Шпаргалка по "Экономике"

Рікардо, як і Сміт, натрапив на значні труднощі, коли вирішував проблему цінності на кап-ній ос-нові. Він бачив, що прибуток на капітал визна-чається розмірами капіталу, що норма прибутку має тенденцію до вирівнювання. А це було б не-можливо, якби това­ри обмінювались лише від-повідно до витрат живої праці. Тоді галу­зі, де ос-новний капітал є незначним або швидко обер-тається, мали б переваги перед галузями, що в них основний капітал займає більшу частку або обертається повільніше.

1-а група галузей продавала б товари дорожче, тому що в них були б більші витрати праці і згідно з трудовою теорією цінності створювалась би більша цінність. Але тоді відбувалося б пере-ли­вання капіталів у ці галузі, а решта галузей не могла б розвиватись.

Щоб подолати цю суперечність, Рікардо модифі-кує свою теорію цінності. Він відмовляється від твердження, що зар-пл не впливає на ціни. Роз-глядаючи різні зміни стану та співвідношення ос­новного й оборотного капіталу, Рікардо робить висновок, що зростання номінальної зар-пл збі-льшує цінність благ, виготовлених за допомогою капіталу з коротким строком служби, або з допо-могою ма­лої к-ті техніки, відносно благ, виго-товлених за допомогою «дов­говічного» капіталу або великої к-ті техніки. Саме в такий спосіб урів-нюється норма прибутку незалежно від статей витрат. Проте дію цієї причини зміни цінності то-варів Рікардо визнає порівняно слабкою, такою що її необов'язково враховувати. Значно важли-вішим є збільшення або зменшення к-ті праці. Цей під­хід Рікардо до визн-ня цінності зазнав гос-трої критики з боку ек-тів, які підкреслювали пра-цевитратний хар-р концепції.

Рікардо також розрізняє «природну» й «ринкову» ціну. Під при­родною він фактично розуміє цін-ність, під ринковою — ціну. Рин­кові ціни зазнають випадкових і тимчасових коливань. Короткочас­ний вплив на відхилення ринкових цін від при-родних справляють попит і пропозиція. Проте за умов вільної конкуренції та перели­вання капі-талів ринкові ціни не можуть надовго відхилятись від природних. У довготривалому аспекті зміна цін пояснюється змі­ною витрат В.

Земельна рента. Ренту визначає як «частку про-дукту зем­лі, яка виплачується землевласнику за користування першопочатковими і такими, що не руйнуються силами ґрунту»'. Він відрізняє рен­ту від тієї частини орендної плати, яка виплачується за користування капіталом, витраченим на під-вищення родючості землі, будівництво госп-ких приміщень тощо. Аналізуючи ренту, ставить зав-ня дослідити її природу й виявити закономірності її динаміки.

Виникнення ренти зв'язує з утвердженням прива-тної власності на землю. Основна теза Рікардо полягає в тім, що рента виплачується за корис-тування землею лише тоді, коли к-ть зе­млі обме-жена, а її якість неоднакова. Зі зростанням насе-лення почи­нають обробляти менш родючі та гір-ше розміщені земельні ділянки. У такому разі ліп-ші землі створюватимуть ренту, а її величина за­лежатиме від різниці в якості цих ділянок. Мінова цінність усіх то­варів (у тім числі й пром-вих) регу-люється найбіль­шими витратами праці, не обхід-ними для їх В. За цих умов на ліпших землях, де затрати на од. продукції менші, утворюється до-датковий дохід. Під впливом конкуренції ферме-ри задовольняються середнім прибутком, а дода-тковий дохід привлас­нюють власники землі як ренту. Отже, рента — це перевищення цінності над середній прибуток.

На відміну від Сміта, який розглядав ренту як 1-е з джерел цін­ності, щоправда, досить своєрідне, Рікардо твердить, що рента не впливає на рівень цін на хліб. Ціна не залежить від ренти, а нав-паки, рента залежить від ціни. Аналізує диферен-ційну ренту. Абсолютної ренти Рікардо не визна-вав. Він стверджував, що на гірших ділянках фе-рмер одержує лише середній прибуток, а надли-шку тут не виникає. Отже, з гірших ділянок землі рента не виплачується.

