Облік основних засобів та розробка системи контролю і економічного аналізу їх ефективного використання

Характеристика та склад відповідних інвентарних об’єктів стосовно окремих груп розробляє та встановлює кожне підприємство, виходячи з типової класифікації основних засобів. Для організації обліку й забезпечення контролю за рухом і збереженням основних засобів кожному інвентарному об’єкту, незалежно від того, знаходиться він в експлуатації чи в запасі, присвоюється відповідний інвентарний номер.

Нумерацію інвентарних об’єктів рекомендується будувати за порядково-серійною системою. Кількість знаків інвентарного номера встановлює самостійно підприємство, але не менше п’яти, виходячи з загальної кількості об’єктів на підприємстві та обсягів інформації, яку необхідно одержувати для оперативного управління ефективним використанням основних засобів. З цією системою нумерації для кожної класифікаційної групи основних засобів за видами виділяється певна серія порядкових номерів (щоб їх було достатньо на перспективу), які в послідовності присвоюються кожному об’єкту даної групи.

Інвентарні номери в обов’язковому  порядку вказуються в первинних документах (акт приймання-передачі, акт про ліквідацію тощо), які є основою для обліку руху об’єктів основних засобів.

Інвентарний номер, присвоєний кожному  об’єкту, повинен бути позначений на ньому через прикріплення металічного  жетона чи нанесений фарбою або яким-небудь іншим способом. Винятком є такі основні засоби, як багаторічні насадження, капітальні витрати на покращення земель тощо.

У випадках, якщо інвентарний об’єкт є складним, тобто включає ті або  інші відокремлені елементи, що становлять разом з ним одне ціле, на кожному елементі повинен бути позначений той самий номер, що і на основному об’єкті, який їх об’єднує.

Присвоєний об’єкту основних засобів  інвентарний номер зберігається за ним, як правило, на весь період його знаходження на даному підприємстві.

Інвентарні номери вибулих (реалізованих, ліквідованих за зносом, безоплатно і  з інших причин) об’єктів не можуть присвоюватися іншим, що заново надходять  на підприємство.

Орендовані основні засоби обліковуються  в орендатора за інвентарними номерами, присвоєними їм орендодавцем [17; ст.211-213]. Основні засоби надходять на підприємство в результаті їх придбання, створення власними їй або безоплатного отримання (рисунок 2.1).

Рис. 2.1 – Шляхи надходження необоротних активів

 

У процесі експлуатації основні засоби фізично і морально зношуються. Суму нарахованої амортизації  відображають збільшенням суми витрат підприємства і зносу основних засобів. Прийняття Податкового кодексу України удосконалило законодавство та нормативно-правові акти щодо методики нарахування амортизації.

Ще однією проблемою  є те, що первинна облікова інформація про наявність, рух, капітальний  ремонт та інші операції щодо основних засобів відображається в численних  спеціалізованих регістрах, постійні реквізити яких тотожні. Це не сприяє якісному веденню обліку, збільшує трудомісткість опрацювання та відображення інформації, створює певні труднощі у формування документообігу й забезпеченні необхідними видами бланків[3,с.33-34].

Так, діючі форми первинної  документації з обліку основних засобів та інвентаризаційні описи дублюють один одного. Майже зовсім не відрізняються за змістом інвентарні картки форм ОЗ-6, ОЗ-7, ОЗ-8. Водночас у наявних формах обліку не передбачено відображення устаткування, придбаного підприємством для резерву, до запровадження в експлуатацію, що на практиці створює певні труднощі при розрахунку амортизаційних відрахувань.

 Не знайшла відображення  у формах обліку й інформація  про зміни первинної вартості  інвентарного об’єкта після переоцінки та індексації. Порівняння інвентарних карток форм ОЗ-6, ОЗ-7, ОЗ-8 з формою ОЗ-1 «Акт приймання-передачі основних засобів» засвідчує, що в них відсутня лише інформація про висновок приймальної комісії й підписи її членів[4,с.388]. Проте, сам факт складання акта і відкриття інвентарних карток свідчить про позитивний висновок комісії, адже при невідповідності технічним умовам об’єкт прийманню не підлягає й інвентарна картка не виписується. Таким чином, доповнивши інвентарну картку підписами членів комісії, можна скоротити форму ОЗ-1. А якщо ввести в неї ще й підписи здавача та одержувача, то при внутрішньому переміщенні об’єктів можна скоротити форму ОЗ-2. Доповнення інвентарної картки підписами комісії з упровадження основних засобів після ремонту, реконструкції, модернізації, а також графою для відображення змін після таких операцій дає змогу скоротити форму ОЗ-3. Можна також не використовувати форму ОЗ-4, якщо доповнити її підписами ліквідаційної комісії й відобразити окремим рядком результати ліквідації об’єкта[5,с.409].

