Шпаргалка по "Экономике"

Значний інтерес становить розуміння М. Зібером закономірнос­тей сус-ого роз-ку. Він поділяв дум-ку К. Маркса про законо­мірний хар-р зміни сус-них формацій, проте заперечував ре­волюційні висновки марксизму. Доводячи прогресивний хар-р кап-ого В, указував на його скороминущий ха­р-р. Що ж до нового сус-ого ладу, то він має виникнути як наслідок плавного, еволюційного роз-ку ка­п-зму, який зазнає соціалізації В. Прива-тну монопо­лію замінить монополія державна. Цей новий, колективістський соц-ний лад буде створений унаслідок міжнародної угоди буржуаз-них урядів. Він досліджував питання роз-ку перві-сного сус-ва, виникнення різних форм власності, великого й дрібного В в земле­робстві та ін.

Велике значення мали праці, що заперечували народ­ницьку тезу про особливий шлях ек-ого роз-ку Росії. Спи­раючись на ек-ну теорію К. Марк-са, зазначав, що ек-ний роз-ток Росії відбуваєть-ся за об'єктивними ек-ими з-нами і неминуче при-веде до кап-зму, що його розглядав як історично минущий лад.

62. Ек-ні погляди М. Туган-Барановського.

Сприйняття і пропаганду суб'єктивно-психологіч-ної теорії цін­ності австрійської школи в Росії й Україні було доповнено спробами поєднати її з трудовою теорією в-сті. Цю спробу зробив видат­ний український економіст Михайло Іванович Туган-Барановський (1865—1919). Під впливом прогресивної професури університету (К. Гаттен-бергер, Г. Цехановецький) сприймає ідеї класич-ної школи, захоплюється марксизмом.

Став першовідкривачем сучасної інвес­тиційної теорії циклів. Ще 1894 р. він опублікував працю «Пром-ві кризи в сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя», яку захистив як магіс-терську дисертацію у Московському універси­теті. Це досл-ня (доповнене й перероблене) було зго-дом видано майже всіма європейськими і навіть японською мовами.

Критично проаналізував сучасні йому теорії рин-ку та криз і високо оцінив теоретичні засади «тео-рії реалізації» Сея, яка стверджувала, що пропо-зиція породжує попит.

Він підкреслював правильність думки Рікардо і Сея про те, «що межа В визначається прод-ими силами людства і аж ніяк не розмірами його спож-ня». Великого значення у про­блемі відтво-рення він надавав виробничому спож-ню. Він пи-сав, що «попит на товари створюється самим В і жодних зо­внішніх меж для розширеного відтво-рення, крім браку прод-­них сил, не існує» .

Як підставу для своєї теорії він бере ідею про зв'язок пром-­вих коливань з періодичним зроста-нням основного капіталу. Розглядає проблему криз, аналізуючи ек-ні коливання, рух «ек-ної ак-тивності», а також фактори, що зу­мовлюють таку активність. Звертає увагу на виявлення головно-го внутрішнього рушія «ек-них активнос­тей» і ро-бить висновок, що таким є рух інвестицій. Він 1-им сформулював основний з-н інвестиційної те-орії циклів: фази пром-ого циклу визначаються активністю ін­вестування. Саме збільшення інвес-тицій у галузях, що виготовляють засоби В  поро-джує мультиплікаційний процес всіх елементів ек-ної активності.

Підкреслює анархічний характер кап-ого В, дисп-ропорційність у розміщенні вільних грошових ка-піталів у різних сферах їх застосування, що й спричиняє кризи. Він писав, що причина криз криється «у сфері нагромаджен­ня і витрачання сус-ого капіталу» за порушення пропорційності його розподілу в різних сферах застосування капіталу.

Регулювання інвестицій, правильний їх розподіл хоча б тільки в галузях, що виготовляють капіта-льні блага відкриває можливості для безмежного розширення кап-ого В. Інвестиційна теорія циклів М. Туган-Барановського мала величе­зний вплив на роз-ток ПЕї.

