Лекции по "Экономике"

- проведення комплексної  автоматизації та механізації  ручних робіт;

- модернізація наявного  обладнання (тобто оновлення й  удосконалення функціонуючого устаткування);

- застосування прогресивних видів сировини, які дають змогу зменшити матеріаломісткість продукції, впровадження нових методів обробки матеріалів(хімічних, електроерозійних, ультразвукових та ін.), застосуванням прогресивних хімічних матеріалів і хімічних процесів.

 Матеріально-технічні чинники сприяють економії живої та уречевленої праці як загалом в економіці, так і на окремому виробництві.

 Сукупність матеріально-технічних  чинників та їх вплив на  рівень продуктивності праці  можна характеризувати певними  показниками:

 Енергоозброєність праці — споживання всіх видів енергії на одного робітника за певний період.

 Фондоозброєність  — показник оснащеності праці  основними виробничими фондами.  Визначається відношенням середньорічної  балансової вартості виробничих  основних фондів до середньооблікової чисельності робітників або працівників.

 Фондовіддача —  загальний показник використання  всієї сукупності основних виробничих  фондів. Визначається відношенням  річного обсягу випуску продукції  у грошовому виразі до середньорічної (без урахування зносу) балансової вартості основних виробничих фондів.

 Велике значення  для підвищення продуктивності  праці мають організаційно-економічні  чинники, які визначаються рівнем  організації виробництва, праці  й управління. До цих чинників  належать:

- удосконалення форм організації суспільного виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації; вдосконалення виробництва відповідно до вимог ринку, удосконалення організації виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємствах (транспортної, інструментальної, складської, енергетичної служби);

- удосконалення організації  праці шляхом поглиблення поділу  і кооперації праці, розширення  сфери суміщення професій і  функцій; застосування передових  методів і прийомів праці; удосконалення  організації та обслуговування робочих місць; поліпшення нормування праці (впровадження технічно обґрунтованих норм затрат праці, розширення сфери нормування праці); застосування гнучких форм організації праці; поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці; удосконалення матеріального стимулювання праці;

- удосконалення організації  управління виробництвом з допомогою  удосконалення системи управління  виробництвом, поліпшення оперативного  управління виробничим процесом, упровадження автоматизованих систем управління виробництвом.

 В умовах становлення  ринкових відносин в Україні  важливими заходами щодо удосконалення  організаційних форм виробництва  й управління є приватизація  державної власності; розвиток  середнього і малого підприємництва; залучення іноземного капіталу для спільної підприємницької діяльності; розроблення системи спеціальних пільг для орендаторів, кооператорів, спільного підприємництва.

 Соціально-психологічні  чинники визначаються якісними  характеристиками і соціально-економічним  складом трудових колективів, підвищенням кваліфікаційного й загальноосвітнього рівня працівників, поліпшенням соціально-психологічного клімату в трудових колективах, підвищенням дисциплінованості, трудової активності, творчої ініціативи працівників, удосконаленням методів мотивації.

 

10.5. Суть і значення резервів підвищення продуктивності праці

 

Резерви підвищення продуктивності праці — це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так  і уречевленої), які виникають  унаслідок дії тих чи інших  чинників (удосконалення техніки, технології, організації виробництва і праці тощо). Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів.

 Резерви можна класифікувати  відносно часу їх використання, а також сфери виникнення.

 За часом використання розрізняють поточні й перспективні резерви.

 Поточні резерви  можуть бути використані залежно  від реальних можливостей протягом  місяця, кварталу чи року.

 Використання перспективних  резервів передбачається у майбутньому  через рік або кілька років  згідно з довгостроковими планами підприємства.

 За сферами виникнення  розрізняють загальнодержавні, регіональні,  міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі  резерви.

 До загальнодержавних  належать такі резерви, використання  яких впливає на зростання  продуктивності праці в економіці загалом і які пов’язані з більшим використанням досягнень науково-технічного прогресу, нераціональним розміщенням підприємств та наявністю сировинних ресурсів, наявністю кваліфікованої робочої сили, територіальною зайнятістю населення, недостатнім використанням ринкових механізмів і методів господарювання тощо.

