Шпаргалка по "Экономике труда"

організаційно-технічних  заходів. Фактична трудомісткість — це сума здійснених затрат праці на випущений обсяг продукції чи виконаний обсяг робіт. 

43.Фактори  та резерви продуктивності праці:  сутність, види, методи оцінювання.

Продуктивність  праці знижується або підвищується під впливом багатьох факторів, під якими в даному контексті розуміють рушійні сили або причини, що впливають на рівень і динаміку продуктивності праці. Якщо розглядати особливості державної соціально-економічної політики на макроекономічному рівні, то вони виступають як регульовані фактори економічного зростання і підвищення продуктивності праці на національному рівні. На мікрорівні вони виступають як зовнішні умови, котрі об’єктивно існують і не піддаються регулюванню з боку суб’єкта економічної діяльності. Тому іноді на мікрорівні їх розглядають як зовнішні нерегульовані фактори продуктивності праці. До зовнішніх частково регульованих факторів можна віднести, наприклад, такі: зміну асортименту продукції та, відповідно, її питомої ресурсомісткості у зв’язку зі змінами попиту і пропонування на ринку; зміну рівня кооперації з іншими підприємствами. До регульованих, як правило, відносять внутрішні фактори, які можна поділити на три групи: 1. Матеріально-технічні, пов’язані з технічним рівнем виробництва, удосконаленням технологій, техніки та матеріалів; до них можна віднести: модернізацію діючого обладнання; заміну обладнання новим і більш продуктивним; підвищення рівня механізації та автоматизації виробництва; 2. Організаційні, що характеризують організацію праці, виробництва та управління. До них відносять: удосконалення організації управління, у тому числі організаційної структури управління, систем управління виробництвом, оперативного управління виробничим процесом, відпрацювання управлінських процедур і технологій їх здійснення, автоматизацію систем управління; 3. Соціально-економічні, що стосуються людської компоненти виробництва. До них належать: матеріальна і моральна заінтересованість у результатах індивідуальної та колективної діяльності; рівень кваліфікації, загальноосвітньої і професійної підготовки, загальний культурно-технічний рівень працівників;  Резерви підвищення продуктивності праці — це невикористані можливості економії затрат праці (зниження трудомісткості та збільшення виробітку). Матеріально-технічні резерви утворюються в результаті недостатньо повного використання можливостей матеріально-технічної бази виробництва. Резерви економії затрат праці за групою недостатньо ефективного використання обладнання, засобів механізації за технічними та технологічними параметрами (потужність, швидкість, тиск тощо) виникають, коли фактичні параметри роботи обладнання нижчі від нормативних, передбачених паспортними характеристиками, або розрахованих виходячи з оптимальних режимів роботи. Організаційні резерви підвищення продуктивності праці полягають у недостатньо повному використанні можливостей раціонального поєднання матеріально-технічних і особистісних факторів виробництва. Можна окреслити такі групи організаційних резервів:недоліки в оперативному управлінні виробничим процесом; недостатньо раціональна організація виробництва; недоліки в організації праці; Соціальні резерви підвищення продуктивності праці охоплюють такі групи: недовикористання в процесі праці потенційних властивостей і якостей працівників;нереалізовані можливості повного використання індивідуальних здібностей і якостей працівників; недовикористання творчих можливостей і здібностей працівників; недостатньо високі рівень дисциплінованості і міра задоволеності працею; Крім того, загалом заведено класифікувати резерви за рівнем їх виникнення. Загальнодержавні резерви — макроекономічні. Їх використання впливає на підвищення продуктивності праці в реальному секторі економіки країни. Наявність регіональних резервів свідчить про можливості більш раціонального та оптимального використання продуктивних сил, характерних для даного регіону. Міжгалузеві резерви визначаються необхідністю зміцнення міжгалузевих зв’язків, транспортних потоків продукції, договірної дисципліни між підприємствами різних сфер економічної діяльності. Галузеві резерви вказують на можливості підвищення продуктивності праці в результаті розвитку ефективної спеціалізації та кооперації праці всередині певної сфери економіки. Внутрішньовиробничі резерви характеризуються недоліками у використанні на підприємстві сировини, матеріалів, обладнання, робочого часу та робочої сили.

44.Програми  управління продуктивністю праці: сутність, етапи розробки.

В умовах ринкової економіки все більшого значення набувають розроблення й упровадження програм управління продуктивністю праці.

 Сутністю  управління продуктивністю праці  є створення умов для її  зростання.