Критичний аналіз ПЕ шкіл, і передовсім німецької історичної та австрійської, а також марксистської теорії дав йому змогу розробити власну ек-ну ко-нцепцію в дусі прогресивного роз-ку світової ек-ної думки.

Спочатку був прихильником Маркса. Але згодом в його працях з'являються критичні нотки. Він не сприйняв трудової теорії в-сті, назвав «фікцією» трудову в-сть і «малозначущою» категорію дода-ткової в-сті. Заперечував марксистське положен-ня, що нова в-сть створюється робочою силою. Джерелом прибутку він називає весь капітал. Проте він не відкидає марксизм, а прагне розви-вати його наукові елементи.

Визнаючи методологію Маркса, його ідеї про виз-начальну роль ек-них явищ у розв-ку сус-ва, кри-тикує Маркса за ек-ний детермінізм, за ігноруван-ня пси­хології людей, їхньої моралі.

У багатьох досл-нях: «Учення про граничну кор-сть госп-ких благ» (1890), «Основна помилка аб-страктної тео­рії кап-зму К. Маркса» (1898), «На-риси з новітньої історії ПЕ і соціалізму» (1903), «Теоретичні основи марксизму» (1905), «Основи ПЕ» (1909) — уче­ний намагався переорієнтувати ПЕ в Росії і в Україні на позиції суб'єктивно-пси-хологічної школи та неокласицизму. Уже 1890 р. у «Вченні про граничну кор-сть госп-ких благ, як причину їхньої цінності» він зробив порівняльний аналіз класичної та австрійської шкіл і заявив про можливість їхнього синтезу.

Велику увагу приділив питанню роз-ку кап-зму в Росії, що в останнє десятиріччя XIX ст. стало го-ловним теоретичним питанням у країні. У 1898 р. було опубліковано його докторську дисертацію «Російська фабрика в минулому та сучасному Історико-ек-не досл-ня». Загальновизнаним у сві-товій ек-ній літературі є внесок М.Туган-Баранов-ського в розробку таких проблем, як теорія роз-по­ділу, теорія кооперації, теорія соціалізму та ін.

44. Формування неоклас. традиції в ек-ній те-орії. Австрійська,кембрідзька, Американська школи.

У 70-ті рр. 19ст. виникла австрійська школа. За-сновник Карл Менгер (1840-1921); представни-ки Бем-Баверк, Візер.

Предмет ПЕ - поведінка і суб’єктивні мотиви госп-одарюючого суб’єкта, оцінка ним явищ госп-ого життя. Об’єктом досл-ня вони вважали окреме госп-во, яке виділялося як найпростіша од., типо-вий елемент кап-ого сус-ва. Ідеалом такого госп-ва вважали госп-во ізольованого суб’єкта – Робі-нзона. Кап-не. Госп-во розглядається як суксп-ність таких окремих госп-в; вважали, що для досл-ня ек-ки вцілому виявлення закономірності її розв-ку достатньо проаналізувати їх на прикла-ді 1-го ізольованого госп-ва. Такий метод досл-ня отримав назву “робінзонат”. Основними ек-ими відносинами представники австр.шк. вважали відносини обміну (ринкові). Центральною в ек-ній теорії була проблема цінності.

