-ку сус-ва і генетичного прогресу його форм займає 1-не з ключо­вих місць. Для Фур'є нього кап-зм — лише 1-а з численних і аж ніяк не остання фаза, з тих, що їх пройшло людство на своєму довгому історичному шляху. За основу періодизації історичного розв-ку бере рівень розв-ку пром-ті. Він пропонує схему, що досить точно відображає ек-ний розв-к людства. Увесь попередній хід істо-рії людського сус-ва він поділяє на 4 стадії розв-ку: дикість, патріархат, варварство і цивілізацію. Робить висновок, що в кожному сус-ві існують  риси, запозичені з минулих або майбутніх періо-дів. То­му, комбінуючи їх, можна свідомо форму-вати сус-во. Приваблива праця — основа сис-ми Фур'є. У так званих циві­лізованих сус-вах, так само як і у варварських чи рабовласни­цьких, пра-ця залишається відразливою. Людина працює лише через примус, намагання задовольнити власні інтереси або через загрозу бідності. Вва-жає ворожим природі людини сус-ний стан, який примушує її працювати. За наявності за безпече-ного кожному мінімуму засобів до існування праця втрачає свій примусовий хар-р. Асоціа-ційоване В з високим рівнем поділу праці дасть змогу кожному знайти собі місце за здібностями.

Асоціації — єдиний сус-ний лад, для якого із са-мого початку створено людину. Хар-ка кап-зму. Кап-зм разом з патріархатом і варварством від-носить до тієї епохи, пром-сть якої ха­р-ся як во-рожа людині. Часто звертається до сфери обі­гу. Бачить в торгівлі джерело всіх пороків су­с-ва. То-рговельний капітал — це провідна фор­ма капіта-лу. Суть суперечностей 3-ої фази цивілізації — кап-зму, полягає у боротьбі між виробниками і то-рговцями. Об'єднує фабрикантів і робітників в 1-н клас, оск вони є об'єктом експлуатації агентів обі-гу, тобто торговців та банкірів. Майбутній сус-ний лад. Відкрив нової форми організації су­с-ва — асоціації, яку він називав Соц-ною Гармонією.

Первинною госп-кою од. асоціації є фа­ланга. Для неї хар-ні сус-на форма В на підставі спільної власності та розподіл відповідно до внеску кож-ного у В. Фаланга займає площу близько 1-єї кв. милі і складається приблизно з 1500 осіб. Госп-кою основою фалан­ги є агроВ в різних його ви-дах, з особливим ухилом у бік землеробства і са-дівництва. Різні види пром-сті є лише підсо­бними промислами для с-г. Проте фаланга Фур'є — це не просто кооперація, яка передбачає поділ пра-ці і спеціалізацію. Це щось на зразок акціонер-ного товари­ства, але частину витрат фаланги становлять витрати на сус-ні потреби — вихован-ня дітей, утримання дитячих дошкільних закла­дів та шкіл. Отже, госп-ку сис-му нового сус-ва він бачив як су­купність окремих, ек-но відособлених од. — фаланг, хо­ча й підкреслював, що для загальносус-них великомасштабних робіт будуть створюватись міжфалангові «пром-ві армії». Ек-ною основою майбутнього ладу  вважає сус-ну власність на засоби В, але трактує її досить ори-гінально. Державними засадами організації сус-ва він поступає­ться на користь об'єднань, що перебуватимуть між собою у товарних відноси-нах. Власність усуспільнюється не державою, а окремими товариствами — фалангами, які і ста-ють реальними влас­никами. Але і в фалангах Фур'є зберігається приватна власність. Вона визначає пропорції розподілу продукту, хоч і не впливає на В, що функціонує в сус-ній формі. Ха-зяїном В є весь колектив фаланги, він управляє В, планує спільну діяльність. Розподіл здійсню-ється відповідно до внеску кожного. Найма-них робітників у фаланзі не буде, тому не буде й зар-пл. Припускав, що якщо й не всі, то переваж-на маса членів фаланги матиме частку в прибут-ку, котра визначатиметься водночас і працею, і капіталом, і талантом (знаннями). Крім того, час-тина спільного прибутку відраховуватиметься у фонди сус-ого спож-ня, забезпечуючи гаранто-ваний рівень доходів. Справедливий розподіл зробить працю привабливою для всіх. Шляхи пе-реходу до нового сус-ого ладу. Основною ру-шій­ною й організуючою силою сус-ва вважає си-льну владу, яку на період формування нового сус-ва буде репрезентувати держава. Саме дер-жава примусить робітників і капі­талістів до спіль-них дій із трансформування сус-ва, сприятиме організації фаланг. Спрямовуюча роль держави з остаточним фор­муванням фаланг поступово відімре, але сильна влада в фалангах зберіга-тиметься. Кошти на формування фаланг дадуть капіталісти—акціонери фаланг. З часом усе сві-тове госп-во перетвориться на сис-му фаланг. Фаланга Фур'є — це сприятливе середовище, де люди зможуть мати всі умови для праці й усебічного розв-ку. Саме тому, що вона не дот-римується комуністичних принципів.

