Інноваційний розвиток в Україні

       Джерело: Послання Президента України “Про внутрішнє і зовнішнє становище  України у 2001 році”. - К. Офіційне видання. - С. 55.

       Різке скорочення кількості впроваджених нових технологічних процесів у  другій половині 90-х рр. (у порівнянні з 1991 р. кількість впроваджених нових технологічних процесів скоротилась на 80,5 %) також наштовхує на важливий висновок щодо того, що однією з причин цього скорочення є вичерпання наукового заділу, який не поповнювався через занепад прикладної і галузевої науки. Стрімкий розвиток науково-технічного прогресу постійно видозмінює вимоги щодо інноваційних технологій, і відставання розвитку наукової сфери обумовлює неспроможність слідувати цим вимогам. В такому разі, надолуження принаймні рівня інноваційної діяльності 1995 року видається досить складним і тривалим процесом.

       Таблиця 8

       Показники інноваційної діяльності промисловості  України у 2000 році в розрізі галузей

       Джерело: Наукова та інноваційна діяльність в Україні: статистичний збірник. - К.: Держкомстат України. - 2001. - С. 144,152.

       Статистичні дані свідчать також про розвиток тенденції до посилення диференціації  між підприємствами у питанні  здійснення інноваційної політики. При  значному переважанні підприємств, які не здійснюють інноваційних заходів (у 2001 р. їх було 84,4 % від загальної кількості) серед тих, хто їх проводить, зростає навантаження на одно підприємство.

       Аналіз  галузевої структури інноваційної діяльності дозволяє зробити висновок, що більш активно ця діяльність здійснюється у галузях, орієнтованих на кінцевого споживача - за кордоном (чорна металургія - 29,7 % підприємств, які займаються інноваційною діяльністю, з загальної кількості підприємств галузі, 20,4 % фінансування) або на внутрішньому ринку (харчова промисловість - відповідно 17,8 та 25,7 %), а також у машинобудуванні (23,1 та 28,7 %). Водночас незадовільна інноваційна активність спостерігається в електроенергетиці (6,8 та 1,8 %). Останній факт відбиває, зокрема, відсутність суттєвих позитивних зрушень у впровадженні сучасних енергозберігаючих технологій, підвищенні ефективності виробництва електроенергії, оновлення основних фондів у її транспортуванні з метою скорочення втрат. Таким чином, залишається на папері один з пріоритетних напрямів технологічного оновлення промисловості.

       Зміна форми власності не стала запорукою  впровадження інновацій, оскільки, наприклад, у 2000 р. при середній питомій вазі інноваційно активних підприємств  у промисловості 14,8 % відповідний  показник для підприємств недержавної форми власності був не набагато вищим - 17,4 %. У 2001 р. підприємства державної форми власності виявили вже більшу схильність до інновацій, ніж приватні. Серед держпідприємств питома вага інноваційно активних складала 21,6 %. Серед підприємств колективної форми власності така частка становила 17,2 %, приватної – 10,4 %, комунальної – 2,9 %. За висновками, наведеними робочою групою з розробки Концепції інноваційного розвитку Міністерства освіти і науки України, найбільш сприятливими до інновацій в Україні залишаються підприємства з чисельністю працюючих від 10 до 25 тис. осіб.

       Фундаментальною причиною гальмування інноваційної діяльності в Україні є низький платоспроможний попит на інновації, внаслідок чого майже 80 % фінансування інноваційної діяльності у промисловості здійснюється за рахунок власних коштів підприємств (табл. 8). При цьому фінансування інноваційної діяльності за рахунок власних коштів підприємств кольорової металургії складає 100 %, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості - 97,4 %, поліграфічної промисловості - 97,2 %, чорної металургії - 95,3 %, медичної промисловості - 93,5 %, машинобудування та металообробки - 88,9 % загального обсягу фінансування. Зовсім не фінансується з державного бюджету інноваційна діяльність підприємств електроенергетики, металургії, деревообробної та целюлозно-паперової, медичної та поліграфічної промисловості.

       Таблиця 9

       Показники продуктових інновацій промислових  підприємств у 1995-2001 рр.

       Звертає на себе увагу позитивне явище  випереджаючого зростання інноваційної діяльності в машинобудуванні. Адже, як відомо, саме ця галузь традиційно розглядається як основне джерело інноваційної продукції, саме в ній створюються матеріальні передумови для реалізації базових інновацій. Втім, з огляду на сказане вище, для більш коректної оцінки цього явища слід проаналізувати детальну специфікацію інновацій в машинобудуванні.

