Шпаргалка по "Экономике"

Теорія «гармонії інтересів». Базується на дум-ці, що сус-ний поділ праці потребує якнайтісніше-го єднання всіх членів сус-ва і не індивідуальний, а саме загальносус-ний інтерес має стати визна-чальним. Теорія є оригінальною, оскільки факти, які він аналізує, хар-рні лише для Америки. Від-так його ек-ні погляди були в меншій мірі космо-політичними, ніж у європейських ек-тів, чиї погля-ди він поділяв. Поєднавши 2-і тези: про пріорітет сус-них інтересів та прод-ну силу єдності сус-ва, він фор-муює теорію «гармонії інтересів». Наго-лошує на тім, що кап-зм створює умови для все-бічного роз-ку сус-ва: В розширюється, прод-сть праці й дохо-ди зростають, розвивається ринок. Багатство сус-ва стає основою для зростання добробуту кожно-го його члена. Тому праця та інтереси кожного ма-ють бути підкорені загальній меті-роз-ку сус-ого В.

Розподіл. Проявом гармонії інтересів є справед-ливий розподіл, який ураховує внесок кожного у В. Цей природний з-н притаманний кап-змові й регулює відносини обміну та спож-ня.

Відкрив з-н зростання частки робітника у нац-ому продукті, відповідно до якого зростан-ня прод-сті праці призводить до знецінення колиш-ніх зусиль, оск сила природного опору зменшує-ться, а нові, асоційовані зусилля посилюють свій вплив. Відбувається переоцінювання внеску ка-піталіста у В і його відносна частка на момент розподілу зменшується. Це спричиняє зниження норми прибутку, хоча й не зменшує абсолютних розмірів доходу власників капіталів. Водночас доходи робітників зростають як абсолютно, так і відносно. Використовує свою теорію «гармонії інтересів» для оцінки внеску праці та капі-талу в сус-ний роз-к. Вважав працю та капітал однако-вими претендентами на створене ними благо. Дбаючи про власні цілі, капіталісти змушені по-ліпшувати умови В і становище робітничого кла-су. Їхній власний внесок оцінюється з позиції па-діння кор-сті капіталу та зростання розмірів зао-щадженої на його В праці. Цінність праці при цьому зростає, тому в процесі розподілу зростає частка робітника. Землевласник виступає капіта-лістом. Отже, кожен агент В отримує те, що сам він вкладає в нього, а тому кап-ний розподіл є ці-лком справедливим і не створює підстав для соц-них суперечностей, забезпечує гармонійний роз-к кап-ного сус-ва. Вважав, що земля адаптується до потреб населення так само, як і капітал. Зрос-тання населення сприяє роз-ку В так, щоб В за-собів існуван-ня завжди випереджало приріст на-селення.

Міжнародна торгівля. Вважає, що для прогре-сивного роз-ку важливо враховувати всі чинники, які можуть впливати на стан національної ек-ки. 1-м із них є зовняшня торгівля. Яка стимулює або стримує В залежно від тієї політики, яку прово-дить держава. На його думку, невтручання дер-жави в міжародні відносини під гаслом міжнарод-ного поділу праці може призвести національну ек-ку до пром-вої залежності, перетворити країну на постачальника сировини для розквіту якоїсь ін. Сус-во має розвиватися за принципом замкне-ної виробничої асоціації, у межах якої виробляю-ться всі види продукції і тим самим готуються ри-нки для них. Протекціонізм сприяє раціонально-му розміщенню В-в, організації центрів, де най-краще сполучаються інд-рія та с-г, тим самим за-безпечуються ринки збуту продуктів В і зменшую-ться витрати на транспортування. Стверджує, що внутрішня конкуренція забезпечить зростання зар-пл. Головний аргумент - це можливість збе-регти для виробника внутрішній ринок за рахунок автономізації ек-ки.

Кері майже не мав послідовників, не створив школи, і лише на його теорії нац-ної ек-ки та про-текціонізму можна знайти посилання у деяких ні-мецьких авторів.

27. Ек-на концепція і програма П. Прудона.

П`єр Жозеф Прудон (1809-1865). Праці: "Що та-ке власність", "Сис-ма ек-них суперечностей або Філософія злиденності".

