Конспект лекцій з дисципліни ЗЕД

     МВФ надає стабілізаційні кредити шляхом траншів. Підрозділи Світового банку надають середньо- і довготермінові кредити, які пов'язані з фінансуван

 

     

ням об'єктів виробничого призначення і структурною перебудовою економіки. Існують також регіональні валютно-фінансові установи, які забезпечують регламентацію діяльності в межах власної відповідальності. Принципи й методи, що визначаються МВФ та іншими мегасуб'єктами регулювання, на практиці втілюються державним валютним регулюванням.

     Насамперед йдеться про встановлення режимів валютного курсу. Визначимо основні режими за чинником гнучкості:

1. Фіксований курс з межею коливання 2,25%. Фіксація має такі головні форми:

• фіксація до однієї іноземної валюти;
• використання виключно іноземної валюти як платіжного засобу;
• валютне правління при забезпеченості іноземною валютою і фіксацією до вказаної валюти;
• фіксація до валютного композиту;
• фіксація до валюти головного торговельного партнера на даний час;
• фіксація загальної для групи країн одиниці до однієї іноземної.

 
   

2. Обмежено гнучкий курс з офіційно невеликими коливаннями згідно з встановленими правилами за межами 2,25%.
3. Плаваючий (вільний) курс у таких формах:

 

• корегуємий з автоматичною зміною згідно зі зміною певного складу мак-роекономічних показників;
• плаваючий, що управляється з встановленням центральним банком;
• незалежно плаваючий під впливом коливань попиту та пропозиції валют.

6. Гібридний курс у таких формах:

• оптимальний валютний простір як підтримання фіксованого курсу з обмеженою кількістю країн і плаваючого курсу з іншими державами;
• цільові зони з параметрами курсу, до яких країна вважає за необхідне рухатися;
• валютний коридор з встановленням мінімальної і максимальної меж коливання;
 

• повзуча фіксація з встановленням відсотка коливання навколо центрального паритету;
• плаваюча, що управляється з активною політикою валютних інтервенцій.

     Валютна інтервенція - це маніпулювання пропозицією валют з метою впливу на курси. Назвемо три основні форми інтервенції:

• за рахунок власних резервів валюти;
• за рахунок продажу цінних паперів, які розміщені в іноземній валюті;
• з допомогою угоди своп.

     Традиційними формами регулювання є також девальвація і ревальвація (офіційне відповідно зниження і підвищення фіксованого курсу національної валюти).

     Корекція облікових ставок центрального банку дозволяє впливати на динаміку курсу. Так, підвищення облікової ставки поширює пропозицію іноземних капіталів, що дозволяє забезпечити зростання курсу місцевої грошової одиниці.

     Регулювання платіжного балансу за рахунок субсидій, митних тарифів, податкових пільг, страхування також здатне вплинути на курсові співвідношення.

     Усі вказані методи є проявом непрямого впливу. Але існують і прямі засоби регламентування або обмеження:

• ліцензування операції;
• блокування валютної виручки;
• обов'язковий продаж частки валютної виручки за встановленим державою курсом;
• регулювання термінів платежів;
• контроль за здійсненням інвестицій;
• надання додаткових документів щодо відносин з партнерами з оф-шорних зон.
 

      Суттєвим моментом регулювання є такі елементи страхування валютних ризиків:

• валютні застереження;
• мультивалютні застереження;
• використання термінових операцій;
• захист засобами "інфраструктури зовнішньої торгівлі;
• застереження про перегляд сторонами контрактної ціни;
• хеджування.

 
 

      4. Валютні відносини в Україні спираються на такі нормативно-законодавчі документи:

1. Митний кодекс України від 11.07.2002 р.
2. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р. з доповненнями та змінами.
3. Закон України «Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюти» від 23.04.1994 р. з доповненнями та змінами.
4. Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. № 15-93 з доповненнями та змінами.
5. Класифікатор іноземних валют, затверджений постановою Правління НБУ від 4.02.1998 р. № 34 з доповненнями та змінами.
6. Інструкція НБУ «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюти» № 527 від 18.10.1998 р.

      Для виконання ЗЕД в іноземній валюті суб'єкт діяльності повинен відкрити валютний рахунок у банку на ґрунті пункту № 6 в наданому переліку документів.

     Отримання іноземної валюти здійснюється через уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку України. Вказані банки мають ліцензію НБУ згідно з «Правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України», затвердженими постановою НБУ від 18.03.1998 р. № 127 с доповненнями та змінами.

 

     

     Для отримання валюти суб'єкт ЗЕД подає в установу уповноваженого банку заяву на купівлю валюти згідно з додатком 2 «Тимчасових правил здійснення валютних аукціонів НБУ» від 3.03.1994 р. № 7-94. До заяви додаються такі документи:

• договір з нерезидентом;
• вантажна митна декларація, якщо товар перетинає митний кордон;
• акт здавання - приймання виконаних робіт;
• документи, які передбачені при документарній формі розрахунків (акредитив, інкасо);
• довідка Державної податкової інспекції (термін дії 180 діб), в якій резидент зареєстрований як платник податків з інформацією про суму інвалюти та рахунок в інвалюті, з якою здійснюється перерахування з метою виконання обов'язків перед нерезидентами.

     Суб' єкт ЗЕД надає оригінал і копію комплекту документів, при цьому оригінал з підписом і печаткою уповноваженого банку віддається. Копія комплекту завіряється керівником суб'єкта ЗЕД або нотаріусом і залишається в банку.

