Інфляція: сутність і види, причини і наслідки

        Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет

 

Кафедра економічної теорії

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                                

 

 

 

Курсова робота

з політекономії на тему:

 

«Інфляція: сутність і види, причини і наслідки»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала студентка  групи ЕФ-62

Дегтярьова Інна

Номер залікової книжки 06040025

 

Перевірив к.е.н., ст.в. Хворост  О.О.

 

 

 

 

 

 

 

 

Суми 2006

	Зміст	стр
	Вступ	3
1.	Макроекономічна сутність інфляції
1.1.	Суть інфляції і її класифікація	4
1.2.	Види інфляції	5
1.3.	Антиінфляційна політика держави	10
2.	Соціально-економічні наслідки інфляції
2.1.	Загальні принципи соціальних негативів внаслідок інфляції	18
2.2.	Вплив і взаємозв’язок інфляції і безробіття. Крива Філіпа	23
2.3.	Сучасне тлумачення взаємозв'язку інфляції та безробіття	30
3.	Методи боротьби з  інфляцією та подолання негативних соціальних наслідків	33
	Висновки	37
	Список літератури	40

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Інфляція – складне макроекономічне явище.

   Головними соціально-економічними  наслідками iнфляцii є: перерозподіл  доходiв, прихована державна конфіскація  грошей у населення через податки,  прискорена матерiалiзацiя грошей, падiння реальної процентної ставки  на капiтал.

   Основний розподільчий  вплив iнфляцii виникає через вiдмiнностi  у активах i пасивах, якими володiють  люди. Для iндивiда, що отримав  позику i мас вносити по нiй  щорiчний (або щомiсячний) платiж згiдно  зi ставкою проценту, iнфляцiя фактично  с моментом позитивним. Наприклад, позичено 100000 долл. для купiвлi будинку i щорiчнi платежi по закладнiй становлять 10000 долл. У разi пiдвищення цiн у 2 рази, тобто наявностi iнфляцii, платежi по закладнiй нiяк не змiняться i будуть становити тi ж самi 10000 долл. за рiк, хоча кiлькiсть благ, що можна придбати на цю суму зменшиться вдвiчi.* Боржник при цьому тiльки виграє, оскільки реальний процент за використання капiталу зменшився наполовину.

   В цiлому непередбачена  iнфляцiя перерозподіляє багатство  вiд кредиторів до боржникiв, а непередбачене зниження темпів iнфляцii дає протилежний ефект.

   Iнфляцiя c головним чинником, що впливас на відсоткові ставки, оскільки пiд її дiєю змінюється  купівельна спроможність грошових  одиниць i зменшусться реальна  прибутковiсть iнвестицiй.

   Окрiм перерозподiлу доходів  інфляція впливає на економку  через загальний обсяг виробництва.  Такий вплив справляється на  рівень обсягу виробництва в  цiлому.

Тут слiд зауважити, що безпосереднього  зв’язку мiж цінами i обсягом виробництва немає. Збільшення сукупного попиту збільшує i цiни, i обсяг виробництва. Метою написання курсової роботи є вивчення інфляції і її соціально – економічних наслідків

1. Макроекономічна  сутність інфляції

1. 1. Суть інфляції  і її класифікація 

 Інфляція — це зростання загального рівня цін у країні впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національної грошової одиниці. Іншими словами, зростають ціни на продукти харчування, одяг, підвищується квартирна плата тощо. При цьому ціни різних товарів можуть зростати неоднаковими темпами. Проте не слід думати, що обов'язково підвищуються ціни на всі товари й послуги. У роки помірної інфляції ціни на окремі товари можуть навіть знижуватися. Зростання цін свідчить, що гроші знецінюються: за грошову одиницю можна купити дедалі меншу кількість товарів.

Однак не всяке зростання цін  є показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися внаслідок поліпшення якості продукції чи погіршення умов видобутку паливно-сировинних ресурсів. У цьому разі це буде неінфляційне зростання цін.

Зростання загального рівня цін, або  інфляцію, вимірюють за допомогою індексів цін, про які мова йшла у темі 2. Той чи інший індекс цін характеризує рівень інфляції, який показує, як змінилися ціни в національній економіці за певний період. Цей рівень позначають літерою ті. Економісти обчислюють також темп інфляції, який показує, прискорилася чи уповільнилася інфляція за певний період.

Інфляційне зростання  цін зумовлено надлишковою кількістю  грошей в обігу.

Отже, інфляція — надзвичайно складне, багатофакторне соціально-економічне явище. Серед чинників його розвитку — внутрішні та зовнішні, економічні та неекономічні, монетарні та немонетарні.