Критикував Рікардо і Смітове фізіократичне розу-міння дії сил природи. Він підкреслював, що ці сили діють і в пром-сті. Вод­ночас він цілком поді-ляв думку про те, що основою будь-якого ек-ого розв-ку, мат достатку і навіть зростання про­м-сті є додатковий продукт землі.

Динаміку ренти Рікардо правильно зв'язував із нагромадженням капіталу, розв-ком прод-них сил, зростанням міського насе­лення. Але і в цьо-му питанні він був непослідовним, а його погляди суперечливими.

Зв'язуючи ренту із з-ном спадної родючості ґрун-ту, Рікардо писав, що порівняльна цінність сирих продуктів підвищується тому, що на В їхньої ос-танньої добутої частки витрачається більше пра-ці, ніж на попередні. Це призводить до підвищен-ня цін, отже, й до зростання ренти. Так само діє і зростання капіталу. Зрос­тання капіталу також збільшуватиме ренту, тому що збільшувати­ме-ться різниця у прод-сті ділянок. Зменшення капі-талу при­зведе до зменшення ренти, оск будуть послідовно вилучатись з обробітку найменш ро-дючі землі і відповідно зменшуватиметься рента з ліпших ділянок. Зростання населення також є неможливим за умов підвищення цін на про-довольчі товари.

Теорія ренти Рікардо відіграла велику роль у боротьбі пром-­вої буржуазії проти землевласник-ків. Буржуазії імпонував висновок Рікардо про те, що в підтримуванні високих цін на хліб заін-тересо­вані лише землевласники, тому що це за-безпечує їм високу ренту. Пром-ва буржуазія використала теорію Рікардо для обґрунтування вимог щодо скасування хлібних з-нів.

20. Еволюція класичної ПЕ в Англії і І-пол. ХІХ ст. Джеймс Міль, Н.Сеніор.

