Шпаргалка по "Экономике труда"

Автор: Пользователь скрыл имя, 30 Марта 2013 в 23:49, шпаргалка

Описание работы

1.Соц-ек сутність праці та соц-труд відносин. Особливості праці та соціально-трудових відносин як об’єкта дослідження.
2. Еволюція та сучасні трансформації напряму наукових досліджень соціально-трудових проблем.
3.Зміст та характер праці. Особливості змісту та характеру праці в умовах постіндустріального розвитку економіки.
.....
58.Поняття та структура норми часу. Методи визначення тривалості окремих елементів норми часу.
59.Сутність та еволюція винагороди за працю.

Работа содержит 1 файл

1040639_08864_shpori_ekonomika_praci_ta_socialn.doc

— 958.00 Кб (Скачать)

Загальна оцінка напруженості праці встановлюється на основі класів, визначених за кожним показником напруженості, та передбачає врахування таких умов:

1. врахування всіх показників  напруженості праці

2. за кожним з показників визначається клас умов праці

3. для остаточної  оцінки оптимальний клас (1й) установлюється, коли 17 і більше показників мають  оцінку 1го класу, а інші віднесені  до другого.

Основним документом, що регламентує гігієнічну класифікацію умов праці за показниками важкості та напруженості праці, є "Гігієнічна класифікація за показниками шкідливості  та небезпечності факторів виробничого  середовища, важкості та напруженості трудового процесу", затверджена Міністерством охорони здоров'я України.

  1. Сутність та ознаки складності праці. Групи складності праці.

Складність  праці – х-ка, що відбиває глибину теоретичних знань та досконалість практичних навичок працівника, необх.для виконання роботи.Ознаки визначають виходячи з:1)складність робіт за змістом,2)різноманітність робіт,3)праця керівників пов’язана з підлеглими,4)кожен працівник незалежно від посади несе відповідальність за доручену справу. Ознаки, що визначають складність праці , ураховують характер та особливості трудової діяльності працівників, зміни у змісті праці, якісні аспекти праці.

Ознаки складності праці – 1.характер робіт, які становлять зіміст праці,

2.різноманістність  робіт,

3.самостійність  виконання робіт,

4.масштаб та  складність керування,

5додаткова відповідальність

Групи складності праці: 1)максимальна(особливо складні роботи);

2)середня(роботи  високої та підвищення складності),

3)мінімальні(роботи  середньої складності).

До особливо складних належать комплексні роботи. Фахівці, що їх виконують, повинні мати не тільки професійні знання, але й орієнтуватись у суміжних сферах діяльності, використовували прогресивний практичний досвід, володіти необхідними знаннями і здібностями для підвищення ефективності праці.

До високої і підвищеної складності належать різноманітні роботи, виконання яких здійснюється, як правило, самостійно на сонові загальних вказівок керівника. Фахівці, що їх виконують, повинні володіти глибокими професійними знаннями і необхідним практичним досвідом.

До середньої  складності належать роботи, що повторюються в межах регламентовано завдання, в якому визначаються можливі  методи розв’язання завдань, що стоять перед виконавцем, наводяться керіні 1 нормативні матеріали, необхідні у  процесі праці

  1. Сумарні та аналітичні методи визначення складності праці.

Сумарні методи:

Метод ранжирування робіт – робичий процес розглядається як єдине ціле, а для порівняння робіт різних видів вик-ся назви посад або посадові інс-ї

Метод рядів – передбачає попарне порівняння робіт між собою, у результаті чого встановлюється, яка з них складніша.

Метод класифікації – розв’язується питання про кількість кла-х груп та будується кл-на система за низкої критеріїв.

Аналітичні  методи:

Метод порівняння факторів – полягає у виділенні основних квал-х факторів (квал-я, вимогоиінтелх-ру, фіз. вимоги, відпов., умови праці)

Баловий метод – передбачає аналіз різних робіт через диференційований розгляд ознак, загальних для всіх видів праці, та оцінку їхніх значень у балах. 
Балово-факторний – аналіз робіт за встановленою системою факторів.

Метод визначення провідного графічного профілю  Хея – дає можливість оцінити робочі місця за кількома параметрами, об’єднані у групи: знання, творчий потенціал, відповідальність.

 

 

 

 

 

 

 

 
  1. Сутність та методичні засади визначення інтенсивності праці.

Інтенсивність праці – це концентрація зусиль людини у процесі трудової діяльності, яка залежить від її фізіологічного, психічного, емоційного та розумового потенціалу, обмежена технологічними можливостями виробничої системи та виражена кількістю стандартних для певного виду праці операцій в одиницю часу.

