Шпаргалка по "Экономике"

Ек-ні ідеї Буагільбера сприйняли й розвинули да-лі фізіо­крати.

14. Ек-не вчення фізіократів.

Фізіократи — французькі ек-сти 2-гої пол. XVIII ст., представники класичної ПЕ. Назва цієї науко-вої школи походить від грецьких слів «фізіс» — природа і «кратос» — влада.  Виступаючи проти мерканти­лізму, висували на 1-ий план аграрну проблему, розробили основи, хоча й суперечли-вої, проте прогресивної ре­форми, суть якої поля-гала в кап-ній реорганізації с-г. Основа вчення – чистий продукт. Казали, що багатство створюєть-ся у землеробстві і праця землеробства прод-на. Так досл-ня джерела багатства перенесли у сфе-ру В. Наукова обмеженість фізіократів полягала в тому, що прод-ною сферою вважалося лише зе-млеробство. Утворилась школа фізіократів нап-рикінці 50-х рокій-18ст. її представниками були: Франсуа Кене, Мерсьє де Ла Рів'єр, Жак Тюрбо.

Визнаним главою школи фізіократів був Ф.Кене. (1694-1774) Основний твір Кене – «Ек-на табли-ця». Фах і професійна діяльність Кене як лікаря визна-чили його методологічні підходи шодо досл-ня ек-них питань. Розглядав сус-во як жи-вий організм, розрізняв здоровий та хворий стан. Коли сус-во в здоровому стані – воно має рівно-вагу.  Кене зробив спробу показати стан рівнова-ги в своїй «Ек-ній таблиці» Великою заслугою є досл-ня ек-них процесів як природних, що мають свої внутрішні закономірності . Основою фізіокра-тів є теорія «чистого продукту». Чистий про-дукт – надлишок в-сті с-г продуктів над витрата-ми В. Пром-сть вважали безплідною тому, що тут не створюється чистий продукт, тобто відбуває-ться лише зміна форми багатства, але немає йо-го зростання. У землеробстві на відміну від пром-сті працює земля та природа. В «Ек-ній таблиці » вперше була спроба розглянути В як процес від-творення  і була встановлена класова структур-ра тогочасного сус-ва, в якій Кене виділив:

1 Прод-ний клас -  в землеробстві

2 Клас власників – монарх, церква, землевласни-ки

3 Безплідний – всі хто не зайняті в землеробстві, тому, що їх праця лише повертає витрати на В ні-чого не створюючи.

Кене проаналізував можливості простого відтво-рення, можливості реалізації сус-ого продукту, ек-ні зв’язки між класами. Це було значним внес-ком в ек-ну теорію тому, що  до Кене відтворення на макрорівні не досліджувалося. Послідовником і представником Ф. був А. Тюрго (1727-1781)

Ідеї Ф. одержали подальшого розв-ку, а теорети-чна сис-ма набула найбільш розвинутого вигля-ду. Твір – “Роздуми про створення та розподіл багатств”. Зар-пл – мінімум засобів для існуван-ня. Умова виникнення найманої праці – відокрем-лення виробника від землі як основного засобу В.

Чистий продукт – рез-т більшої прод-сті праці робітника в с-г.  Цінність зв’язана з кор-стю речі, суб’єктивна оцінка кор-сті. Капітал – нагромад-жена цінність, рухоме багатство (засоби В, гроші, предмети). Прибуток – самотійний вид доходу

Гроші – звичайний товар для полегшення обмі-ну. Будь-який товар може стати грошима. Тюрго був також практиком, намагався втілити в життя фізіократичні ідеї. Він був міністром фінансів Лю-довіка XVI Провів низку буржуазних реформ, що призвели до незадоволення знаті і краху фізіок-ратії.