Методології Прудона притаманний ідеалізм і су-б`єктивізм. Ек-ні категорії розглядає як втілення "абсолютного розуму", як вічні ідеї, відірвані від реальної дійсності. Намагаючись застосувати в досл-ні гегелевський діалектичний метод, обме-жує його, по суті, намаганням виявити в катюгорі-ях і ек-них процесах "добрі" і "погані" сторони. Отже, ек-ні категорії та ек-ні явища він розглядає не як єдність суперечностей, а як механічне поє-днання протилежних властивостей. Керуючись таким підходом, вважав, що завжди можна збе-регти добрі сторони і позбутися паганих. Це сто-сується як ек-них категорій, так і кап-ного В в ці-лому.

Теорія цінності. Цінність розглядає як вічну абс-трактну категорію, що є носієм 2-х абстрактних протилежних ідей: ідеї спож-ної цінності й ідеї мі-нової цінності. Між спож-ною цінністю і міновою цінністю існує "антиномія" - тобто протилежність. Спож-на цінність виступає як втілення достатку, багатства, а мінова - як відображення винятково-сті. Примирення цих суперечливих сторін синте-зом спож-ної і мінової цінностей виступає консти-туйована або синтетична цінність. Вона встанов-люється в обміні, який об`єднує елементи багатс-тва, створені різними галузями В, в одне ціле. Але обмін робить цінність конституйованою.  У процесі обміну, на ринку, відбувається своєрід-ний добір продуктів. Одні з них сус-во визнає за цінності і включає до складу сус-ого багатства. Інші - ні. Створює і комбінує елементи багатства згідно із "з-ном пропорційності цінності" лише праця. Виходячи з цього з-н називає конституйо-вану синтетичну цінність пропорційною. Отже, ко-нституйована цінність виникає в обміні та обов`я-зково реалізується на ринку. Вона є конституйо-ваною тому, що передбачає злиття, комбінуван-ня окремих елементів багатства в одне ціле, син-тетичне тому, що знімає протилежність спож-ної й мінової цінностей, пропорційною, оск виникає в рез-ті  встановлення працею пропорцій - що в них відбувається комбінування елементів багатс-тва. Для подолання труднощів В потрібно кожний товар наділити конституйованою цінністю, гаран-тувати його реалізацію. Своєю теорію конституй-ованою цінністю намагається усунути суперечно-сті кап-ого товарного В, суперечність між това-ром і грошима, надавши самому товару власти-востей, притаманних грошам. Теорія цінностей поєднує мінову концепцію цінностей з трудовою коцепцією і визнаю 2 джерела цінності - обмін і працю.

Ек-на програма Прудона. Зв`язував причини труднощів дрібного виробника з недоліками обмі-ну, з проблемами збуту. Основною причиною зу-божіння є несправедливості він оголошує обмін і гроші. І саме з цих позицій опрацьовує ек-ну про-граму реформування кап-зму через реформуван-ня обміну. Хоче зберегти товарне В, в  якому ба-чить вершину людської свободи й особистої не-залежності. Він обстоює дрібну в-сть і передачу великих виробництв у в-сть їхніх колективів. Па-нування дрібних товаровиробників зумовить об-мін продуктами праці за трудовим еквівалентом. Для сприяння дрібним виробникам у реалізації продукції пропонував і зробив спробу створити обмінний банк - "Народний банк". Банк приймав би від товаровиробників товари і видавав би їм трудові талони, "робочі гроші", які засвідчували б к-сть праці, витраченої на виготовлення товару. За ці "робочі гроші" товаровиробник і одержував би в банку потрібні йому інші товари. Заправад-женням "робочих грошей" замість реальних він сподівався встановити в сус-ві рівність і справед-ливість, позбутися експлуатації, оск кожен одер-жував би стільки, ск виробив сам, залишити "до-брі" сторони товарного В й ліквідувати "погані".

Капітал він переважно трактує як гроші, вважаю-чи провідною його формою тільки капітал позич-ковий. Процент - це та єдина форма, в якій втіле-но неоплачену парцю робітника. Прибуток він розглядає як різновид зар-пл.

