Інноваційний розвиток в Україні

       Патентно-ліцензійна та інноваційна діяльність

       Негативні тенденції, відзначені в науковій сфері, досить тісно корелюють із станом інноваційної діяльності в Україні. Зокрема, це знаходить вияв у патентно-ліцензійній сфері, яка в сучасній економіці має стати необхідною передатковою ланкою між інновацією та її впровадженням.

       Цілісна система охорони інтелектуальної  власності передбачає надання, використання та захист відповідних прав на території  країни, для чого необхідні законодавча база, інфраструктура та механізми її реалізації. Нормативно-правова база в Україні є хоч і недосконалою, проте достатньою для забезпечення надання, використання і захисту прав інтелектуальної власності. Всього в цій сфері діє понад 30 законодавчих, 20 підзаконних і більш 50 відомчих нормативно-правових актів. Базовий закон “Про охорону прав на винаходи та корисні моделі” був прийнятий в Україні ще у 1993 році. Проте, на думку багатьох експертів, він не забезпечує повноцінного правового захисту інтелектуального продукту, створеного в Україні. Серед причин - відсутність необхідної бази для масштабної експертизи баз даних, нестача підготовлених кадрів, досвіду організації роботи. В ситуації, що склалася на час прийняття Закону, Держпатент України прийняв рішення про видачу тимчасових патентів на п’ять років без проведення експертизи по суті. Видача тимчасових патентів продовжується дотепер. Почалася й видача 20-річних патентів, проте процес їхнього оформлення може тривати до 5 років.

       Станом  на 1 січня 2002 року в Україні зареєстровано 1124 патенти на корисні моделі, з яких чинними є 936, 5573 патенти на промислові зразки, 22334 свідоцтва на знаки для товарів і послуг за національною процедурою, з яких чинними є 21020, та 32340 міжнародних знаків для товарів і послуг за міжнародною процедурою. Витрати підприємств та організацій, пов’язані з охороною прав на об’єкти промислової власності та раціоналізаторські пропозиції, за даними Держкомстату України, збільшилися у 2001 р. проти 2000 р. на 19 % до 43,1 млн гривень. Загальний прибуток від використання цих об’єктів склав 392,9 млн гривень.

       Тривалість  та дорожнеча патентної процедури  разом з дефіцитом коштів, які  суб’єкти інноваційної діяльності спроможні  виділити на її фінансування, обумовлюють  популярність у національних заявників деклараційного патенту, оскільки процедура його оформлення більш дешева і швидка. Питома вага 20-річних патентів України, які видані після експертизи по суті, за 1993-98 рр. складала, за даними УкрІНТЕІ, лише 23 %. Протягом 2001 року зареєстровано 11670 патентів на винаходи (на 102 % більше, ніж у 2000 році), але з них 9363 (80 %) – деклараційні патенти. Такі патенти можуть бути легко анульовані в судовому порядку, тому не викликають особливої довіри у інвесторів і навряд чи можуть всерйоз сприйматися як засоби захисту інтелектуальних прав на інновації. 54 % від загальної кількості 20-річних патентів видано на ім’я іноземних заявників.

       Незадовільною є й діяльність щодо використання договорів про передачу прав на об’єкти  промислової власності та ліцензійні договори на їхнє використання. Динаміка реєстрації договорів у період з 1995 по 2001 рр. була переважно позитивною. У 1995 р. було укладено 91 договір, у 1996 – 94, 1997 – 261, 1998 – 452, 1999 – 396, 2000 – 372 і у 2001 р. – 492 договори. 63 % договорів у 2000 та 62 % у 2001 рр. були договорами на знаки для товарів та послуг, 28 % та 30 % – на винаходи, 9 % та 6 % – на промислові зразки, 1 % та 2 % – на корисні моделі. 50,3 % у 2000 році та 53,3 % у 2001 році усіх ліцензійних договорів на використання знаків для товарів і послуг стосувалися лікеро-горілчаних та тютюнових виробів. Не укладено жодного договору у таких сферах, як електроніка, машинобудування, сільське господарство, переробна промисловість тощо. Серед ліцензійних договорів на використання винаходів також лідирували лікеро-горілчані вироби –16,6 % у 2000 році та 26 % у 2001 році, на машинобудування припадало лише 4,8 % у 2000 році та 6,2 % – у 2001 році, електроніку – 2,4 % у 2000 році, на засоби зв’язку та електроніку у 2001 р. не було укладено жодного договору. На реєстрації в Україні знаків для товарів і послуг зосереджується й активність іноземних фірм і компаній: нерезиденти складають 60-63 % як власників прав, так і правонаступників по договорах про передачу прав та продаж ліцензій. Чітко вирізняється орієнтація на захист прав інтелектуальної власності, що стосується споживчих товарів. Отже, спостерігається виражена тенденція спрямування патентно-ліцензійної діяльності в Україні на захоплення споживчого ринку, в той час як сектори, які мають складати основу інноваційної діяльності, слабко охоплені цими відносинами.

