Інфляція в Україні: причини і наслідки

                        ,                    (2)

• рівень цін зростає – купівельна спроможність падає;

      — рівень цін падає – купівельна спроможність збільшується.

     Для вимірювання інфляції обчислюють темп інфляції — приріст цін у процентах. Динаміку індексу цін можна обчислити за формулою:

         ,       (3)  

      де  Ір₀ — рівень індексу цін у базисному році;

      Іp₁ — рівень індексу цін у звітному році.

      Щоб не втратити своїх клієнтів, банк, визначаючи процентні ставки, повинен ураховувати річний темп інфляції. [2, 182-183]

      ТЕОРЕТИЧНІ  КОНЦЕПЦІЇ ІНФЛЯЦІЇ. Інфляція як наслідок негативних процесів в економіці  відома вже кілька століть. Однак  в економічній теорії досі не існує одного погляду на суть цього надзвичайно складного економічного явища. В економічній науці сформувалися дві основні концепції інфляції:

1. інфляція — знецінення нерозмінних на золото паперових грошей внаслідок переповнення каналів обігу грошовою масою;
2. інфляція — загальне зростання цін на товари та послуги.

      Представники першого напряму намагаються довести, що інфляція можлива лише за функціонування нерозмінних на золото паперових грошей. Вони вважають, що за так званого золотого стандарту інфляція неможлива. У даному разі ми маємо рецидив металістичної теорії грошей, відомої в Європі ще у добу раннього капіталізму.

      Хід думок неометалістів такий: золото має високу власну вартість, а тому не знецінюється як його паперові символічні замінники. Переповнення каналів грошового обігу золотими грішми малоймовірний, оскільки золото – втілення багатства і за таких умов воно переходить у сферу тезаврації. А за економічного буму, зростання потреб у компонентах суспільного виробництва – заощаджене золото знову повертається у сферу обігу.

      Таким чином, золотий стандарт підтримує  товарно-грошову рівновагу. За такого підходу, проте, звужуються характер та історичні межі інфляції, поза ними залишаються періоди функціонування товарних грошей.

      Представники другого напряму вирішальною ознакою інфляції вважають зростання цін незалежно від його причин та умов, за яких воно відбувається. Стабільність цін є для них головним показником відсутності інфляції. Тому вони визнають можливість інфляції за обігу дійсних грошей і говорять про металеву інфляцію, оскільки і за таких умов відбувається підвищення цін. Так. А. Пезеті називає інфляцією зростання цін внаслідок псування монет (золотих, срібних) або здешевлення благородного металу. Таких поглядів дотримується більшість економістів Заходу. П. Самуельсон, К. Макконнел, Е. Дж. Долан та інші вважають, що інфляція сталася, наприклад, під час напливу американського золота і срібла в Європу в XVI ст., оскільки товарні ціни тоді підвищились у 4-5 разів. Отже, інфляція цілком можлива і за збереження розміну паперових грошей на золото. Відтак можна використовувати паперові гроші, проте необхідно вміло керувати їхньою масою. [2, 167-168]

      З середини 60-х років XX ст. у економічній  теорії формується новий напрям: інфляція досліджується як багатофакторний процес, що відбувається у сфері грошового обігу та безпосередньо в суспільному виробництві. Представники сучасного монетаризму вважають, що найважливішою ознакою інфляційних процесів є тісне переплетення монетарних та загальноекономічних чинників зростання цін. Відтак незалежно від причини початкових імпульсів, будь-яке підвищення цін призводить до необхідності збільшення обсягів грошової маси, і навпаки. Інакше кажучи, збільшення грошової маси часто буває не причиною зростання цін, а його наслідком. Так чи так, а інфляційне зростання цін завжди супроводжується збільшенням грошової маси. Спочатку воно відбувається в активному обігу за рахунок зменшення нагромаджень чи заощаджень, а потім загальна маса грошей в обігу зростає за рахунок надмірної емісії. Канали обігу переповнюються, а грошова одиниця знецінюється, що характеризує інфляцію в її класичному вигляді.

      Антиінфляційні  рекомендації представників цієї теорії мають, як правило, комплексний характер і спрямовані на всі сфери економічних відносин.