Оск ек-ною основою експлуатації у нього є про-цент, то зниження ставки процента "примусовими з-нами" і зведення її до нуля - це шлях до одер-жання робітниками повного продукту своєї праці. Керуючись такою логікою, він розвиває ідею "да-рового кредиту". Виступаючи проти грошей, про-понував надавати через банк робітникам і това-ровиробникам безпроцентний кредит в грошовій формі. Надання "дарового кредиту" усуває мож-ливість позичати гроші під проценти і тим самим ліквідує експлуатацію. Внаслідок такої реформи здійсниться не лише "злиття класів", бо залиша-тимуться лише трудящі, які обмінюватимуться продуктами відповідно до їхньої ціни, уряд теж чтане непотрібним, оск буде гарантовано справе-дливість у процесі обміну, усі будуть рівними, і зникнуть джерела конфліктів. Він є противником як буржуазної демократії і монархії, так і комуніз-му. Рушійно силою сус-ва він вважає клас дріб-них виробників, ек-ну основу якого становить дрі-бна в-сть і якому притаманна певна відокремле-ність, ізольованість. Його члени не повинні об`єд-нуватися в жодні державно-сус-ні організації. Він взагалі виступає проти держави. Зв`язок між ок-ремими госп-вами має здійснюватися через об-мін і взаємодопомогу.

Дрібнобуржуазний соц-зм Прудона мав значне поширення в 2-ій пол. 19ст. в багатьох європей-ських країнах. Його ідеї сприйняли бакуністи, а згодом анархо-синдикалісти.

26. критичний напрям в ПЕ. Ек-ні погляди     С. Сісмоді.

Початок 19ст. ознаменувався бурхливим розв-ком кап-зму, що був прискорений пром-мим пере-воротом. Розв-к кап-них відносин супроводжува-вся занепадом і розкладом дрібного В, майновим розшаруванням і зубожінням значної частини населення. Кап-ну ек-ку починають розхристува-ти ек-ні кризи. Ідеї класиків ек-ого лібералізму щодо гармонії приватних і сус-них інтересів не пі-дтверджувались у реальному житті. За цих умов учні й послідовники класиків виступають з крити-кою кап-зму і класичної ПЕ.

Жан Шарль Леонард Сімонд де Сісмонді (1773-1842) Праці: "Про комерційне багатство, або Про принципи ПЕ в їхньому застосуванні до торгового законодавства", "Нові начала ПЕ, або Про багатства в його відношенні до народонасе-лення".

Він заперечує класичне визн-ня предмета  й ме-тоду ПЕ. Предметом ПЕ вважає "мат добробут людей, оск. він залежить від держави". Ек-ні про-цеси намагався дослідити як такі, що регулюють-ся державою. Його цікавить, як уряд повинен сприяти В й розподілу. ПЕ перетворюється у ньо-го з науки, що вивчає причинні зв`язки явищ, на найку, що визначає етичні норми госп-кої діяль-ності людей. Застосовувати також  інші методи досл-ня. Критикує  абстрактний метод класики, іг-норування ними  конкретно-історичних обставин. Ставить в центр своїх досл-нь становище люди-ни, наголошує на необхідності всебічного вивчен-ня  історичного розв-ку країни, де ця людина жи-ве. Відтак його можна вважати попередником іс-торичної школи. Виступає з безкомпромісною критикою кап-зму. Звернув увагу на тяжке і без-правне життя робітників. Спостерігаючи кап-не сус-во, він бачить формування 2-х абсолютно протилежних класів - робітників і власників - або багатіїв і бідників. Свободна конкуренція посилює цей процес. Саме вона призводить до руйнуван-ня дрібного В, тобто до відокремлення власності від праці. У цьому відокремленні вбачає головну небезпеку, оск. цей процес відбувається не лише в  пром-ті, а охоплює й с-г, деформується велика земельна власність і селяни  перетворюються на с-г робітників. Отже, Сісмонді вперше поставив питання, яких ПЕ раніше не розглядала. Він про-голосив протилежність інтересів багатих і бідних, що посилюватиметься із розв-ком В. Він розроб-ляє проект реформування кап-зму. Якщо розв-ток В за умов конкурентної боротьби посилює не-рівність у сус-ві, призводить до загострення супе-речностей, то немає сенсу дотримуватись ідеї ек-ого лібералізму, що її пропагували  класики. Дер-жава має  втручатися в ек-не життя. Передовсім треба відновити поєднання праці та власності. Для цього він пропонує поділити В між дрібними власниками, повернутись до дрібного В і в    с-г, і в пром-ті. Однак шляхів реального здійснення цієї програми він не тільки не запропонував, а й не бачив. Він був проти радикальних реформ, ог-олошує себе противником комунізму, а його соц-ні вимоги обежуються необхідністю запровад-ження робітничого законодавства.