Здійснивши ряд модифікацій, можна одержати компактну конструкцію  практично універсальної форми  типу «Інвентарна картка – акт  обліку руху основних засобів», що сприятиме  не тільки зниженню трудомісткості облікових  робіт  і скороченню документообігу, а й посиленню контролю завдяки підвищенню рівня інформативності  й наочності документів.

Окремою групою є проблеми складності оцінки основних засобів, які  полягають у виборі вартості, за якою слід їх вимірювати. Згідно норм П(С)БО 7 „Основні засоби” підприємства можуть використовувати два види оцінки вартості основних засобів: за первісною або за справедливою вартістю [1]. Традиційним і найбільш методично розробленим способом оцінки в національній обліковій практиці є відображення основних засобів за первісною вартістю, яка складається з фактичних витрат на їх виробництво і придбання.

Проте при оцінці основних засобів в умовах інфляційних  процесів застосування первісної вартості може привести до негативних наслідків. Навіть за умов незмінних цін, потенціал основних засобів не залишається незмінним, оскільки скорочується строк їх служби, вони стають морально застарілими. Основні засоби, які придбані в різний час і мають однакові характеристики, матимуть різну вартість. А проведення постійних переоцінок збільшує витрати підприємства, що в кінцевому результаті впливає на його фінансовий результат.

Основними проблемами, що виникають в процесі оцінки за справедливою вартістю основних засобів, є:

1. На сьогодні відсутні  методичні основи обґрунтованого  визначення вихідної оцінки основних засобів, що є досить важливим.

2. Використання поняття «справедлива вартість» в П(С)БО, оскільки ринкові ціни не можна назвати справедливими, так як вони не можуть бути одночасно справедливими для двох учасників ринку – продавця і покупця.

3. При виборі об’єктивного методу оцінки основних засобів необхідно мати на увазі, що не існує такої оцінки, яка б задовольняла вимоги всіх без винятку користувачів фінансової звітності [6].

Відповідно дискусійність  багатьох теоретичних положень, практична значимість обліку та аналізу основних засобів, недостатній рівень їх дослідження з погляду сучасних потреб управління вимагає подальшого їх удосконалення.

Варто звернути увагу  на зміни, насамперед, у частині підвищення оперативності та ефективності аналізу основних засобів підприємств, що вимагає вирішення таких завдань:

– дослідження сутності основних засобів, їх складу, класифікації в різних галузях економічної  науки;

– узагальнення та систематизації класифікації основних засобів;

– дослідження діючої методики нарахування амортизації й обліку зносу основних засобів;

– аналіз діючої організації  та методики обліку основних засобів, впливу на них змін податкової політики та виявлення шляхів її вдосконалення;

– удосконалення методики аналізу матеріально-технічної бази підприємства;

– розроблення рекомендацій з удосконалення методики контролю ефективності використання основних засобів із застосуванням інформаційних систем і технологій.

Для вирішення поставлених  завдань варто здійснити такі дії:

– удосконалити методику обліку надходження основних засобів у системі аналітичних рахунків, що дозволить спростити систему бухгалтерських записів;

– розробити бухгалтерську модель економічного механізму амортизації, що сприятиме вирішенню проблем фінансового, внутрішньогосподарського обліку амортизаційних процесів та їх податкового аспекту;

– удосконалити методику обліку витрат на ремонти основних засобів, що підвищить ефективність управління витратами;

– розробити моделі залежності експлуатаційних витрат від віку устаткування, яка дозволить визначити доцільність проведення ремонту основних засобів [5], [4].

Реалізація вищенаведених  дій дасть змогу удосконалити організацію та методику обліку та аналізу основних засобів, підвищити  їх інформативність і прогнозувати ефективність їх використання на підприємстві.