 Регіональні резерви  пов’язані з можливостями поліпшеного  використання продуктивних сил  конкретного регіону.

 Міжгалузеві резерви  — це можливості поліпшення  міжгалузевих зв’язків, своєчасне, точне і якісне виконання договорів щодо кооперованих поставок, використання можливостей однієї галузі для підвищення продуктивності праці в іншій.

 Галузеві резерви  — це резерви, пов’язані з  можливостями підвищення продуктивності  праці, які характерні для певної галузі економіки й зумовлені недостатнім використанням техніки і технології виробництва, прогресивних досягнень і передового досвіду, недоліками в спеціалізації підприємства, концентрації та комбінуванні виробництва тощо.

 Внутрішньовиробничі резерви виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємстві. Важливе значення цих резервів зумовлюється тим, що підприємство є первинним осередком економіки і на ньому виявляються і використовуються всі попередні резерви. Внутрішньовиробничі резерви пов’язані з неефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу, наявністю цілодобових і внутрішньозмінних втрат часу, а також прихованого безробіття. Внутрішньовиробничі резерви можна поділити на:

- резерви зниження  трудомісткості продукції;

 резерви кращого  використання робочого часу.

 Для виявлення резервів  зростання продуктивності праці  за рахунок ліквідації втрат  робочого часу потрібно детально  аналізувати фактичний баланс  робочого часу, встановлювати причини  цих втрат і розробляти заходи щодо їх зменшення чи повної ліквідації.

 Зниження трудомісткості  продукції забезпечується, перш  за все, впровадженням високопродуктивного  устаткування та прогресивних  технологій.

 Резерви підвищення  продуктивності праці безмежні, як і науково-технічний прогрес, удосконалення організації виробництва, праці й управління. Тому доцільно в кожний конкретний період використовувати саме ті резерви, що дають максимальну економію праці за мінімальних витрат.

 

10.6. Методика виявлення та обчислення резервів зростання продуктивності праці

 

Для того, щоб виявити  резерви зростання продуктивності праці на підприємстві потрібно здійснити  їх кількісну оцінку.

 Оцінити вплив зниження  трудомісткості продукції, поліпшення  використання робочого часу, удосконалення структури кадрів на підприємстві можна за допомогою таких формул:

За рахунок зниження трудомісткості:

 

Пп = (Тм / Тн)× 100 – 100;

 Еч = ((Тм – Тн)×  Р) / Ф × Квн;

 

де Пп — величина підвищення продуктивності праці, %;

 Тм, Тн — минула  та нова трудомісткість на операцію або виріб;

 Еч — економія  чисельності робітників;

 Р — кількість  виробів або операцій;

 Ф — реальний  фонд робочого часу одного  робітника, год.;

 Квн — коефіцієнт  виконання норм.

За рахунок поліпшення використання робочого часу (зменшення його втрат):

 

Пп = (100 – n) х 100 / (100 -m) – 100, Пп = (m-n) х 100 / (100 – m)

 

де m — втрати робочого часу в базовому періоді, %;

n — втрати робочого  часу в звітному періоді, %.

За рахунок змін у  структурі кадрів:

 

I = Iз.п × Id

 

де І з.п — індекс загальної продуктивності праці;

 І п — індекс  продуктивності праці основних  робітників;

Id — індекс зміни  частки основних робітників у  загальній кількості робітників  у поточному періоді порівняно  з базовим, обчислюється за  формулою:

 

Id = dп / dб

 

де dп — частка основних робітників у поточному періоді;

dб — частка основних  робітників у базовому періоді  [2].

 Для кращого виявлення  резервів підвищення продуктивності  праці через поліпшення використання  робочого часу порівнюють динаміку  річного, денного і годинного виробітку.

 На підприємствах  для використання резервів розробляють  плани організаційно-технічних заходів,  в яких зазначені види резервів  підвищення продуктивності праці,  заходи щодо їх використання, витрати на них, терміни проведення, а також відповідальні виконавці.