16. Теорія в-сті А. Сміта

у Сміта «цінність»=«в-сть». Цінність у нього має 2 значення: кор-сть і можливість при­дбання ін. предметів. 1-ше він називає «цінністю у спож-­ні», 2-ге — «цінністю в обміні». Це фактичне визнан-ня споживної й мінової в-сті.  Для з'ясування ос-новних правил, що визначають мінову цінність товарів, Сміт ставить 3 зав-ня: 1) визначити спра-вжнє мірило мінової цінності, тобто визначити справжню ціну всіх товарів; 2) показати, з яких частин вона складається; 3) з'ясувати, через які обставини відбувається відхилення ринкової ціни від природної. Мінову, або природну, цінність товару Сміт, як і Петті, визначає через працю. На відміну від Петті каже, що праця є основою цін-ності в усіх сферах В. Сміт розрізняє кваліфікова-ну й просту працю і зазначає, що кваліфікована праця в од. часу створює більше цінності, ніж праця проста, некваліфікована.  У творах Сміта переплетені 2 погляди на цін­ність— суб'єктив-ний і об'єктивний. Суб'єктивний полягає в тім, що робітники оцінюють свою працю як жертву, як ви-мушену відмову від свободи й відпочинку. Водно-час він оцінює працю об'єктивно як основу багат-ства. Проте саму працю він не аналізує як субс-танцію в-сті, а звертає головну увагу на мінову в-сть, тобто на к-сний бік в-сті.  Основу цінності то-вару становить праця, уречевлена в това­рах, які одержують з допомогою обміну на даний товар.

Сміт вважав, що робіт­ники продають свою пра-цю, що, так само, як і інші товари, має «справжню й номінальну ціну» (номінальна й реальна зар-пл). За цих умов порушується з-н еквівалентного обміну. Робітник віддає більше живої праці, ніж одержує уречевле­ної. Цінність, яку робітник до-дає до матеріалів, складається з 2-х частин: зар-пл і прибутку капіталіста. 3-ою складовою ціннос-ті є рента. Отже, «3 першооснови будь-якого до-ходу, як і будь-якої мінової цінності, — це зар-пл, прибуток і рента». Відтак цінність Сміт визначає доходами. Визн-ня цінності як суми доходів свід-чить про те, що Сміт, проявивши геніальну неро-слідовність, заклав основи теорії факторів В, яка в XIX ст. стала панівною. Щодо 3-го зав-ня, то воно зводиться до з'ясування причин відхилення ринкової ціни від природної. Природна ціна у Смі-та — це, по суті, грошове вираження цінності. Природна ціна включає повну величину ренти, праці і прибутку. Ринкова ціна — та, за якою про-дається товар.

15. Ек-не вчення А. Сміта

Адам Сміт (1723—1790) — видатний англійсь-кий ек-ст мануфактурного періоду. У його працях і в працях його послідовни­ка Д. Рікардо класична ПЕ досягла найвищого роз­в-ку. Праці: «Досл­-ня про природу і причини багатства народів».1776 р