Теорія в-сті, капіталу і доходів. Вважав, що праця є єдиним джерелом багатства. В нього не-має визначення субстанції в-сті. Мінова в-сть то-вару визн-ся витратами праці на його В. Викорис-товує теорію в-сті здебільшого для того, щоб провести чітке розмежування між трудовими і не-трудовими доходами, підкреслити експлуататор-ський хар-р останніх. Капітал трактує як вироб-чи запаси, переважнго як засоби В. Видляє основ-ний і оборотний капітал. Нагромадження капіталу зв`язує з ощадливістю. Прибуток визначає як від-рахування від продукту праці робітника, підкрес-люючи його експлуатарську природу. Зар-пл і факторів, що її визн-ть, він спецально не дослід-жував, але ставить її у залежність від нагромад-ження капіталу і зростання народу населення. Ренту він розглядає як винагороду природи за виробничу діяльність. Критично ставився до тези Рікардо про те, що гірші землі ренти не дають.

Теорія відтворення і кризи. Метою кап-ого В називає спож-ня, а суперечність між В і спож-ням є основною суперечністю кап-зму. Такої супереч-ності не існує в ізольованому госп-ві Робінзона, не існує її у дрібному товарному госп-ві. Супереч-ність між В і спож-ням за умов кап-зму проявляє-ться у труднощах збуту товарів, у кризах. Вва-жає, що товари купуються на доходи. Звівши в-сть до суми доходів, він робить рацівника. Висно-вок, що для реалізації всіх виготовлених товарів необхідно, щоб В відповідало доходам сус-ва. Зменшення доходів відповідно зменшить попит на товари, і частина їх залишиться нереалізова-ною. З розв-ком кап-зму звужується внутрішній ринок. Зменшується дохід робітників, тому що частина їх витискується з В машинами, а зайня-тим у В капіталісти намагаються платити якомога менше. Не зростає ринок і за рахунок попиту з боку капіталістів, які частини свого доходу, що її мали б використати на спож-ня, нагромаджують. За цих обставин усе більшу й більшу частину сус-ого продукту стає неможливо реалізувати на внутрішньому ринку. Зовнішні ринки у зв`язку з розв-ком кап-зму в інших країнах також звужую-ться. До кап-зму такої проблеми не існувало, то-му що була велика маса спож-чів - дрібних това-ровиробників.  Але кап-зм руйнує дрібне В, зву-жуючи тим самим  внутрішній ринок. Він пород-жує загальне надВ, а відтак і кризи. Кризи - це рез-т внутрішніх суперечностей кап-зму,  рез-т загального надВ і відповідно недоспож-ня, а не диспропорцій в окремих галузях. Трактує кризи кап-зму як перманентні, що взагалі  унеможлив-люють його розв-к. Теорія відтворення має назву теорії " третіх осіб", оск кап-не В для реалізаціїї продукту не може обмежитись робітниками і капі-талістами, а потребує ще й наявності дрібних ви-робників.

Ідеї Сісмонді хоч і не мали великого впливу на  сучасників, проте сприяли певною мірою розви-ткові 3-х напрямків ек-ної думки. Його симпатії до робітничого класу, критику кап-зну сприйняли представники соц-них учень, а ідеї щодо предме-ту і методу ПЕ - представники історичної школи.  Його заклик до втручання держави в ек-не життя, критика ролі особистого інтересу як єдиної спону-кальної  сили ек-ного розв-ку започаткували кри-тичне ставлення до ек-ного лібералізму.