Інноваційний розвиток в Україні

       Завдання  запобігання нецільовому використанню передбачених у Законі “Про інноваційну  діяльність” податкових пільг спонукає до пріоритетної інноваційної підтримки національних інноваційних і технологічних лідерів, провідних великих підприємств, холдингів, високотехнологічних виробництв, фінансова та технологічна потужність яких дозволяє реалізувати загальнодержавні інноваційні пріоритети. Контроль за ефективністю інновацій видається на цих підприємствах більш надійним та коректним. Безперечно, це зовсім не означає відмови від стимулів розвитку малих інноваційних підприємств. Проте, з нашої точки зору, таку підтримку найдоцільніше організовувати саме за посередництвом великих компаній, які виступатимуть гарантом доведення інноваційної продукції до серійного виробництва та споживача.

       Ефективна реалізація інноваційної стратегії  неможлива без створення Українського банку реконструкції і розвитку. Саме в рамках діяльності УБРР має здійснюватися надання цільових кредитів під інвестиційні проекти інноваційного спрямування на пільгових умовах та з майновими гарантіями їхнього цільового використання. З нашої точки зору, спроби підмінити створення УБРР намаганнями розвинути довгострокове інноваційне кредитування комерційних банків приречені на провал через низьку інституційну та фінансову сумісність вітчизняних комерційних банків з завданнями довгострокового кредитування.

       На  сучасному етапі створення УБРР є доречним ще й з огляду на те, що дійсність засвідчила падіння ефективності грошово-кредитної політики, певний “пат” у взаємозв’язку процентних ставок комерційних банків і облікової ставки НБУ. Ініціатива щодо надання інноваційних кредитів загальним обсягом 3 млрд грн. на фінансування інноваційних проектів виявилася вельми слушною. Проте відкритим залишається питання щодо фінансового інституту, який міг би забезпечити кваліфікований аналіз та, головне, супровід реалізації цих інноваційних проектів. Відтак є реальна небезпека втрати позитивного потенціалу зазначеної ініціативи.

       Першочергової реалізації потребує положення Закону “Про інноваційну діяльність” щодо визначення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади  з питань інноваційної політики та спеціалізованих небанківськихінноваційних фінансово-кредитних установ. Зазначені інституції мають тісно співпрацювати з УБРР в рамках реалізації “бюджету розвитку”. Слід усвідомити, що реальний стимулюючий вплив цього закону на інноваційну діяльність може розпочатися лише після створення цієї інфраструктури.

       У сфері заохочення децентралізованого фінансування інноваційної діяльності доцільно:

       запровадити гнучкі форми поєднання капіталів  комерційних банків та підприємств  через створення пайових інвестиційних фондів з метою акумуляції капіталу для реалізації інноваційних проектів;

       запровадити порядок створення інноваційних асоціацій як об’єднань юридичних  та фізичних осіб, що беруть участь у  виробництві інтелектуального продукту, здійсненні інноваційного проекту та випуску нової продукції;

       розробити державну систему страхування ризиків  інноваційної діяльності, зокрема - спеціально створеною державною чи державно-приватною  страховою компанією.

       Розвиток  інноваційної інфраструктури передбачає створення та удосконалення діяльності існуючих інститутів, які надають фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні послуги в забезпеченні інноваційної діяльності. Підтримка цього процесу може відбуватися за рахунок безоплатного забезпечення цих інститутів державними інформаційними послугами, повного чи часткового включення видатків підприємств на їхнє придбання до витрат, які вираховуються з оподатковуваного прибутку, їхнього залучення до виконання державних замовлень на інформаційну продукцію та поточного консультування тощо. Необхідно створити надійну систему кон'юнктурних досліджень ринкового попиту на науково-технічну та інноваційну продукцію, що могло б бути реалізовано через створення державного чи державно-приватного науково-консультаційного інституту.