     Валюта, яку отримують через уповноважений банк, повинна використовуватися протягом 5 робочих днів з моменту зарахування на поточний рахунок резидента. У разі порушення зазначеного терміну валюта продається банком на міжбанківському валютному ринку таким чином, що позитивна курсова різниця прямується у державний бюджет, а негативна відноситься на підсумки господарської діяльності резидента.

     У переліку на початку розгляду питання для експортних операцій виручка зараховується на валютні рахунки не пізніше 180 днів з дати митного оформлення.

     Для імпортних операцій термін ввозу складає 180 днів з моменту здійснення оплати. Порушення вказаних термінів тягне за собою пеню у розмірі 0,3% від суми не отриманої виручки за кожний день.

     У разі необхідності резидент може отримати індивідуальну ліцензію НБУ згідно з Інструкцією про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій по

 

     

експортних, імпортних і лізингових операціях, яка затверджена постановою правління НБУ № 136 від 24.03.1999 р. з доповненнями і змінами.

     Постановою правління НБУ «Про введення обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті на користь резидентів» № 349 від 4.09.1998 р. встановлено, що при здійсненні розрахунків у іноземній валюті 50% надходжень валюти першої групи Класифікатора іноземних валют НБУ підлягають обов' яз-ковому продажу через уповноважені банки й фінансові установи.

     Розрахунки між резидентами і нерезидентами можуть здійснюватися у гривнях, але обов'язковим є отримання індивідуальної ліцензії НБУ. Крім того, індивідуальна ліцензія потрібна для інших операцій згідно з п. 4 ст. 5 Декрету КМУ про валютне регулювання (документ № 4 у початковому переліку даного питання). Згідно із ст. 37 Закону про ЗЕД у разі порушення законодавства здійснюються спеціальні санкції у вигляді індивідуального режиму ліцензування, що регламентується «Положенням про порядок надання разових (індивідуальних) ліцензій», яке затверджено наказом Міністерства економіки від 17.04.2002 р. № 47. 
 
 
 

Тема 5. Форми виходу підприємств на зовнішній ринок

1. Правові передумови ЗЕД підприємств.
2. Класифікація зовнішньоторговельних операцій.

 
 

      1. Зовнішньоторговельна операція (операція) - комплекс дій учасників торгового процесу, які представляють різні країни, з метою здійснення торгового обміну.

      Учасників зовнішньоторговельного процесу повинно бути як мінімум два: продавець (експортер) і покупець (імпортер). У комплекс дій фірм при здійсненні торгових операцій звичайно входить вивчення кон'юнктури ринку товару, що пропонується, його реклама, діяльність збутової мережі, взаємодія зі збуто

 

      

вими посередниками, розробка комерційних пропозицій і запитів, ведення переговорів, висновок і виконання контрактів.

      Основним регулятором зовнішньоекономічної діяльності фірми є контракт, що являє собою комерційну угоду між ринковими агентами двох чи більш країн, предметом якого може бути купівля-продаж, оренда, виконання підрядних робіт і т. д.

     На етапах підготовки, підписання і виконання основних контрактів фірми, які беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності, укладають значну кількість допоміжних контрактів з консультаційними, рекламними, посередницькими, експедиторськими та іншими ринковими агентами. Вони також здійснюють весь комплекс операцій з державними і міжнародними органами, що курирують систему зовнішньоторговельних операцій.

Більш докладно особливості контрактної діяльності розглянуті в темі 11. 
 

      2. Розмаїття зовнішньоторговельних операцій фірми можна класифікувати за рядом критеріїв.

      За напрямками торгівлі виділяють експортні, імпортні, реекспортні й ре-імпортні операції.

Експортні операції спрямовані на вивіз товарів за митний кордон.

      Імпортні операції спрямовані на ввіз товарів за межі митного кордону країни.

     Реекспортні операції здійснюють вивіз за митний кордон товарів, раніше імпортованих і не перероблених у країні.

     Реімпортні операції дозволяють придбати за кордоном раніше експортовані і не перероблені там товари. Звичайно сюди входить повернення бракованої продукції, що повертається за договорами консигнації.

      За групами товарів виділяють купівлю-продаж машин і устаткування, сировинних, продовольчих і непродовольчих товарів. При цьому непродовольчі 
 

товари підрозділяються на три групи:

 

1. напівфабрикати і комплектуючі для галузей матеріального виробництва;
2. товари широкого вжитку для населення, в тому числі предмети тривалого користування;
3. товари, необхідні для задоволення суспільних потреб - охорони здоров'я, охорони навколишнього середовища, дорожнього будівництва і т. д.

    За ступені готовності товару до продажу виділяють постачання готової продукції, вузлів і деталей для зборки, комплектного устаткування і т. д.

      Товарообмінна торгівля включає зустрічні закупівлі, бартер, викуп застарілої продукції, операції з давальницькою сировиною і т. д.

      Зустрічні закупівлі здійснюють в рахунок зобов'язань, прийнятих експортерами в контрактах на продаж основних товарів. Звичайно це відбувається під тиском імпортерів і в результаті конкуренції експортерів.

      Бартерні операції представляють безвалютний, але оцінений обмін товарами на еквівалентній основі. Вартісна оцінка товарів при бартері необхідна для митного обліку, визначення страхових сум, нарахування штрафів, уцінки неякісних товарів і т. д.

     Викуп застарілої продукції припускає продаж експортеру застарілої моделі в залік продукції, що постачається.