Сміт ставить перед собою нау­кове завдання ком-плексного досл-ня людини. У своїх працях він ро-з­глядає окремі аспекти, сторони людської приро-ди: моральні, гро­мадські, ек-ні. Сміт досліджує «людину ек-ну», однак не ізолює її від 2-х інших аспектів людської природи. Метод, який застосо-вує Сміт, можна назвати дедуктивно-індуктив-ним. . Він аналізує як внутрішні закономірності ек-них явищ, так і описує їхні зовнішні прояви. Розвиваючи вчення основоположників класичної ПЕ про «природний порядок», Сміт звільняє його від феодальних нашарувань. Він підкреслює, що за умов «природного порядку» (ві­льної конкурен-ції) складною взаємодією госп-кої діяльності лю-дей керує «невидима рука», тобто ек-не життя людей під­порядковується об'єктивним закономір-ностям. У трактуванні «при­родного порядку»  ви-ходить з 2-х принципів: об'єктивної за­кономірнос-ті природи — дії об'єктивних з-нів природи — «невидимої руки» і «природної свободи» людини. Він є прихильником ек-ого лібералізму, вільної гри госп-ких сил, невтручання держави в ек-не життя. Але разом з тим Сміт визнає роль держа-ви у виконанні нею таких ф-цій, як оборона краї-ни, правосуддя, народна освіта, утримання гро-мадських установ тощо. Він також висловлював-ся за державне регулювання норми процента й мінімуму зар-пл. Поділ праці і гроші Першодже-рело багатства — пра­ця. Вирішальним фактором зростання багатства й «загального добробуту» Сміт вва­жає поділ праці, який веде до «величей-ного збільшення прод-сті всіх різнобічних занять і мистецтв» Поділ праці й обмін передбачають на-явність знаряддя обміну. Таким знаряддям у Смі-та є гроші. Виникнення грошей Сміт прави­льно розглядає як об'єктивний процес, а не як рез-т домовлено­сті виробників. Гроші — це товар, який від­окремився від маси інших товарів в рез-ті розв-ку обміну. Гроші, як і інші товари, мають в-сть. Їх Сміт розглядає як засіб, що полегшує об-мін. Головна ф-ція грошей - засіб обігу. На відмі-ну від меркантилістів,  Сміт підкреслював, що до-хід сус-ва — це товари, а не гроші. Сміт вважає за доцільне заміну золота і срібла паперовими гро­шима для здешевлення обігу. Теорія в-сті.  У Сміта «цінність»= «вартість». Цінність у нього має 2 значення: кор-сть і можливість при­дбання ін. предметів. 1-ше він називає «цінністю у спож-­ні», 2-ге — «цінністю в обміні». Мінову, або при-родну, цінність товару Сміт, як і Петті, визначає через працю. Сміт вважав, що робіт­ники прода-ють свою працю, що, так само, як і інші товари, має «справжню й номінальну ціну» (номінальна й реальна зар-пл). За цих умов, пише Сміт, пору-шується з-н еквівалентного обміну. Робітник від-дає більше живої праці, ніж одержує уречевле­ної. Цінність, яку робітник додає до матеріалів, складається з 2-х частин: зар-пл і прибутку капі-таліста. 3-ою складовою цінності, за Смітом, є рента. Отже,  «3 першооснови будь-якого дохо-ду, як і будь-якої мінової цінності, — це зар-пл, прибуток і рента». Відтак цінність Сміт визначає доходами. Класи і доходи. 3 складові ціни є ви­дами доходів 3-х різних категорій персоніфікова-них ек-них ф-цій, що відповідають 3-ом факторам В: праці, ка­піталу й землі. Власники кожного із цих факторів утворюють відпо­відні класи: найма-них робітників, під-ців і землевласників. Це осно-вні класи сус-ва, їхні доходи є первинними. Усі ін. групи і прошарки отримують вторинні доходи внаслідок перерозподілу. Зар-пл — це продукт праці, природна винагорода за неї. За умов кап-зму найманий робітник отримує лише частину цінності, яку праця додає до матеріалу, що обро-бляється, ін. частину одержує власник капі­талу як прибуток. Сміт визначає «нормальний» рівень зар-пл к-тю за­собів існування робітника і його сі-м'ї. Сміт був при­хильником високої за-пл і вва-жав, що вона сприятиме зростанню прод-сті пра-ці.Прибуток — це різниця між заново ство­реною в-стю і зар-пл, рез-т неоплаченої праці. Земель-на рента — це плата за користування землею. Її причиною він називає приватну власність на зем-лю. Капітал — це головна рушійна сила ек-ого про­гресу. Під капіталом він розуміє запас продук-ції, що приносить при­буток, або за допомогою як-ого працею створюються нові блага. Капітал він поділяє на основний і оборотний. До основного капі­талу належать машини й різні знаряддя пра-ці, пром-ві й торго вельні будівлі, склади. Оборо-тний капітал складається з грошей, запасів про-до­вольства, сировини і напівфабрикатів, а також готової продукції, що перебуває на складах і в магазинах. Заслуга Сміта полягає не лише в тім, що він започаткував систематизований виклад ПЕ. Сміт підкреслив значення особистого інтере-су як рушійної сили прогресу за умов, коли всім забезпечено однакові можливості.

