Шпаргалка по "Экономике"

28. Ек-ні погляди К. Родбертуса.

Карл Йоганн Родбертус-Ягецов (1805-1875)

Праці: "До пізнання нашого державно-ек-ого ста-ну", "Соц-ні листи до Кірхмана", "Капітал".

Виступає з проповіддю соц-них ідей. Проте його соц-зм, на відміну від марксистського мирно спі-віснує з німецькою монархією. Він прихильник су-то ек-них форм боротьби, виступає проти політи-чних дій пролетаріату. Погоджується з тим. що можливості втілення ідей соц-зму на той час бу-ли надто обмеженими. Але це не стосується тео-рії. Тут не повинно бути компромісів. Саме тому він гостро критикує теоретичні засади так званого катедерсоц-зму і разом з тим стає 1-м з осново-положних теорій "державного соц-зму". Рефор-мування сус-ва він сподівався здійснити з допо-могою зрівняльного розподілу. Захищаючи пере-важно інтереси дрібної буржуазії, він, проте, вис-тупає за виплату робітникові повного продукту його праці. Еволюція кап-ого В відбуватиметься через перетворення кап-ної власності на трудо-ву. Здійснити соц-ні реформи має держава.

Теорія в-сті. Стоїть на позиціях трудової теорії в-сті, хоч розробка і формування її є в нього де-що специфічне. У своєму аналізу ви-сті він виді-ляє такі категорії: "уживаність", "речі, придатні до вжитку", "споживні цінності" і "блага". "Ужива-ність"- це здатність речі бути засобом досягнення мети, задоволення потреби. Вона має об`єктивну основу. "Речі, придатні для вжитку" - ті, які мають названу об`єктивну здатність. Але не всі " речі, придатні для вжитку" є "споживним цінностями". "Споживної цінності" набувають лише ті речі, що в них є потреба. "Споживна цінність" є категорією суб`єктивною. "Блага" - це речі, що мають спожи-вну цінність і є рез-том людської діяльності. В-сть благ визн-ся лише працею. Ставить питання: чи включаються у в-сть, крім праці, безпосередньо вкладеної у В блага, також витратами матеріалу і знаряддя В? Відповідь є позитивною: включають-ся, але теж як попередні витрати праці. Матеріал сам  по собі не може бути відненсений до в-сті блага. У в-сть блага включається праця, витрата-ми якої визначається в-сть матеріалу. Праця, що визначає в-сть знарядь В, включається у в-сть блага або частково, залежно від міри його вико-ристання. Заслугою Родбертуса є те, що він виз-нає порівнювання цінностей, тобто визн-ня міно-вої цінності і самої цінності, її величини. Єдиною мірою цінності є праця, а одиницею її вимірюван-ня є час. Виходячи з трудової теоріїї в-сті, визнає за нетрудові доходи прибуток та земельну ренту. Він їх об`єднує в єдину категорію "ренти взагалі", яку визнає рівноцінною категорії додаткової в-сті.

Земельна рента. У його працях закладено осно-ви теорії абсолютної ренти. Середні ціни всіх то-варів, як пром-их, так і с-г, збігаються з їхніми трудовими в-стями. К-ть додаткової в-сті ("рен-ти") в обох галузях пропорційна створеним у них сумам в-стей.  Проте в с-г та сама сума в-стей, а отже і додаткової в-сті, створюється меншим ка-піталом, ніж у пром-сті, тому що тут немає сиро-вого матеріалу, сировини. Норма прибутку визн-ся пром-стю. Через те в с-г виникає певний над-лишок над прибутком, який і становить земельну ренту.  Земельну ренту приносять усі ділянки зе-млі. Що ж до диференційної ренти, то він її запе-речував, хоч і визнавав, що різниця в прод-ності і розміщенні земельних ділянок збільшує ренту. В його трактування ренти є певні заперечності. Не відповідає дійсності його твердження про те, що сировина відсутня в с-г В, насправді там теж ви-користовують насіння, добриво. Водночас сиро-вина відсутня в деяких галузях пром-сті, але там не виникає земельної ренти. Основою утворення земельної ренти називає приватну власність на землю. Вона є нетрудовим доходом власника землі. А привласнюється земельна рента земле-власниками на основі "позитивного права" через постійний примус. Розробляючи теорію земель-ної ренти, заперечував з-н спадної родючості гру-нту.

