Інфляція в Україні: причини і наслідки

      На  стадії галопуючої інфляції відбувається спад виробництва та скорочення товарообороту, втрачається стимул до інвестицій, стримується процес суспільного нагромадження. Інфляція породжує відтік капіталу з виробничої сфери до сфери обігу, тобто розбалансування економічної рівноваги.

      Галопуюча інфляція посилює руйнівний вплив  на грошовий обіг. За таких темпів інфляції економічним агентам не вигідно  тримати свої активи у грошовій формі. Гроші зі сфери нагромадження  чи заощадження переходять у сферу обігу. Виникають так звані «гарячі гроші» – гроші, що втрачають свою вартість і не затримуються надовго на руках. Кожен прагне найшвидше позбутися грошей, довіра до яких втрачається. Прагнення економічних агентів швидше позбутися «гарячих грошей» прискорює їх оборот, що зменшує необхідну для його обслуговування грошову масу. Прискорення обороту грошей стає додатковим стимулятором інфляційного процесу. Агенти ринку втрачають бажання реалізовувати товари за гроші, які постійно втрачають купівельну спроможність, і переходять на бартерні операції або на продаж за іноземну валюту. Як бачимо, гроші не тільки перестають бути засобом нагромадження, а й частково втрачають навіть свою робочу функцію – засобу обігу.

      За  умов галопуючої інфляції особливо на фінальній стадії настає платіжна криза  – «грошовий голод». Держава намагається припинити емісію грошей, однак поглиблення економічної та фінансової кризи ставить її перед необхідністю вдаватись до нових і нових емісій, настають «емісійні шоки». Держава втрачає головні важелі управління емісійним процесом, інфляція стає неконтрольованою. Це й призводить до виникнення інфляційної спіралі, перетворення повзучої інфляції на галопуючу, а з галопуючої – на гіперінфляцію.

      Гіперінфляція. Особливо виразно деформація економічних та соціальних процесів проявляється за гіперінфляції. МВФ вважає, що інфляція переходить у гіперстадію, коли темпи приросту цін зростають до 50% за місяць (у рамках гіперінфляції виокремлюють і вужче поняття – суперінфляцію за якої темпи зростання цін сягають 1000 і більше процентів за рік).

      Гіперінфляція часто пов'язана з політичним хаосом, наслідками війн та соціальних революцій. Такі ситуації виникали в  перші десятиріччя XX століття, після  другої світової війни та після розпаду СРСР. На початку 90-х років не було жодної постсоціалістичної країни, яка б не потрапила в «інфляційний полон» і не відчула його руйнівного впливу.

      На  стадії гіперінфляції домінує нестабільність цін у всіх секторах економіки, яка спричиняє хаос на ринку та несправедливий (нееквівалентний) перерозподіл доходів і багатства у суспільстві.

      За  умов гіперінфляції гроші продовжують  втрачати свої функції, поширюються  бартерні операції, порушується фінансово-кредитний  механізм, розвиваються неорганізовані стихійні процеси в економіці, що призводять до зростання загальної економічної, соціальної та політичної нестабільності.

      У період гіперінфляції реальний попит  на гроші спадає, що значно знижує їхню купівельну спроможність. Водночас збільшується попит на товари, а це призводить до дальшого зростання цін, оскільки великій кількості грошей протистоїть надто обмежена кількість товарів. Агенти ринку намагаються якомога скоріше «отоварити» гроші, що буквально на очах втрачають свою вартість. Відбувається «втеча» від грошей. Хоч як парадоксально, але не зникає і «голод» на гроші, оскільки емісія грошей не встигає за їхнім знеціненням. Особливо бракує банкнот великих номіналів, оскільки дрібні купюри зовсім втрачають свою вартість і виходять із каналів обігу. Через це держава випускає в обіг нові купюри все вищих номіналів, тобто ще більше «розкручує» спіраль цін і грошей. [2, 172-174]

     Економісти  також поділяють інфляцію, з одного боку, на передбачену й непередбачену, а з іншого – на збалансовану і незбалансовану.

