Інноваційний розвиток в Україні

       Інструменти інноваційної політики держави повинні  бути спрямовані на дієве стимулювання інноваційної діяльності підприємств, мобілізацію фінансових, матеріальних, людських та організаційних ресурсів для реалізації завдань інноваційного розвитку відповідно до наведених вище орієнтирів.

       Податкова сфера

       Інструменти податкової сфери полягають у  запровадженні пільгового оподаткування  пріоритетних видів інноваційної діяльності. При цьому має бути забезпечений перехід від надання пільг за належністю до пріоритетних галузей економіки до функціонального принципу, а саме:

       застосування  пільг в оподаткуванні прибутку інноваційних підприємств згідно чинного законодавства;

       звільнення  від податків наукових установ, діяльність яких здійснюється за рахунок державного бюджету;

       звільнення  від оподаткування коштів, спрямованих на підвищення кваліфікації і перепідготовку наукових кадрів (з прирівнюванням їх до інвестицій в людський капітал);

       звільнення  від оподаткування коштів підприємств, які спрямовуються на фінансування наукових досліджень (з прирівнюванням їх до інвестицій у інтелектуальний  капітал);

       звільнення  від оподаткування коштів комерційних  банків, страхових компаній, пенсійних фондів та інших фінансових установ, які інвестуються в інноваційні підприємства та встановлення пільг з оподаткування коштів, отриманих внаслідок цих інвестицій, зокрема - диференціювання ставки податку на прибуток комерційних банків залежно від напрямів використання ресурсів шляхом зниження їх в разі довгострокового кредитування високотехнологічних проектів, пільгове оподаткування прибутків від страхування інноваційних підприємств тощо;

       надання пільг в оподаткуванні комерційних банків, які здійснюють кредитування інноваційних підприємств, насамперед – довгострокове.

       Прогнозовані  значні проблеми з виконанням Державного бюджету 2003 р. можуть, на нашу думку, спонукати  до невиконання чи відстрочки у вступі в дію положень закону “Про інноваційну діяльність” в частині, яка передбачає надання пільг щодо податку на прибуток та ПДВ. Це підвищує важливість наведених вище пільг непрямого характеру, які надаються внаслідок взаємодії між різними секторами економіки, тобто більш, ніж прямі пільги конкретним підприємствам, захищені від різного роду “суб’єктивних” чинників.

       Було  б доцільним, на нашу думку, передбачити  в Податковому кодексі України, обговорення якого триватиме  в 2003 році, спеціального розділу, який би включав комплекс вищезазначених пільг інноваційного спрямування. При роботі над Податковим кодексом варто було б також врахувати позитивні результати економічного експерименту на підприємствах легкої та деревообробної промисловості Чернівецької області із впровадженням єдиного податку з продажу, який закінчився у липні 2001 року. За час експерименту питома вага експорту в загальних обсягах продажу зросла з 23 % до 29,9 % за перший рік та до 34,8 % за другий рік дії експерименту. Більш, ніж удвічі за період експерименту знизилась частка бартеру у обсягах продажу. Сумарний прибуток підприємств - учасників експерименту збільшився за перший рік експерименту у 1,82 разу, а за другий - у 1,57 разу. На технічне переозброєння та модернізацію виробництва за перший рік експерименту витрачено 9,17 млн грн. (у 12,2 разу більше, ніж за попередній період), а за другий рік - 5,46 млн грн. (у 7,3 разу більше). За період експерименту на інноваційну діяльність спрямовано 58,7 % отриманого прибутку, тоді як за рік до його запровадження - лише 13,1 %. Єдиного податку сплачено за перший рік експерименту на 3 %, а за другий - на 23,1 % більше, ніж за рік перед запровадженням експерименту.

       Доцільно  було б також розглянути можливість локального запровадження, в порядку  експерименту, податку на витрати  як засобу стимулювання поширення ресурсозберігаючих технологій.