Інтенсивність праці х-ся величиною продуктивних затрат робочої сили в одиницю  робочого часу, тобто праці визначається кількістю затрат праці в одиницю  часу. ІП = ЗП/ЗЧ

де ІП- інтенсивність праці; ЗП- кількість витраченої праці; ЗЧ- робочий час.

Методи оцінювання інтенсивності праці.   Усі  методи оцінювання інтенсивності праці  можна об'єднати в три гру кожна  з яких охоплює тільки один вид  методів, що базуються на психофізіологічних або конкретно-соціальних дослідженнях.

 Найбільш  поширеним є калометричний. Його  перевагою є те, що він дозволяє  визначити межі мінімальних і  максимальних затрат праці в  певних організаційно-технічних  умовах виробництва. 

Часто для оцінювання інтенсивності праці застосовуються методи, розроблені психофізіологами для оцінювання втоми і працездатності.

Поряд з методами, що базуються на психофізіологічних дослідженнях, інтенсивність праці  оцінюється і методами, в основу яких покладено конкретні соціальні дослідження чи дослідження суб'єктивного стану працівників. Сутність таких методів полягає в одержанні інформації про втому і працездатність виконавців за допомогою їх опитування.

  1. Методи визначення інтенсивності праці.

Усі методи можна  обєднати в три групи, кожна з яких охоплює тільки один вид методів, що базується на психофізіологічних дослідженнях, на конкретно-соціальних дослідження або на дослідженнях роботи й оцінюванні результатів

Методи  на психофізіологічних дослідженнях:

Найбільш пошиерним  є Калориметричний метод – дозволяє визначити межі мінімальних і максимальних затрат праці в певних орг.-тех умовах ви-ва.

Різні методики, хара-чи той самий процес за той  самий час, дають різні результати. Ці результати свідчать про наявність  неточностей у вимірюванні ІП.

Методи  на конкретно-соціальних дослідження:

Їх сутність полягає в одержанні інформації про втому і працездатність виконавців за допомогою їх опитування.

Найбільш популярним є метод Г.М.Черкасова – він  пропонує використовувати загальний  коеф важкості праці (ЗКВ) і коеф відновлення працездатності (КВП). Відношення першого до другого визначає третій – за яким хар-ть ІП. Оптимальною величиною є +1. Якщо більше-то ІП більше за оптимальну.

Методи  на на дослідженнях роботи й оцінюванні результатів:

До них належать: виробіток, продукції за певну од. часу, темп і обсяг роботи, коефвик-ння роб часу, темп роботи.

Найбільш точним є метод Пригарінмого, який рекомендує оцінювати інтенсивність праці  як добуток коеф темпу роботи, зусиль на вик-ння одного руху і коефіцієнта затрат людської енергії у неспр умовах праці.

 

40.Концептуальні  підходи до визначення поняття  та рівня ефективності праці.   

Для того щоб  визначити поняття та рівень ефективності праці, виокремимо три основні концептуальні  підходи: І концептуальний підхід. Ефективність праці — соціально-економічна категорія, яка визначає рівень досягнення певної мети, співвіднесений з рівнем раціональності витрачання використаних при цьому ресурсів. З кількісного боку ефективність визначається співвідношенням одержаного результату та зумовлених ним витрат; з якісного —  співвідношенням між результативністю та економічністю здійснених витрат. ІІ концептуальний підхід. У доповнення до наведеного І концептуального підходу висвітлюється поняття ефективності за Парето, що характеризує такий розподіл ресурсів, коли результат за будь-яким напрямом не може бути поліпшеним без погіршення за іншим напрямом. Оскільки результати економічної діяльності найчастіше виражаються обсягами продукції (послуг) та прибутку, то показниками ефективності праці є продуктивність та рентабельність. Продуктивність визначається як стосовно до затрат окремих видів ресурсів (праці, матеріалів, енергії, обладнання тощо), так і щодо сумарних затрат ресурсів. ІІІ концептуальний підхід. Подібним за значенням, проте, ширшим за змістом визнається поняття ефективності праці як обсяг продукту праці (продукції, послуг, робіт) з урахуванням якості праці в розрахунку на одиницю затрат праці. Принциповою відмінністю ефективності праці від продуктивності праці є відображення економії затрат праці та врахування якісної складової результату

праці. Затрати  праці (чисельність працівників, заробітну  плату) доцільно розглядати в одиницю  часу з урахуванням її структури, оскільки для власника та керівництва  підприємства важливим є не тільки обсяг виконаної роботи в одиницю часу, а й те, якими затратами праці було досягнуто цей результат. Звідси випливає, що ефективність праці характеризує рівень використання ресурсу праці з урахуванням обсягу, якості роботи та затрат праці щодо одного працівника.         

41.Продуктивність  та продуктивність праці: сутність, практичне значення, рівні та  показники оцінювання.

Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП) розрізняють поняття «продуктивність» і «продуктивність праці». Продуктивність — це ефективність використання ресурсів — праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації — під час виробництва різних товарів і надання послуг. Вона відбиває взаємозв'язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих послуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Вища продуктивність означає збільшення обсягу продукції за тих самих витрат. Визначення ролі і частки витрат тих чи інших ресурсів, використаних на виробництво продукції, неможливо. Тому для визначення ефективності виробництва найчастіше використовують показник продуктивності праці, хоча це не означає, що тільки праця є джерелом продуктивності. Продуктивність праці — це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції.

    Значення: Розвиток економіки, підвищення національного добробуту залежить від подальшого підвищення продуктивності. Національний дохід або валовий національний продукт у разі підвищення продуктивності збільшуються швидше, ніж показники витрат. Зниження ж продуктивності призводить до інфляції, пасивного торговельного балансу, повільних темпів зростання або спаду виробництва і до безробіття. Залежність результатів виробництва і ситуації в країні від низької продуктивності відображає модель «пастки» низької продуктивності, де кожен чинник спричиняє появу наступного:

  • повільне зростання продуктивності (порівняно з витратами, особливо на працю та енергію)
  • підвищення цін (на вітчизняні та експортні товари)
  • підвищення одиничних витрат(на робочу силу і енергію)
  • уповільнений збут(на внутрішньому та зовнішньому ринках)
  • низьке завантаження виробничих потужностей
  • уповільнене накопичення капіталу, що в свою чергу знову спричиняє появу першого чинника.

Змінити таке становище можливо лише підвищенням продуктивності не тільки за рахунок оптимального використання ресурсів, а й створенням рівноваги між економічною, соціальною та політичною структурами суспільства. Зростання продуктивності сприяє підвищенню рівня зайнятості в суспільстві.

   Рівні: На рівень продуктивності праці на підприємстві впливають рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний стан виробництва.

    Рівень  екстенсивного використання праці  показує ступінь її продуктивного  використання та тривалість протягом  робочого дня при незмінності  інших характеристик. Чим повніше  використовується робочий час,  чим менше простоїв та інших  втрат робочого часу і чим триваліший робочий день, тим вищий рівень екстенсивного використання праці і відповідно продуктивності праці. Інтенсивність праціхарактеризує ступінь її напруженості і визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу.

    Маємо  два показники рівня продуктивності  праці: виробіток і трудомісткість.

Виробіток — це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленої одним працівником за одиницю робочого часу

Трудомісткість — це обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг)

42.Характеристика  методів вимірювання продуктивності  праці.

Продуктивність  праці — це показник її ефективності, результативності, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг, з одного боку, та кількістю праці, витраченої на виробництво цього обсягу, з іншого.

Показниками продуктивності праці, які традиційно використовуються у вітчизняній статистиці й економічній практиці, є виробіток і трудомісткість.

Виробіток визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленою за одиницю

робочого часу або одним  працівником. Трудомісткість характеризується кількістю робочого часу, затраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг).

Усі методи вимірювання продуктивності праці можна згрупувати в такий  спосіб: натуральні; трудовий; вартісні. Натуральні методи передбачають вимірювання обсягу виробництва продукціїу фізичних одиницях (штуках, кілограмах тощо). Трудовий метод базується на використанні для характеристики обсягів виробництва норм затрат праці — нормо-годин. Вартісні методи передбачають використання вартісних показників обсягу продукції, до яких відносять валову, товарну продукцію, нормативну вартість обробки, чисту та умовно-чисту продукцію. Інший показник продуктивності праці — трудомісткість — являє суму затрат праці на виробництво одиниці продукції. Для цілей планування та аналізу праці розраховують трудомісткість окремих операцій, виробів, робіт. Технологічна трудомісткість (Тт) — визначає затрати праці основних робітників — відрядників і почасовиків. Трудомісткість обслуговування (То) — визначає затрати праці допоміжних робітників основних цехів і всіх робітників допоміжних цехів і підрозділів, зайнятих обслуговуванням виробництва. Виробнича трудомісткість (Тв) складається з технологічної трудомісткості і трудомісткості обслуговування. Трудомісткість управління (Ту) визначається на основі затрат праці керівників, фахівців і інших службовців. Повна трудомісткість продукції (Тп) відображає всі затрати праці на виготовлення кожного виробу і всієї їх суми. Вирізняють трудомісткість нормативну, планову і фактичну. Нормативну трудомісткість розраховують на основі чинних норм праці, норм виробітку, норм часу обслуговування, норм чисельності. Планова трудомісткість відрізняється від нормативної на величину зниження затрат праці, що планується в поточному періоді, за рахунок реалізації

Информация о работе Шпаргалка по "Экономике труда"