      Усе це підтверджує, що джерел інфляції, особливо в її найвищих формах, треба шукати не тільки в суто грошовій сфері, а  й у сфері виробництва, а отже, і заходи для її подолання повинні бути комплексними, охоплювати всі складові економічної системи. [2, 185]

      ПРИЧИНИ ІНФЛЯЦІЇ. Економісти давно намагаються з'ясувати причини інфляції, щоб запропонувати ефективні методи боротьби з нею та її негативними соціально-економічними наслідками. Економічною теорією доведено, що основними причинами інфляції є перевищення товарного попиту над пропозицією – «інфляція попиту» та зростання грошових витрат виробництва – «інфляція витрат». Ці дві класичні причини спричиняються низкою монетарних та загальноекономічних чинників. До них належать: інфляція, породжена надлишком в обігу грошової маси внаслідок кредитної емісії; фіскальна інфляція, що пов'язана із дефіцитом бюджету; інфляція, спричинена зростанням виробничих витрат і доходів, імпортована інфляція тощо. У світовій економічній науці існує низка напрямів і шкіл, які неоднаково пояснюють причини інфляції. Складність та багатогранність інфляційних процесів поки що заважає дослідникам дійти до спільного погляду щодо причин інфляції, а тому існують і різні підходи щодо антиінфляційних заходів.

      Економісти XVIII-XIX ст. тлумачили інфляцію виключно як грошове явище. Однією з найстаріших  концепцій інфляції є кількісна теорія грошей, основним постулатом якої є відоме твердження англійського філософа XVIII ст. Д. Г'юма про те, що будь-яка зміна кількості грошей в обігу веде до пропорційної зміни абсолютного рівня цін товарів і послуг.

      Американський економіст Ірвінг Фішер у 1911 р. сформулював  кількісне рівняння обміну: MV=PY, де М– кількість грошей в економіці; V–  швидкість обігу грошей; Р– рівень цін; Y– обсяг виробленої продукції. З цього рівняння випливає, що за сталої швидкості обігу грошей кількість грошей в економіці визначатиме рівень цін Р, бо обсяг виробленої продукції Y визначають фактори виробництва і виробнича функція. Інакше кажучи, з кількісної теорії грошей випливає, що рівень інфляції в країні залежить від кількості грошей, яка перебуває в обігу. Прихильники кількісної теорії грошей нині стверджують, що центральний банк, який визначає пропозицію грошей, повністю контролює темп інфляції.

      Марксистська  теорія інфляції виходить з того, що золоті гроші не знецінюються. Згідно з цією теорією, інфляція виникає  лише тоді, коли паперових грошей, які  представляють в обігу золоті, випущено понад ту кількість золотих, яка потрібна для нормального  здійснення товарообороту.

      Дж. М. Кейнс розвинув теорію інфляційного розриву, згідно з якою інфляція виникає  тоді, коли сукупні видатки перевищують  обсяг національного продукту. Представники монетаризму стверджують, що єдиною причиною інфляції є надмірність приросту грошової маси порівняно з темпами зростання ВВП.

     Основний  потік макроекономіки розглядає  інфляцію як багатофакторний процес, тобто причини інфляції різноманітні (див. Додаток № 1). Серед головних причин інфляції виділяють такі: зростання  грошової маси вищими темпами порівняно зі зростанням національного продукту; дефіцит державного бюджету; мілітаризація економіки; монополії та необґрунтовані привілеї; особливості структури національної економіки та ін.

     Однією  із функцій центрального банку є  постачання національної економіки потрібною кількістю грошей. Крім неї, центральний банк виконує низку інших функцій, що нерідко потребує збільшення обсягу грошової маси. Наприклад, щоб відвернути економічний спад, центральний банк проводить політику "дешевих грошей", що збільшує кількість грошей в обігу і веде до інфляції. Інколи бувають випадки, коли центральний банк, намагаючись прискорити розвиток національної економіки або маючи якусь іншу мету, невиправдано підвищує темпи зростання грошової маси, які перевищують темпи зростання національного продукту. В результаті ціни починають швидко зростати і розвивається інфляція. Загалом можна стверджувати: якщо центральний банк з певних причин (економічних чи політичних) збільшує пропозицію грошей, то неминуче розвивається інфляція попиту.

      Часто причиною розвитку інфляції є перевищення  державних видатків над податковими  надходженнями. Якщо бюджет дефіцитний, то хоч би як його фінансувати, інфляції не уникнути. Але швидкість розвитку інфляції значною мірою залежить від того, як покривається дефіцит бюджету — за рахунок позики, грошової емісії чи підвищення податків. Фінансування дефіциту бюджету за допомогою додаткової емісії прямо розкручує інфляцію попиту. Фінансування дефіциту за рахунок позик у приватному секторі, зовнішніх запозичень чи підвищення податків індукує значно слабші й відкладені у часі інфляційні імпульси.

      Важливим  чинником підживлення інфляційного процесу є мілітаризація економіки. Розвиток військового сектора часто  є причиною бюджетного дефіциту, котрий спричиняє інфляцію. Крім того, військово-промисловий комплекс, поглинаючи матеріальні, інтелектуальні та інші ресурси, спотворює розподіл ресурсів у національній економіці, що згубно позначається на сукупній пропозиції та індукує інфляцію.