Багатоманіття чинників та джерел інфляційного процесу впливає на кількість  різновидів цього явища, неоднозначних тлумачень його сутності. У цих умовах важливого значення набуває вірне розуміння причин та основних чинників інфляції, що дасть змогу визначити ефективний механізм протидії її негативним соціально-економічним наслідкам.

Серед численних видів інфляції, класифікованих за різними критеріями, виділимо найпоширеніші.

1. За темпами інфляційного процесу:

а) природна (інертна, поточна, "повзуча", позитивна тощо), темпи зростання  цін за якої становлять 5 — 10 відсотків  за рік;

б)  галопуюча (крокуюча, стрибкова) з річними темпами зростання цін у межах 20 — 200 відсотків;

в)  гіперінфляція, коли ціни щоденно  зростають на 1 — 20 відсотків.

2. Інфляція попиту (головні чинники  з боку сфери обігу, покупців, споживачів) те інфляція пропозиції (домінуючі причини лежать у сфері виробництва, структурі його витрат).

3. Внутрішня і зовнішня (імпортована).

4. Збалансована і незбалансована, якщо розглядати рівновагу грошової  та товарної маси.

5.   Помітна і непомітна,  а отже, очікувана і неочікувана,  передбачувана  непередбачувана.

6. Регульована (з низькими темпами  розвитку) і нерегульована, руйнівна (з висо кими темпами динаміки).

Крім того, можна назвати  кредитну інфляцію; інфляцію, зумовлену  податками; структурну інфляцію; інфляцію, викликану підвищенням заробітної плати, та інші різновид:.

 

1.2. Види інфляції

В аналітичній економії існують різні класифікації інфляції. Залежно від рівня розрізняють три види інфляції: помірну, галопуючу та гіперінфляцію.

Помірна інфляція спостерігається  тоді, коли ціни зростають повільно — до 10% за рік. За такої інфляції ціни відносно стабільні, люди охоче заощаджують гроші, бо їхня вартість мало знецінюється. Помірну інфляцію, за якої ціни зростають до 5% за рік, називають повзучою. У 80 — 90-х роках вона була характерна для розвинутих країн.

Галопуючою є інфляція, коли ціни зростають на 20, 50, 100 або й більше відсотків за рік. Гроші втрачають  свою вартість дуже швидко, тому населення  майже не заощаджує їх у вигляді  готівки. Люди прагнуть купити за свої гроші товари. В економіці виникають глибокі спотворення: ринки капіталів звужуються, люди вкладають свої кошти за кордоном, а внутрішні інвестиції скорочуються. Галопуючу інфляцію національна економіка може витримувати роками чи десятиліттями. Вона здебільшого характерна для країн, що розвиваються.

Гіперінфляція настає тоді, коли ціни починають зростати на тисячі, десятки тисяч, навіть мільйони відсотків за рік. Усі прагнуть запастися речами і позбутися грошей: підприємства купують інвестиційні товари, а населення використовує заощадження і поточні доходи для придбання споживчих благ, поки гроші остаточно не знецінилися. Виникає "інфляційний психоз", що посилює тиск на ціни. Інфляція починає сама себе "підгодовувати". Оскільки вартість життя зростає, наймані працівники вимагають вищої номінальної заробітної плати, що спричиняє нове підвищення цін. Виникає інфляційна спіраль "зарплата — ціни", коли обидва підсилюють зростання одне одного. Зростання цін веде до підвищення зарплати, а останнє у свою чергу викликає подальше зростання цін.

Гіперінфляція призводить до того, що зусилля індивідів спрямовуються не на виробничу, а на спекулятивну діяльність. Замість вкладати капітал в інвестиційні товари, виробники й окремі особи, аби захиститися від інфляції, купують непродуктивні матеріальні цінності — ювелірні вироби, золото та інші дорогоцінні метали, нерухоме майно тощо. Підприємствам вигідно нагромаджувати сировину і готову продукцію до майбутнього підвищення цін. Невідповідність між готовою продукцією і попитом на неї дедалі більше посилює інфляцію. Постійні стрибки цін підривають нормальні економічні відносини.

Гіперінфляція означає економічний  і соціальний хаос, фінансовий крах та суспільно-політичне безладдя. Історія  дає нам чимало прикладів гіперінфляції. Так, переможена у Першій світовій війні Німеччина, щоб сплатити репараційні платежі, використовувала друкарський верстат. Розмір готівки збільшився у 7 трлн разів з початку 1922 до грудня 1923 р., а індекс цін — з 1 до 10 000 000 000. Тобто якщо на початку 1922 р. за певний товар треба було заплатити одну марку, то наприкінці 1923 р. — уже 10 млрд марок. Гіперінфляція мала місце і в Україні у 1993 р.