Нассау Сеніор (1790-1864) англієць, праці були присвячені проблемам грошового обігу та мето-дології ПЕ. Підтримував класичну традицію і мав власний погляд на природу деяких ек-них явищ. На відміну від Сміта він не ставив перед собою зав-ня побудови повної соц-ної філософії, а об-межував предмет ПЕ як науки вивчення приро-ди В та розподілу багатства, наслідуючи Рікардо та Мальтуса. Теорія в-сті Об’єктом досл-ня ПЕ є багатство, що виступає у вигляді речей, які мо-жуть обмінюватись або мають в-сть. Розрізняє 3 властивості речей: в-сть, кор-сть та обсяг пропо-зиції, кожна з яких по різному впливає на процес обміну, але в сукупності вони визначають цін-ність багатства. Гранична (спадна) кор-сть: існує межа задоволення потреб, що її може забезпе-чити товар відповідного типу, і задоволення швидко зменшується задовго до досягнення цієї межі. Формулюючи теорію в-сті, великого значе-ння надає кор-сті, але не можна вважати заснув-ником суб’єктивної теорії в-сті, окреслює проб-лему в цілому, не вдаючись до детального ана-лізу. 1-им чинником в-сті (цінності) він вважає кор-сть, тобто попит; 2-им – рівень доступності блага, його пропозиція. Критикує обмежене визн-ня в-сті Смітом та Рікардо, які зводять фак-тори в-сті лише до витрат праці. Він вважає, що трудова теорія в-сті звужує можливості пояснен-ня багатьох ек-них явищ. Витрати В включають 2 елементи – працю та капітал. Визначає їх че-рез суб’єктивну категорію утримання, тобто жер-товності обох суб’єктів В – капіталіста та найма-ного робітника. Праця – це пожертва робітника, який втрачає свій час та спокій, а капітал – це пожертва капіталіста, який відмовляє собі в ра-дощах спож-ня й перетворює частину свого осо-бистого доходу на капітал. Утримання само по собі не створює багатства, але дає право на ви-нагороду як капіталісту (прибуток), так і робітни-кам (зар-пл). В-сть – синтез категорій мінової в-сті та ціни. Ціноутворення. Ціна товару – сума утримання капіталіста та робітника, сума капіта-лу та праці, або сума зар-плат та прибутків капі-таліста, які треба сплатити, щоб виробники про-довжували свою діяльність. Сума зар-плат та прибутків залежить від цін, що визначаються спі-ввідношенням попиту та пропозиції. Стверджує, що витрати В є лише регулятором цін, а остато-чне визн-ня їх залежить від попиту та пропозиції, але це лише за умов вільної конкуренції. Моно-полізація В визначає, який із 3-ох факторів (витрати, попит чи пропозиція) більше впливає на ціну. Ціна, визначена під впливом конкуренції між виробниками, є базовою на ринку. Але в рез-ті протистояння виробника і спож-ча ціна за-фіксується на рівні в-сті чи витрат В. Підійшов до визн-ня в-сті через витрати В, які фіксуються в ціні величинами утримання з боку спож-ча та виробника. Капітал. Людську працю та природні ресурси він розглядав як первинні фактори В, 3-ім (вторинним) фактором є утримання. Капітал – це поєднання 3-х факторів: землі, праці та утри-мання. Природні  ресурси – це мат його напов-нення, а утримання – це відмова від його неви-робничого використання, праця ж – спосіб його зберігання та формування. Доходи. Теоретично обґрунтовував правомірність видів доходу: зар-пл, ренти, процента, а особливо – прибутку, який включає 2 види винагороди, а, отже, Сеніор розрізняє 2 види доходу капіталіста – під-кий (плата за працю) і процент (плата за капітал). У визн-ні ренти звернувся до монополії, як часто робив при поясненні суперечливих категорій. Отже, рента – залишок, різниця між ціною і в-стю В, яка привласнюється завдяки повній або част-ковій монополії, не зв’язана з жертовністю, тобто із власними зусиллями. Висвітлив положення про взаємозв’язки прибутку, процента і зар-пл. Основою зростання В є прибуток, який перство-рюється на заощадження, а згодом – на витрати В.Тому зростання прибутку й зар-пл залежить від утримання капіталіста. Оск з часом ціни зафі-ксовуються на рівні витрат В, то зар-пл відпові-дає витратам праці, і її формування залежить від розмірів прибутку капіталіста. Теорія гро-шей. Гроші є товаром, який набрав особливої форми в процесі еволюції обміну. Основне їх призначення – обслуговувати кредит, оск гроші є виразником в-сті, універсальним засобом обмі-ну, універсальним вимірювачем в-сті, що робить можливим майбутні платежі.  Вважав, що лише держава має здійснювати емісію, що контролю-вати в-сть паперових грошей через формування податкової сис-ми та підтримання постійного співвідношення з міжнародними обмінними кур-сами.

Джеймс Мілль(1773-1836) в своїх теоріях відш-товхувався від потреб дійсності, базувався на фактах. “Історія Британської Індії”(1817) та ”Еле-менти ПЕ”. Суворо дотримувався доктрини Рікад-ро, але вніс деякі доповнення. Теорія в-сті Як і Рікардо, не бачить різниці між в-стю та ціною В. Праця та капітал є різнорідними учасниками ви-робничого процесу, бо капітал – це колишня на-громаджена, уречевлена праця, що також є дже-релом в-сті, створює її. Трудове походження в-сті пояснював, що не праця обмінюється на капітал, а товар на товар. Робітник і капіталіст спочатку виступають співвласниками ще не створеного то-вару, 1-а частина якого належить капіталісту, який авансує капітал, а інша – робітнику, що ава-нсує власну працю, тобто продає її капіталісту за зар-пл, тобто за грошовий еквівалент, що буде відшкодований капіталістом після реалізації час-тини товару, створеного живою працею. Зар-пл. Міль є прихильником теорії фонду зар-пл, який формується за рахунок авансованої частки капі-талу, яка призначена на придбання праці, тому середня зар-пл залежить від розмірів цієї частки та к-ті зайнятих. Прибуток. У процесі розподілу 2-гу частину в-сті товару отримує капіталіст у виг-ляді доходу, що містить у собі прибуток – продукт функня капіталу. Прибуток і зар-пл протистоять один одному як рез-т 2-х форм праці і виконують різні ф-ції: прибуток використовується для від-творення уречевленої, а зар-пл – живої праці. Рента утворюється без участі землевласника, є наслідком ціноутворення, і тим вища, чим більше перешкод існує на шляху до обробітку земель, і вказує, що землевласнику вигідно створювати ці перешкоди. Теорія грошей. К-ть грошей у обігу має важливе значення для стабільності ек-ого розв-ку. Вказував на закономірні наслідки збіль-шення к-ті грошей у обігу – зростання цін, падіння в-сті паперових грошей, дестабілізація В. Описав згубні для В наслідки інфляції, зазначив, що з-ни грошового обігу діють на всьому ринковому прос-торі однаково, а інфляція в 1-ій країні може спро-вокувати інфляцію в інших. Мілль погоджувався з теорією народонаселення та ренти Мальтуса.

