Інноваційний розвиток в Україні

       Основними пільгами, згідно з чинним законодавством, є:

       1. Пільги по податку на прибуток:

       оподаткування у розмірі 50 % від діючої ставки прибутку від продажу інноваційного продукту, заявленого при реєстрації в інноваційних центрах, що створені відповідно до Закону “Про інноваційну діяльність”;

       50 % податку на прибуток, одержаний  від виконання інноваційних проектів, залишаються у розпорядженні платника податків, зараховуються на його спеціальний рахунок і використовуються ним виключно на фінансування інноваційної, науково-технічної діяльності і розширення власних науково-технологічних і дослідно-експериментальних баз;

       суми податку з прибутку, одержаного від виконання технологічними парками проектів за пріоритетними напрямами, які зареєстровані належним чином, зараховують на спеціальні рахунки суб’єктів та використовують виключно на наукову та науково-технічну діяльність, розвиток власних науково-технологічних і дослідно-експериментальних баз.

       2. Звільнення від земельного податку вітчизняних закладів культури, науки, освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, фізичної культури і спорту. Інноваційні підприємства сплачують земельний податок із ставкою у розмірі 50 % діючої ставки оподаткування.

       3. Пільги по податку на додану вартість:

       від оподаткування звільняються операції з оплати вартості фундаментальних  досліджень, науково-дослідних і  дослідно-конструкторських робіт, які здійснюються за рахунок Державного бюджету України;

       від оподаткування звільняється вартість виконання проектно-конструкторських робіт, які виконуються вітчизняними розробниками за контрактами з підприємствами суднобудівної промисловості;

       суми  ПДВ по операціях в рамках інвестиційних та інноваційних проектів технопарків зараховують на спеціальні рахунки та використовують виключно на наукову та науково-технічну діяльність, розвиток власних науково-технологічних і дослідно-експериментальних баз; технопарки звільняються від сплати ПДВ при ввезенні в Україну певних товарів, що використовуються під час виконання інвестиційних та інноваційних проектів. Слід зауважити, що спеціальний режим поширюється тільки на інноваційні проекти технопарків, які виконуються в рамках затверджених їм пріоритетних напрямів та відповідним чином зареєстрованих. Оскільки подібні роботи не займали значної частки в роботах згаданих інститутів, не очікувалося й великого впливу цього режиму на їхню діяльність. Важливо, що пільги, апробовані у законі про технопарки, були значною мірою продубльовані у Законі “Про інноваційну діяльність”. Очікування можливості скористатися ними було досить тривалим внаслідок затягування процедури вступу даного Закону до дії та повільного створення Державного реєстру наукових установ;

       50 % ПДВ по операціях з продажу  товарів (виконання робіт, надання  послуг), пов’язаних з виконанням  інноваційних проектів, залишаються  у розпорядженні платника податків, зараховуються на його спеціальний  рахунок і використовуються ним виключно на фінансування інноваційної, науково-технічної діяльності і розширення власних науково-технологічних і дослідно-експериментальних баз;

       від оподаткування звільняється вартість ввезених в Україну певних товарів  для виконання інноваційних проектів.

       4. Митні пільги: при ввезенні в Україну протягом строку чинності свідоцтва про державну реєстрацію інноваційного проекту звільняються від сплати ввізного мита сировина, матеріали, устаткування, обладнання, комплектуючі, ввезені в Україну для використання технологічними парками, їхніми учасниками, дочірніми та спільними підприємствами.

       5. Інноваційним підприємствам дозволяється прискорена амортизація основних фондів і встановлюється щорічна двадцятивідсоткова норма прискореної амортизації.

       Пільги, про які йдеться вище, дещо поліпшують ситуацію у науковій та інноваційній сфері. Зокрема, за інформацією ДПА, обсяги недонадходжень до Державного бюджету по всіх видах пільг за статтею “наука і наукове обслуговування” у 2000 р. склали 487 млн грн., у 2001 р. – 485,5 млн грн. За підрахунками, оприлюдненими Кабінетом міністрів України, загальна “вартість” пільг, наданих згідно вищенаведеного списку (крім прискореної амортизації), має становити у 2002 р. 468,0 млн грн., у 2003 – 480,4 млн грн. Проте звертає на себе увагу той факт, що із зазначеної суми 311,4 та 306,4 млн грн. (понад 65 %) відповідно припадає на бюджетні втрати від звільнення від земельного податку закладів культури, науки, освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, фізичної культури і спорту. Вельми імовірним видається припущення, що частка власне наукових та інноваційних організацій у цьому переліку досить незначна. Отже, реальний обсяг підтримки інноваційної сфери через механізми пільгового оподаткування переоцінювати не варто.