      Ще  однією причиною розвитку інфляції є монополії та необґрунтовані привілеї. Для збереження свого панівного становища на ринку монополістичні структури намагаються не лише запровадити й утримати високі ціни, а й обмежувати розміри пропозиції. Це вкрай несприятливо впливає на співвідношення попиту і пропозиції, спричиняючи відставання пропозиції від попиту, що супроводжується зростанням цін. Крім того, ці структури, заглушуючи конкуренцію, сповільнюють реагування пропозиції на коливання попиту, що генерує інфляційні імпульси. Отже, монополія посилює інфляційні тенденції.

      На  думку багатьох економістів, однією з причин хронічної інфляції другої половини XX ст. є структурні диспропорції в національній економіці. Інфляція виникає наслідок взаємодії чинників, які обмежують дію ринкового механізму. Наприклад, наймані працівники у менш продуктивних секторах національної економіки домагаються такого самого рівня заробітної плати, що й працівники високопродуктивних галузей. У разі такого вирівнювання доходів витрати на одиницю продукції в національній економіці зростають і розвивається інфляція пропозиції.

     Хоча  основні чинники інфляції концентруються всередині національної економіки, але є й такі, що перебувають  за її межами. Наприклад, інфляція переноситься каналами світової торгівлі. Зростання цін на сировину та енергоносії стимулює розвиток інфляції витрат. Скорочення надходжень від зовнішньої торгівлі, від'ємне сальдо платіжного балансу країни також спричиняють інфляцію. Отже, в сучасній економіці інфляцію індукує ціла низка чинників. [3, 287-289]

      ВИДИ  ІНФЛЯЦІЇ. У міжнародній практиці (відповідно до темпів інфляційного процесу) відокремлюють три різновиди інфляції: повзучу, галопуючу, гіперінфляцію. Ясна річ, що межі і форми інфляційного процесу досить мінливі, і в кожній країні він розвивається по-своєму.

      Повзуча інфляція настає тоді, коли темпи зростання цін не перевищують 10% на рік. Вона характеризується надмірною емісією та прискореним накопиченням грошової маси в каналах обігу без помітного підвищення чи за незначного зростання цін.

      Тобто на початку інфляційного процесу ще не існує – тісного зв'язку між зростанням грошової маси та інфляцією. Суб'єкти ринку певний час не відчувають надмірного випуску грошей в обіг і використовують їх для нагромадження чи збереження. Це тимчасово вилучає надмірно емітовані гроші з каналів обігу, послаблює інфляційний тиск на ціни. Одночасно сповільнюється швидкість обороту грошей, що теж має певний антиінфляційний ефект.

      Ці  процеси стимулюють підприємницьку активність, збільшують попит на інвестиції, що приводить, до розширення виробництва, товарообороту і збільшення пропозиції товарів і послуг. Отже, за умов неповної зайнятості (наявності незавантажених виробничих потужностей і безробіття) відставання темпів зростання цін від темпів зростання грошової маси може зберігатися протягом тривалого періоду, що й надає інфляції повзучого характеру. Така інфляція не має явних негативних наслідків, мало відчутна для економічних агентів. Тому економіці більшості розвинутих країн нині притаманна повзуча інфляція, якою часто користуються як засобом стимулювання та регулювання економічного розвитку.

      Водночас, за повзучої інфляції відбувається поступове  нарощування інфляційного потенціалу у вигляді незадоволеного додаткового попиту, який постійно тисне на товарні ціни і загрожує їх «вибухом». За умов повної зайнятості додатковий попит стає суто інфляційним. Створюється особлива економічна ситуація, коли зростає (за рахунок емісії грошей) попит на «інфляційне фінансування» за обмеженої пропозиції, що порушує симетрію товарного обміну – МV=PQ. Виникає ситуація, за якої дальше зростання платоспроможного попиту не сприяє зростанню виробництва й ефективному використанню його ресурсів, а призводить до безпосереднього зростання цін, внаслідок чого інфляція переходить на вищий щабель і перетворюється на гальмо економічного розвитку.

      Галопуюча інфляція настає тоді, коли темпи зростання цін досягають 10-100% на рік. На цій стадії відбувається стрімке зростання цін, тобто прискорена, або галопуюча, інфляція. Вона спричиняє випереджальні темпи зростання споживчого попиту порівняно з товарною пропозицією, що призводить до зростання цін. За цих умов формується інфляційний мультиплікатор, який прискорює деструктивні процеси в економіці.