       Невирішені  проблеми у патентно-ліцензійній  сфері експерти головним чином пов’язують з економічними аспектами. Зокрема, недостатньо застережені права авторів об’єктів промислової власності: обов’язок роботодавця щодо виплати винагороди, можливості автора використовувати свій винахід, отримувати комерційну вигоду. Недостатньо розроблені проблеми оцінки вартості прав інтелектуальної власності, постановки їх на баланс як нематеріальних активів, внесення до статутних фондів підприємств тощо. Законодавство покладає на власника прав обов’язок щодо їхнього добросовісного використання, проте не надає жодних гарантій використання об’єктів, що отримали правову охорону. В своїй більшості національні заявники і власники прав психологічно не готові займатися пошуком інвесторів і зацікавлених виробників.

       Фактично  відсутня державна підтримка винахідницької діяльності. Скасовано пільги щодо оподаткування, що діяли в період 1993-95 рр. для підприємств, які використовували запатентовані продукти і технології. Зруйновано систему заохочення інноваційної діяльності на виробництві та в науково-дослідних установах. Внаслідок цього в переважній більшості підприємств та наукових організацій винахідницька діяльність повністю припинилась. Діяльність Товариства винахідників і раціоналізаторів України фактично призупинилася, а регіональні Центри науково-технічної і економічної інформації поки що не в змозі перебрати на себе функції сприяння винахідникам на периферії, у тому числі оформлення заявок та розповсюдження патентної інформації, не в останню чергу – через відсутність фінансування і кваліфікованих кадрів. За період 1996-2000 рр. кількість винаходів на душу населення в Україні була приблизно в 7-10 разів меншою, ніж в США.

       Останнім  часом ініціативу щодо захисту в  Україні прав інтелектуальної власності  перебирають на себе іноземні неурядові  організації. Їхня активність свідчить про реальну зацікавленість в  доступі до внутрішнього споживчого ринку. Тому вони часто відкрито лобіюють інтереси певних зарубіжних виробничих чи торговельних корпорацій. Досить наочним прикладом є потужний зовнішній тиск на Україну з приводу регулювання виробництва і розповсюдження оптичних дисків для лазерних систем зчитування. Разом з тим, майже непомітна реальна допомога неурядових організацій у формі навчання та підвищення кваліфікації українських спеціалістів, безоплатної поставки апаратури і обладнання для виявлення і реєстрації піратських і контрафактних товарів тощо.

       Отже, становище в патентно-ліцензійній  сфері свідчить про вельми несприятливі умови для розвитку інноваційної діяльності. Реальною є загроза вичерпання найближчим часом економічного потенціалу зареєстрованих належним чином патентів і винаходів. Вступ України до СОТ, приєднання до низки інших міжнародних угод можуть створити правові колізії, які зроблять проблематичним подальший розвиток інновацій. Відтак, необхідна активна державна регулююча та стимулююча політика у сфері впровадження нових механізмів стимулювання інноваційної і технологічної активності суб’єктів підприємницької діяльності та окремих винахідників.

       Стан інноваційної діяльності промислових підприємств є своєрідним поєднанням наслідків розвитку патентно-ліцензійної діяльності, з одного боку, та особливостей економічного становища підприємств – з іншого. Статистичні дані про впровадження інновацій в промисловості дозволяють зробити висновок, що частка підприємств, які впроваджують інновації, різко зменшилася і в останні роки становить менше однієї шостої загальної кількості підприємств (табл. 6). Питома вага інноваційно активних підприємств зменшилася у 1994-2000 роках у 1,8 разу (рис. 4).

       Рис. 4. Динаміка інноваційної активності промислових  підприємств

       Серед головних причин негативних тенденцій у цій сфері - тривалий спад промислового виробництва, відсутність власних коштів на інновації при дорожнечі кредитів, розукрупнення підприємств в процесі приватизації, що в багатьох випадках супроводжувалося руйнуванням інноваційної інфраструктури, незацікавленість нових власників, в тому числі іноземних, у впровадженні інновацій, які приводять до поліпшення матеріальної бази виробництва. За даними Держкомстату України у 2001 р. питома вага власних коштів серед джерел фінансування інноваційної діяльності склала майже 84 %, лише 6 % становили кредити, 3 % – кошти іноземних інвесторів, 2,9 % – кошти державного бюджету, 1,8 % – кошти вітчизняних інвесторів, 1,2 % – кошти позабюджетних фондів і 0,1 % – кошти місцевих бюджетів.

       Таблиця 6

       Основні показники технологічних інновацій на промислових підприємствах у 1995-2001 рр.

       У 2001 році загальна сума витрат на технологічні інновації складала близько 2 млрд грн. (у 2000 році – 1,76 млрд грн.), з них 63 % становили капітальні вкладення (61 %), 9,3 % – технологічна підготовка виробництва (9,3 %), 8,7 % – дослідження і розробки (15,1 %), 7,9 % – маркетинг та реклама (4,7 %) і лише 4,7 % – придбання прав на патенти, ліцензій на використання об’єктів промислової власності (2,5 % у 2000 році). Зберігається незначна частка витрат на інноваційну діяльність в загальному обсязі інвестицій (табл. 7). Важливо, що збільшення обсягів інвестицій в останні роки супроводжувалося зменшенням питомої ваги інвестицій в інновації.

       Таблиця 7

       Витрати на інноваційну діяльність у капітальних  вкладеннях промисловості