       Вельми  показовим є порівняння динаміки технологічних інновацій та освоєння нових видів продукції (табл. 6 і 9). Зростання другого показника  свідчить про усвідомлення власниками та менеджерами багатьох підприємств  необхідності активних дій на ринку, підвищення їхньої управлінської та технічної кваліфікації. Між тим, різноспрямованість тенденцій динаміки технологічних і продуктових інновацій вказує, що нова продукція освоюється здебільшого шляхом більш інтенсивного використання наявного обладнання і технологій. Досить часто йдеться лише про освоєння модифікацій виробів, що вже випускаються. Такий тип інноваційного розвитку має досить вузькі межі і практично не в змозі підтримувати конкурентоспроможність вітчизняних підприємств протягом тривалого часу.

       На  користь наведеного висновку свідчить і те, що, незважаючи на збільшення кількості  інноваційних продуктів, у вартісному вимірі у 2001 р. порівняно з 2000 р. питома вага інноваційної продукції в загальному обсязі промислової продукції зменшилась на 2,6 % і склала 6,8 % (10,4 млрд грн.). При цьому понад 30 % цієї продукції реалізовано на експорт. У структурі експортної інноваційної продукції 47 % становила продукція металургії та оброблення металу, 25 % – машинобудування і 12,3 % – хімічної та нафтохімічної промисловості.

       Проблеми  та системні перешкоди розвитку інноваційних процесів в Україні

       Проведене дослідження свідчить про загострення  проблем у науково-технічній сфері  України в останні роки. З нашої  точки зору, на сучасному етапі основою загострення становища в інноваційній сфері є зростаюча невідповідність між її теперішнім становищем та потребами інноваційного розвитку. Слід наголосити, що “готовність” національної економіки та суспільства до інноваційного розвитку складається з комплексу чинників, які лежать в науково-технічній, виробничій, фінансовій, кадровій, природно-ресурсній, соціальній, політико-регуляторній сферах.

       Стан  інноваційної діяльності в Україні  більшістю експертів-науковців визначається як кризовий і такий, що не відповідає сучасному рівню інноваційних процесів у промислово-розвинених країнах та потребам інноваційного розвитку. Стабільне скорочення реальних обсягів фінансування науково-технічного комплексу та відсутність дієвої державної науково-технічної політики не дають підстав для висновку про наявність реального підґрунтя для переходу до інноваційної моделі розвитку. Реформування науково-технічного комплексу побудовано за принципами частих змін цілей та завдань, без урахування загальновідомих факторів функціонування та розвитку науково-технічного потенціалу: активної та передбачуваної державної підтримки, формування попиту на наукові досягнення з боку реального сектора економіки тощо.

       В даному контексті слід, втім, зауважити, що навіть найдосконаліші засоби державної підтримки інноваційної діяльності виявлятимуть свою неефективність в разі збереження в країні макроекономічного середовища, несприятливого для розвитку і поширення інновацій. З нашої точки зору, фундаментальні причини низької ефективності державної політики в інноваційній сфері слід шукати в особливостях економічної ситуації, яка складається в Україні. Хронічне невиконання нормативних актів щодо активізації науково-технічної та інноваційної діяльності свідчить про наявність певних об’єктивних системних перешкод, без подолання, чи, принаймні, врахування яких досягти ефективності інноваційної політики неможливо. Зазначені перешкоди призводять до руйнування цілісності інноваційного процесу з наступним уповільненням розвитку та занепадом його складових. Насамперед за таких умов потерпає елемент впровадження нововведень (попит на інновації), який, власне, і перетворює науково-технічний продукт на інновацію як таку. Відтак втрачається економічний ефект і від вкладень в фундаментальні і прикладні дослідження.

       З точки зору експертів, сприйнятливість фірми до інновації визначається:

       її  технологічною специфікою (ступенем інтегрованості технологічного процесу  і можливістю його вдосконалення);

       ємністю ринку і перспективами продукту;

       фінансовим  становищем фірми;

       технологічними можливостями фірми (наявністю технологічної бази для інновації);

       ринковою  стратегією фірми;

       суб’єктивними чинниками (підприємливість та гнучкість  керівництва);

       віком фірми.

       Як  видно з наведеного переліку, сприятливе інноваційне середовище складається для підприємства з належного стану ринку, фінансів та менеджменту.

       Вузькість ринків є загальновизнаною перманентною проблемою української економіки. Тривале падіння доходів населення призвело до суттєвого скорочення його платоспроможного попиту, в той час як різке скорочення інвестицій та падіння обсягів виробництва обумовили зменшення попиту на внутрішньому ринку товарів виробничого призначення. За умов звуження ринків збуту вітчизняні підприємства не могли отримувати обсяг доходів, достатній для оновлення виробництва, в свою чергу, орієнтація споживачів усіх видів переважно на споживання не сприяла зростанню попиту на товари інноваційної групи.