 

2.2. Узагальнення інформації про основні засоби з метою формування фінансової та податкової звітності

 

На сучасному етапі  розвитку в Україні відбувається формування ринкових відносин, що вимагає  розробки відповідного господарського механізму, докорінних змін у його функціонуванні та гармонізації інтересів усіх зацікавлених сторін. Від того наскільки ефективно використовуються наявні засоби праці, залежать і загальні результати роботи підприємства, створення принципово нових підходів до управління підприємством в цілому та основними засобами зокрема.

Ефективне використання основних засобів зумовлюють   необхідність впровадження на підприємстві науково обґрунтованої системи обліку основних засобів, яка б відповідала вимогам управління. В нових умовах на підприємстві зростає необхідність ефективніше   використовувати бухгалтерський облік, щоб контролювати й удосконалювати свою роботу. Особливе місце в системі бухгалтерського обліку займають питання, пов'язані із станом основних засобів. Це пояснюється тим, що вони у своїй окупності утворюють   виробничо-технічну базу і визначають виробничу мету господарства, точність показників об'єму, стану і руху основних засобів.

П(С)БО 7 «Основні засоби»  визначає критерії віднесення ремонтних витрат на збільшення первісної вартості об’єктів основних засобів. До них відноситься вплив проведених ремонтних робіт на майбутні економічні вигоди від використання об’єкта [21, с.103]. За Податковим кодексом критерій майбутніх економічних вигод також застосовується, при цьому встановлюється вартісний критерій. Первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов’язаних із ремонтом та поліпшенням об’єктів основних засобів (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція), що приводить до зростання майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об’єктів у сумі, що перевищує 10 % сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного податкового року з віднесенням суми поліпшення на об’єкт основного засобу, щодо якого здійснюється ремонт та поліпшення [18, с.138].

Узагальнення інформації про основні засоби з метою  формування фінансової та податкової звітності пов’язано з її формуванням  у системі бухгалтерських рахунків. Для обліку витрат, пов’язаних із придбанням або створенням різних видів основних засобів, використовуються відповідні субрахунки рахунку 15 “Капітальні інвестиції” за Планом рахунків. За дебетом рахунка 15 відображається збільшення понесених підприємством витрат на придбання або створення основних засобів, а за кредитом – їх зменшення у зв'язку з прийняттям в експлуатацію або приведенням у стан використання за призначенням відповідних об'єктів.

Аналітичний облік капітальних  інвестицій ведеться за групами необоротних активів, а також за окремими їх об'єктами. Визначена за даними аналітичного обліку первісна вартість об'єкта списується в дебет відповідного рахунка з обліку необоротних активів. Підставою для списання первісної вартості об'єкта з кредиту рахунку "Капітальні інвестиції" є акт приймання-передачі, складений комісією, що визначена наказом керівника підприємства, і затверджений останнім.

Синтетичній облік основних засобів ведеться на рахунку 10 «Основні засоби», який призначений для обліку й узагальнення інформації про наявність і рух як власних основних засобів, так і одержаних за умов фінансового лізингу, а також орендованих цілісних майнових комплексів, які належать до складу основних засобів. За дебетом рахунку 10 “Основні засоби” відображають надходження (придбаних, створених, безоплатно отриманих) основних засобів, які обліковуються за первісною вартістю; суму витрат, яка пов’язана з поліпшенням об’єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об’єкта; суму дооцінки вартості об’єкта.

На досліджуваному підприємстві використовують наступні субрахунки:

Таблиця  2.1.

Синтетичний рахунок першого порядку			Субрахунки  (рахунки другого порядку)		Номер групи згідно з  Податковим кодексом України
Код	Назва	Код		Назва
Клас 1. Необоротні активи
10	Основні   засоби		100	Інвестиційна нерухомість	І
			101	Земельні ділянки	ІІ
			102	Капітальні витрати на поліпшення земель	ІІІ
			103	Будинки та споруди	IV
			104	Машини та обладнання	V
			105	Транспортні засоби	VI
			106	Інструменти, прилади та інвентар	VII
			107	Робоча і продуктивна худоба	VIII
			108	Багаторічні насадження	IX
			109	Інші основні засоби	X