17. Еко-не вчення Д. Рікардо.

Давид Рікардо (1772—1823) — видатний представник класичної ПЕ. Його 1-ші ек-ні праці було присвячено проблемам грошового обігу. «Основи ПЕ та оподаткування»(1817). У цій праці Рікардо виступає як ідеолог пром-вої бур-жуазії. Він не тільки розробляє ек-ну програму бу-ржуа­зного розв-ку, а й бере активну участь у по-літичній боротьбі бур­жуазії з землевласниками. Як і Сміт, Рікардо бачить кап-ні відносини приро-дними і вічними. Він розвиває ідею свого попере-дника про особистий ін­терес як головну рушійну силу сус-ого розв-ку за умов повної свободи дії. Але для нього не всі егоїстичні інтереси є рівно-цінни­ми. На чільне місце він ставить інтереси пром-вої буржуазії, рі­шуче виступаючи проти ве-ликих землевласників — лендлордів. Основне завдання ПЕ - відкриття з-нів розподілу. Рікардо фактором зростання вважає розподіл. Теорія в-сті Рікардо розрізняє споживну й міно­ву цінність. Кор-сть (споживна цінність) не є мірилом мінової цінності, хоча вона абсолютно необхідна для неї. Товари свою мінову цінність черпають з 2-х дже-рел — рідкісності і к-ті праці, що необхідна для їх добування. Мінова цінність переважної більшос­ті товарів визначається тільки працею. Рікардо під-тримує Сміта в його поясненні цінності працею і кри­тикує за її визн-ня працею, що купується. Не сприймає Рікардо й тлумачення А. Смітом цін-ності як суми доходів. У Рікардо цінність є перви-нною величиною, що визначається працею і роз-поділяється на доходи. На цінність товарів впли-ває не лише пра­ця, безпосередньо витрачена на їх В, а й капітал, тобто праця, витрачена на зна-ряддя, інструменти, будівлі, що беруть участь у В. Ототожнює капітал із засобами В, але не зв'я-зує його з кап-ним способом В, існуванням най-маної праці. У нього все, що бере участь у В, на-віть зна­ряддя первісної людини, стає капіталом. Капітал у нього — нагро­маджена праця. А звідси й висновок про правомірність прибутку на капі-тал. Решта цінності йде на оплату праці. У Рікар-до теорія цінності переплітається з теорією роз-поділу: зміни в зар-пл не спричиняють відповід-них змін цінності товару, а лише позначаються на величині прибутку. У вирішенні проблеми ціннос-ті на кап-ній основі (якщо товари обмінювались лише відповідно до витрат живої праці, то галузі, де основний капітал є незначним або швидко об-ертався, мали б переваги перед галузями, де ос-новний капітал займає більшу частку або обер-тається повільніше) модифікує свою теорію цін-ності. Відмовляється від твердження, що зар-пл не впливає на ціни: зростання номінальної зар-пл збільшує цінність благ, виготовлених за допо-могою капіталу з коротким строком служби, або з допомогою ма­лої к-ті техніки, відносно благ, виго-товлених за допомогою «дов­говічного» капіталу або великої к-ті техніки. Саме в такий спосіб урів-нюється норма прибутку незалежно від статей витрат. Але значно важливішим є збільшення або зменшення к-ті праці. Рікардо також розріз-няє «природну» й «ринкову» ціну. Під при­родною він фактично розуміє цінність, під ринковою — ціну. Рин­кові ціни зазнають випадкових і тирча-сових коливань. Короткочас­ний вплив на відхи-лення ринкових цін від природних справляють попит і пропозиція. Проте за умов вільної конку-ренції та перели­вання капіталів ринкові ціни не можуть надовго відхилятись від природних. У довготривалому аспекті зміна цін пояснюється змі­ною витрат В. Гроші. Рікардо багато уваги приділяв аналізу грошей і грошово­го обігу: нама-гається теоретично обгрунтувати проблему гро-шового обі­гу. Теорію грошей Рікардо будує на ос-нові своєї теорії цінності. Гроші