       В контексті фінансування інноваційної діяльності в Україні окремої уваги заслуговує питання розвитку венчурного капіталу. Відомо, що, зокрема, в країнах Європи та США венчурний капітал є одним з важливих інструментів фінансування науково-дослідних робіт та розвитку високих технологій, підтримки малого та середнього бізнесу. На жаль, роль венчурного капіталу у зазначених галузях в Україні залишається незначною.

       Слово “венчур” (від англ. venture) означає  ризик, що лежить в основі поняття  “венчурний капітал”. Якщо підприємець має унікальну ідею, яка вже втілена у вигляді продукту або послуги й має значний ринковий потенціал, венчурний інвестор може вкласти необхідну суму в проект у розрахунку отримати великий прибуток. Звичайно, у цьому випадку інвестор поділяє з підприємцем ризик, пов’язаний з відсутністю досвіду активної реалізації продукту або послуги. Як правило, венчурний капітал інвестується в проекти, в яких немає шансу на одержання фінансування від кредитних установ. Венчурний інвестор вкладає кошти в досить велику кількість не пов’язаних між собою проектів у різноманітних сферах діяльності, тим самим диверсифікуючи свої внески з метою зниження загального ризику.

       Венчурний бізнес виконує роль посередника  між потенційним інвестором та підприємством, яке потребує стартового капіталу чи інвестицій для реалізації нового проекту. Інвесторами – акціонерами венчурного фонду у такому разі можуть бути корпорації, пенсійні фонди, страхові компанії, приватні особи, банки. Венчурний інвестор приходить на тривалий термін, зацікавлений в одержанні контролю над об’єктом інвестиції, прагне підвищити його ринкову ціну за рахунок позитивних економічних дій (раціоналізація структури і керування, упровадження технологічних інновацій, реінвестування прибутку). Використовуючи кошти інвесторів, венчурний фонд, по-перше, купує пакет акцій компанії (підприємства) розміром від 25 % до 40 %, по-друге, через деякий час надає цій компанії інвестиційний кредит. Очікується, що за 3-7 років вартість компанії суттєво збільшиться завдяки впровадженню у виробництво та реалізації нових видів продукції, зокрема високотехнологічних. Венчурний фонд продає пакет акцій, який перебував у його власності, і розподіляє прибуток від продажу між акціонерами.

       Позитивним  аспектом діяльності венчурних компаній є те, що вони, на відміну від стратегічних промислових інвесторів, у ролі яких часто виступають ТНК, не приводять, як правило, до підпорядкування економіки країни інтересам гігантів світового бізнесу. Важливим позитивним чинником є й те, що діяльність венчурних фондів веде до впровадження на придбаних або контрольованих підприємствах інноваційних виробничих, управлінських, маркетингових технологій, формування прошарку національних кадрів, які готові до сприйняття інновацій.

       Умовами успішної реалізації проектів венчурного інвестора є:

       наявність ринків та галузей, що швидко розвиваються (що залежить від зростання економіки  в цілому);

       перспективи розвитку окремої компанії;

       наявність кваліфікованого менеджменту компанії, який зможе ефективно використати  інвестиції та підвищити вартість компанії;

       достатній рівень розвитку фондового ринку, що дозволить об’єктивно оцінити поточну  вартість компанії, тобто створить сприятливі умови для вигідного  продажу венчурним інвестором пакету акцій компанії, яка виступала  об’єктом інвестування.

       Порядок створення та діяльності венчурних  фондів в Україні встановлено  Законом України “Про інститути  спільного інвестування”, який набув  чинності 15 березня 2001 року. Крім того, Державною комісією з цінних паперів  та фондового ринку визначено  порядок реєстрації випуску акцій з метою здійснення спільного інвестування та інвестиційних сертифікатів венчурного фонду. Незважаючи на це, Указом Президента України від 25 березня 2002 року було знову поставлене питання про розробку законопроекту “Про основні засади формування та регулювання ринку венчурного капіталу в Україні”, що свідчить про визнання неефективності наявних правових інструментів. Зокрема, відкритим залишається питання про стимулювання розвитку венчурного капіталу, заохочення потенційних інвесторів до участі у ньому.