81. Американський неолібералізм (чиказька школа). Монетаризм М.Фрідмена.

На підставі свого переконання, що цикли мають грошовий хар-р, неокласики пропонували обме-жити державне регулювання ек-ки контро-люванням грошової маси, емісії грошей, к-ті грошей, що перебувають в обігу і в запасах, а та-кож забезпечити збалансування державного бюджету та встановити високий бан­ківський про-цент. На думку представників неоліберальної оп-озиції кейнсіанству, контроль за грошовою масою має підпорядковуватись основному з-ну грошо-вого обігу. В основі його дії лежить к-сна теорія грошей, започаткована А. Смітом і остаточно сформу­льована Д. Рікардо. Поєднання неокла-сичних підходів і монетарної концепції держав-ного регулювання характеризувало особливий напрям неолібе­ральної школи, що згодом отримав назву монетаризму. Значний вплив на формування монетаризму справили теорії аме­риканських ек-стів 20—40-х рр. Г. Саймонса, І. Фішера, Ф. Найта. Та особливого поширення монетаризм як варіант нео­лібералізму набув у США наприкінці 40-х—початку 50-х рр. Він став реакцією на тривале ігнорування ек-ною наукою грошових факторів і їхнього впливу на розв-к ін-фляційних процесів. Цей період хар-ся виник-ненням низки монетарних те­орій, що пояснювали природу циклічного розв-ку та пропонували мо-нетарні рецепти стабілізації. Але найбільш обгрунтованою та пе­реконливою була теорія чиказької («нової монетаристської») школи М. Фрідмена. Позитивний внесок монетаризму в ек-ну теорію, і передов­сім в теорію грошей, полягав у ретельному досл-ні механізму зворотного впли-ву грошового світу на товарний світ, монетарних інструментів і монетарної (грошової, валютної) політики на розви­ток ек-ки. Монетарні концепції стали основою грошово-кредитної політики, яка нині є найважливішим важелем державного регу-лювання.

Фрідмен (1912). Метод теоретичних досл-нь Фрідмена можна назвати суб'єктивно-позитивіст-ським, заснованим на емпіричних та статистич-них узагальненнях. Багато положень його теорії було викладено у вигляді гіпотез, які доводяться на базі припущень, порівнянь та аналізу статич-ного в ек-них явищах. Він використовує абстракт-тні визн-ня, дані ще класичною ПЕ. Його моне-таризм — це сукупність кількох неокласикних те-орій, які мають самостійне значення, але об'єд-нуються к-сною теорією грошей, яку Фрід­мен розглядав не як теорію, а як загальний принцип аналізу. Свою концепцію він характеризує як «теоретичний підхід, що стверджує важливість грошей». Важливим принциповим підходом до досл-ня механізмів розв-ку сучасного кап-зму, за Фрідменом, є визнання необхід­ності ек-ної свобо-ди, що зумовлює всі інші свободи в сус-ві. Ек-на свобода, завдяки якій реалізується ідея сус-ної рівноваги, є невід'ємною від ринкової сис-ми, що перебуває в про­цесі постійного розв-ку. Основ-ною та визначальною рисою ринкової сис-ми за-лишається вільна конкуренція, яка має прони-зувати всі сфери сус-ого життя, щоб забезпе-