він розглядає як товар, що має цінність. Основою грошової сис-ми є золото. Цінність золота і срібла, як і будь-якого ін. товару, визначається витратами праці. За да-ної цінності грошей їхня к-ть в обігу залежить від суми товарних цін. Проте використання золота  вважає дорогим і нерозумним і розробляє про­ект сис-ми паперового грошового обігу. Паперові гро-ші не мають внутрішньої цінності. Для надання їм цінності необхідно, щоб їхня к-ть «регулювалась згідно з цінністю металу, який служить грошовою од.». Пізні­ше, однак, відійшов від цієї правильної концепції і виступив як прихильник к-сної теорії грошей. Він заявив, що в обігу може бути будь-яка к-ть не лише паперових знаків, а й золотих монет, якій протистоятиме сукупна маса товарів. Співвідношення цих вели­чин і визначає як рівень цін, так і цінність самих грошей. Теорія розподі-лу. Основною проблемою ПЕ називав розподіл, основу якого становить теорія зар-пл, прибутку й ренти. Зар-пл - це дохід робітника, плата за пра­цю. Праця як товар також має природну й рин-кову ціну. Природна ціна праці визначається цін-ністю засобів спож-ня робітника і його сім'ї, а са-ме до ціни мінімуму засобів існування. Ринковою ціною праці є та, що фактично виплачується ро-бітни­кам. Рікардо ставить її в залежність від по-питу і пропозиції, тобто узалежнює рух зар-пл від руху народонаселення. За умов швидкого зрос-тання населення попит на робочі руки відстає від про­позиції і зар-пл знижується. Якщо ж внаслідок уповільнення приросту населення на ринку буде бракувати робочих рук — зар-пл зростатиме. От-же, під впливом руху народонаселення ринко­ва зар-пл має тенденцію до зближення з природ-ною. Вважав, що становище робітників із розв-ком сус-ва буде погіршуватись: зростання насе-лення і збільшенням потреби в продуктах с-г зро-статиме цінність останніх. Грошова зар-пл якщо й зростатиме, то значно повільніше від зростання цін на продовольчі товари. А оск зар-пл має регу-люватись з-ном попиту й пропозиції, то вона буде зменшуватись. Прибуток. Прибуток — це пере-вищення цінності над зар-пл. Він не має жодних сумнівів, що робітник створює своєю працею цін-ність більшу, ніж одержує у вигляді зар-пл. Го-ловне, що цікавить Рікардо, — це проблема ве-личини при­бутку і його співвідношення із зар-пл. Підкреслював, що рівновеликі капітали дають од-накові прибутки незалежно від того, яку к-ть пра-ці вони приводять у дію. Але водночас визнавав, що на величину прибутку впливає зро­стання прод-сті праці. Відтак прибуток у нього є то поро-дженням капіталу, то породженням праці. Цієї су-перечності Рікардо навіть і не помічав. Він дета-льно аналізує питання співвідношення зар-пл і прибутку як 2-х складових цінності. Якщо зростає зар-пл, то відповідно зменшується прибуток ка-піталіста. Цю думку він проводить досить послі-довно. Крім того, він підкрес­лює, що рух зар-пл є визначальним у співвідношенні за­р-пл і прибутку. Це зумовлено тим, що праця є джерелом ціннос-ті, а її функ-ня потребує витрат на утримання робіт­ника і його сім'ї. Проте зар-пл не мо­же зрос-ти настільки, щоб нічого не лишилося на прибу-ток. Велику увагу приділяє Рікардо проблемі зни-ження норми прибу­тку. Із розв-ком сус-ва норма прибутку має тен­денцію до зниження. Вона зу-мовлена тим, що прод-сть праці в с-г зменшує-ться (дія «з-ну спадної родючості грунту»), а це призводить до зростання цін на продукти хар-чування, отже, до зростання зар-пл й відповід-ного зниження прибутку. Фактором, що протидіє спаданню норми прибутку, Рікардо вважає розв-к прод-них сил. Зменшення прибутку у зв'язку зі зростанням зар-пл це - надзвичайно складна проблема, що загрожує на­громадженню капіталу, тому що зменшується джерело нагрома­дження і зникають стимули до нагромадження. Рікардо ан-алізує “прибуток узагалі”, тобто прибуток як ек-ну категорію. Що ж до величини прибутку в окремих галузях чи в окремих капіталістів, то вона може перевищу­вати середню норму. Такий прибуток Рікардо називає «незвичним». Але це явище буде тимчасовим. Через переливання капіталів норма прибутку постійно вирівнюється. Земе-льну ренту визначає як «частку продукту зем­лі, яка виплачується землевласнику за користуван-ня першопочатковими і такими, що не руйнують-ся силами грунту». Він відрізняє рен­ту від тієї частини орендної плати, яка виплачується за користування капіталом, витраченим на підви-щення родючості землі, будівництво госп-ких приміщень тощо. Виникнення ренти Рікардо зв'я-зує з утвердженням приватної власності на землю. Основна теза Рікардо полягає в тім, що рента виплачується за користування землею ли-ше тоді, коли к-ть зе­млі обмежена, а її якість нео-днакова. За цих умов на ліпших землях, де затрати на од. продукції менші, утворюється до-датковий дохід. Під впливом конкуренції фер-мери задовольняються середнім прибутком, а додатковий дохід привлас­нюють власники землі як ренту. Отже, рента — це перевищення цін-ності над середнім прибутком. На гірших ділянках фермер одержує лише середній при-буток, а надлишку тут не виникає. Отже, з гірших ділянок землі рента не виплачується. Динаміку ренти Рікардо правильно зв'язував із нагромад-женням капіталу, розв-ком прод-них сил, зроста-нням міського насе­лення. Зв'язуючи ренту із з-ом спадної родючості грунту, Рікардо писав, що по-рівняльна цінність сирих продуктів підвищується тому, що на В їхньої останньої добутої частки витрачається більше праці, ніж на попередні. Це призводить до підвищення цін, отже, й до зростання ренти. Так само діє і зростання капі-талу. Зрос­тання капіталу також збільшуватиме ренту, тому що збільшувати­меться різниця у прод-сті ділянок. Зменшення капіталу при­зведе до зменшення ренти, оск будуть послідовно ви-лучатись з обробітку найменш родючі землі і від-повідно зменшуватиметься рента з ліпших діля-нок. Зростання населення, за теорією Рікардо, також є неможливим за умов підвищення цін на продовольчі товари. Теорія ренти Рікардо віді-грала велику роль у боротьбі пром-вої буржуазії проти землевласників. Буржуазії імпонував вис-новок Рікардо про те, що в підтримуванні високих цін на хліб заінтересо­вані лише землевласники, тому що це забезпечує їм високу ренту. Пром-ва буржуазія використала теорію Рікардо для обгру-нту­вання вимог щодо скасування хлібних законів. Проблема відтворення  і криз. Рікардо запе-речував  заперечував можливість надВ і криз. Попит обмежується лише В. Кожен виготовляє продукцію або для власного спож-ня, або на про-даж. Отже, продукти завжди купуються за про-дукти чи послуги. Гроши є лише мірилом, за до-помогою якого відбувається обмін. Можливість виготовлення товару в к-ті, що значно пере-вищить попит розглядав лише як тимчасову і що не може статись одночасно з усіма товарами. Не погоджувався з Мальтусом, що проблему відтворення можна вирішити за рахунок спож-ня непрод-них верств населення (чиновники, земле-власники). Головну причину застою торгівлі вва-жав в прорахунках під-ців щодо В товарів. Теорія міжнародної торгівлі, світового ринку: вису-нув принцип порівняльними, відносних переваг, як абстрактне обґрунтування переваг міжнаро-дної спеціалізації В. Кожна країна спеціалізується на В. в якому вона має найбільші переваги або найменшу слабкість.

