Інфляція в Україні: причини і наслідки

      По-друге, уряд має непохитно дотримуватися  курсу на поступове подолання  інфляції та користуватися довір'ям більшості населення. Рівень довір'я до антиінфляційної політики є одним із чинників, від якого залежить величина втрат, пов'язаних із проведенням дезінфляції. Заслужити високий рівень довір'я можна лише тоді, коли уряд ставить перед собою цілком визначені, практично здійсненні і такі, що можна легко перевірити, антиінфляційні завдання, заздалегідь інформує про це населення і неухильно домагається розв'язання цих завдань. Наприклад, центральний банк має регулярно повідомляти про той рівень інфляції, який він збирається підтримувати, і про необхідний для цього темп зростання грошової маси. Якщо державні мужі добросовісно виконують свої обіцянки, то учасники ринкового процесу поступово переконуються в тому, що керівництво країни не лише з усією рішучістю стало на шлях боротьби з інфляцією, але й здатне контролювати становище, домагатися реалізації оголошених цілей. Що глибше це усвідомлюється, то більше довіряють державним мужам, то охочіше рішення про ціни, пропозицію, попит, заощадження тощо пристосовуються до заздалегідь установленого ліміту на приріст грошової маси. Отже, цей ліміт стає реальною силою, яка впливає на економічну поведінку, сприяє зниженню інфляційних очікувань.

      Прихильники теорії раціональних сподівань навіть твердять, що зниження рівня інфляції можливе без економічного спаду, тобто без зниження обсягу національного виробництва і зростання безробіття. Інакше кажучи, можлива безболісна дезінфляція. Згідно з цією теорією, якщо наміри уряду приборкати інфляцію не викликають сумніву, громадяни швидко відкидають свої інфляційні очікування. Це означає, що короткострокова межа вибору між інфляцією та безробіттям переміщуватиметься до низу, і це дає змогу знизити рівень інфляції без підвищення рівня безробіття. Таке твердження було б справедливим, якби інфляцію індукувала виключно надлишкова грошова маса, а сама інфляція не містила інерційного чинника.

      Для недопущення розвитку галопуючої інфляції у майбутньому уряд розробляє антиінфляційну стратегію, основними складовими якої є ефективна монетарна політика, впорядкування державних фінансів, раціоналізація структури національної економіки та зовнішньоекономічної діяльності.

      Ефективна монетарна політика передбачає, що щорічні прирости грошової маси в обігу обмежені й не надто перевищують зростання національного продукту. Як відомо, немає легшого способу зруйнувати економіку країни, як наповнити грошовий обіг зайвими грішми. Конструктивну антиінфляційну монетарну політику може проводити лише незалежний від виконавчої влади центральний банк, який спирається на добре розвинуту банківську систему. Центральний банк володіє такими могутніми знаряддями проведення монетарної політики, як операції на відкритому ринку, зміна облікової ставки чи норми резервування, за допомогою яких він може визначити темпи приросту грошей у національній економіці.

      Важливою  складовою антиінфляційної стратегії  є впорядкування державних фінансів, передовсім скорочення бюджетного дефіциту з перспективою його повної ліквідації. Це скорочення має відбуватися за рахунок зменшення видаткової частини державного бюджету. Річ у тім, що під впливом нових економічних концепцій у багатьох країнах світу в останній чверті XX ст. відбулося зниження податкових ставок. Більшість економістів нині вважають, що високопрогресивні системи оподаткування стримують розвиток економіки. Зниження податкових ставок із прибуткового податку на громадян посилює стимули до праці, збільшує особисті заощадження, а з податку на прибуток підприємств – стимулює розвиток інвестиційного процесу. Отже, внаслідок зростання заощаджень та інвестицій можна сподіватися прискорення економічного зростання і збільшення у майбутньому рівня зайнятості, обсягу національного виробництва, а отже й державних податкових надходжень, що сприятиме досягненню бездефіцитного бюджету. Інакше кажучи, продумана фіскальна політика, яка усуває бюджетні дефіцити, що індукують інфляцію, відіграє важливу роль в антиінфляційній стратегії.

      Раціональна монетарна і фіскальна політика допомагає усувати з економіки  інфляцію попиту. Водночас є необхідною стратегія розвитку національної економіки, яка б захистила або принаймні помітно послабила руйнівні впливи зовнішніх збурень пропозиції, які індукують інфляцію витрат. Для недопущення інфляції пропозиції уряд має сприяти розвиткові освіти й науки, нагромадженню інтелектуального потенціалу суспільства і людського капіталу кожною особою, фінансувати наукові дослідження та дослідно-конструкторські розробки, здійснювати структурну перебудову національної економіки у напрямі зростання в ній частки продукції високотехнологічних галузей і виробництв. Це стримуватиме розвиток інфляційного процесу у разі сильних зовнішніх несприятливих збурень пропозиції.