чувати умови автоматичного саморегулювання ек-ки. Ідея ек-ної свободи реалізується невтру-чанням держави в ек-ку та зменшенням тієї час-тки нац-ого продукту, що становить доходи дер-жави і є мат основою державних «вмонтованих стабілізаторів». Державне втручання в ек-ку, під-креслює Фрідмен, блокує дію стихійних регуля-торів, що сприяють встановленню рівноваги, во-но орієнтоване на короткострокову перспективу: будь-які неперед­бачені зовнішні чинники можуть спричинити відхилення від вибра­ного напрямку.

Отже, основний принцип монетаризму полягає в тім, що аль­тернативи ринковому механізму не існує.

87. Загальна хар-ка інституціоналізму та основні етапи його р-ку.

Інституціоналізм — своєрідний напрям в ек-ній науці. Йо­го своєрідність полягає у тім, що прихи-льники інститу­ціоналізму в основу аналізу беруть не тільки ек-ні проблеми, а зв'язують їх з пробле-мами соц-ими, політичними, етичними, правови-ми. Вони не сприйняли абстрактного методу кла-сиків. Критикували їх за те, що ті відмовились від аналі­зу поведінки людини, як особистості, котра перебуває в певному су­с-ому середовищі. Вони критикували неокласиків за схематизм і відірва-ність від реальності. Інституціоналізм став своє- рідним опо­зиційним напрямом в ек-ній науці, хоч і не мав значного впливу на ек-ну політику. Він виник як американське явище і довго лишався таким. Еволюціонуючи, інституціоналізм набрав но­вих рис, змінилося його місце, у науці ідеї ін-ституціоналізму позна­чилися на поглядах бага-тьох ек-стів. Можливо, саме тому нині відокреми-ти «чистих інституціоналістів» досить складно. Оск його адептам притаманні прагматизм і реалі-стичний підхід до аналізу ек-ної дійсності, значе-ння інституціоналізму постійно зростає. Інституці-оналізм у ПЕ почав формуватися наприкінці XIX ст. Його ідейні основи було закладено Америка-сь­ким ек-стом і соціологом Т. Вебленом. Прихи-льники інституціоналізму вирішальну роль у сус-ому розв-ку надають інститутам. Відтак ек-ні про-цеси в інституціоналістів набувають психологіч-ного забарвлення. Усім інститутам притаманні риси колективної психології. Саме тому, щоб зро-зуміти природу інститутів, їхню еволюцію, необхі-дно вивчати рушійні сили, мотиви поведінки, яки-ми керуються окремі особи, професійні або соц-ні групи у своїх діях. Інституціоналі­сти не лише посилили психологічне трактування ек-ого проце-су, а й почали, по суті, конструювати психологіч-ну теорію ек-ого розв-ку. Інституціоналізм не має якихось загальних теоретичних засад. На відміну від психологічної школи граничної кор-сті інститу-ціоналісти рушієм ек-ого розв-ку визнають психо-логію колективу, сус-ва, а не окремих суб'єктів госп-ня — «робінзонів». Інституціоналісти підда-ли критиці неокласичну кон­цепцію конкурентної ек-ки з її основною ідеєю ринкової рівно­ваги, ві-дкинули постулат «гармонії інтересів». Визн-ню неокласиками ринку як універсального, високо-ефе­ктивного механізму розподілу ек-них ресур-сів, а отже, як фак­тора ефективного функ-ня ек-ки в цілому, інституціо­налісти протиставили досл-ня ринку як соц-ого інституту, що зазнає глибоких змін із розв-ком сус-ва. Інстнтуціоналіс-ти визнавали обмеженість ринкового механізму регулювання ек-­ки і виступали за впровадження сус-ого контролю над нею. Ін­ституціоналізм у своєму розв-ку пройшов кілька етапів. Еклек­тизм, строкатість притаманні цій течії, зумовили фор-мування в її рамках різноманітних напрямів. Пе-редовсім можна виділити ранній інституціоналізм і неоінституціоналізм. У рамках раннього інститу-ціоналізму склались 3 основні на­прями: 1) соц-но-психологічний, 2) соц-но-правовий, 3) емпірик-ний (кон'юнктурно-статистичний).