   При цьому  важливо зумовлювати зміни і в структурі кадрів, кваліфікації працівників, технології та устаткуванні, ринках збуту, які б сприяли як зростанню продуктивності, так і підвищенню ефективності діяльності організацій.

   Планування  та орієнтація підприємств на  досягнення найвищих кінцевих результатів є найбільш оптимальним стилем створення системи управління продуктивністю.

   У рамках  програми підвищення продуктивності (ППП) організація та її керівництво  самі визначають цілі і проблеми, а також розробляють плани і програми по вдосконаленню організації.

   Найбільш  загальною метою ППП є забезпечення  зв’язку між створенням ефективної  системи вимірювання продуктивності  і завданням людини щодо підвищення  результатів діяльності організації  шляхом внесення змін у всі  чи деякі елементи організації – людину, структуру, культуру і технологію.

   Деякими  більш специфічними цілями програми  можуть бути:

- підвищення  кваліфікації і практичного досвіду  в сфері управління, планування  і вирішення проблем;

- покращення  відносин між членами колективу;

- створення ефективної  інформаційної системи з питань  продуктивності;

- зростання основних  показників діяльності організації;

- пожвавлення  діяльності організації та сприятливий  соціально-психологічний клімат.

   Перевагами  створення таких програм є :

- зростання інформованості  робітників та керівництва про  чинники, що впливають на продуктивність;

- створення зв’язку  між наявними методами бухгалтерського  обліку, вимірюванням продуктивності  і регулярним контролем за  результатами діяльності;

- встановлення  нових конкурентних стандартів  і норм;

- стимулювання  постійної уваги до підвищення  продуктивності праці;

- більш широке  і свідоме використання персоналом  методів і техніки підвищення  продуктивності праці 

   Структурними  елементами процесу підвищення продуктивності праці є:

   1. Проведення  аналізу і оцінювання організаційної  системи, для якої розробляється  програма.

   2. Необхідна  оцінка зовнішніх умов діяльності  організації, які можуть вплинути  на проектування і розроблення  програми.

   3. Проведення стратегічного планування.

   4. Розроблення  критеріїв результативності програми.

   5. Виявлення  й аналіз резервів підвищення  продуктивності праці, визначення  всіх матеріальних і організаційних  засобів розвитку організації.

   6. Розробка проекту, який передбачає послідовність виконання робіт, оцінювання та аналіз витрат, функції виконавців.

   7. Розробка  планових заходів щодо подальшого  підвищення продуктивності праці.

   8. Розробка  ефективної системи матеріального  стимулювання за досягнення запланованих показників продуктивності праці.

   9. Зведення  всіх результатів планування  в єдиний загальний план.

   10. Здійснення  контролю за реалізацією заходів  і їх виконанням.

45.Сутність  і зміст організації праці.  Основні складові процесу організації праці на підприємстві.

Економiка працi вивчаe трудову дiяльнiсть людини з метою забезпечення умов ii високоi ефективності, результативності. Для  того, щоб трудова діяльність людей  була раціональною та ефективною вона повинна бути належним чином організована.

Організація праці (ОП) - це спосіб поєднання безпосередніх робітників із засобами виробцтвава з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соц-екон результатів.

Використання ресурсiв  працi на мiкрорiвнi здiйснюeться в рамках органiзацii  працi на пiдприeмствi.

В умовах конкуренцii виробникiв  головним завданням органiзацii працi на пiдприeмствi є забезпечення максимального  випуску продукцii за умов мiнiмальних  витрат усiх виробничих ресурсiв, в  тому числi й працi.

Слiд урахувати, що мiнiмiзацiя трудових витрат маe певнi межи: економiчнi, соцiальнi,  психологiчнi.

Організація праці на підприємстві охоплює такі основні напрями: поділ і кооперація праці; організація та обслуговування робочих місць, які сприяють раціональному використанню робочого часу; нормування праці; організація  підбору персоналу та його розвиток; оптимізація режимів праці і відпочинку; раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду; поліпшення умов праці; зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників мотивація й оплата праці.

Організація праці на підприємствах, в окремих галузях  виробництва здійснюється в конкретних формах, які залежать від таких основних чинників: рівня науково-технічного прогресу, системи організації виробництва; психологічних факторів і особливостей екологічного середовища; а також від низки чинників, обумовлених характером завдань, які вирішуються в різних ланках системи  управління. Організація праці на п-ві здійснюється на підставі законочав і нормат-прав актів України, нормативно-розпорядчих нормативів п-ва, норми відповідно галузевої, регіональної і генеральної угод, норми колективного договору, трудовий договір і контракт.