     Особливе  місце в антиінфляційній стратегії  займає раціоналізація зовнішньоекономічних зв'язків країни. Пасивне сальдо платіжного балансу, як відомо, індукує інфляційні імпульси. Зовнішньоекономічна політика має спрямовуватися на досягнення рівноваги у торгівлі товарами і послугами шляхом підтримання експортних галузей та захисту національного виробника. Водночас уряд і центральний банк повинні проводити конструктивну валютну політику, яка б підтримувала стабільний курс національної валюти і не стимулювала зростання імпорту. Всі перелічені заходи антиінфляційної стратегії стримують зростання загального рівня цін у країні в близькій і віддаленій перспективі. [3, 294-297]

      ПОЛІТИЧНА ДИЛЕМА. Інфляція витрат створює дилему для державних мужів. Якщо сукупний попит на графіку (див. Додаток № 2) залишається на рівні AD – ця крива  не переміщується, – реальний обсяг  виробництва знизиться з Q_f до Q₂. Уряд може протиставити цьому спадові і безробіттю, яке його супроводжує, стабілізаційну політику, скеровану на збільшення сукупного попиту до рівня AD'. Однак тут стабілізаційна політика може потрапити у пастку. Збільшення сукупного попиту до рівня AD' значно посилить інфляцію, підвищуючи рівень цін з Р₂ до Р₃ (точка с).

      І ймовірно, що зростання рівня цін  з Р₂ до Р₃ не буде одночасним, бо отримувачі заробітної плати реагуватимуть на зниження своєї реальної заробітної плати вимогами про підвищення номінальної заробітної плати. Якщо ці вимоги задовільнять, вища номінальна зарплата спричинить подальше зростання витрат на одиницю продукції. Це перемістить короткострокову криву сукупної пропозиції ліворуч від кривої AS₂ Це (не показане) переміщення вліво короткострокової кривої сукупної пропозиції є реакцією на вищий рівень цін Р₃, який був зумовлений переміщенням сукупного попиту вправо – у  положення AD'. Ви, можливо, захочете зобразити це переміщення вліво кривої AS, щоб переконатися: переміщення вліво сукупної пропозиції лише відтворить проблему стаґфляції.

      Коротше кажучи, урядові доведеться ще раз збільшити сукупний попит для відновлення рівня обсягу виробництва Q_f. Проте якщо уряд вибере цей шлях, розвиток подій відбуватиметься уже за відомим сценарієм.

      Важливий  момент полягає в тому, що переміщення вліво короткострокової кривої сукупної пропозиції може статися у випадку, коли уряд проводить політику стимулювання сукупного попиту, щоб попередити зменшення обсягу виробництва, яке походить з інфляції витрат. Це переміщення короткострокової сукупної пропозиції унеможливлює досягнення повної зайнятості і підвищує рівень цін.

      Припустимо, що уряд усвідомлює небезпеку цієї пастки і вирішує не збільшувати сукупний попит з AD до AD'. Натомість він ухвалює рішення дозволити економіці увійти у фазу спаду, який спричинений зростанням витрат. В результаті відбудуться масові звільнення, закриття підприємств та банкрутства. У деякій точці звуження ринків праці буде достатнім, щоб викликати падіння номінальної заробітної плати і ліквідувати початкове переміщення вліво короткострокової сукупної пропозиції. Глибокий спад перемістить короткострокову криву сукупної пропозиції з AS₂ назад до AS₁. Рівень цін повернеться до P₁ в точці й, обсяг виробництва за повної зайнятості поновиться на рівні довгострокової сукупної пропозиції AS_LR.

      Із  нашого аналізу випливають два висновки:

1. Якщо уряд намагається підтримувати повну зайнятість за умов інфляції витрат, то ймовірне виникнення інфляційної спіралі.