82. Неокласичний синтез П.Самуельсона. Дж. Хікс.

Наприкінці 70-х рр. різниця між кейнсіанською та неокласичною школами мала більше історичний, ніж концептуальний хар-р. Однак ще задовго до того, як на засаді теорій ек-ого зро­стання відбу-лося органічне поєднання 2-х напрямків ек-ної теорії, було проголошено принцип «неокласично-го синтезу». Такий підхід було запропоновано Джоном Хіксом ще 1937 р., у 40—50-х рр. підт-римано Франко Модільяні та остаточно обгрун­товано Полом Самуельсоном. Вони розглядали працю Кейнса як окремий випадок традиційної неокласичної теорії, модифікованої лише запро-вадженням певних обмежень у галузі ціноутворе-ння, ставки зар-пл та норми процента. З ін. боку, Кейнс уважав неокласичну школу окремим випа-дком загальної теорії за­йнятості, хар-ним для ум-ов повної зайнятості. Він підкреслю­вав, що коли з допомогою централізованого контролю пощасти-ить забезпечити повну зайнятість, то неокласич-ний аналіз знову набере виняткового значення.

Суть синтезу - залежно від стану ек-ки пропону-валось використовувати або кейнсіанські методи регулю­вання, або рецепти ек-стів, які стояли на позиціях обмеження втручання держави в ек-ку та вважали найліпшими регулято­рами грошово-кредитні механізми, що діють за умов вільного рин­ку, забезпечуючи рівновагу між попитом і про-позицією, В і спож-ням.