      Передбачена – це інфляція, яку учасники ринкового процесу очікували і захистилися від її згубних впливів. Непередбачена інфляція є несподіваною для економічних суб'єктів. Збалансованою є інфляція, в процесі якої відносні ціни не змінюються. І навпаки, незбалансована інфляція супроводжується зміною відносних цін товарів, послуг та ресурсів. Ця класифікація дає змогу глибше аналізувати соціально-економічні наслідки інфляції.

      Залежно від причин і механізму зростання  загального рівня цін розрізняють  інфляцію попиту та інфляцію витрат, або  інфляцію пропозиції. Інфляція попиту простежується тоді, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни зростають, щоб зрівноважити попит і пропозицію. Інакше кажучи, виробничий сектор не може відповісти на цей надлишковий попит збільшенням реального обсягу виробництва, бо всі наявні ресурси уже залучені. Отже, суть інфляції попиту полягає в тому, "що надто багато грошей полює на надто малу кількість товарів".

      Однак співвідношення між сукупним попитом, з одного боку, і рівнем цін, з  іншого, як нам уже відомо, не таке просте. Більшість економістів вважають, що крива короткострокової сукупної пропозиції є висхідною і складається з трьох відрізків: майже горизонтального; проміжного і вертикального (рис. 1). 

      Рис. 1. Інфляція попиту та інфляція пропозиції

      На  горизонтальному (кейнсіанському) відрізкові сукупний попит AD₁ порівняно невеликий, відтак обсяг національного продукту значно відстає від його рівня за повної зайнятості. Зі зростанням сукупного попиту реальний обсяг продукції збільшиться, а рівень цін зросте на незначну величину або взагалі не зміниться.

      Із  зростанням сукупного попиту до AD₂ економіка переходить на проміжний відрізок сукупної пропозиції, наближаючись до повної зайнятості, а може й перевищувати її. Проте рівень цін почне зростати ще перед тим, як буде досягнуто повної зайнятості.

      Це  станеться внаслідок того, що деякі  галузі національної економіки раніше за інші повністю використовуватимуть  свої виробничі потужності й не зможуть  реагувати розширенням обсягу продукції на подальше збільшення попиту на неї. Для них підтверджується  закон  спадної віддачі, тобто кожна додаткова одиниця праці забезпечує дедалі менший обсяг  продукції. В результаті витрати на робочу силу збільшуються, спричиняючи зростання цін на товари і послуги.

      Коли  економіка досягає рівня повної зайнятості, то додаткові видатки і вищі ціни на проміжному відрізкові можуть спонукати фірми виявляти попит, а деякі домогосподарства — пропонувати ресурси понад обсяг продукції за повної зайнятості. Фірми можуть застосовувати додаткові робочі зміни і використовувати надурочний час для збільшення виробництва продукції. Домогосподарства пропонують на ринку менш кваліфіковані види праці. На цій частині проміжного відрізка кривої AS рівень безробіття падає нижче природного, а фактичний обсяг національного виробництва перевищує його природний рівень, і темпи інфляції прискорюються.

      На  класичному відрізкові реальний обсяг  національного виробництва досягає  максимуму, і подальше збільшення попиту до АD₃ лише підвищує рівень цін. Темпи інфляції зростатимуть, бо сукупний попит перевищує фізичний потенціал економіки. На цьому відрізкові реальний обсяг продукції не збільшується, і тому він не може поглинати хоч би деяку частину зрослих видатків.

      Інфляцію, що виникає внаслідок зростання  витрат у періоди високого рівня  безробіття і неповного використання виробничих ресурсів, називають інфляцією витрат, або інфляцією пропозиції.

     Збільшення  витрат виробництва на одиницю продукції  зменшує прибутки та обсяг виробництва, який фірми готові запропонувати  за наявного рівня цін. У результаті зменшується пропозиція товарів і послуг. Це зменшення підвищує рівень цін. У цьому випадку ціни роздувають витрати, а не попит, як то відбувається за інфляції попиту.

      Інфляція  витрат має місце тоді, коли крива  сукупної пропозиції переміщується  вгору, наприклад, із положення AS₁ до AS₂ (рис. 1). Важливими джерелами такої інфляції є збільшення номінальної заробітної плати і зростання цін на сировину та енергію.

      Економісти  вирізняють також інерційну інфляцію, під якою розуміють зростання  загального рівня цін із року в рік приблизно однаковим темпом.

