Конспект лекцій з дисципліни ЗЕД

     Таким чином, класичні й неокласичні погляди акцентують увагу на пропозиції товарів і чинників для міжнародної торгівлі.

Кейнсіанські погляди, навпаки, акцентують увагу на попиті.

1. Теорія попиту, що перетинається, шведа С. Ліндера: структура експорту значною мірою залежить від попиту в країні-імпортері; одночасно перевагу має експорт товарів, на які накопичений досвід на внутрішньому ринку.
2. Теорія реверса попиту: країна у зв'язку з потужним внутрішнім попитом може імпортувати товари незважаючи на відносно кращу наявність чинників виробництва.
3. Експорт і імпорт інвестицій суперечливо впливають на стан торгівлі розвинутих країн і країн, що розвиваються. Крім того, маніпулювання обсягом експорту та імпорту впливає на сукупний попит країни.
4. Дисконтна політика (маніпулювання обліковою процентною ставкою) може стимулювати приплив іноземних капіталів, що суперечливо впливає на економіку країни: з одного боку, зростає обсяг інвестицій; з другого - зростає курс національної валюти, що погіршує торговельний баланс (дорогий експорт і дешевий імпорт).
 

4. Розглянемо етапи розвитку ЗЕД в Україні:

1. Радянський (1918 - 1987). Монополія зовнішньої торгівлі, валютна монополія. Розвиток низки експортних виробництв. Зростання до середини 80-х років, криза з початку 80-х на ґрунті таких факторів:

 

• відстала структура, сировинна спрямованість;
• незадовільне використання експортного потенціалу;
• нераціональний характер імпорту;
• недостатнє використання нових форм ЗЕД;
• відчуженість безпосередніх виробників від зовнішніх ринків.

6. Перехідний від радянського (1987 - 1991) - перебудова радянської економіки, зокрема УРСР. Ліквідація державної монополії на зовнішню торгівлю, зміна принципів управління ЗЕД.

7. Етап незалежності (1991 - сучасність). Прийнято базові закони «Про ЗЕД», «Про підприємництво», «Про єдиний митний тариф», «Про режим іноземного інвестування» та ін. Збільшився обсяг суб'єктів діяльності. Україна стала членом МВФ, Світового банку, СОТ. Наша країна має суттєві проблеми:

• несталість внутрішньоекономічної структури;

• суттєва енергетична залежність від Росії, Туркменістану;
• значний зовнішній борг;
• суперечності законодавства;
• несталість фіскальної системи;
• проблемний інвестиційний клімат.
 

Тема 2. Регулювання ЗЕД

1. Сутність і основні суб'єкти регулювання ЗЄД.
2. Інструменти регулювання на мікрорівні.
3. Інструменти макроекономічного регулювання.
4. Міжнародні інститути зовнішньоекономічного регулювання.

 
 

      1. Зовнішньоекономічні відносини є складною, багаторівневою системою з прямими й зворотними зв'язками. Необхідність координації останніх виявляє необхідність зовнішнього впливу, що підпадає під категорію регулювання. Але й самі суб'єкти відносин здатні впливати на діючі процеси. Тому слід відзначити три рівні регулювання ЗЕД:

• мікроекономічний з боку безпосередніх учасників діяльності;
• макроекономічний з боку державних установ і недержавних загальнонаціональних інститутів;
• мегаекономічний з боку міжнародних установ; з курсу «Міжнародні економічні відносини» вам знайомі режими протекціонізму і вільної торгівлі.

      Форми регулювання досить різноманітні, але за традицією вони підрозділяються на два типи:

• адміністративні;
• економічні.

     Адміністративні форми пов'язані з прямим дозволом чи забороною, створенням додаткових бар'єрів, застосуванням неекономічних засобів тиску, використанням вибіркових підходів до партнерів чи клієнтів за межами економічної користі. Наприклад, мікроформою адміністративного регулювання є заборон паління персоналу, використання рекламних форм конкретного телеканалу за критерієм особистих стосунків та ін.

     Макроадміністративні засоби набагато різноманітніші. Тільки політичні симпатії та антипатії здатні зруйнувати будь-які потенціальні корисні контракти.

 

     

     Мегаадміністративне регулювання ґрунтується на членстві країни чи суб'єкта ЗЕД у міжнародних організаціях з конкретними вимогами статутів та інших базових документів. Претензії РЛТР (організації з боротьби з незаконним обігом тіньових капіталів) до конкретних країн здатні привести до арешту активів суб'єктів ЗЕД за кордоном.

     Економічні засоби мікро-, макро- і мегарегулювання ґрунтується на непрямих, як правило, фінансових, організаційних, договірних засадах, які впливають на хід початкового контрактного процесу. 

     2. Мікрорегулювання ЗЕД починається з обов'язкової наявності у статуті суб'єкта діяльності розділу чи рядка про сутність і особливості створення стосунків з іноземним партнером. Наприклад, перелік форм вказаних стосунків обмежує стартові можливості. Тому тільки зміни або доповнення до статутних документів здатні усунути проблеми.

Мотивами регулювання на мікрорівні є такі моменти:

1. Поширення ринку збуту за національні межі.
2. Поширення імпортування корисних ресурсів.
3. Залучення консультаційних та інших послуг для потреб удосконалення виробництва і збуту.
4. Залучення іноземних інвестицій.
5. Поширення власної ринкової ніші в системі міжнародного поділу праці.