31. Ек-на концепція та практична діяльність Оуена

Одними з 1-их науково обгрунтованих соціалісти-них докт­рин, що базувались на критиці приватної власності, на концепції її трансформації, були ідеї соціалістів-утопістів Сен-Сімона, Фур'є та Оуена.

Головною особливістю утопічного соціалізму було те, що його автори намагались вирішити проблеми побудови справедливого су­с-ва негайно, спираю-чись на тогочасні сус-ні інституції — державу, на-уку, мораль, політику та тогочасну ек-ну базу. Во­ни вірили, що сус-во можна вдосконалити, вплива-ючи на люд­ську свідомість, використавши силу держави. Соціалісти-утопісти шукали виходу в просвітительстві: потрібно, щоб сус-во — а під сус-вом вони розуміли найбільш освічену його частину — усвідомило, що кап-ний лад супе­речить людській природі. Утопічний соціалізм з'являється майже одночасно в 3-х фор­мах, у 3-х своїх різно-видах: у Франції — сенсімонізм і фур'єризм, а в Англії— оуенізм.

Основні праці Оуена: «Про формування людсько-го хар-ру» (1813), «Доповідь графству Ленарк» (1820), «Зауваження про вплив пром-вої сис-ми» (1815), «Виклад раціональної сис-ми сус-ва» (1830). Він є автором проекту Фабричного з-ну, а після 1834 р. починає видавати журнал, в якому пропагує євангелістське вчення та пише праці на теми моралі, з яких головною є «Новий мо­ральний світ» (1845). Був одночасно і теоретиком, і практи-ком. Він ви­ступав за створення нового сус-ва за допомогою просвітитель­ства й законодавства. В основу його програми покладено теоретичну сис-му, провід­ною ідеєю якої є формування соц-ого се-редовища, сприятли­вого для ефективної праці та всебічного розв-ку людини. Проголошує, що лю-дина — продукт середовища і що змінити її мо­жна, лише змінивши середовище, в якому вона існує. Під середовищем він розуміє сус-но-ек-ні відноси-ни, що впливають на поведінку людини. Основні складові сус-ого середовища - є інституціональні (ідеологія, мо­раль, право, освіта) та ек-ні компоне-нти. Він уважає, що ф-ції з формування нового се-редовища має взяти на себе держава, силою своєї влади спонукаючи до створення прогресивних інс-титуціональних і ек-них форм. Стверджує, що для перебудови ек-ого середовища потрібно знищи­ти приватну власність і прибуток, забезпечити еквіва-лентний обмін товарами за їхньою в-стю, замінити гроші «бонами праці», що стануть справжнім екві-валентом цінності. Критикуючи кап-зм, характе-ризує його як нераціональ­ну сис-му, що породжує суперечності, злидні, нові форми рабства та війни.

Причиною недоліків кап-зму він уважає приватну власність, релігію та шлюб, освячений церквою.