       З огляду на вищесказане, доцільною видається  модифікація критеріїв виокремлення інноваційних підприємств, які також повинні будуватися на функціональному принципі, що відображатиме комплекс більш широких стратегічних завдань та національних інтересів. Це дозволило б від визначення технологічних пріоритетів у спеціальному законі перейти до більш гнучкої системи встановлення критеріїв відбору технологій та інноваційних проектів, який вже можуть здійснюватися уповноваженими інституціями. Серед таких критеріїв могли б бути:

       вплив проекту на умови життя та безпеку  життєдіяльності людини, розвиток людського капіталу;

       підвищення  економічної ефективності виробництва, ресурсозбереження;

       розташування  на стику наук, розміщення в декількох  секторах економіки;

       досягнення  світового рівня та міжнародної  конкурентоспроможності;

       зміна ролі регіонів у національній економічній системі;

       розвиток  комунікацій і трансферу технологій.

       Безпосереднім критерієм в наданні пільг  інноваційним проектам могла б стати  ефективність (рентабельність) реалізації даного проекту за певний період, наприклад  – за перший рік серійного використання. Це дозволить запобігти розквіту псевдоінновацій, термін життя яких не сягає далі моменту отримання податкової пільги. Застосування зазначеного критерію могло б набути форми податкового кредиту, який надається, виходячи з очікуваної норми ефективності інновації, та повертається по закінченні контрольного періоду в разі недосягнення цієї норми.

       Важливо зауважити, що запровадження такого критерію може, в усякому разі - на перших етапах, здійснюватися навіть без внесення змін до закону “Про інноваційну діяльність”. Для цього відповідним органам (уповноваженому інноваційному органу, ДПА тощо) слід лише здійснювати паралельний контроль реального перебігу реалізації зареєстрованих інноваційних проектів.

       Бюджетна  сфера

       Обмеженість бюджетних ресурсів в жодному разі не може сприйматися як привід для відмови від державного фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності. Водночас, вона спонукає до пошуку шляхів більш ефективного та цільового використання наявних коштів. Ключове місце в бюджетному стимулюванні інноваційних процесів має посідати розробка“бюджету розвитку” як програми концентрації і витрачання інвестиційних ресурсів з централізованих і децентралізованих джерел. Завдання “бюджету розвитку” полягає не лише в забезпеченні цільового використання бюджетних коштів, але й в узгодженні державного і приватного інвестування. “Бюджет розвитку” передбачає розробку чіткої й обґрунтованої системи стратегічних пріоритетів середньострокового і довгострокового розвитку національної економіки. До реалізації “бюджету розвитку” має бути залучено державний Український банк реконструкції і розвитку, створення якого передбачено п. 21 Указу Президента України № 41 від 21.01.1998 року.

       Раціоналізація  використання бюджетних асигнувань на підтримку інноваційної діяльності вимагає також прискорення процесу утворення центральної та регіональних інноваційних фінансово-кредитних установ, передбачених Законом “Про інноваційну діяльність”.

       Підвищення  ефективності бюджетного фінансування науково-технічної сфери вимагає інвентаризації науково-технічних програм, що мають бюджетне фінансування, припинення реалізації програм, які виконуються не на належному рівні, або втратили актуальність; проведення науково-технологічного аудиту державних наукових і науково-дослідних установ та організацій з метою комплексної оцінки їхнього інтелектуального капіталу, визначення технологій, досвіду і знань, що мають комерційний потенціал.

       Слід  удосконалити механізми державних  та галузевих замовлень з метою  державного стимулювання виробництва науково-технічної та інноваційної продукції.

       Незважаючи  на прогнозовані й у подальшому труднощі з виконанням плану надходжень до бюджету від приватизації, слід забезпечити  категоричне виконання положень Указу Президента України від 1 липня 2002 р. щодо спрямування не менше 25 % коштів, отриманих від приватизації державного майна, на інноваційне інвестування державних підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави.

       Грошово-кредитна сфера

       Потреба переходу до інноваційної моделі економічного розвитку вимагає зміни парадигми грошово-кредитної політики, запровадження монетарних інструментів стимулювання інноваційного розвитку.