Проблема розподілу. Розглядаючи сус-во як ці-лісний соц-ний організм, утворений поділом пра-ці, наголошує на необхідності виконання сус-вом певних сос-них функцій. Одна з найважливіших - це справедливий розподіл сус-ного продукту. Справедлвий розподіл він називає основною проблемою, яку має вирішувати наука. Під спра-ведливим розумінням такий розподіл, який забез-печує одержання кожним робітником повного продукту своєї праці. Він підкреслює, що лишу робітник створює всі продукти. Власники землі і капіталу одержуюють частину продукту у вигляді процента і ренти. Отже, виділяє 2 сторони в роз-поділі багатства - ек-ну і соц-ну. Ек-на (через дію ринкових відносин) дає змогу власникам землі  та капіталу привласнювати частину сус-ого про-дукту. А соц-на - забирає у робітників частину створеного ним продукту, що є порушення спра-ведливого розподілу. Не приділяючи особливої уваги з`ясуванню пропорцій, які складаються в процесі розподілу між факторами В, основний наголос робить на проблемі пропорцій між трудо-вими і нетрудовими доходами в нац-ному проду-кті. Він робить висновок, що частка робітників у нац-ому продукті зменшується на користь капіта-лістів і землевласників. Виходячи з цього, визнає необхідність ліквідації приватної власності, що забезпечить ліквідацію трудових доходів. Але це справа далекого майбутнього. Намагається знай-ти компроміс між сучасним йому кап-зму і колек-тивістським сус-вом майбутнього. Цей компроміс він бачить в посиленні ролі держави в розподілі нац-ого продукту.

25. Критичний напрям в ПЕ

Виникає в кін. 18 ст. на поч.. 19 ст. В цей час в багатьох країнах Західної Європи вже пройшов промисловий переворот. Наслідком цього є під-вищення продуктивності праці у промисловості, що призводить до перетворення криз надВ від абстрактної можливості в реальну дійсність. Са-ме застосування машин на кап-них фабриках призвело з 1-ого боку до витіснення, розорення дрібних товаровиробників, а з ін. – до підвищен-ня інтенсивності праці найманих робітників, мож-ливості використання дитячої та жіночої праці, підвищення безробіття.

Деякі вчені починають критикувати численні риси кап-ого сус-ва, пов`язані з витисненням дрібного товарного В, розширення застосування найманої праці, зубожіння народу.

За цих умов виникає критичний напрям в ПЕ. Представники цього напряму першими піддали критиці кап-зм і вчення класичної школи ПЕ, яке вважало кап-зм прогресивним і гармонійним сус-вом, позбавленим будь-яких соц-ек-них протиріч. В той же час поза критикою вони залишили дріб-ну приватну власність і свободу підприємницької діяльності, хоча й зазначали необхідність соц-ого захисту дрібних товаровиробників з боку держави.

Засновником вважається С. Сісмонді (1773-1842). В своєму роз-ку в період виникнення і ста-новлення цей напрям пройшов 2 етапи:

1.спершу сформувалася гуманістична – Сісмонді: представники виступали з ідеями відмови від кап-зму, прагнули його регламентувати поверта-ючись до середньовічних цехів, співчували тяж-кому становищу робітничого класу, проголошува-ли кап-зм сус-вос, позбавленим соц-ної справед-ливості.

2.з часом сформувалася філантропічна школа – Прудон: представники висунули проект рефор-мування кап-зму, в якому вже не заперечуючи кап-зм, прагнучи усіх перетворити в буржуа, створити “маленький кап-зм”, знищивши велику приватну власність.

60. Ліберальне народництво в Україні. П. Чернвінський, Т. Осадчий, М. Левитський.

Ліберально-народницький напрям сусно-ек-ної думки виникає в Україні вже в 70-ті рр. Його пре-дставники були зв'язані з революційним народ-ництвом, співчували йому, проте не ставили пи-тання про селянську революцію. Критикуючи кап-зм, лібе­ральні народники протиставляли йому дрібне В селян і ремісників. Великого значення у зміцненні дрібнотоварного В вони надавали різ-ним формам кооперації.

Представник - П. А. Червінський (1849 — 1931). Як і народники в цілому, він намагався обгрунту-вати самобутній шлях ек-ого роз-ку Росії. Проте якщо більшість народни­ків заперечували можли-вість застосування вчення К. Маркса до російсь-кої дійсності, то П. Червінський намагався овес-ти цю мож­ливість. Його погляди було викладено в статтях, опублі­кованих в «Неделе» (1875—1876). Трактує процес історичного роз-ку, і зокре-ма проблему майбутнього Росії, спираючись на положення історичного матеріалізму. У роз-ку людського сус-ва виділяє 4 типи народного госп-ва: патріархальне, рабське, кріпосне й това-рне. Підставою зміни типів народного госп-ва є  ек-ні явища.