Приватна власність зумовлює приватно-кап-ну фо-рму розподілу, що уособлюється в праві власника визначати рівень при­бутків і тим самим підривати основи мат стимулів до пра­ці. Доводить це, поси-лаючись на дію з-ну в-сті. Визначає в-сть по-рікар-діанському, тобто працею, ви­траченою на В това-ру, а не тією працею, що купується на товар. Він заперечує думку Сміта, що з нагромадженням ка-піталу і приватної власності на землю продукт пра-ці розподіляється між 3-ма класами сус-ва, а тому в-сть визначається доходами. Для Оуена конкурен-ція і прибуток є 2-ма сторонами того самого явища — В, приватного за хар-ром. Кап-зм базується на прагненні отримання прибутку. Прибуток трактує як рез-т несправедливого обміну, до­даток до ціни. Він є причиною ек-них криз надВ, або, скоріше, недоспоживання, вимагав ліквідації нетрудових прибутків. Гроші – 2-ий недолік кап-зму: вони спотворюють обмін і розподіл. Твердить, що гроші є знаряддям прибутку. Завдяки грошам прагнення прибутку підкоряє собі обмін, і неномальний про­даж товару за ціною вищою ніж його в-сть стає мо-жливим. Тому потрібно ліквідувати гроші. У пояс-ненні криз виходив також з індустріалізації В: ма-шинне В сприяє розширенню пропозиції, але поро-джує безробіття і скорочення попиту. Оуен стверд-жував, що нова пром-ва сис-ма може існувати і без капіталістів. На під­ставі рівня розв-ку техніки піс-ля пром-вої революції він робив висновок про те, що можна створити таку досконалу організацію В й розподілу, яка б не зазнавала криз. Релігія – 3-ій недоліком існуючого сус-ого ладу, оск вона не ви-конує ф-цій виховання нової людини, суперечить принципам сус-ної справедливості, закріплює нері-в­ність як моральний з-н. Шлюб, освячений церк-вою, — 1-а з форм рабства, причому постійного, оск його не можна скасу­вати в межах релігійного законодавства. Він посягає на свободу особистості, суперечить людській природі. Шляхи реформу-вання кап-зму. Створення соц-ого сере­довища — провідна ідея усіх практичних заходів Оуена. Сприяння у здійсненні цієї ідеї він очікував то від хазяїв, то від держави, то від кооперації. Вихован-ня через асоціацію, що об'єднується на підставі ек-ого кооперування праці, рівноправної участі у В й розподілі, Оуен оголосив наріжним каменем своєї доктрини. Оуен-реформатор. На фабриці Оуена (Нью-Ленарк) було ство­рено майже всі інститути соц-ого сус-ва. Крім того, він на півстоліття випе-редив фабричне законодавство: зменшив трива-лість робочого дня для дорослих із 17 до 10 годин, заборонив працю дітей до 10 років і створив для них світські школи, відмовився від сис-ми штрафів

Оуен, працюючи в графстві Ленарк, спромігся на практиці полі­пшити організацію В, підвищити тру-дову дисципліну та прод-сть праці, поліпшити ум-ови праці, життя й побуту робі­тників, створити висококультурне середовище у межах окремого фабричного селища.

Успіхи, яких він досяг у Ленарку, Оуен мріяв поширити на все сус-тво. Він починає розробляти програми реформування кап-зму, ініціює і бере участь у розробці фабричного законодавства

Оуен опрацював також цікавий план ліквідації безробіття, з до­помогою організації «кооператив-них селищ» для безробітних. Кож­не селище мало бути самостійною госп-кою од. і виро­бляти все для задоволення власних потреб, і лише надлишки ви-робленого можна було продати. Селища функціо-нували б за принципами госп-ого та комерційного розрахунків. Створен­ня таких селищ мало зробити, на його думку, зайвим податок на ко­ристь бідних.

В основу обміну покладалися так звані трудові гроші, тобто бони, що відображатимуть реальні витрати праці на В товару і, відповідно, знищува-тимуть можливість одержання будь-якого прибу­тку. На практиці це виглядало б так, що кожний, хто має товар, несе його в Банк обміну і після оці-нювання експертами отримує бони, із зазначенням, скільки трудових годин витрачено на В дано­го то-вару. Власник бонів міг отримати в банку будь-який інший то­вар, на В якого витрачено стільки ж трудових годин. Комуністичне сус-во — головна мета теоретичної сис-ми Оуена. Реорганізацію всь-ого сус-ва на комуністичних заса­дах він уявляв як створення окремих громад. На відміну від Фур'є, Оуен не визнає приватної власності взагалі. Тому в громадах немає місця капіталістам та кап-ому при-бутку. Оуен не був революціонером: він відмовив-ся брати участь в чартистському русі, ніколи не ви-ступав за експропріацію приват­ної власності, об-межуючись лише ідеєю соціалістичного реформу­вання сус-ва з допомогою найсвідоміших його представників та уряду.

32. Історичні умови та теоретичні джерела формування марксистської ек-ної теорії.        Марксизм виник у 40-х рр. XIX ст. як напрям класич-ної ПЕ, що претендував на вдосконалення методу те-оретичних досл-нь і створення нової соц-ої картини світу. Засновники марксизму Карл Маркс та Фрідріх Енгельс були сучас­никами і свідками утвердження кап-них відносин, отже форму­вання марксистського ек-ого вчення відбувалося тоді, коли поступальний розв-к кап-зму зазнав 1-их глибоких криз. Цей процес супроводжувався загостренням сус-них суперечнос-тей, про­явом яких були заворушення, повстання, соц-ні потрясіння.