46.Сутність  та форми поділу і кооперації праці.

В економіці  країни можна виділити такі форми  поділу праці: між галузями економіки, в середині цих галузей, а також  всередині підприємств.

Поділ праці  на підприємстві передбачає спеціалізацію  окремих працівників на виконанні  певної частини спільної роботи. Існують такі основні види поділу праці: технологічний, поопераційний, функціональний, професійний, кваліфікаційний.

Технологічний поділ праці передбачає поділ  виробничого процесу за видами, фазами і циклами.

Поопераційний поділ праці означає закріплення за працівниками окремих операцій для скорочення виробничого циклу.

Функціональний  поділ праці відбувається між  різними категоріями працівників, які входять до складу персоналу (робітники, керівники, фахівці і  службовці), а також між основними і допоміжними робітниками.

Професійний поділ праці відбувається між групами робітників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт і залежить від знарядь і предметів праці, технології виробництва.

Кваліфікаційний поділ праці зумовлюється різним ступенем складності виконуваних робіт і полягає у відокремленні складних робіт від простих.

Поділ праці на виробництві нерозривно пов’язаний з її кооперацією, тобто встановленням певних співвідношень і взаємодії між видами праці. Без цього виробництво неможливе.

Кооперація — це організована виробнича взаємодія між окремими працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі праці для досягнення певного виробничого ефекту.

Ефективність  кооперації полягає в забезпеченні найраціональнішого використання робочої сили і засобів праці, безперервності виробничих процесів, ритмічного виконання робіт, підвищення продуктивності праці, а також у встановленні раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасниками виробництва, та узгодженні їхніх інтересів і цілей виробництва.

Розрізняють такі взаємозв’язані форми кооперації:

-всередині суспільства,  коли обмін діяльністю і продуктом  праці здійснюється між галузями  економіки;

-всередині галузі, що  передбачає обмін продуктами  праці або спільну участь низки підприємств у виробництві певної продукції;

-всередині підприємства. Здійснюється між цехами, дільницями, окремими виконавцями залежно від конкретних виробничих умов (тип виробництва, особливості техніки і технології та ін).

47.Робоче  місце. Організація та обслуговування робочого місця.

Робоче місце - це зона труд. діяльності працівника,або групи працівників,оснащена всім необхідним для успішн. здійсн. роботи; це первинна ланка  виробничої структури підприємства,яка може фунціонувати відносно самостійно. Організація роб. Місця - це с-ма заходів щодо його планування,оснащення засобами і предметами праці, розміщення в певному порядку,обслуговування і атестації. Роб. місце має  робочу,основну та допоміжну зони. В осн. зоні (обмежена досяжністю рук людини в гориз і вертик площах) знах. засоби праці,що постійно використовуються в роботі; в допом. Зоні - предмети,що використ-ся рідко.

Залежно від к-ті виконавців розрізняють індивід.(1 роб місце  для 1 робітника протягом зміни) та колект. роб місця (1 р.місце призначене для здійсн процесу прці одночасно кількома робітниками-бригадою) -зал. від кільк-ті устаткування-одно- та багаотверстатні роб місця. -за ступенем спеціалізації розрізн. Універсальні та спеціалізовані роб. місця,а за ступенем механізації-р. місця з ручними,машинно-ручним, машинними, автоматиз. І апаратурними трудов. процесами.-за хар-ом розміщ. в просторі-стаціонарні(роб місце токаря,коваля) і рухомі(р місце водія,машиніста крана)

На робочому місці: впровадження прогресивних робочіх прийомів; гуманізація праці; рівномірне та постійне; забезпечення робочого місця; обладнання робочого місця; створення належних умов праці;

Обслуговування  р місць здійсн за такими функціями:

-енергетична-забезпеч. р  місць електроенергією,парою, водою,  опалення виробничих приміщень

-транспортно-складська-доставка  предм.праці до р місця,вивез  гот продукцїї і відходів вироб-ва,зберіг  та облік матеріалів,сировини

-підготовчо- технологічна-розподіл  робіт за р місцями,підготовка  інструменту та допоміжн матеріалів  тощо

-інструментальна-зберіг,застос-ня,комплект-ня  і видача на р. місця всіх  видів інструментів,пристроїв,техн  оснащ.

-налагоджувальна-налагодж. і регул-ня техн. устаткування