30. ек-не вчення західноєвропейських соціалістів-утопістів. А. Сен-Сімон, Ш. Фур`є.

По-новому зображаючи кап-зм і висвітлюючи йо-го вади, утопісти привертали увагу до проблем, властивих кап-зму, що, у свою чергу, потребува-ло докорінного перегляду як методології ПЕ, так і відкритих нею з-нів. Головною особливістю утопі-чного соціалізму було те, що його автори намага-лись вирішити проблеми побудови справедливо-го су­с-ва негайно, спираючись на тогочасні сус-ні інституції — державу, науку, мораль, політику та тогочасну ек-ну базу. Во­ни вірили, що сус-во мо-жна вдосконалити, впливаючи на люд­ську свідо-мість, використавши силу держави. Соціалісти-утопісти шукали виходу в просвітительстві: пот-рібно, щоб сус-во — а під сус-вом вони розуміли найбільш освічену його частину — усвідомило, що кап-ний лад супе­речить людській природі.

Утопічний соціалізм з'являється майже одночас-но в 3-х фор­мах: у Франції — сенсімонізм і фур'є-ризм, а в Англії— оуенізм. 1-ми з 1-их науково обгрунтованих соціалістиних докт­рин, що базу-вались на критиці приватної власності, на кон-цепції її трансформації, були ідеї соціалістів-утопістів Сен-Сімона та Фур'є.

Анрі Клод де Рубруа Сен-Сімон (1760—1825) Праці: «Про пром-ву сис-му», «Про стару і нову політичну сис-му», «Катехизис промисловців», «Нове християнст­во».Теоретичні підходи до аналізу сус-ва базува­лися на історичному мето-ді. Вирїшує питання докорінної перебудови сус-ва, але щодо загальнотео­ретичних поглядів він вимагає, щоб минуле людства і його сучасне ви-вчалося як єдиний безперервний процес прогре-сивного розв-ку сус-ва. Будь-який аналіз сучасно-го, узятий ізольо­вано, може призвести лише до дуже поверхових або навіть хибних висновків, і якщо не вивчати минуле, то неможливо відрізни-ти соц-ні елементи сис-ми, яка має зникнути, від елементів тієї сис-­ми, яка повинна утвердитись.

Сус-во, цілісна сис-ма політики, економі­ки і знан-ня, у своєму історичному розв-ку проходить 3 фо-рмації: рабовласницьку, феодальну та індустріа-льну. Кожна з них характе­ризується відповідним рівнем розв-ку знань, політики та госп-ва, що, у свою чергу, проходять 2 стадії: органічну, чи врів-но­важену, та критичну, коли попередню рівнова-гу порушено. Ек-ка і політика, з 1-го боку, і знання — з ін., розви­ваються паралельно. Під час орга-нічної стадії при владі перебуває клас, який відіг-рає найважливішу госп-ку роль у даний період, а в критичній стадії на ек-ну владу пре­тендує ін. клас, госп-ка ф-ція якого зростає. Клас, що наро-джується, протистоїть тому, що вже існує. Проя-вом цього про­тистояння є політична боротьба, яка завершується виникненням но­вої формації.