Пол А. Самуельсон. Спромігся об'єднати в 1-у теорію всі досягнення ек-­ної думки від А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса до Д. М. Кейнса, М. Фрідме-на, Д. Тобіна та Р. Лукаса, тобто доктрини, здава-лося б, цілком протилежні за змістом, і тим сам-им накреслив сучасні підходи до вивчення ек-них проблем. Найбільш узагаль­нюючим він уважає визн-ня предмета ек-ної теорії через проблему вибору, тобто досл-ня способу раціонального ви-кори­стання обмежених факторів В для створення благ з ме­тою забезпечення потреб сус-ва та ін-дивідів. Таке визначення обов'язково включає ви-вчення всіх сторін сус-ого життя, впли­ву всіх фа-кторів на ек-ний розв-к, усіх причин, що спонука-ють до вибору. Методи, які є в розпорядженні ек-ної теорії, — це рез-т розв-ку багатьох наук: істо-рії, філосо­фії, психології, статистики, математи-ки. Визначає прикладне значення ек-ної теорії як основи ек-ної політики, зміст її нормативної та позитивної ф-цій, основні макроек-ні показники розв-ку сус-ва, спеціально виокремлюючи катего-рію якості життя, яку оцінює через низку явищ ек-ого та позаек-ого хар-ру — від ВНП та способу його розподілу до якості навкол. середовища. Він наголошує, що сучасне ек-не життя не існує поза зв'язком з ін. проблемами, воно зумовлюється ними і зумовлює їх. Зазначаючи, що ек-ний розв-к базується на раціо­нальному виборі, він указує на те, що цей вибір залежить від умов функ-ня В, тобто від реального ек-ого по­рядку. Він користує-ться неоліберальним визн-ням моделей організа-ції ек-ки: ринкової та командної, зазначаючи, що їх поєд­нання дає феномен змішаної ек-ки, яка будується на основі ринкової організації госп-ких відносин та регулюючого впли­ву держави на ек-ні процеси. Порівнює ознаки ринкової та команд-ної ек-ки і віддає перевагу ринковому механізму, що здатний автоматично підтримувати ек-ку в стані рівноваги. Ринкову ек-ку підпорядковано дії природних сил і вона є ек-кою суворого порядку. Однак на певному етапі стає необ­хідним втруча-ння держави, яке має відповідати 3-м принци­пам — бути ефективним, стабільним та справедли-вим. Ця необхідність зумовлена виникненням мо-нополій, недоскона­лою конкуренцією, загострен-ням ек-них та соц-них супе­речностей. Дії держа-ви мають спрямовуватися проти монополізації ек-ки, на підтримку стабілізаційних заходів щодо пом'якшення ділового циклу, стримування безро-біття та інфляції, стимулювання ек-ого зростан-ня. Підтримує впровадження державних програм перерозподілу нац-ого доходу з метою ліквідації со­ц-них негараздів. Аналізуючи механізми ринко-вої ек-ки, її здатність до само­регулювання з нео-класичних позицій, указує на те, що, крім ф-цій забезпечення ефективності та справедливості, держава має здійснювати також і макроек-не ре-гулювання стабільності за методом Кейнса та йо-го послідовників. Ринковий механізм визначає ці-ни та обсяги В, а держава регулює ринок з допо-могою податків, державного субсидування та ін. ек-них методів. Теорію факторів В Самуельсон доповнює визначен­ням ролі капіталу, яка змінює-ться з розв-ком су­с-ва. Розглядає капітал не тіль-ки як продукт праці та скла­дову витрат В, а і як фактор особливого роду, і стверджує, що за умов приватної власності капітал є основою стихійного розв-ку, підвладною лише ринковим силам, тоді як за сус-ної власності держава визначає прави-ла його розподілу, а тому він втрачає основну як-ість — стимулювати розв-к. Тобто капітал — це багатство, яке є рез-том минулої праці, перебу-ває в приватній власності і дає дохід. Якщо він не відповідає цим вимогам, то перестає забезпечу-вати стабільне динамічне зрос­тання ек-ки. У центр аналізу ринкового механізму саморегулю-вання ставить урівноважування попиту та про-позиції, а також цін за умов конкурентної ек-ки. Він показує, як ринкові сили по­вертають ек-ку до стану рівноваги, як досягається часткова та пов-на рівновага, досліджує сукупний попит та сукуп-ну пропозицію. Значну увагу приділяє хар-тиці ке-йнсіанської моделі регулювання ек-ки, узагалі-нює висновки кейнсіанської теорії та доповнює їх. Проаналізувавши ефект мультиплікатора, він ро-бить висновок, що зростання купівельної спромо-жності може впливати на коливання інвестицій (ефективного попиту), що матиме своїм наслідк-ом коливання в розвитку ек-ки в циклі кон'юнкту-ри. Відповідно до кейнсіанської моделі безробіт-тя та інфляція — це явища несумісні, але з 70-х рр. спостерігається явище стагфляції. Аналізує його природу та визначає способи подолання з монетаристських позицій. Велику увагу звертає на аналіз функ-ня рин­кової ек-ки на рівні під-ва, зазначаючи, що без розумін­ня того, від чого за-лежить цикл ділової активності суб'єкта, немож­ливі макроек-ні узагальнення. Він критикує тео-рію витрат В К. Маркса за надто складний підхід до пояснення формування цін, що складаються з витрат В та прибутку. На його думку, основну ув-агу тре­ба звертати на функціональну залежність між попитом та пропози­цією, граничною кор-стю та витратами факторів В. Цей принцип він бере за основу визначення витрат В та їхнього впливу на В. Він розрізняє сумарні витрати, граничні та альтернативні, які формуються за рахунок гро-шових ви­трат (інакше кажучи, за рахунок витрат капіталу), а також під впли­вом чинників ін. поряд-ку. У межах мікроек-ого аналізу  дослі­джує проб-лему попиту та пропозиції як факторів ділової актив­ності. Він формулює основи теорії спож-кої поведінки, яка регулює попит на товари і через нього — обсяги В, граничні та сумарні витрати.