       За  оцінками Мінекономіки, обсяг ринку  венчурного капіталу в Україні становить  приблизно 400 млн доларів США. Найбільшими  фондами є: Western NIS Enterprise Fund (капітал  у розмірі 150 млн доларів США, виділений  урядом Сполучених Штатів Америки), пріоритетними галузями для інвестицій якого є харчова промисловість, сільське господарство, виробництво будівельних матеріалів, фінансові організації; та Sigma Blazer (капітал 100 млн доларів США). Об’єктами інвестицій фонду “Baring Vostok Capital Partners” свого часу були оператор мобільного зв’язку “Golden Telecom” та пивзавод “Рогань”, але фонд вже продав свої частки акцій у цих компаніях. Фонд прямих інвестицій “Україна” за 10 років діяльності в Україні інвестував понад 22,5 млн доларів США (50 % свого капіталу) у більш як 30 українських підприємств, які займаються виробництвом товарів широкого вжитку та послуг на внутрішньому ринку.

       Слід  зазначити, що термін реалізації багатьох проектів, що фінансуються венчурними фондами в Україні, ще не закінчився, тому оцінювати результати діяльності цього сектора в цілому у даний час недоцільно. Проте перелік інвестицій венчурних фондів в Україні свідчить, що інноваційна діяльність протягом останніх років не є об’єктом їхньої першочергової зацікавленості.

       Як  зазначалося вище, останнім часом  в Україні невпинно зростає питома вага фінансування наукових та науково-технічних  робіт за рахунок коштів іноземних замовників. У 1995 р. вона становила 15,6 %, у 2000 р. – 23,3 %, а у 2001 р. цей показник зріс до 25 %. В 2001 р. вперше за обсягами та часткою в загальному фінансуванні іноземне фінансування було більшим, ніж фінансування із державного бюджету за розділом “Фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу”. За часткою іноземного фінансування в сумарних витратах на науку, Україна випередила Росію (17,1 %), Великобританію – лідера по частці іноземного фінансування серед розвинених країн Заходу (16,8 %) і всі східноєвропейські країни, де частка іноземного фінансування варіює в межах від 1,5 % до 5 %. За даними опитувань російських вчених, в успішно працюючих інститутах не менше 25 % бюджету складають іноземні кошти. Але фактично об’єм іноземного фінансування вітчизняної науки ще вищий, оскільки в силу особливостей статистичного обліку цей показник занижений приблизно на 20-30 %.

       Повна виважена оцінка вказаного феномена потребує ґрунтовних відповідей на питання: за якими науково-технічними напрямами виконуються фінансовані зарубіжними замовниками НДДКР, як збігається ця тематика із національними науковими і науково-технічними (й інноваційними) пріоритетами, як це змінює існуючу структуру науково-технічного потенціалу і впливає на його майбутню структуру. Безперечно, залучення зарубіжного фінансування дає можливість забезпечувати виживання наукових установ, оснащення їх сучасним обладнанням, підтримки рівня життя науковців. Проте водночас слід пам’ятати, що вивезення інтелектуального продукту за кордон на ранній стадії інноваційного процесу веде до втрати синергетичного ефекту інновації. Де-факто відбувається “приватизація” результату діяльності наукового колективу, основи для отримання якого, як правило, було створено за допомогою бюджетного фінансування. Особливо небезпечним видається поширення форм “неформального” фінансування наукових розробок через готівкові гранти чи оплату зарубіжних поїздок науковців, що може, за нинішньої неврегульованості вітчизняної системи захисту інтелектуальної власності, вести до прямої некомпенсованої втрати національного інтелектуального продукту. В такому разі може йтися про безпосередню “приватизацію” наукового результату окремою особою чи групою осіб. Вельми показово, зокрема, що на тлі значного збільшення обсягів іноземного фінансування зменшуються обсяги експорту науково-дослідних і дослідно-конструкторських послуг. Так, в 2001 році експорт становив 39,3 млн дол. США (складає 76,0 % від обсягів 1998 р.), імпорт – 10,4 млн дол. США (складає 142,5 % від обсягів 1998 року).