Кап-не сус-во - проміжна ста­дія між феодалізмом та індустріалізмом. Кап-зм поєднує ознаки розк-ладу попереднього періоду та елементи нового — індустрію. Хар-ка кап-зму грунтується на ана-лізі його супе­речностей, ролі приватної власності та індустрії, що народжувалась. Головна вада -  від­сутність у організуючої, об'єднуючої основи. Наслідк – у В панує приватна власність і пород-жувана нею анархія; ек-ку й політику відокремле-но 1-у від 1-ої, і обид­ві — від науки. За його визн-ням, період, коли ек-ка й полі­тика існують авто-номно, є перехідним. Саме тому кап-зм він відно-сить до критичного періоду, перехідного від орга-нічного фео­далізму до майбутньої органічної на-уково-індустріальної сис-ми. Визнає дію природ-них ек-них сил, але вважає, що саме вони і є при-чиною всіх пороків кап-зму, зу­мовлюють його мА-йбутню руйнацію. Буржуазне сус-тво він критикує ще й за те, що в ньому індуст­рія не посіла відпо-відного місця. У кап-ому середовищі вона стає такою самою причиною криз, як і приватна влас-ність, сприяє розшаруванню сус-ва на класи, яке з часом стає все глибшим. Сучасне йому сус-во він поділяє на 2 класи: на індустріалів (елемент майбутнього) і власників (неп род-ний клас, еле-мент феодалізму), між якими точиться боротьба за ек-ну владу. Індустрія будує ек-ні передумови для формування нового сус-ва: готує капітали до усуспільнен­ня, забезпечує високий рівень спож-ня, створює умови для об'єднання трудівників на новій, індустріальній основі, для розв-ку науки. Необхідно лише сформувати відповідне соц-но-політичне середовище, що привело б ек-ку, полі-тику та науку у відповідність, і тоді кап-зм пере-росте в наступну стадію. Ек-ний устрій сус-ва індустріалів. Ек-ною формою нового сус-ва, що вирішить проблему узгодження 3-х складових сус-ого розв-ку стане асоціація, формування яких  відбуватиметься створенням пром-вих угру по-вань на базі існуючих капіталів та В - це об'єдна-ння промисловців, торговців, банкірів, фермерів, робітників і вчених. Завдяки асоціації приватна власність трансформується в ко­лективну. Спочатку В стане сус-ним лише в межах асоціа-ції, відносини між окремими асоціаціями будува-тиму­ться на приватних засадах. Але в майбут-ньому, коли все сус-во стане єдиною асоціацією, він передбачає остаточне усуспільнення, націо-налізацію власності. Асоціація змінить форму розподілу. Капітал, власність під-ця — члена асоціації, є основою функ-ня індустріальної си­с-ми Сен-Сімона, служить її розв-кові. Капітал має таке саме право на винагороду, як і праця. Прибуток визначається як сукупний дохід, що розподіляється відповідно до праці і вкладеного капіталу. Під-ць не тільки власник, а й керів­ник пром-ого під-ва, а отже, його доходи— природна винагорода за висококваліфіковану працю. Справедливий розподіл благ у майбутньому сус-ві розуміє не як зрівнялівку, а як розподіл за внеском у спільне В, проте, частина отри­маного прибутку в асоціації використовуватиметься для задоволення суспільних потреб. Коли асоціація набере планетарного масштабу, розподіл узагалі здійснюватиметься за потребами. Асоціація лікві-дує також і конкуренцію. Пром-стю керува­тимуть з 1-го центру за 1-им планом, що його розробля-тимуть учені. Політичний устрій сус-ва обме-жує колектив­ним управлінням асоціацією впов-новаженими індустріалами. Вико­навчу владу бу-де доручено палаті депутатів, її буде також наді-лено повноваженнями опрацьовувати з-ни, що стосуватимуться ви­ключно проблем зростання добробуту країни. Політика не зникне, а змінить свою сутність. Вона стане позитив­ною наукою про В. Шляхи переходу до індустріального ла-ду. Досягнення мети є можливим лише тоді, коли за справу візьметься держава, і поряд із ф-цією організатора асо­ціацій виконуватиме також ф-цію духовного перевиховання чле­нів сус-ва, сприяти-ме відновленню сус-ної моралі. Саме ідеї та док-трини мають стати вирішальними агентами соц-ної трансформації. Лише свідома діяльність за-безпечує порядок і добробут сус-ва.