Економісти поділяють інфляцію, з одного боку, на передбачену й  непередбачену, а з іншого --на збалансовану і незбалансовану.

Передбачена — це інфляція, яку  учасники ринкового процесу очікували і захистилися від її згубних впливів. Непередбачена інфляція є несподіваною для економічних суб'єктів. Збалансованою є інфляція, в процесі якої відносні ціни не змінюються. І навпаки, незбалансована інфляція супроводжується зміною відносних цін товарів, послуг та ресурсів. Ця класифікація дає змогу глибше аналізувати соціально-економічні наслідки інфляції.

Залежно від причин і механізму  зростання загального рівня цін  розрізняють інфляцію попиту та інфляцію витрат, або інфляцію пропозиції. Інфляція попиту простежується тоді, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни підвищуються, щоб зрівноважити попит і пропозицію. Інакше кажучи, виробничий сектор не може відповісти на цей надлишковий попит збільшенням реального обсягу виробництва, бо всі наявні ресурси уже залучені. Отже, суть інфляції попиту полягає в тому, "що надто багато грошей полює на надто малу кількість товарів".

 

Природній рівень виробництва

Однак співвідношення між  сукупним попитом, з одного боку, і  рівнем цін, з іншого, як нам уже  відомо, не таке просте. Більшість економістів  уважають, що крива короткострокової сукупної пропозиції є висхідною і складається з трьох відрізків: майже горизонтального, проміжного і вертикального (рис. 1).

На горизонтальному (кейнсіанському) відрізкові сукупний попит АВ₁ порівняно невеликий, відтак обсяг національного продукту значно відстає від його рівня за повної зайнятості. Зі зростанням сукупного попиту реальний обсяг продукції збільшиться, а рівень цін зросте на незначну величину або взагалі не зміниться.

Із зростанням сукупного попиту до АВ₂ економіка переходить на проміжний відрізок сукупної пропозиції, наближаючись до повної зайнятості, а може й перевищувати її. Проте рівень цін почне зростати ще перед тим, як буде досягнуто повної зайнятості.

Це станеться внаслідок того, що деякі галузі національної економіки раніше за інші повністю використовуватимуть свої виробничі потужності й не зможуть реагувати розширенням обсягу продукції на подальше збільшення попиту на неї. Для них підтверджується закон спадної віддачі, тобто кожна додаткова одиниця праці забезпечує дедалі менший обсяг продукції. В результаті витрати на робочу силу збільшуються, спричиняючи зростання цін на товари і послуги.

Коли економіка досягає рівня  повної зайнятості, то додаткові видатки  і вищі ціни на проміжному відрізкові можуть спонукати фірми виявляти попит, а деякі домогосподарства — пропонувати ресурси понад обсяг продукції за повної зайнятості. Фірми можуть застосовувати додаткові робочі зміни і використовувати надурочний час для збільшення виробництва продукції. Домогосподарства пропонують на ринку менш кваліфіковані види праці. На цій частині проміжного відрізка кривої АВ₃ рівень безробіття падає нижче природного, а фактичний обсяг національного виробництва перевищує його природний рівень, і темпи інфляції прискорюються.

На вертикальному (класичному) відрізкові реальний обсяг національного виробництва досягає максимуму, і подальше збільшення попиту до АВ₃ лише підвищує рівень цін. Темпи інфляції зростають, бо сукупний попит перевищує фізичний потенціал економіки. На цьому відрізкові реальний обсяг продукції не збільшується, і тому він не може поглинати хоч би деяку частину зрослих видатків.

Інфляцію, що виникає внаслідок  зростання витрат у періоди високого рівня безробіття і неповного використання виробничих ресурсів, називають інфляцією витрат, або інфляцією пропозиції.

Збільшення витрат виробництва на одиницю продукції зменшує прибутки та обсяг виробництва, який фірми готові запропонувати за наявного рівня цін. У результаті спадає пропозиція товарів і послуг, що підвищує рівень цін. У цьому випадку ціни роздувають витрати, а не попит, як то відбувається за інфляції попиту.

Інфляція витрат спостерігається  тоді, коли крива сукупної пропозиції переміщується вгору, наприклад, із положення АВ₁ до АВ₂ (рис.1). Важливими джерелами такої інфляції є збільшення номінальної заробітної плати і зростання цін на сировину та енергію.