     Ефективний менеджмент ЗЕД підприємства як складова загального менеджменту використовує як універсальні, так і специфічно зовнішньоекономічні засоби. Спільним для внутрішнього і зовнішнього менеджменту є використання загальних принципів і функцій управління, технологій розробки і прийняття рішень та ін. Специфічні риси зовнішнього менеджменту обумовлені особливостями об'єкта управління:

• інша і суперечливо різноманітна зовнішня сфера;
• значно більший територіальний простір;
• необхідність відносин з державними органами різних країн;
• необхідність використання міждержавних і міжнародних норм.
 

     Вказані моменти обумовлюють необхідність регулюючих дій при коригуванні коротко-, середньо- і довгочасних планів, прогнозів і програм.

     Важливим інструментом регулювання є використання можливостей національних і міжнародних організацій, членом яких може стати підприємство. Наприклад, участь в Українській спілці промисловців і підприємців надає можливість брати участь у розробці нормативно-законодавчих актів.

     Участь у національних, регіональних і місцевих проектах розширює можливості залучення інвестицій, пільг, дипломатичної та організаційної підтримки.

     Економічні засоби впливу спираються на внутрішні резерви виробничого, фінансового, організаційного і людського потенціалів. Скорочення витрат, збільшення асортименту, поліпшення якості, сервісу і гарантійного обслуговування, підбір, підготовка і кваліфікація кадрів - усі ці та інші чинники внутрішнього характеру покращують зовнішньоекономічний імідж.

     Запорукою успішної ЗЕД є наявність сучасних засобів виробничої та соціальної інфраструктури, насамперед, можливостей інформаційного забезпечення діяльності. Тому оновлення засобів збору й обробки інформації, транспорту, фінансово-кредитного обслуговування, створення побутових умов світового класу для ведення переговорів і розташування іноземних партнерів є чинниками позитивного впливу на характер зовнішньої діяльності. 
 

3. Макроекономічне регулювання ЗЕД включає дві складові:

• державне регулювання;
• регулювання з боку національних недержавних установ.

     Державне регулювання спирається на діяльність загальнодержавних і місцевих органів влади і управління, що регламентується Конституцією і Законами. Так, Верховна Рада України виконує такі функції:

• приймає закони і постанови, що регулюють ЗЕД;
• ратифікує міждержавні й міжнародні документи;
• асигнує фінансові засоби, надає пільги для ефективного розвитку ЗЕД.
 

Кабінет Міністрів має такі завдання:

• видання розпоряджень на ґрунті прийнятих законів щодо розвитку ЗЕД;
• контроль за виконанням законів і розпоряджень;
• розробка проектів законів, зокрема закону про Державний бюджет.

     Найбільший вплив на регулювання ЗЕД здійснюють міністерства і державні комітети та відомства, які безпосередньо курирують економічні зв'язки з іноземними партнерами. Насамперед йдеться про Міністерство економіки, в якому існують чотири департаменти, які безпосередньо займаються регулюванням

ЗЕД:

• державної політики у сфері зовнішньої торгівлі;
• міжнародного торговельно-економічного співробітництва;
• торговельних обмежень і контролю за ЗЕД;
• міжнародного розвитку і європейської інтеграції.

     Важливе значення за традицією мають укази Президента України. Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація України, Державний митна служба України, Антимонопольний комітет України, інші загальнофункціона-льні установи розробляють документи з конкретних питань, що впливають на багатогалузеві аспекти ЗЕД.

     Галузеві міністерства і відомства є суб'єктами регулювання вузьких проблем зовнішньоекономічної діяльності.

     Органами місцевого управління ЗЕД в Україні є місцеві Ради народних депутатів та їх виконавчі й розпорядчі органи з відповідними територіальними підрозділами. Компетенція місцевих органів влади та управління визначається Законами України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про місцеві Ради народних депутатів України і місцеве самоврядування» та ін. Безпосереднім органом управління ЗЕД на місцевому рівні є Управління зовнішніх відносин і зовнішньоекономічної діяльності обласної державної адміністрації.

     Особливу і незалежну роль у регулюванні насамперед валютних і фінансово кредитних відносин виконує Національний банк України.

 

     

Адміністративні засоби й інструменти державного регулювання ЗЕД:

1. порядок реєстрації суб'єктів ЗЕД;
2. виконання вимог міжнародних документів, зокрема статутів міжнародних організацій;
3. нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі;
4. оперативне реагування на різноманітні події економічного і неекономічного характеру;
5. інші форми.

Основні економічні засоби й інструменти регулювання держави:

1. пряме й непряме фінансування, зокрема кредитування експортерів;
2. державне страхування;
3. фіскальні пільги й обмеження;
4. тарифне регулювання;
5. валютне регулювання;
6. інші форми.

     Слід відзначити зовнішньоекономічні аспекти традиційних форм державного регулювання економіки:

1. індикативне планування (прогноз соціально-економічного розвитку прикордонних районів);
2. фіскально-бюджетна політика (пільги й податки на ЗЕД, офшорні зони);
3. антимонопольна політика (обов'язково конкурсна участь іноземних інвесторів у приватизації);
4. інвестиційна, зокрема інноваційна політика (технопарки, території пріоритетного розвитку);
5. цінова політика (державне регулювання цін на товари критичного імпорту);
6. соціальна політика (пільги щодо імпортних закупок для територій, які постраждали внаслідок стихійного лиха);
7. валютна й фінансово-кредитна політика (режим валютного курсу) та ін.