1-і 3 типи госп-ва він об'єднує одним терміном — особисте госп-во, в якому продукт не виходить за його межі (тобто натуральне госп-во).  Ідеалізує нату­ральне госп-во й протиставляє йому товар-не, якому властива протилежність інтересів по-купців та продавців як товарів, так і ро­бочої сили.

Ек-ка Росії перебуває в перехід­ному стані від на-турального до товарного В. Не бачить в Росії ум-ов для роз-ку кап-зму і вва­жає, що тут велика пром-сть поки що не може розвинутись, «тому що немає в наявності першої, найнеобхіднішої умови її про­цвітання — пролетаріату». Виступає на за­хист общини, бо її знищення приведе до ут-ворення пролетаріату, а отже, і буржуазії.

Кап-зм в Росії можна штучно наса­джувати, затри-мати або зовсім припинити його роз-ток. Стоїть за те, щоб запобігти кап-ному роз-ку Росії. Проте розуміє переваги великого В перед дрібним, пе-реваги, які несе НТП. Він зазначає, що ці перева-ги з роз-тком сус-ва зростатимуть і відмовлятись від них невигідно, а згодом буде просто немоли-во. Але прогресив­ний роз-ток сус-ва він не зв'язу-вав з кап-змом, а мріяв про новий «своєрідний тип» народного госп-ва. Основою такого госп-тва має бути община, яка використовує сучасну тех.-ніку, але зберігає натуральне В. Погляди П. Чер-вінського не лишались незмінними. Характерна для ліберального народництва 70-х рр. риса — зв'язок з революцій­ним рухом, властива була й йому.

Ліберальні народники на прикінці 70-х рр.  пори-вають з революційним рухом, зближую­чись із буржуазними лібералами, і починають пропагу-вати теорію «малих діл», вирішення найближчих проблем. Саме з вирішенням цих найближчих практичних питань зв'язував П.Червінський, як і ліберальні народники в цілому, настання ліпших часів.

Ідеї народників знайшли відображення в працях земських ста­тистиків.

У 90-х рр. представниками ліберального народ-ництва в Україні були М. Левитський, Б. Грінчен-ко, М. Биков, Т. Осадчий та інші.

Микола Васильович Левитський (1859—1936) На початку 90-х рр. остаточно сфор­мувались йо-го ліберально-народницькі погляди. Критикує кап-зм, але здебільшого однобічно й поверхово, не розуміючи йо­го історично прогресивної ролі. Заперечував можливість роз-ку кап-зму в Росії. Одним із до­казів на користь цього погляду стала для М. Левитського теорія від­творення Сісмонді, яку сприйняли й російські народники.

Розглядаючи паростки кап-зму в Росії як штучне явище, виступає із закликом спинити, затримати його роз-ток. Кап-зму він протиставляє дрібне В, напівнату­ральне госп-во селян і ремісників. Саме йому він провіщає ве­лике майбутнє.

Увійшов в історію сус-ної думки не лише як тео-ретик ліберального народництва, а й як практик, який розробляв численні проекти роз-ку дрібного В, і намагався вті­лити їх у життя. Він є прихиль-ником створення різних форм коопе­рації, арті-лей, с-г виставок, надання дешевого кредиту дрі-бним виробничникам тощо. Не забуває він і про об­щину, яку називає «запорукою майбутнього добробуту», тому що вона полегшує перехід до сус-ого госп-ва всієї громади, всього села.

Найбільш відомим теоретичним опрацюванням М. Левитського став «Артільний договір (для землеробських артілей)», який було перекладено багатьма європейськими мовами. Брав участь у багатьох міжнародних кооперативних конгресах. Наполег­ливо впроваджував він у життя і свій «Артільний договір». Протя­гом 1894—1896 рр. ним було організовано 85 артілей в Олександ­рійському та Єлисаветградському повітах. Хоч М. Левитський і сподівався своєю діяльністю спини-ти роз-ток кап-зму, проте функціонування створе-них ним артілей свідчило саме про кап-ний роз-ток с-г.