      Інфляцію  також поділяють на класичну та сучасну. Класична інфляція спостерігалася в  минулому — від часу її виникнення із запровадженням грошей аж до середини 30-х років XX ст. Характерною рисою  класичної інфляції було те, що вона була епізодичною — тривала кілька років і переходила у дефляцію — зниження загального рівня цін. Нерідко класична інфляція розвивалася у формі гіперінфляції.

     Сучасна інфляція — це інфляція другої половини XX ст. Характерною рисою сучасної інфляції є її хронічний характер. У другій половині XX ст. практично не було дефляцій, а загальний рівень цін щорічно зростав в усіх без винятку країнах. [3, 282-284]

     2. Економічні та  соціальні наслідки інфляції

      Інфляція, а особливо галопуюча та гіперінфляція, негативно позначаються на всіх аспектах життя країни. Основними соціально-економічними наслідками інфляції є перерозподіл майна і доходів між різними групами населення, падіння рівня життя народу та зниження ефективності функціонування національної економіки.

      Перерозподільні впливи інфляції залежать передовсім від того, якою вона є – передбаченою чи непередбаченою, збалансованою чи незбалансованою та який її рівень – помірний, галопуючий або ж  це гіперінфляція. За передбаченої помірної інфляції отримувачі доходів можуть ужити заходів, щоб перешкодити або зменшити негативні наслідки інфляції, які інакше відіб'ються на їхніх реальних доходах.

      Однак у реальній дійсності переважають  різні види непередбаченої незбалансованої  інфляції. Непередбачена інфляція перерозподіляє доходи від тих, хто отримує фіксовані номінальні доходи (пенсії, допомогу з безробіття, службові оклади тощо), до інших груп населення. Уряд може згладжувати несприятливі впливи інфляції на фіксовані доходи, запроваджуючи індексацію таких доходів. Під індексацією розуміють підвищення рівня номінальної зарплати та інших виплат населенню відповідно до рівня інфляції. Особливо потерпають від інфляції працівники державного сектора й ті, що працюють у застійних галузях, які позбавлені підтримки впливових трудових спілок.

      Одночасно окремі домогосподарства, що живуть на нефіксовані доходи, можуть вигравати від інфляції. Зростання номінальних доходів таких сімей може випереджувати зростання цін, або вартість життя, в результаті чого їхні реальні доходи збільшуються. Працівники, зайняті в галузях, що перебувають на піднесенні й представлені потужними трудовими спілками, можуть домогтися того, щоб їхня номінальна заробітна плата зростала темпом інфляції або навіть випереджувала його. Керівництво фірм та інші отримувачі прибутків також можуть вигравати від інфляції. Якщо ціни на готову продукцію зростають швидше, ніж ціни на ресурси, то грошові надходження фірм зростатимуть вищим темпом, ніж витрати, тобто їхні прибутки збільшуватимуться.

      Інфляція  перерозподіляє доходи між боржниками і кредиторами. Зокрема непередбачена інфляція приносить вигоду позичальникам коштом кредиторів. Річ у тім, що позичальники повертають борги знеціненими грішми. Уряд, який нагромадив значний державний борг, також виграє від інфляції. Інфляція дає йому можливість оплачувати державні борги грошима, які мають меншу купівельну спроможність, ніж узяті в позику. Водночас зі зростанням у періоди інфляції номінального національного доходу зростають і податкові надходження, що дає змогу урядові усувати дефіцити державного бюджету. Отже, інфляція, яка є своєрідним неявним податком, полегшує урядові реальний тягар державного боргу.

      Інфляція  негативно відбивається на реальній вартості заощаджень. У періоди інфляції зменшується реальна вартість готівки, вкладів у банках, страхових полісів тощо. Кожен новий виток зростання цін скорочує кількість благ, яку можуть придбати заощадники. Найменших збитків від інфляції зазнають ті, хто вкладає заощадження у нерухоме майно, а також у золото, дорогоцінності тощо.

      Інфляція  нерідко знижує рівень життя населення. Для розуміння цього соціально-економічного наслідку інфляції важливо пам'ятати  відмінність між номінальним (грошовим) і реальним доходом.