10.7. Програми управління продуктивністю праці

 

В умовах ринкової економіки  все більшого значення набувають  розроблення й упровадження програм  управління продуктивністю праці.

 Сутністю управління  продуктивністю праці є створення  умов для її зростання.

 При цьому важливо  зумовлювати зміни і в структурі  кадрів, кваліфікації працівників,  технології та устаткуванні, ринках  збуту, які б сприяли як зростанню  продуктивності, так і підвищенню  ефективності діяльності організацій.

 Планування та орієнтація підприємств на досягнення найвищих кінцевих результатів є найбільш оптимальним стилем створення системи управління продуктивністю.

 Об’єднуючи практичний  досвід багатьох країн і організацій,  програми підвищення продуктивності  становлять консультативну і навчальну методологію чи плановий системний підхід до впровадження позитивних змін.

 Планування підвищених  результатів представляє собою  зусилля всієї системи, включаючи  вище керівництво, які спрямовані  на підвищення ефективності організації,  допомагають у виконанні специфічних завдань організації завдяки запланованим втручанням у структуру і процеси організації використовуючи наукові методів управління.

 У рамках програми  підвищення продуктивності (ППП)  організація та її керівництво  самі визначають цілі і проблеми, а також розробляють плани і програми по вдосконаленню організації.

 Найбільш загальною  метою ППП є забезпечення зв’язку  між створенням ефективної системи  вимірювання продуктивності і  завданням людини щодо підвищення  результатів діяльності організації шляхом внесення змін у всі чи деякі елементи організації – людину, структуру, культуру і технологію.

 Деякими більш специфічними  цілями програми можуть бути:

- підвищення кваліфікації  і практичного досвіду в сфері  управління, планування і вирішення проблем;

- покращення відносин  між членами колективу;

- створення ефективної  інформаційної системи з питань  продуктивності;

- зростання основних  показників діяльності організації;

- пожвавлення діяльності  організації та сприятливий соціально-психологічний клімат.

 Перевагами створення  таких програм є :

- зростання інформованості  робітників та керівництва про  чинники, що впливають на продуктивність;

- створення зв’язку  між наявними методами бухгалтерського  обліку, вимірюванням продуктивності  і регулярним контролем за результатами діяльності;

- встановлення нових  конкурентних стандартів і норм;

- стимулювання постійної  уваги до підвищення продуктивності  праці;

- більш широке і  свідоме використання персоналом  методів і техніки підвищення  продуктивності праці [6].

 Структурними елементами  процесу підвищення продуктивності  праці є:

1. Проведення аналізу  і оцінювання організаційної  системи, для якої розробляється  програма. При цьому необхідно  визначити внутрішні можливості  організації, виявити слабкі і сильні сторони організації, врахувати передбачувані зміни ринкового середовища.

2. Необхідна оцінка  зовнішніх умов діяльності організації,  які можуть вплинути на проектування  і розроблення програми.

3. Проведення стратегічного  планування. На цьому етапі забезпечується узгодження цілей, завдань управління продуктивністю праці на період 3-5 років. Доцільно виділити першочергові завдання, важливі для подальшого розвитку організації.

4. Розроблення критеріїв  результативності програми. Визначаються  конкретні вимірники, критерії, нормативи, за якими необхідно оцінювати заходи щодо управління продуктивністю.

5. Виявлення й аналіз  резервів підвищення продуктивності  праці, визначення всіх матеріальних  і організаційних засобів розвитку  організації.

6. Розробка проекту, який передбачає послідовність виконання робіт, оцінювання та аналіз витрат, функції виконавців.

7. Розробка планових  заходів щодо подальшого підвищення  продуктивності праці.

8. Розробка ефективної  системи матеріального стимулювання  за досягнення запланованих показників продуктивності праці.

9. Зведення всіх результатів  планування в єдиний загальний  план.

10. Здійснення контролю  за реалізацією заходів і їх  виконанням.

 

Запитання для самоконтролю

1. Дайте визначення  ефективності праці.

2. Яка різниця між поняттями “продуктивність” і “продуктивність праці”?

3. Обґрунтуйте значення  зростання продуктивності праці  для економіки країни та добробуту  населення.