       Необхідно здолати нерозвиненість фінансових відносин в країні. Як будь-яка інша галузь економіки, фінансовий сектор потребує суттєвого оновлення, тобто більш широкого використання інноваційних фінансових інструментів. Застосування фінансових механізмів, які пропонують сучасна теорія та практика, дозволяє зробити економіку більш конкурентоспроможною та стійкою до криз, більш гнучкою в нестандартних умовах. Зокрема:

       поширення спектра похідних фінансових інструментів дозволить зменшити різноманітні економічні ризики;

       активізація обертання на фондовому ринку  облігацій та акцій, емітованих підприємствами, дозволить залучити фінансові ресурси поза банківським ринком і за меншою ціною;

       розвиток  інститутів фінансового посередництва  дозволить активізувати процес концентрації та перерозподілу потенційних інноваційних ресурсів.

       Слід  продовжувати процес зниження облікової ставки НБУ, оскільки її сучасний рівень не відповідає потребам макроекономічного розвитку, значно вищий за рівень інфляції та номінальної норми прибутку. Зниження облікової ставки до рівня інфляції сприятиме зниженню ціни на позичкові кошти і зробить інновації більш дешевими. Щодо інноваційних проектів доцільно застосовувати методику повної чи часткової компенсації відсотків, сплачуваних суб’єктами господарювання за кредити на потреби інноваційних проектів.

       Необхідно прискорити темпи зростання грошової маси в Україні для збільшення рівня монетизації економіки. Така політика сприятиме зменшенню кредитних ставок, що зробить кредитні інвестиційні ресурси більш доступними, сприятиме подальшому розвиткові довгострокового кредитування. Найефективнішим шляхом збільшення грошей в обігу є надання кредитів комерційним банкам з боку НБУ та надання банкам можливості самим “емітувати” гроші шляхом випуску цінних паперів, що виконують по суті функцію грошей. Зазначимо, що дієвість цього важеля залежить від формування в економіці платоспроможного попиту на кредитні ресурси. До реалізації цього завдання слід залучити самі комерційні банки, для чого слід:

       запровадити механізми державного страхування  інноваційних кредитів, у тому числі  кредитів, виданих малим підприємствам, що розробляють та впроваджують інноваційну високотехнологічну продукцію і діяльність яких пов’язана із значним інвестиційним ризиком;

       надавати  державні гарантії комерційним банкам, які здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

       установлювати для комерційних банків, які здійснюють пільгове довгострокове кредитування інноваційних проектів, знижену ставку норми обов’язкового резервування коштів;

       продовжити  розвиток системи пільгового рефінансування комерційних банків, які надають  кредити для реалізації інноваційних проектів, добитися шляхом поєднання цього важеля з комплексом інституційних інструментів, його дієвості.

       Слід  усвідомити серйозну небезпеку згортання  сприятливих для інноваційного  розвитку заходів грошово-кредитної  політики в разі зростання загрози інфляційних тенденцій. З нашої точки зору, реалізація орієнтирів інноваційного розвитку все ж вимагатиме узгодження антиінфляційної політики з потребою збереження стимулюючого характеру грошово-кредитної політики.

       Інституційна  сфера

       Інноваційна стратегія в інституційній сфері полягає у створенні дієздатних суб’єктів інноваційного процесу, суб’єктів регулювання цього процесу та мережі інноваційної інфраструктури, яка забезпечуватиме поточну діяльність цих суб’єктів.

       У світлі цього визначальне стратегічне завдання держави вбачається в “концентрації фінансового й інтелектуального капіталу на нових пріоритетних напрямах, створенні великих конкурентоспроможних фінансово-промислових корпорацій – національних економічних лідерів, здатних виконати функцію локомотивів розвитку”.

       Закон “Про промислово-фінансові групи  в Україні” прийнятий ще у 1996 році. ПФГ, відповідно до Закону, створюються  з метою реалізації державних  програм розвитку пріоритетних галузей  і структурної перебудови, включаючи  і міжнародні програми, і мають термін дії відповідно до цих документів. Останнє положення практично перекреслює позитивний потенціал ПФГ. Адже діяльність суб’єктів ринку, що здійснюють розвиток пріоритетних галузей і продукції, не може обмежуватися короткостроковим періодом. Таким чином, необхідна модернізація вказаного закону, який сприяв би орієнтації ПФГ на виробництво інноваційної пріоритетної продукції. Запровадження дієздатних ПФГ могло б суттєво скоротити розрив між фінансовим та виробничим капіталом та, шляхом об’єднання цих ресурсів, значно підвищити спроможність до фінансування інноваційної діяльності за рахунок власних коштів групи.