Теорія цінності австр.шк. отримала назву – тео-рія граничної кор-сті. Визначний фактор цінності – кор-сть мат благ. Під кор-стю розумілася зага-льна властивість мат благ, щодо задоволення потреб. При цьому розрізняли 2 види : 1) абстра-ктна – це кор-сть блага взагалі, тобто яку мають блага к-ть яких необмежена; 2) конкретна – це кор-сть благ запас яких обмежений, а їх змен-шення навіть на 1 відбивається на добробуті ін-дивіда. Такий поділ кор-сті пов’язаний з цінністю мат благ, її набували не всі блага, а лише ті кор- сть яких була обмежена. Кор-сть мала поєднува-тись з рідкістю, у зв’язку з цим такі блага можуть обмінюватись. Розрізнялися такі цінності : 1) су-б’єктивна – визначається оцінкою блага господа-рюючого суб’єктом. Вирішальне значення для її визн-ня має гранична кор-сть, тобто границя ос-танньої од.; 2) об’єктивна – утворюється в обміні, вона є рез-том вирівнювання суб’єктивних оцінок на ринку в процесі стихійного співвідношення по-питу і пропозиції. Основні методологічні особи-вості : 1) ідеалістичне відображення процесів і явищ ; 2) головним обєктом досл-ня є не сус-не В, а індивідуальне госп-во; 3) визнання першості обміну над В.      

Спираючись на нові методологічні принципи мар-жиналісти створили цілісну теоретичну сис-му. У 90-х рр. 19ст. вона будучи доповненою А. Мар-шаллом елементами Рікардіанства, а також ос-нащена розробленим математичним апаратом одержала назву неокласичного напряму. Вважається, що Кемб.шк. поклала початок цьому новому напряму в ек-ній теорії. Головна пробле-ма – задоволення потреб людини.

Визначаючи цілі ек-ні науки неокласики говорили про вплив різних факторів на ек-ний добробут. На 1-ий план висували кор-сть благ і попит на ці блага з боку спож-ча. Виходили з того, що ек-ні з-ни є однаковими для будь-якого сус-ва, як для індивідуального госп-ва так і для сучасних досить складних ек-них сис-м.

Центральною є ідея ек-ної рівноваги, яка досяга-ється завдяки механізму ціноутворення у ринко-вому госп-ві. У цілому до вчених неокл. відносять усіх ек-тів, які починаючи з 2пол. 19ст. використо-вували постулати класичн.шк. про ек-ну свободу, про автоматичне саморегулювання ек-ної сис-ми та небажаність втручання держави.

Неокл. напрям не є однорідним. Теорія неокл. не являє собою якоїсь єдиної завершеної концепції, хоча й виробила, певною мірою, апарат загаль-них понять та спирається на деякі принципи, які визнаються більшістю її представників. Ек-ти-не-окл. займаються розробкою різних проблем і яв-ляють практично не 1-ну, а різні школи зі своїми теоріями. Вони розрізняються сферою інтересів, глибиною аналізованих проблем, висновками, рекомендаціями.

У кін. 19ст. Виникла амер.шк. Засновник Джон Кларк ( 1847-1938). Спираючись на методологіч-ні принципи австрійської школи, Кларк стверджу-вав, що основними факторами розв-ку ек-ки є те-хнологічний і моральний, а її основу становить окреме ізольоване госп-во. Претендуючи на зба-гачення метод о логічних засобів наукового досл-я, розробив власний метод. За аналогією з тео-ре­тичною механікою він поділив ек-ну науку на 3 розділи: універсальну ек-ку; ек-ну статику; ек-ну динаміку. 1-а вивчає загальні універсальні з-ни розв-ку ек-них явищ. Ек-на статика анагіізує їхню дію за умов перебування організованого госп-ва у нерухомому стані, в якому виключа­ються будь-які зміни, тобто є постійними к-ть і соц-ний склад населення, маса капіталу, соц-на організація, те-хніка і по­треби населення. Статичний стан — це уявна модель для з'ясування умов рівноваги в «чистому вигляді». Основними з-нами сус-ва він вважав саме статичні з-ни. Динаміку він трактув-ав як рез-т дії зовнішніх сил, що ускла­днюють розв-к і порушують рівновагу.

На відміну від своїх попередників Дж. Кларк розг-лядав 4 фактори В:

І) капітал у грошовій формі:

2) капітальні блага (засоби В і земля);

3) діяльність під-ця;

4) праця робітника.

1-а з головних теорій Дж. Б. Кларка — теорія граничної про­д-сті —грунтується на ідеях Т. Ма-льтуса і Й. фон Тюнсна.