Тихін Іванович Осадчий (1866—1945) — ек-ст, земський статистик, громадський діяч. Виступив як ідеолог дрібної бур­жуазії, хоч і проголошував ідею створення сприятливих сус-но-ек-них умов «для діяльності не одного якогось класу або су­с-ної групи, а для всіх» .

У вирішенні основного питання — про напрям на-родногоспкого роз-ку країни займав дещо своєрі-дну пози­цію. Як сумлінний дослідник-статистик він оперував величезним фактичним матеріалом про стан селянського госп-ва, що свід­чив про ін-тенсивний роз-ток кап-них відносин. У своїх пра-цях він констатує як наявність сприятливих умов для роз-ку кап-му в Південно-Західному краї, так і розгортання самого процесу кап-ого роз-ку. Він бачив неминучість цього роз-ку і навіть визнавав його певну прогресивність. Але, як пра­вовірний народник, називає цей процес «украй небожа-ним». Роз-ку капі-зму він протиставляє дрібне В селян і ремісників.

Навіть констатуючи процес диференціації селян-ства, розуміючи його неминучість, пропонує на-дання допомоги дрібному госп-ву з боку держави. Щодо поліпшення становища селянс­тва він є прихильником «малих діл», «культурної праці». Поліпшити становище селянства сподівався під-вищенням культури землеробства, наданням се-лянам дешевих кредитів, довгостроковою орен-дою. Основний наголос робить на необхідності зміцнення середнього самодостатнього, тобто натурального, госп-ва. Будучи переконаним у мо-жливості його ефективного функціонування, він особисто здійснює кілька спроб організації такого госп-ва. Проте вони не виправдали утопічних сподівань.

63. Ек-ні погляди М. Зібера.

Особливе місце серед представників ПЕ в Украї-ні належить професору Київського університету М. Зіберу. Він був 1-им популяризатором ек-ого вчення К. Маркса в Росії і Україні, захищав трудо-ву теорію в-сті. Захистив магістерську дисерта-цію «Теорія цінності й капіталу Д. Рікардо у зв'яз-ку з пізнішими доповненнями та роз'яс­неннями». 1876—1878 рр. М. Зібер публікує в журналах «Знание» і «Слово» кілька статей під назвою «Ек-на теорія К. Маркса», що в них викладає зміст 1-го тому «Капіталу». У цей же час він пише критичні статті, спрямовані проти Ю. Жуковсько-го та Б. Чичеріна, які виступили проти ек-ого вче-ння К. Маркса. Він відхиляє як безпідставне на-магання буржуазних критиків звинуватити Марк-са в метафізичному підході до досл-ня цінності.

Полемізуючи з Ю. Жуковським та Б. Чичеріним, які особливо гостро критикували теорію К. Марк-са про додаткову в-сть, не лише прагне спросту-вати аргументацію її критиків, а й викладає й роз'яснює суть цієї теорії.

Як коментатор і популяризатор ек-ого вчення К. Маркса  показує суперечності кап-ого В й привер-тає до них увагу читачів, глибоко аналізує стано-вище робітничо­го класу, прямо переказуючи деякі місця з «Капіталу».

Захищаючи трудову теорію цінності, критикує те-орії цінності Г. Маклеода, Дж. Мілля, Т. Мальту-са, Н. Сеніора та ін. ек-тів. Він високо оцінює вче-ння К. Маркса про двоїстий ха­рактер праці. Дета-льно аналізує проблему форм в-сті, повторю­ючи навіть заголовки з відповідних розділів «Капіта-лу». На підставі цього аналізу він простежує про-цес виникнення грошей, аналізує їхні ф-ції.  На-зиває великою заслугою К. Маркса розроб­ку ним теорії грошей. Як відомо, попередники К. Маркса виникнен­ня грошей зв'язували переважно зі сві-домою діяльністю людей. За­слуга К. Маркса, на думку М. Зібера, полягає у вирішенні 2 питань: з'ясуванні генетичного роз-ку грошового обміну й чітко­го визначення різних грошових ф-цій .

Значну увагу М. Зібер приділяє аналізу категорій капіталу та прибутку. Він докладно висвітлює те-орію додаткової в-сті, яку називає ядром «Капіта-лу». Теорію додаткової в-сті К. Маркса він розг-лядає як вище до­сягнення ек-ної теорії, оцінюю-чи вчення К. Маркса як даль­ший історичний роз-ток тих основних засад науки, які було сформуль-овано ще класичними ек-тами і збагачено успіха-ми новітніх сус-но-ек-них учень. Залишається у розумінні прибутку на позиціях Д. Рікардо.