     2. Якщо уряд не втручається у  розвиток інфляції витрат, то економіка входить у фазу спаду. Хоча зрештою спад ліквідує початкове зростання витрат виробництва, в економіці впродовж певного періоду простежуватиметься високе безробіття і втрата реального обсягу продукції. [6, 434-436]

     ТАРГЕТУВАННЯ  ІНФЛЯЦІЇ. Таргетування інфляції – це концепція монетарної політики, якою передбачено наявність трьох основних елементів: законодавчого закріплення цінової стабільності як прямої цілі монетарної політики в довгостроковій перспективі; офіційного оголошення центральним банком кількісних цільових показників інфляції на визначений часовий період та відповідальності за їх дотримання; роз'яснення дій органів монетарної влади громадськості. [10, 8]

     Пряме таргетування інфляції – встановлення її цільового показника – найсучасніший монетарний режим із використовуваних у світовій практиці. Порівняно з іншими режимами він включає досить складні технічні процедури  і  потребує  поточного  аналізу великої  кількості  індикаторів.

[11, 60]

     Контроль  над інфляцією не є самоціллю монетарної політики. Довгострокова цінова стабільність важлива лише в тому аспекті, що вона сприяє прискоренню темпів економічного зростання, підвищенню добробуту населення, зниженню безробіття. При запровадженні таргетування інфляції довгострокова цінова стабільність проголошується прямою метою грошово-кредитної політики, яка сприятиме досягненню згаданих вище цілей.

     Наскільки ефективним є таргетування інфляції на практиці? Його найочевиднішим досягненням є стабілізація інфляції у великій групі країн на рівні, який відповідає ціновій стабільності (у різних державах він визначається по-різному, але в середньому становить 1-3%). Дослідження вчених-економістів доводять, що таргетування інфляції сприяє наближенню інфляційних очікувань до рівня інфляційної цілі та зниженню їх мінливості. Інфляційні очікування стають менш вразливими до тимчасових шоків, у відкритих економіках спостерігається зменшення ступеня переходу (passthrough) девальвації в інфляцію. У цьому полягає виграш від довіри економічних суб'єктів до політики центрального банку, який економіка отримує завдяки прозорості режиму таргетування інфляції. Однак такий ефект, як правило, виникає лише через кілька років після офіційного запровадження інфляційного таргетування. Це пов'язано з інерційністю очікувань економічних суб'єктів, довіру яких центральний банк повинен завоювати шляхом досягнення публічно проголошених інфляційних цілей. [10, 8-9]

     Першою  серед країн Центральної та Східної Європи на таргетування інфляції перейшла Чехія, її центральний банк накопичив цікавий чотирирічний досвід діяльності за цим режимом.

     Досвід  Чехії свідчить, що таргетування інфляції – ефективний засіб зниження рівня інфляції та інфляційних очікувань, потужний інструмент монетарної політики. Воно сприяє підвищенню внутрішньої дисципліни в центральному банку, прозорості його політики. [11, 60-61]

     Найбільший  позитивний ефект від інфляційного таргетування було отримано у промислово розвинутих економіках. Натомість, як вже зазначалось, впровадження та функціонування цього монетарного режиму у відкритій економіці перехідного типу пов'язані із рядом проблем. Чи потрібне Україні таргетування інфляції? Можливо, й так. Для сприяння економічному зростанню та зайнятості монетарна політика має бути орієнтована на довгострокові цілі, тобто мати "номінальний якір". Вибір на користь інфляції має суттєві переваги. Інфляційне таргетування гармонізує розвиток внутрішнього та зовнішнього секторів економіки, стабілізує очікування економічних суб'єктів, сприяє збільшенню обсягів довгострокових інвестицій завдяки зниженню відсоткових ставок. Чи готова економіка України до запровадження таргетування інфляції, і що потрібно зробити, аби підвищити рівень цієї готовності?

     Для економіки зі значним ступенем відкритості ключовим є питання впливу валютного курсу на інфляцію. В Україні стабільність національної грошової одиниці тривалий час було прийнято ототожнювати зі стабільністю обмінного курсу гривні щодо долара США. В останні три роки він фактично залишався незмінним і на темпи інфляції не впливав.

     Проте запровадження інфляційного таргетування передбачатиме плаваючий режим валютного курсу.

     Коливання валютного курсу істотно впливають  на інфляцію в Україні, тому негайно запровадити повноцінне інфляційне таргетування неможливо. Радше українська монетарна система потребує перехідного періоду з керовано-плаваючим валютним курсом. Проте "керовано-плаваючим" не означає "незмінним", як сьогодні. Національний банк обов'язково має допускати коливання валютного курсу, які відображають зміни фундаментальної макроекономічної рівноваги. Це дасть змогу обмежити ступінь доларизації зобов'язань української економіки та запобігти валютно-фінансовим кризам на зразок тих, що сталися у 1998-1999рр.