З-н спадної прод-сті праці й капіталу  обґрун-товував тим, що кожний новий внесок праці у В за незмінних розмірів капіталу відбувається з меншою прод-стю, ніж попередній. У свою чергу, кожний наступний приріст капіталу за незмінної к-ті робітників хар-ся мен­шим обсягом виготовле-ної продукції - нижчою ефективністю, ніж попере-дній.

Особливістю концепції Кларка є те, що його тео-рія розподілу бе­ре за вихідну точку не «витрати», не «вкладення» виробничих фак­торів, а отримані від кожного фактора рез-ти.

Дж. Б. Кларк не обійшов увагою і процес монопо-лізації кап-ної ек-ки. Монополія має місце тоді,  коли наявний одноосібний контроль над ринком. Такий випадок є винят­ковим, а тому монополію трактує як тимчасове явище — і ви­значає як за-сіб грабунку сус-ва та гальмування прогресу.

46. Становлення неокласичної традиції. Кембрідзька школа.

Спираючись на нові методологічні принципи марж. створили цілісну теоретичну сис-му. У 90-х рр. 19ст. вона будучи доповненою А. Маршаллом елементами Рікардіанства, а також оснащена розробленим матем. апаратом одержала назву неокласичного напряму. Вважається, що саме Кемб.шк. поклала початок цьому новому напряму в ек. теорії. Головна проблема – задоволення потреб людини.

Визначаючи цілі ек-ні науки неокл. говорили про вплив різних факторів на ек-ний добробут. На 1-ий план висували кор-сть благ і попит на ці блага з боку спож-ча. Виходили з того, що ек-ні з-ни є однаковими для будь-якого сус-ва, як для індиві-дуального госп-ва так і для сучасних досить складних ек-них сис-м

Центральною є ідея ек-ної рівноваги, яка досягається завдяки мех-му ціноутворення у ринковому госп-ві. У цілому до вчених неокл. відносять усіх ек-тів, які починаючи з 2пол. 19ст. Використовували постулати класичн.шк. про ек-ну свободу, про автоматичне саморегулювання ек-ної системи та небажаність втручання держави.

Неокл. напрям не є однорідним. Теорія неокл. не являє собою якоїсь єдиної завершеної концепції, хоча й виробила, певною мірою, апарат загаль-них понять та спирається на деякі принципи, які визнаються більшістю її представників. Ек-ти-неокл. займаються розробкою різних проблем і являють практично не 1-ну, а різні школи зі свої-ми теоріями. Вони розрізняються сферою інте-ресів, глибиною аналізованих проблем, виснув-ками, рекомендаціями.

Засновник та голова кембріджської школи був Маршалл(1842-1924). А. Маршалл (слідом за Джевонсом) запропонував замість понят­тя «ПЕ» поняття «економікс» і дав власне визна­чення цієї науки: ПЕ, або економікс, — це наука, що вивчає людство в його повсякденному житті; вона роз-глядає ту частину індивідуальних або сус-них дій, котра «якнайтісніше зв'язана з придбанням і спож-ням мат атрибутів добробуту» . Це визн-ня суттєво відрізнялось від тих, що давали йо­го попередники, які обмежували предмет ПЕ лище наукою про багатство. Маршалл підходить до тракту­вання її предмета ширше. У центрі нау-кових пошуків Маршалла — ціна продукту, яку він розглядав як найважливіший елемент ринкової ек-ки. Суть йо­го теорії ціни полягає в синтетичному поєднанні 2-х груп факто­рів, що впливають на ринкову ціну. З 1-го боку, є ціна по-питу. Вона формується під впливом попиту на товар, який визначається кор-стю продукту. Ця група факторів має ринкове походження. З іншого — є ціна пропозиції, яка залежить від витрат В, тобто зв'язана з процесом В. Середню ціну (в-сть) Маршалл трактує як рез-т ціноутво-рення, коли перетинаються на ринку ціна попиту і пропозиції.