       Регуляторна сфера

       Готовність  регуляторної сфери до дій в умовах інноваційного розвитку є принципово важливим питанням. Тому слід здійснювати  постійний моніторинг існуючих нормативних  актів та тих, що готуються до прийняття, на предмет їхнього впливу на інноваційну діяльність. Досвід такого моніторингу напрацьований, зокрема, Держпідприємництвом щодо нормативних актів у сфері підприємницької діяльності.

       Необхідно продовжувати вдосконалення і розвиток чинного законодавства в патентно-ліцензійній сфері, приведення його у відповідність з нормами міжнародного права інтелектуальної власності, з урахуванням необхідності запровадження перехідного періоду для запобігання порушення національних економічних інтересів. Такий розвиток повинен, зокрема, передбачати:

       державне  регулювання трансферу технологій;

       регулювання міжнародного науково-технологічного та економічного співробітництва;

       відновлення патентних підрозділів на виробництві, передусім в державному секторі; створення підрозділів з охорони інтелектуальної власності в міністерствах, інших центральних органах державної влади і управління, забезпечення широкого залучення вітчизняних громадських організацій, недержавних академій наук до виконання цих завдань;

       запровадження системи заходів щодо стимулювання і державної підтримки винахідництва та інноваційної діяльності, яка передбачає, зокрема, створення цільових фондів для підтримки одержання українськими суб’єктами українських патентів та патентів міжнародного рівня;

       запровадження широкого викладання права інтелектуальної власності, проводити інтенсивну підготовку суддів та працівників органів юстиції, співробітників підрозділів із захисту прав інтелектуальної власності в органах внутрішніх справ, безпеки, митних, податкових службах тощо.

       Розвиток  людського капіталу

       Основу  формування в Україні інноваційного  типу розвитку, який базується на інтелектуальних  та інформаційних технологіях виробництва, складає розвиток людського капіталу. Безпосередніми складовими політики, спрямованої на всебічний розвиток людського капіталу в Україні як чинника інноваційного розвитку, зокрема, мають бути:

       запровадження стимулів до індивідуальних інвестицій в людський капітал, зокрема, вирахування  з бази оподаткування особистих  витрат на заходи з охорони та зміцнення здоров’я, освіту для себе та членів сім’ї, виплат до фондів пенсійного та медичного страхування тощо;

       запровадження податкових стимулів до інвестицій у  самозайнятість: повне вилучення  з бази оподаткування індивідуальних витрат на розвиток особистого підсобного господарства в сільській місцевості, придбання капітальних товарів для ведення індивідуального підприємництва, здійснення внеску у створення малого підприємства чи господарського товариства та інше;

       регулювання пропозиції робочої сили на ринку праці, забезпечення професійної підготовки та підвищення якості робочої сили у відповідності до структурних змін, які відбуваються в економіці, вдосконалення фінансового забезпечення політики зайнятості, зміна акцентів на користь активних статей витрат;

       недопущення зниження освітнього рівня населення  України та зменшення охоплення  населення (насамперед дітей шкільного  віку) освітніми послугами;

       всебічний розвиток системи просвіти населення, професійної підготовки та перепідготовки, підвищення кваліфікації та післядипломного навчання, популяризації новітніх знань у науковій та науково-технологічній сферах тощо;

       забезпечення  з використанням мережі державних  вищих освітніх закладів підвищення кваліфікації керівних кадрів державних  і приватних підприємств щодо основних положень сучасної теорії і практики менеджменту, бухгалтерського обліку, фінансового планування, управління персоналом, маркетингу тощо.

       * * *

       Таким чином, модернізація української економіки  на засадах інноваційного розвитку має забезпечуватися комплексним застосуванням усіх доступних важелів економічної політики та запобіганням конфлікту між їхніми впливами та між вирішенням стратегічних та поточних завдань. За цих умов інноваційна стратегія як така, що за визначенням веде до підвищення рівня прибутковості національних підприємств, може стати реальним полем для багатогранної співпраці держави і бізнесу.